Рішення

від 16.11.2023 по справі 908/1612/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/151/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023 Справа № 908/1612/23

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БАВАС", код ЄДРПОУ 42445233 (02034, м. Київ, вул. Лаврухина Миколи, буд. 7 кв. 153)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕС-ШІППІНГ", код ЄДРПОУ 31158623 (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд.72, каб. 5)

про стягнення суми 1059163,17 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Бузівська Н.М.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БАВАС" про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕС-ШІППІНГ" суми 554 870,37 грн заборгованості за надані послуги згідно договору № АП-333 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 11.09.2020, суми 143 466,26 грн інфляційних втрат, суми 19 039,81 грн - 3% річних та суми 277 877,98 грн пені за порушення умов проведення розрахунків за договором.

Ухвалою суду від 07.06.2023 позовна заява (в її уточненій редакції на виконання ухвали суду від 22.05.2023 про залишення позовної заяви без руху) прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1612/23, присвоєний номер провадження 9/151/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 07.07.2023 позовну заяву у справі № 908/1612/23 було залишено без руху на підставі ч. 11 ст. 176 ГПК України. Ухвалою суду від 21.07.2023 постановлено про продовження розгляду справи № 908/1612/23, продовження строку підготовчого провадження у справі на тридцять днів та призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 19.09.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/1612/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.

14.11.2023 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі, які по суті є клопотанням, в якому позивач у зв`язку з відсутністю можливості забезпечення представництва у судовому засіданні, а також відсутністю технічної можливості для участі у режимі відеоконференції просив провести розгляд справи без участі представника та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (з урахуванням уточнень).

Представник позивача в судові засідання не з`являвся. В попередніх заявах, які направлялись до суду, наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

На підставі викладеного, зважаючи на наявність відповідних клопотань позивача про розгляд справи без участі його представника, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю позивача (його представника).

16.11.2023 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у заяві позивача про уточнення позовних вимог, яка по суті є заявою про збільшення позовних вимог та була прийнята судом до розгляду, що відображено в ухвалі від 19.09.2023, а саме - вимоги про стягнення з відповідача суми 554 870,37 грн заборгованості за надані послуги згідно договору № АП-333 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 11.09.2020, суми 158 227,17 грн інфляційних втрат, суми 21 821,77 грн - 3% річних, суми 324 243,86 грн пені за порушення умов проведення розрахунків за договором.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором №АП-333 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 11.09.2020. Так, як зазначено в позовній заяві, позивачем на виконання умов вказаного договору надавалися відповідачу послуги, про що свідчать, зокрема, акти приймання-передачі наданих послуг, а саме: акт №10 від 31.01.2022 на суму 125 652,45 грн., акт №12 від 31.01.2022 на суму 3313,19 грн, акт №14 від 10.02.2022 на суму 183707,56 грн, акт №15 від 10.02.2022 на суму 14785,00 грн, акт №13 від 11.02.2022 на суму 36997,54 грн; акт №16 від 18.02.2022 на суму 62525,50 грн, акт №17 від 18.02.2022 на суму 135955,96 грн; акт №18 від 18.02.2022 на суму 5575,33 грн, акт №19 від 01.03.2022 на суму 51376,81 грн; акт №20 від 01.03.2022 на суму 25156,19 грн, акт №24 від 14.11.2022 на суму 3060,22 грн, а також відповідні товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату. Відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих йому послуг в установлені договором строки не здійснив. Внаслідок чого, з урахування здійснених відповідачем часткових оплат, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 554 870,37 грн. З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію, яка була залишена відповідачем без реагування, борг в добровільному порядку не погашено. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача також інфляційні втрати, 3% річних та пеню. Позовні вимоги обґрунтовано ст.ст. 11, 509, 510, 550, 552, 610-612, 625 ЦК України, ст.ст. 42, 193, 216, 218, 222 ГК України та умовами договору.

