Постанова

від 21.11.2023 по справі 910/5195/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2023 р. Справа№ 910/5195/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду м. Києва від 01.08.2023 року

у справі № 910/5195/23 (суддя - Баранов Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019"

до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

про стягнення 18 851, 65 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 18 851, 65 грн, з яких: 17 250, 00 грн - основного боргу, 1295, 40 грн - інфляційних втрат та 306,25 грн - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору та договору про відступлення майнових права, не виконано зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019" грошових коштів за роботи у встановлений строк, у результаті чого, в останнього й утворилась заборгованість перед позивачем за наведеними договорами у розмірі суми основного боргу 17250, 00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 року у справі № 910/5195/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019" основний борг в сумі 17 250,00 грн, інфляційні втрати в сумі 1 295,40 грн, 3% річних в сумі 306,25 грн та судовий збір в сумі 2 684,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" подало апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зауважив, що позивачем послуги в строки визначені договором надані не були, окрім того, послуги по договору Фізична особа-підприємець Міланіч Олександр Борисович виконав лише частково 15.08.2022 року, тобто майже через рік після обумовленого сторонами строку.

При цьому, за твердженням скаржника, Фізична особа-підприємець Міланіч Олександ Борисович зобов`язання по договору щодо реєстрації плану реагування на надзвичайні ситуації і у Центральному органі виконавчої алоди - територіальному органі ДСНС України чи у підпорядкованих його підрозділах, виконані так і не були, чим порушено умови договору.

Разом з цим, представ скаржника наголосив, що у відповідача станом на 25.08.2022 року не існувало заборгованості перед позивачем, оскільки право вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019", як у кредитора, до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (боржника) щодо сплати коштів виникло лише з 05.09.2022 року, а тому у відповідача станом на 25.08.2022 року не могло бути заборгованості перед позивачем.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 року у справі №910/5195/23 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 року у справі №910/5195/23.. Розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) своєю ухвалою від 19.09.2023 року.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу Національної поліції України не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

18.03.2021 року між суб`єктом підприємницької діяльності ФОП Міланічем Олександром Борисовичем (виконавець) та Філією акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Криворізьке ХПП", в особі в.о. директора філії Головаша Станіслава Володимировича, який діяв на підставі Положення про філію, довіреності від 26.02.2021 року (замовник) було укладено договір № 40-03/К по розробці, затвердженню, узгодженню та реєстрації нормативних документів.

Відповідно до п. 1.1. договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по розробці, затвердженню, узгодженню та реєстрації наступних нормативних документів: Плану реагування на надзвичайні ситуації (Кодекс цивільного захисту України ).

Згідно п. 2.2. договору, виконавець зобов`язаний виконати роботи у строк протягом 45 календарних днів з дати здійснення попередньої оплати та надання замовником всіх необхідних даних.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що загальна ціна робіт становить 21 500,00 грн без ПДВ.

В той час, відповідно до додаткової угоди № 1 від 02.09.2021, що укладена до договору у порядку п. 7.4. договору, загальна ціна робіт становить 28 000,00 грн без ПДВ.

Замовник здійснює попередню оплату у розмірі 50% - 10 750, 00 грн. Решта суми підлягає оплаті за виконані роботи, сплачується замовником протягом 7 (семи) банківських днів з дати підписання акту приймання-здачі виконаних робіт (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, факт виконання робіт підтверджується підписанням сторонами "акту приймання-здачі виконаних робіт".

Замовник зобов`язаний у триденний термін підписати акт приймання-здачі виконаних робіт або направити на адресу виконавця вмотивовану відмову. В іншому випадку ці роботи вважаються прийнятими з моменту закінчення трьох діб після отримання акта приймання-здачі виконаних робіт.

Згідно п. 4.2. договору, у разі вмотивованої відмови замовником від прийняття робіт, сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доопрацювань і термінів їх виконання.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що після підписання сторонами акту приймання-здачі виконаних робіт, претензії щодо виконання робіт не пред`являються.

За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства (п. 6.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, в межах договору та на підтвердження реальності господарської операції, сторонами було підписано акт приймання-здачі виконаних робіт № 40 від 15.08.2022 року згідно договору № 40-03/К від 18.03.2021 року на суму 28 000,00 грн.

Так, замовником було перераховано попередню оплату у розмірі 10 750, 00 грн, що не заперечується скаржником.

Таким чином, відповідачем було прийнято роботи в повному обсязі, проте, не було здійснено оплату згідно договором, що призвело до утворення боргу у розмірі 17 250, 00 грн.

05.09.2022 року між Фізичною особою підприємцем Міланічем О.Б. (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення майнових прав № 5-2022 (далі - договір про відступлення майнових права), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) в повному обсязі належні первісному кредитору майнові права за договором № 40-03/К від 18.03.2021 року на виконання робіт/надання послуг по розробці, затвердженню, узгодженню та реєстрації наступних нормативних документів: Плану реагування на надзвичайні ситуації (Кодекс цивільного захисту України) віз усіма додатками, змінами та доповненнями, що є його невід`ємними частинами (основний договір), що укладено між Філією акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Криворізьке ХПП" як замовником (боржник) та ФОП Міланічем Олександром Борисовичем, як виконавцем (первісним кредитором), включаючи права вимоги до правонаступників боржника, його страховиків або інших осіб, до яких перейшли/перейдуть обов`язки боржника або які зобов`язані виконати його обов`язки щодо виконання боржником зобов`язань за основним договором, сплати та/або пені та/або штрафів та/або судових витрат, в тому числі права сторони/учасника в будь-яких судових та виконавчих провадженнях, а також права процесуального правонаступництва по всіх судових справах, що існують або можуть виникнути в майбутньому, в тому числі, але не виключно у судових справах (майнові права).

Відповідно до п. 1.2 договору про відступлення майнових права вимоги майнові права виникли та ґрунтується на підставі: Основного договору, предметом якого виконання робіт/надання послуг по розробці, затвердженню, узгодженню та реєстрації наступних нормативних документів: Плану реагування на надзвичайні ситуації (Кодекс цивільного захисту України).

Згідно п. 1.3 договору про відступлення майнових права вимоги Обсяг майнових прав до боржника, що передається за цим договором первісним кредитором новому кредитору: в повному обсязі майнові права первісного кредитора, як покупця, за основним договором, предметом якого є виконання робіт надання послуг по розробці, затвердженню, узгодженню та реєстрації наступних нормативних документів: Плану реагування на надзвичайні ситуації (Кодекс цивільного захисту України).

Розмір майнових прав до боржника, що передається за цим договором первісним кредитор - новому кредитору складає 17 250, 00 грн (п. 1.4 договору про відступлення майнових прав).

Вказаний договір про відступлення майнових прав підписано представниками первісного, нового кредитора та направлено на адресу філії боржника, що підтверджується накладною від 18.01.2023 року та описом вкладення (а.с. 12).

Даний договір про відступлення майнових прав було укладено у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності Фізичною особою-підприємцем Міланіча О.Б.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Положення ч.1 ст. 180 Господарського кодексу України кореспондуються зі ст. 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1 та 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Щодо твердження скаржника, що позивачем послуги були надані не в повному обсязі, з порушенням строку їх надання, майже ніж через рік, зобов`язання по договору щодо реєстрації плану реагування на надзвичайні ситуації і у Центральному органі виконавчої алоди - територіальному органі ДСНС України чи у підпорядкованих його підрозділах, виконані так і не були, чим порушено умови договору, колегія суддів відзначає наступне.

Як було встановлено вище, в межах договору та на підтвердження реальності господарської операції, сторонами було підписано акт приймання-здачі виконаних робіт № 40 від 15.08.2022 року згідно договору № 40-03/К від 18.03.2021 року на суму 28 000,00 грн (а.с. 8), а замовником було перераховано попередню оплату у розмірі 10 750, 00 грн, що не заперечується ні виконавцем, ні позивачем.

Відповідач підписав акт приймання-здачі виконаних робіт без жодних зауважень, не надав претензії, листів, письмових вимого щодо невиконання договору.

При цьому, колегія суддів відзначає що вказаний договір не розривався, не визнався судом недійсним, у замовника відсутні жодні заперечення щодо факту, якості, строків та порядку виконання робіт.

Разом з цим, протягом всього періоду дії договору, під час підписання акту приймання-здачі виконаних робіт та до моменту прийняття судом першої інстанції позовної заяви до розгляду, у відповідача були відсутні претензії щодо умов, якості та кількості наданих послуг.

Посилання відповідача на те, що він звертався до Фізичної особи-підприємця Міланіча Олександра Борисовича з усними претензіями, зокрема, в телефонному режимі щодо виконання умов договору, в даному випадку не заслуговують на увагу, адже, не мають жодного правового підґрунтя, та не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами.

Більше того, як правильно зазначено судом першої інстанції, представники сторін договору усвідомлювали значення п. 4.4. договору, за яким після підписання сторонами акту приймання-здачі виконаних робіт, претензії щодо виконання робіт не пред`являються.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

При цьому, вказаний правочин не визнався судом фіктивним, що не заперечується скаржником.

Окрім того, відповідно до Порядку розроблення планів діяльності єдиної державної системи цивільного захисту, який затверджено постановою КМУ від 09.08.2017 року № 626 "Про затвердження Порядку розроблення планів діяльності єдиної державної системи цивільного захисту" визначено, що план реагування на надзвичайні ситуації суб`єкта господарювання розробляється відповідним суб`єктом господарювання з чисельністю працюючого персоналу більше 50 осіб та затверджується керівником такого суб`єкта господарювання.

Водночас, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних доказів вимоги про відповідну реєстрацію плану реагування на надзвичайні ситуації.

Так, за наявності підписаного сторонами акту приймання-здачі виконаних робіт, п. 4.4. договору, унеможливлює пред`явлення претензій один до одного.

Разом з цим, колегія суддів критично оцінює твердження скаржник, що акт приймання-здачі виконаних робіт не є доказом надання послуг, як безпідставне та таке, що спростовується висновками суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оскільки, скаржник не спростував належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доводів позивача щодо порушення строків здійснення оплати наданих послуг та відповідно не надав доказів здійснення такої оплати, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем було порушено умови договору та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Як було встановлено судом вище, 05.09.2022 року між Фізичною особою-підприємцем Міланічем Олександром Борисовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019" було укладено договір про відступлення майнових прав.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, договором про відступлення майнових прав, сторони дійшли згоди про заміну кредитора з Фізичної особи-підприємця Міланіча Олександра Борисовича на Товариство з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019".

Оскільки заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на зміст зобов`язання, після підписання договору про відступлення майнових прав, що підтверджує факт відсутності заперечень з відповідача (боржника) щодо заміни кредитора, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора.

Приписами ст. 518 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

З боку відповідача будь-які заперечення, які виникли з підстав, що існували до заміни кредитора, зокрема, стосовно невиконання або неналежного виконання зобов`язань, недійсності правочину не надходило.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жоден із укладених договорів не визнавався недійсними, достроково не припинявся.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення договорів на час їх підписання та протягом виконання з боку сторін також відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 17 250,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3 % річних за період з 25.08.2022 року по 28.03.2023 року та інфляційних нарахувань із вересня 2022 року по лютий 2023 року погоджується з розрахунком позивача щодо стягнення 306,25 грн 3 % річних та 1295,40 грн інфляційних нарахувань.

При цьому, є помилковими твердження скаржника, стосовно того, що станом на 25.08.2022 року у позивача не існувало перед позивачем простроченої заборгованості, так як право вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю "Цивільна оборона 2019", як у кредитора, до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (боржника) щодо сплати коштів виникло лише з 05.09.2022 року, оскільки, позивач відповідно до договору про відступлення майнових прав набув право вимоги до відповідача, які виникли на підставі п.п. 3.1, 4.1 договору саме з 25.08.2022 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду м. Києва від 01.08.2023 року у справі № 910/5195/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 року у справі №910/5195/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/5195/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун