Рішення

від 22.11.2023 по справі 904/4227/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4227/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Тімочкіна М.В.

за позовом Комунального підприємства "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради, Дніпропетровська область, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпроектенергобуд", м. Київ

про визнання недійсним договору

Представники:

від позивача: Прохода Р.С.;

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпроектенергобуд", в якій просить суд визнати недійсними договір №б/н від 10.10.2017 та додаткові угоди до нього: № 1 від 11.10.2017, № 2 від 24.11.2017, № 3 від 29.11.2017, № 4 від 17.01.2018, № 5 від 05.04.2018, № 6 від 14.05.2018, № 7 від 07.06.2018, № 8 від 12.06.2018, № 9 від 23.07.2018, № 10 від 15.08.2018, № 11 від 29.12.2018, № 12 від 29.11.2019, укладені між Комунальним підприємством «Міська інфраструктура» Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промпроектенергобуд».

Суд ухвалою від 09.08.2023 позовну заяву Комунального підприємства "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради залишив без руху. Запропонував Комунальному підприємству "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду платіжного документу, який підтверджує факт сплати судового збору у встановленому чинним законодавством розмірі (доплатити 32 208,00 грн) у строк до 23.08.2023 включно.

11.08.2023 до господарського суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 про залишення позовної заяви без руху. Разом із вказаною заявою позивач подав до уточнену позовну заяву, в якій просить суд визнати недійсними договір № б/н від 10.10.2017 укладений між Комунальним підприємством «Міська інфраструктура» Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промпроектенергобуд».

Суд ухвалою від 16.08.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 06.09.2023.

В підготовче засідання 06.09.2023 з`явився представник позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився.

Суд ухвалою від 06.09.2023 відклав підготовче засідання на 04.10.2023.

В підготовче засідання 04.10.2023 з`явився представник позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився.

Суд ухвалою від 04.10.2023 продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів до 15.11.2023 включно. Відклав підготовче засідання на 23.10.2023.

В підготовче засідання 23.10.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Суд ухвалою від 23.10.2023 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 13.11.2023.

У судове засідання 13.11.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Суд ухвалою від 13.11.2023 відклав розгляд справи по суті на 22.11.2023.

У судове засідання 22.11.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Представник відповідача 20.09.2023 отримав ухвалу суду від 06.09.2023, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.73).

Представник відповідача 09.10.2023 отримав ухвалу суду від 04.10.2023, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.80).

Відзив відповідач не подав.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2017 КП «Міська інфраструктура» в системі електронних публічних закупівель «Prozorro» оголошено проведення відкритих торгів: ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2017-08-31-000831-а; назва предмету закупівлі: «Капітальний ремонт центральної алеї парку Зелений Гай у м. Дніпрі»; код відповідно до класифікатора ДК 021:2015:45300000-0 - Будівельно-монтажні роботи, що підтверджується оголошенням про проведення відкритих торгів (т. 1 а.с. 26-27).

Позивач зазначає, що в закупівлі взяли участь два учасника:

- ТОВ «Промпроектенергобуд», дата та час подання тендерної пропозиції - 17.09.2017 о 00:53;

- ФОП Мороз Ігор Леонідович, дата та час подання тендерної пропозиції - 17.09.2017 о 23:49, що підтверджується Формою реєстру отримання тендерних пропозицій (т. 2 а.с. 44).

Відповідно до протоколу (рішення) засідання тендерного комітету про визначення Переможця № 375.1 від 20.09.2017 (т. 1 а.с. 28), переможцем процедури закупівлі визнано ТОВ «Промпроектенергобуд».

Вказане, також підтверджується звітом про результати проведення процедури закупівлі UA-2017-08-31-000831-а від 10.10.2017 (т. 1 а.с. 29-30) та повідомленням про намір укласти договір (т. 1 а.с. 31).

Так, за результатами проведення відкритих торгів 10.10.2017 між Комунальним підприємством "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промпроектенергобуд" (підрядник) було укладено договір № б/н (далі - договір).

Підрядник зобов`язується на свій ризик відповідно до проектно-кошторисної документації виконати роботи з капітального ремонту (CPV 45300000-0 Будівельно-монтажні роботи) «Капітальний ремонт центральної алеї парку Зелений Гай у м. Дніпрі», а замовник зобов`язується передати підрядникові затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об`єкт або закінчені роботи та оплатити їх (п. 1.1. договору).

Загальна вартість робіт за цим договором визначена протоколом погодження договірної ціни, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1), складає 18 958 045,00 грн без ПДВ (п. 2.1. договору).

Термін виконання робіт: згідно календарного плану виконання робіт, що є невід`ємною частиною даного договору (додаток 6) (п. 3.1. договору).

Місце здачі-приймання робіт є парк Зелений Гай у м. Дніпро (п. 3.8. договору).

Розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів після підписання актів виконаних робіт. Кінцеві розрахунки здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором робіт та отримання документа, що підтверджує готовність об`єкта до експлуатації (постанова КМУ №1764 від 27.12.01 п.19) (п. 4.2. договору).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання обом сторонами, а саме з 10.10.2017 та діє до 31.12.2018, а у частині взаєморозрахунків - по повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.10.1. договору).

В подальшому між позивачем та відповідачем до договору було укладено додаткові угоди до нього: № 1 від 11.10.2017, № 2 від 24.11.2017, № 3 від 29.11.2017, № 4 від 17.01.2018, № 5 від 05.04.2018, № 6 від 14.05.2018, № 7 від 07.06.2018, № 8 від 12.06.2018, № 9 від 23.07.2018, № 10 від 15.08.2018, № 11 від 29.12.2018, № 12 від 29.11.2019.

Позивач стверджує, що договір виконано та відповідачеві сплачено суму в розмірі 18 585 146,46 грн, на підтвердження чого надав звіт про виконання договору про закупівлю, дата формування: 29.11.2019 (т. 1 а.с. 213).

Отже, як зазначає позивач, в результаті публічних закупівель між позивачем та відповідачем укладено договір, який виконаний в повному обсязі та позивачем сплачено відповідачу 18 585146,46 грн за надані послуги.

02.09.2021 Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 54/1-21 ухвалено рішення № 54/35-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Відповідно до якого Адміністративною колегією встановлено, що ФОП Мороз Ігор Леонідович та ТОВ «Промпроектенергобуд» вчинили порушення передбачені п.1 ст.50 та п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгу) проведеного КП «Міська інфраструктура» ДМР на закупівлю «Капітальний ремонт центральної алеї парку Зелений Гай у м. Дніпрі», оголошення UA-2017-08-31-000831-а. За вказане порушення накладено на ТОВ «Промпроектенергобуд» штраф у розмірі 61 000 грн.

Позивач зазначив, що листом № 15/2-189вих-23 від 06.02.2023 (т. 2 а.с. 32-37) Дніпропетровська обласна прокуратура повідомила Дніпровську міську раду про існування Рішення Адміністративної колегії.

На адресу КП «Міська інфраструктура» надійшов лист № 1/1-43 від 15.02.2023 (т. 2 а.с. 38) Управління аудиту та контролю Дніпровської міської ради, яким останнє повідомило, що проаналізувавши зазначений лист прокуратури про вжиття заходів щодо визнання недійсним договору від 10.10.2017 № б/н, укладеного у результаті проведеної закупівлі UA-2017-08-31-000831-а КП «Міська інфраструктура» ДМР, встановлено підстави їх оспорюваності та просило надати інформацію, зокрема, щодо вжитих або запланованих заходів щодо визнання договору від 10.10.2017 № б/н недійсним.

На адресу КП «Міська інфраструктура» надійшов лист № 1/1-74 від 10.03.2023 (т. 2 а.с. 39-40) Управління аудиту та контролю Дніпровської міської ради, яким останнє повідомило міського голову про існування рішення Адміністративної колегії та просило надати доручення КП «Міська інфраструктура», щодо вжиття заходів претензійно-позовного характеру стосовно закупівлі, яка стосується «Капітального ремонту центральної алеї парку Зелений Гай у м. Дніпрі» (ідентифікатор закупівлі UA-2017-08-31-000831-а).

Позивач зазначає, що саме із зазначених листів йому стало відомо про існування рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 54/35-р/к по справі № 54/1-21 від 02.09.2021.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2022 у справі №904/8383/21, яке залишене без змін постановами Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2022 та Верховного Суду від 25.08.2022, відмовлено у задоволенні позовних вимог ФОП Мороз І.Л. до Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсними та скасування рішення адміністративної колегії цього відділення № 54/35-р/к від 02.09.2021 у справі № 54/1-21.

Позивач зазначає, що інформація щодо оскарження до суду рішення Адміністративної колегії зі сторони ТОВ «Промпроектенергобуд» - відсутня.

Отже, як зазначає позивач, Адміністративна колегія Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановила, що поведінка відповідача є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді аптиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.

Позивач зазначає, що рішенням Адміністративної колегії встановлено порушення законодавства станом на момент проведення закупівлі UA-2017-08-31-000831-а, що надає підстави вважати укладений договір закупівлі недійсними.

При цьому позивач зазначив, що виявлення вчиненого порушення вже після закінчення процедури закупівлі та після укладення і виконання договірних зобов`язань не спростовує самого факту наявності порушення економічної конкуренції, спрямованого на спотворення результатів тендеру у закупівлі UA-2017-08-31-000831-a.

Таким чином, як зазначає позивач, наслідок вчинення дій щодо спотворення результатів тендеру його учасниками відбулося безпідставне укладення договору між позивачем та одним з учасників (відповідачем), який за інших обставин не отримав би право на таке укладання договору. Виконання договірних зобов`язань по оспорюваному договору зі сторони позивача здійснювалось за рахунок бюджетних коштів, виділених Дніпровською міською радою на виконання статутної діяльності КП «Міська інфраструктура». Використання коштів місцевого бюджету беззаперечно становить суспільний інтерес, стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців міста Дніпра. Разом з цим, в результаті виконання оспорюваного договору майно, придбане за договором за бюджетні кошти, є комунальною власністю. Позивач зазначає, що порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» щодо уникнення конкуренції процедури таких закупівель (проведення тендеру) є правовою підставою для визнання недійсним договору, укладеного суб`єктом закупівель, який підпадає під дію Закону України «Про захист економічної конкуренції», з огляду на імперативність заборони укладення договору з особою, яка вчинила протиправні дії (поза межами визначеної процедури) та незалежно від ступеня виконання сторонами зобов`язань за оспорюваним договором.

Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Так, п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" безальтернативно позбавляє суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь та бути переможцем у відкритих торгах та переговорних процедурах закупівель, якщо протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур, запобігає проявам корупції. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжником, за допомогою якого держава усуває недобросовісних суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Наявними матеріалами до позову підтверджується факт того, що рішенням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.09.2021 № 54/35-р/к ТОВ «Промпроектенергобуд» притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту порушеного права, зокрема, є визнання правочину недійсним.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім цього, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (п. 22, 21 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі").

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі, зокрема, в частині визнання недійсним реалізованого рішення тендерного комітету про визначення переможця торгів та намір укласти з ним договір, не є ефективним способом захисту. При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів.

У випадку порушення вимог законодавства при укладенні договору про закупівлю, за винятком тих, що передбачені статтею 43 "Нікчемність договору про закупівлю", Закону України "Про публічні закупівлі", такий договір може бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, тобто є оспорюваним.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Частинами 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Проте згідно з ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.

Разом з цим, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення позивача з позовом про визнання недійсним виконаного / частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

На стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту.

Тобто, навіть у разі визнання недійсним договору позивач не матиме змоги повернути виконані роботи/надані послуги підряднику чи оголосити на означені роботи нову закупівлю.

Визначені позивачем інтереси, які порушені внаслідок недотримання визначеної законодавством процедури державної закупівлі, повинні мати матеріальний вираз, а обраний спосіб захисту таких прав без вимоги про застосування реституції або відшкодування шкоди чи збитків, не може забезпечити їх реального захисту.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства.

Отже, у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою, зокрема, про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача.

Також, господарський суд зазначає наступне.

Cтаття 14 Господарського процесуального кодексу України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У справі, що розглядається, Комунальне підприємство "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпроектенергобуд" про визнання недійсним договору №б/н від 10.10.2017 на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) позивач зазначив про те, що спотворення результатів спірної закупівлі та укладення оспорюваного правочину, порушує встановлений державою порядок здійснення публічних закупівель в умовах економічної конкуренції та завдає шкоду законним правам та інтересам місцевого самоврядування та його органам. Узгоджена поведінка учасників конкурсних торгів не відповідає суті конкурсу. Така поведінка суперечить принципам публічних закупівель, оскільки через узгодження поведінки учасників спотворюються результати конкурсу. У зв`язку з чим спірний правочин, на його думку, підлягає визнанню недійсним.

Однак, позивач не навів конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів, не обґрунтував в чому саме полягає порушення матеріальних інтересів територіальної громади внаслідок спотворення результатів спірної закупівлі та внаслідок укладення оспорюваного правочину, не визначив, в чому полягає неефективність використання бюджетних коштів та шкода бюджету.

Позивач в позовній заяві не зазначає про наявності у нього будь-якого порушеного права, натомість посилається лише на спотворення результатів тендеру його учасниками.

Водночас Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, суд враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Водночас Верховний Суд зазначив, що встановивши те, що оспорюваний правочин не порушує прав і законних інтересів позивача, суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано вдалися також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності підстав для визнання контракту недійсним, і не врахували того, що встановлена ними відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2023 по справі № 910/5958/20.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням висновків Верховного Суду, беручи до уваги те що позивач звернувся з неефективною вимогою про визнання недійсним виконаного, укладеного в результаті закупівлі договору, та одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги щодо реституції або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем тендеру, господарський суд дійшов до висновку, що визнання недійсним вже виконаного договору не відновить порушені права та інтереси позивача, відповідно позивачем обрано неналежний спосіб захисту права.

Таким чином господарський суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 2684,00 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.11.2023

Суддя І.В. Мілєва