Відповідач порти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, що вимоги про стягнення заборгованості є незаконними. Обґрунтовуючи заперечення посилався на те, що позивачем в порушення вимог ст.ст. 73-79 ГПК України не надано доказів передачі ТОВ "МЕТІНВЕС-ШИППІНГ" документів, передбачених п. 3.3 договору, таким чином обов`язок щодо оплати наданих послуг не настав. З урахуванням наведеного відсутні правові підстави на нарахування штрафних санкції (пені), інфляційних втрат та 3% річних. 22.08.2023 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач, посилаючись на введення в країні воєнного стану, положення ст. 617 ЦК України, зазначив про наявність підстав для звільнення від відповідальності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені. Зауважив, що на момент звернення позивача з позовом до суду, відповідач не порушив його права щодо невиконання зобов`язань зі сплати наданих послуг за Актами №18 від 18.02.2022, №17 від 18.02.2022, №16 від 18.02.2022, №13 від 11.02.2022, №14 від 10.02.2022, №15 від 10.02.2022, №11 від 28.01.2022, оскільки з урахуванням положень п. 8.1 договору, не настав обов`язок сплачувати вартість наданих послуг за вказаними Актами. Просив зменшити суму 3% річних до 10% від суми, яка заявлена до стягнення та суму пені до 5% від суми, що підлягає стягненню з відповідача. Також просив відстрочити виконання рішення суду до 01.03.2024. Заперечив проти нарахування пені в розмірі 324 243,86 грн.

Також 19.09.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (відображено в ухвалі від 19.09.2023).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

11 вересня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БАВАС» (виконавець, позивач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ ШІППІНГ» (замовник, відповідач у справі) уклали договір №АП-333 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених договором, виконавець бере на себе зобов`язання на підставі Заявки замовника доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із товарно-супровідними документами) з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу, або виконати за винагороду доручення замовника по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та/або за її межами (міжнародним напрямком), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за надання послуг з перевезення вантажу та транспортно-експлуатаційного обслуговування, погоджену сторонами.

Вартість послуг по перевезенню та організації перевезення вантажу визначається за взаємною згодою сторін та зазначається в заявці замовника на кожен випадок перевезення та організації перевезень вантажів. Вартість послуг формується на підставі діючих ринкових розцінок і тарифів на аналогічні послуги (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що розрахунки за надані згідно договору послуги здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця в сумі, вказаній в рахунку виконавця, та в обсязі, погодженому сторонами в заявці на перевезення та організацію перевезення конкретного вантажу.

Оплата вартості наданих послуг виконавця здійснюється замовником протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, а саме: оригіналу товарно-транспортної накладної (ТТН) з підписом вантажоодержувача, завіреним печаткою або штампом, відповідними відмітками про одержання вантажу, акту виконаних робіт на даний випадок перевезення та організації перевезення вантажу, податкової накладної по даній послузі, оригіналу рахунку (п. 3.3 договору).

В п. 3.4 договору сторонами узгоджено, що виконавець зобов`язаний надіслати на електронну пошту замовника logistics@metinvestholding.com скан-копію рахунку-фактури, реєстр перевезень по формі згідно додатку №5, скан-копію товарно-транспортної накладної (або міжнародної товарно-транспортного документа СМR/TIR-CARNET) та акту приймання-передачі наданих послуг одразу по факту надання послуг, але не пізніше ніж протягом 2-х робочих днів з моменту надання послуг. В актах виконаних робіт виконавець зобов`язаний зазначити номер та дату №ТТН/ СМR, маршрут перевезення вантажу, номер транспортного засобу, ПІБ водія. Оригінали рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної (або міжнародного товарно-транспортного документа СМR/TIR-CARNET) та акту приймання-передачі наданих послуг виконавець зобов`язаний надати замовнику протягом 5 (п`яти) робочих днів після фактичного виконання ним своїх обов`язків за договором з приводу надання послуг.

У випадку якщо, виконавець у визначений цим пунктом договору строк не надасть замовнику зазначені документи, оформлені належним чином або не надасть мотивованих зауважень до їх змісту, відповідні документи вважаються такими, що підписані з боку виконавця без зауважень, та вважаються підписаними з боку виконавця, навіть якщо на них є лише підпис з боку замовника (абз. 3 п. 3.3 договору).

Згідно з п. 5.1 договору з метою оптимізації документообігу між сторонами, підвищення рівня збереження та захисту переданих документів та інформації, що міститься в них, сторони домовились, що мають право оформлювати/підписувати наступні документи: Заявки та Акти приймання-передачі наданих послуг в електронному вигляді, як електронні документи у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Сторони дійшли згоди про впровадження та організацію Системи електронного обміну документами в електронному вигляді (надалі - ЕDІ), завірені за допомогою кваліфікованого електронного підпису уповноваженими особами сторін, який складається з відкритого та особистого ключів (надалі - ЕП).

Пунктом 5.3 договору встановлено, що сторони домовились про обмін електронними документами, при цьому, документи, що відправлені по ЕDІ, завірені ЕП уповноважених осіб мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, і можуть бути представлені до суду в якості належних доказів. Всі документи, передані по ЕDІ, визнаються рівнозначними документам на паперовому носії. Підтвердження руху документів по ЕDІ (відправлення, отримання, прочитання, доставка тощо) вважається легітимним, і є фактом підтвердження прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін, і не вимагає додаткового доказування. При виникненні суперечок, розбіжностей і конфліктів, всі електронні документи, направлені за допомогою сертифікованого провайдера-ЕDІ є незаперечними доказами.

Додатковою угодою №2 від 14.12.2021 до договору сторони внесли зміни в п. 10.1 договору, а саме - погодили строк дії договору до 31 грудня 2022 року.

Як зазначено позивачем у позові, ним протягом 2021-2022 років надавалися відповідачу послуги за договором, про що свідчать Акти приймання-передачі наданих послуг, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, копії яких містяться в матеріалах справи. Загальна вартість послуг за вказаний період склала - 1 640 991,81 грн (340 272,02 грн - заборгованість за послуги надані у 2021 році, 1 300 719,79 грн - сума наданих послуг протягом 2022 року).

Відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих йому послуг в установлені договором строки не здійснив, сплатив лише 1 086 121,44 грн, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 554 870,37 грн.

Позивач у позові та розрахунку, який міститься в матеріалах справи, посилається на те, що заборгованість виникла за наступними Актами приймання-передачі наданих послуг:

- Акт №10 від 31.01.2022 на суму 125 652,45 грн. (з урахуванням часткової оплати в сумі 93235,38 грн, борг становить 32417,07 грн);

- Акт №12 від 31.01.2022 на суму 3313,19 грн;

- Акт №14 від 10.02.2022 на суму 183707,56 грн;

- Акт №15 від 10.02.2022 на суму 14785,00 грн;

- Акт №13 від 11.02.2022 на суму 36997,54 грн;

- Акт №16 від 18.02.2022 на суму 62525,50 грн;

- Акт №17 від 18.02.2022 на суму 135955,96 грн;

- Акт №18 від 18.02.2022 на суму 5575,33 грн;

- Акт №19 від 01.03.2022 на суму 51376,81 грн;

- Акт №20 від 01.03.2022 на суму 25156,19 грн;

- Акт №24 від 14.11.2022 на суму 3060,22 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №260123 від 26.01.2023 з проханням погасити заборгованість, сплатити інфляційні втрати, 3% річних та пеню; підписати, проставити печатки та повернути один екземпляр виконавцю річного Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 - 24.11.2022.

Претензія отримана відповідачем 01.02.2023, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 82, т. 2).

Вимоги позивача, що викладені в претензії, залишені відповідачем без реагування, борг в добровільному порядку не погашено.

У зв`язку з невиконання відповідачем зобов`язань за договором №АП-333 від 11.09.2020, позивач звернувся до господарського суду з позовом, за яким відкрито провадження у даній справі.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення заявлених вимог, виходячи з наступного.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення зобов`язань (цивільних прав та обов`язків) є, зокрема, договір. Зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 цього Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 530 ЦК України визначено: якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в період з січня 2022 по грудень 2022 надані відповідачу послуги на загальну суму 648 105,75 грн. У зв`язку з частковою оплатою відповідачем вартості отриманих послуг в сумі 93235,38 грн, сума заборгованості склала 554 870,37 грн.

Про факт виконання позивачем договірних зобов`язань свідчать наведені вище акти, товарно-транспортні накладні, які оформлені належним чином та рахунки на оплату (копії міститься в матеріалах справи).

Зазначені документи сформовані позивачем та відправлені в електронному вигляді (по ЕDІ), завірені за допомогою кваліфікованого електронного підпису (ЕП) уповноваженими особами обох сторін, як то передбачено положеннями п. 5.1, 5.3 договору.

Таким чином, приймаючи до уваги умови п. 5.3 договору, ці документи визначаються рівнозначними документам на паперовому носії, є легітимними і підтверджують факт прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін.

Відповідач доказів на спростування факту отримання та підписання наведених вище документів суду не надав. Так само відсутні докази звернення відповідача до виконавця з вимогою про надання йому документів в паперовому вигляді.

За таких обставин, заперечення відповідача щодо невиконання позивачем положень п. 3.3 договору та, як наслідок, відсутності у відповідача правових підстав для перерахування грошових коштів за надані послуги в рамках договору № АП-333 від 11.09.2020, є безпідставними.

Наявні у справі документи підтверджують факт виконання позивачем зобов`язань за договором, обізнаність відповідача про вартість наданих йому послуг.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих (отриманих) послуг не надав та позовні вимоги не спростував, суд дійшов до висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми 554 870,37 грн. заборгованості є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

За порушення відповідачем строків сплати наданих послуг позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 324 243,86 грн.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84186873).

Крім того, статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» також встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду № 904/4156/18 від 10.12.2019 розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Велика Палата ВС зазначила, що ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Тобто, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Оскільки договором №АП-333 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 11.09.2020 не передбачено нарахування пені за порушення строків виконання грошових зобов`язань та, відповідно, не визначено її розміру, суд відмовляє у задоволені вимоги позивача про стягнення пені.

У зв`язку з безпідставністю нарахування та заявлення позивачем до стягнення з відповідача пені, клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені судом не розглядається, правова оцінка наведеним відповідачем доводам в цій частині не надається.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивачем також нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21 821,77 грн за загальний період прострочення з 21.02.2022 по 30.06.2023, інфляційні втрати у розмірі 158 227,17 грн за загальний період з березня 2022 по червень 2023 (включно).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому, інфляційні нарахування здійснюються на суму боргу, прострочення якого тривало не менше повного місяця і з застосуванням індексу інфляції такого місяця.

Факт порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання є доведеним та відповідачем не спростований.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (т.2, а.с. 119), суд встановив допущення позивачем помилок при визначенні періоду прострочення за актами приймання-передачі наданих послуг №19 від 01.03.2022 та №20 від 01.03.2022, а саме - нарахування інфляційних втрат в цій частині здійснені позивачем з березня 2022, тоді як потрібно з квітня 2022, що, в свою чергу, призвело до неправильного визначення розміру інфляційного збільшення.

Згідно з перерахунком зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат за вказаний позивачем загальний період прострочення виконання зобов`язання в розмірі 153 987,45 грн, в решті вимог про стягнення інфляційних втрат судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних (т.2, а.с. 119), суд встановив допущення позивачем помилок при визначенні періоду прострочення за актами приймання-передачі наданих послуг №10 від 31.01.2022, №12 від 31.01.2022 та № 24 від 14.11.2022, а саме - позивачем залишено поза увагою той факт, що граничний строк виконання зобов`язань за вказаними актами припадає на неділю (20 лютого 2022 та 4 грудня 2022 року).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший не робочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Виходячи з наведеної норми права та наявних документів, останнім днем для вчинення відповідачем дій щодо оплати наданих йому послуг за вказаними актами приймання-передачі № 10, № 12 та № 24 спливає 21.02.2022 (понеділок) та 05.12.2022 (понеділок) відповідно, прострочення виконання починається з наступного дня, тобто з 22.02.2022 та 06.12.2022 відповідно.

Згідно з перерахунком зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягає сума 21818,57 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 30.06.2023, в решті вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

У заяві від 22.08.2023 (вх. №17992/08-08/23 від 22.08.2023) відповідач, зокрема, просив суд зменшити розмір процентів річних до 10% від суми, що підлягає стягненню з відповідача.

Разом з тим суд зазначає, що зменшення розміру 3% річних нарахованих відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачено положеннями чинного законодавства, а можливість зменшення відсотків річних передбачено виключно одиничною судовою практикою Великої Палати Верховного суду України в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, яку суд не застосовує в даному випадку з огляду на те, що в справі № 902/417/18 позивачем була заявлена до стягнення з відповідача сума річних у визначеному сторонами за договором розмірі від простроченої суми (договірний розмір річних), який був значно більший 3% річних, а у даній справі № 908/1612/23 позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, тобто розміру річних передбачених нормою права (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Також суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

За таких обставин, застосування позивачем положень ст. 625 ЦК України та нарахування 3% річних є правомірним, підстав для зменшення визначеного законом розміру 3% річних немає.

На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Крім того, у заяві від 22.08.2023 (вх. №17992/08-08/23 від 22.08.2023) відповідач також просив надати відстрочку виконання рішення суду до 01.03.2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Умовою для надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати викладені відповідачем обставини, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

В обґрунтування свого клопотання про відстрочення виконання судового рішення, відповідач посилається на те, що внаслідок військової агресії Російської Федерації, ведення бойових дій, обстрілів міст на яких розташовані підприємства відповідача (офіси, виробничі приміщення тощо) було призупинено виробничу діяльність низки підприємств, що в свою чергу зменшило обсяг виробництва Групи «Метінвест». Під час військових дій на території м. Маріуполь, в якому знаходилась й здійснювалась основна діяльність підприємства, внаслідок обстрілів були знищені та пошкоджені офісні виробничі приміщення, втрачено доступ до вагонів, тепловозів у кількості більше ніж 1000 одиниць, які знаходяться у власності відповідача. На даний час існують серйозні фінансові труднощі, що унеможливлюють виконання рішення у встановлений законом термін. На теперішній час Запорізькі підприємства Групи «Менінвест» та інші підприємства, які розташовані на підконтрольній території поступово відновлюють своє виробництво та збільшують його обсяги, що відповідно призводить до збільшення об`ємів перевезень. Наразі підприємством приймаються заходи щодо максимального відновлення господарської діяльності та покращення фінансового стану у наявних надзвичайних обставинах, що дозволить в майбутньому повно виконати рішення суду.

До заяви відповідачем додані відповідні копії Балансу (Звіт про фінансовий стан), Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід), повідомлення про призупинення виробничої діяльності низки підприємств (оголошення виробничих результатів за 4-й квартал і 12 місяців 2022 року), фото офісних приміщень.

У своїх письмових запереченнях, що надійшли до суду 17.10.2023, позивач зазначив, що вважає вказане клопотання відповідача необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. По-перше, для надання транспортно-експедиційних послуг виплачувалась заробітна плата працівникам (водіям-експедиторам), передбачалось пальне, запасні частини, здійснювалась амортизація транспортних засобів - доля понесених витрат склала більше ніж 90 відсотків. По-друге, у зв`язку з затримкою розрахунків та фактично витрачених коштів на дання послуг, позивач поніс матеріальні збитки, робота була фактично припинена у зв`язку з відсутністю обігових коштів. По-третє, сума заборгованості була сформована ще до початку військової агресії Російської федерації, тобто прибуток за її виконання відповідачем було отримано. По-четверте, позивач під час військової агресії РФ також поніс значені витрати. Також зазначив, що не користується своїм правом перерахунку пені та інфляційних у зв`язку із збільшенням періоду заборгованості, станом на сьогоднішній день, і готовий розподілити сплату коштів відповідачем за цим позовом на три рівні частини: листопад 2023, грудень 2023 та січень 2024.

При цьому, доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у запереченнях, позивач суду не надав.

Оцінивши у сукупності викладені відповідачем обставини та надані документи, враховуючи специфіку підприємства відповідача, зіставляючи майнові інтереси обох сторін та з метою реального виконання відповідачем судового рішення, суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити частково та відстрочити виконання судового рішення на три місяці.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судом встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 14928,82 грн. До заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем додано платіжну інструкцію № 22 від 19.07.2023 на суму 1000,00 грн. Таким чином загальний розмір сплаченого позивачем судового збору склав 15928,82 грн, в той час, як з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», повинен складати 15887,45 грн. Тобто переплата судового збору становить 41,37 грн.

За змістом п. 1 та п. 1 ч. 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного, до повернення позивачу з Державного бюджету України належить сума 41,37 грн. судового збору. Зазначена сума судового збору буде повернута за ухвалою суду після надходження відповідного клопотання позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕС-ШІППІНГ", код ЄДРПОУ 31158623 (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд.72, каб. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАВАС", код ЄДРПОУ 42445233 (02034, м. Київ, вул. Лаврухина Миколи, буд. 7 кв. 153) суму 554 870 (п`ятсот п`ятдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят) грн. 37 коп. основного боргу, суму 21 818 (двадцять одну тисячу вісімсот вісімнадцять) грн. 57 коп. 3% річних та суму 153 987 (сто п`ятдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят сім) грн. 45 коп. інфляційних втрат.

Відстрочити виконання судового рішення в частині стягнення суми 554 870,37 грн. основного боргу, суми 153 987,45 грн. інфляційних втрат та суми 21 818,57 грн. 3% річних на три місяці, а саме - до 16.02.2024 року.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕС-ШІППІНГ", код ЄДРПОУ 31158623 (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд.72, каб. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАВАС", код ЄДРПОУ 42445233 (02034, м. Київ, вул. Лаврухина Миколи, буд. 7 кв. 153) суму 10 960 (десять тисяч дев`ятсот шістдесят) грн. 15 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 22.11.2023.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва