Рішення

від 13.09.2023 по справі 910/14496/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2023Справа № 910/14496/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ ЛОГІСТИКА" вул. Народного ополчення 18-Б,оф. 1, м. Київ, 03151

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЕСТ ЛІМІТЕД" пр. Палладіна Академіка, буд. 44, м. Київ, 03142

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гугл" 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 28/2

про стягнення 27 093 186,84 грн.

Представники сторін:

від позивача: Мицик О. Ю., Гуськова О.А.

від відповідача: Пастухов Ю.В.

від третьої особи: Зубрицький О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФТ Логістика» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест Лімітед" про стягнення 27 093 186,84 грн., а саме 13 090 173,82 грн. основного боргу, 1 977 483,36 грн. пені, 2 491 047,37 грн. процентів річних, 2 922 168,57 грн. інфляційних втрат, 6 612 313,72 грн. курсових витрат (збитків).

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки обладнання № MUK-SL-EV-2019 від 15.07.2019 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару (обладнання), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних, втрати від інфляції та курсової різниці.

Поряд із цим, в позовній заяві позивач просить суд зазначити в судовому рішенні про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат за весь період заборгованості, починаючи з першого дня прострочення та по день фактичного стягнення.

Також позовна заява містить клопотання позивача про витребування доказів згідно статті 81 ГПК України, а саме від відповідача податкової звітності на підтвердження формування відповідачем як покупцем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі видаткових накладних згідно переліку, наведеного позивачем, та клопотання про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ат Каргілл" (код ЄДРПОУ 20010397), Товариства з обмеженою відповідальністю "Гугл" (код ЄДРПОУ 35252040) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Штіль" (код ЄДРПОУ 32250480), яким, як стверджує позивач, було здійснено подальше постачання товарів відповідачем.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 року у справі № 910/14117/22 (суддя Ковтун С. А.) частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову до пред`явлення позову. Накладено арешт на грошові кошти в межах суми стягнення 13 090 173,82 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест лімітед» (проспект Палладіна Академіка, 44, м. Київ, 03142, код 38980356) і знаходяться (обліковуються) на всіх банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України, в іншій частині заяви відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14496/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.02.2023 року.

Так, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №2/10 від 24.01.2022 року з доказами його надсилання позивачу, відповідно до якого ТОВ «Еверест Логістик» позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлене обладнання визнає частково в сумі 12 042 858,22 грн., проти задоволення позову в іншій частині заперечує та зазначає, що подані позивачем разом із позовною заявою Специфікації до Договору директором відповідача Ю. Пастуховим фізично не підписувались, а тому посилання позивача на такі Специфікації є безпідставним.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що надані позивачем видаткові накладні №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року не містять підпису відповідача, не були оформлені належним чином, а тому не можуть бути належним доказом на підтвердження отримання відповідачем від позивача обладнання, яке зазначене у цих накладних.

При цьому відповідач також вказує, що надсилання позивачем вказаних видаткових накладних на електронну адресу ТОВ «Еверест Лімітед» не можна вважати їх узгодженням з відповідачем, оскільки зазначені у позовній заяві електронні адреси ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_8 не є офіційними електронними адресами відповідача, а особи з вказаними прізвищами не є офіційними представниками відповідача у господарських відносинах з позивачем, та не перебувають у трудових відносинах з ТОВ «Еверест Лімітед».

Заперечуючи проти позову відповідач також звертає увагу суду на те, що спірний Договір припинив свою дію 31.12.2020 року, а тому позивачем безпідставно нараховано до стягнення з відповідача штрафні санкції (пеню та річні), передбачені положеннями пункту 15.4 Договору, строк дії якого у період існування спірних правовідносин сторін закінчився. Разом з цим відповідач посилається на те, що порушення строків оплати сталося через виникнення обставин форс-мажорного характеру, а саме початок 24.02.2022 року бойових дій на території м. Києва та Київської області. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також, 01.02.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання б/н від 01.02.2023 року про залучення до матеріалів справи доказів, а саме належним чином засвідчених копій рахунків. Дане клопотання разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 08.02.2023 року через відділ діловодства суду від позивача 08.02.2023 року надійшла відповідь на відзив на позовну заяву №с/з від 03.02.2023 року з доказами її надсилання відповідачу, згідно з якою позивач зазначає про належність доменного ім`я «everest.ua» відповідачу, у зв`язку з чим використання менеджерами відповідача домену «everest.ua» у своїй електронній адресі свідчить про те, що такі особи є уповноваженими особами на ведення господарської діяльності від імені відповідача.

Позивач також вказує, що спірний Договір поставки обладнання є чинним та не припинив свою дію, на підтвердження чого позивачем було додано до позовної заяви відповідно додаткову угоду від 31.12.2020 року про продовження строку дії Договору, та вважає необґрунтованими посилання відповідача на військовий стан як на форс-мажорні обставини, позаяк останнім не надано суду жодних доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану на території України та порушенням строку оплати товару. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду від 08.02.2023 року у зв`язку з нез`явленням в судове засідання уповноважених представників сторін та поданим клопотанням відповідача відкладено підготовче засідання на 15.03.2023 року .

Проте, у зв`язку із тимчасовою, поза графіком відпусткою судді Селівона А.М. 15.03.2023 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 року призначено підготовче засідання на 06.04.2023 року.

В свою чергу, Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест лімітед" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 року у справі № 910/14117/22 (суддя Ковтун С. А.) задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 року у справі № 910/14117/22 скасовано, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт логістика" про забезпечення позову відмовлено та постановлено матеріали справи № 910/14117/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 06.04.2023 року через відділ діловодства суду 20.02.2023 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №2/25 від 13.02.2023 року з доказами їх надсилання позивачу, в яких відповідач зазначає про відсутність у нього примірника додаткової угоди від 31.12.2020 року про продовження строку дії Договору, а також повторно наголошує на тому, що: наявні в матеріалах справи Специфікації до Договору відповідач не підписував та не ставив на них відтиск круглої печатки підприємства відповідача; наявні в матеріалах справи видаткові накладні від 14.02.2022 року, 08.07.2022 року, 26.07.2022 року не містять підпису відповідача та належним чином не оформлені; позивачем не доведено, що спірні видаткові накладні надсилались на електронну адресу відповідача; відповідач вказує на діаметрально протилежну фактичну та юридичну позицію позивача у претензії від 05.10.2022 року та позовній заяві. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Крім того, від відповідача надійшли письмові пояснення (доповнення до відзиву) №2/20 від 07.02.2022 року, відповідно до яких останній вказує, що у період з 13.09.2021 року по теперішній час відповідачем на рахунок позивача було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 81 843 694,28 грн., що підтверджується довідкою про оплати та відповідними платіжними дорученнями, які долучені до вказаних письмових пояснень. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, 09.03.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення та міркування проти доводів відповідача №08/03/2023 від 08.03.2023 року, за змістом яких позивач вказує, що належність відповідачу електронних поштових скриньок з доменним ім`ям «everest.ua» підтверджується інформацією з Інтернету.

Разом з цим, позивач з посиланням на постанови Верховного Суду у справах №905/49/15, №916/922/19, №914/2267/18, №910/14900/19 зазначає про те, що факт поставки товару за Договором, окрім наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, додатково підтверджується фактом використання відповідачем отриманого від позивача товару у своїй господарській діяльності. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що через відділ діловодства суду від відповідача 09.02.2023 року надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів специфікацій № 2/19 від 07.02.2023 року з письмовими поясненнями (доповнення до відзиву) № 2/20 від 07.02.2023 року, а також 20.02.2023 року надійшло клопотання № 2/24 від 13.02.2023 року про витребування у позивача оригіналу Угоди від 31.12.2020 року про продовження строку дії Договору; від позивача 03.04.2023 року надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів вих. № 30/03/23 від 30.03.2023 року, а саме копій адвокатських запитів; уповноважений представник відповідача подав клопотання № 2/59 від 04.04.2023 року про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, доказів здійснення відповідачем часткової оплати в сумі 300 000,00 грн. платіжним дорученням № 4495 від 20.03.2023 року. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 06.04.2023 року судом протокольними ухвалами частково залишено без розгляду клопотання № 2/19 від 07.02.2023 року та №2/24 від 13.02.2023 року уповноваженого представника відповідача про витребування доказів у позивача, а саме оригіналів специфікацій та оригіналу Угоди від 31.12.2020 року про продовження строку дії Договору поставки обладнання № MUK-SL-EV-2019 від 15.07.2019 року у зв`язку із наданням в судовому засіданні позивачем зазначених документів для огляду.

У підготовчому судовому засіданні 06.04.2023 року від позивача надійшло клопотання №06/04/2023 від 06.04.2023 року про долучення до матеріалів справи доказів, а саме документів, отриманих від ТОВ «АНДРЕАС ШТІЛЬ» у відповідь на адвокатський запит позивача. Вказане клопотання з доданими до нього документами залучено судом до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 06.04.2023 року для надання позивачем відповідей на адвокатські запити оголошено протокольну перерву до 27.04.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 27.04.2023 року через відділ діловодства суду 25.04.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшло клопотання №2/63 від 25.04.2023 року про призначення судово-почеркознавчої експертизи для вирішення питання справжності підпису директора відповідача Пастухова Ю.В. на Специфікаціях до Договору, а також клопотання позивача №27/04/2023 від 27.04.2023 року про долучення до матеріалів справи доказів, а саме документів, отриманих від ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» у відповідь на адвокатський запит позивача.

Окрім того, в підготовчому судовому засіданні 27.04.2023 року присутній уповноважений представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Гугл" Зубрицький О.В. повідомив про те, що через канцелярію суду 27.04.2023 року останнім було подано заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гугл".

У підготовчому судовому засіданні 27.04.2023 року для надання можливості представнику позивача надати правову позицію щодо призначення експертизи та для отримання судом заяви про вступ у справу третьої особи, а також сторонам надати усні або письмові пояснення щодо залучення третьої особи судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 11.05.2023 року.

У підготовчому судовому засіданні 11.05.2023 року від позивача надійшли за перечення №10/05/23 від 10.05.2023 року на клопотання відповідача про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 року у зв`язку з задоволенням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гугл" про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, а також для надання можливості третій особі подати пояснення щодо суті спору з урахуванням клопотання відповідача про призначення експертизи, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 14.06.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 14.06.2023 року через відділ діловодства суду 09.06.2023 року від уповноваженого представника третьої особи ТОВ «ГУГЛ» надійшли письмові пояснення щодо позову б/н від 08.06.2023 року з доказами їх надсилання іншим учасникам справи, відповідно до яких третя особа зазначає про те, що на підставі укладеного з відповідачем Договору поставки №1 від 03.06.2015 року ТОВ «ГУГЛ» 21.02.2022 року отримало замовлену комп`ютерну техніку, про що між ТОВ «ГУГЛ» та ТОВ «Еверест Лімітед» складено та підписано видаткову накладну №2954 від 21.02.2022 року. Третя особа також вказує, що отримане від відповідача комп`ютерне обладнання за видатковою накладною №2954 від 21.02.2022 року співпадає з обладнанням, яке поставлялось позивачем відповідачу за Договором поставки № MUK-SL-EV-2019 від 15.07.2019 року згідно з накладною №СЛ1291025 від 14.02.2022 року. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, через відділ діловодства суду 13.06.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшло клопотання №СЛ5 від 12.06.2023 року про долучення до матеріалів справи доказів, а саме документів, отриманих від ТОВ «ГУГЛ» у відповідь на адвокатський запит позивача. Вказане клопотання з доданими до нього документами залучено судом до матеріалів справи.

Судом також повідомлено, що через канцелярію суду 01.06.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшло клопотання вих. №31/05/23 від 31.05.2023 року про огляд оригіналу електронного доказу, а також 08.06.2023 року надійшло клопотання № СЛ4 від 05.06.2023 року про долучення документів до матеріалів справи, а саме доказів направлення третій особі копії позовної заяви, пояснень та відповіді на відзив; від уповноваженого представника відповідача 14.06.2023 року клопотання №2/97 від 12.06.2023 року про долучення доказів, а саме направлення третій особі документів по справі. Дані документи судом долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.06.2023 року уповноважені представники відповідача підтримали клопотання про призначення експертизи та просили його задовільнити, уповноважені представники позивача заперечували щодо задоволення даного клопотання.

Так, розглянувши в підготовчому судовому засіданні 14.06.2023 року клопотання уповноваженого представника відповідача про призначення експертизи, за умови наявності інших доказів, що можуть підтвердити або спростувати обставини справи, судом протокольною ухвалою відмолено в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/14496/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.07.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 19.07.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання № 2/114 від 19.07.2023 року про повернення в підготовче провадження, витребування у позивача оригіналів 7 специфікацій та призначення судово-почеркознавчої експертизи, а також 19.07.2023 року надійшла заява з процесуальних питань № 2/115 від 19.07.2023 року, в якій відповідач просить суд відмовити в задоволенні клопотання позивача від 31.05.2023 року про огляд оригіналу електронного доказу, а саме переписки з електронної поштової скриньки з доменним іменем еverest.ua на поштову скриньку позивача muk.ua з прикріпленими сканкопіями специфікацій. Дані документи судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 20.07.2023 року судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про повернення в підготовче провадження та про призначення експертизи з підстав, аналогічних підставам відмови в задоволенні попереднього клопотання про призначення експертизи, про що судом зазначалось вище; судом оголошено протокольну перерву до 10.08.2023 року.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 10.08.2023 року у зв`язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення судового засідання судом оголошено протокольну перерву до 13.09.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 13.09.2023 року через відділ діловодства суду 12.09.2023 року від відповідача надійшла заява №2/142 від 12.09.2023 року з процесуальних питань, відповідно до якої останній повідомляє про те, що 20.03.2023 року та 12.09.2023 року ТОВ «Еверест Лімітед» в рахунок погашення суми заборгованості за Договором було сплачено на рахунок позивача 300 000,00 грн. та 40 000,00 грн. відповідно, у зв`язку з чим сума основного боргу зменшилась, та становить 11 702 858,22 грн, яку відповідач визнає.

Крім того, у поданій заяві відповідач посилається на дію в період лютого-травня 2022 року форс-мажорних обставин, засвідчених листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, які зумовили порушення ТОВ «Еверест Лімітед» термінів виконання грошового зобов`язання.

Також за змістом поданої заяви з процесуальних питань відповідач зазначає про наявність арифметичних та методологічних помилок, зроблених позивачем при розрахунку розміру штрафних санкцій, що призвело до визначення позивачем невірної суми пені, процентів річних та інфляційних втрат. Разом з цим, відповідач просить суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат, надавши при цьому власний розрахунок штрафних санкцій з урахуванням їх зменшення. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін та інших учасників станом на 13.09.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судові засідання з розгляду справи по суті 20.07.2023 року та 13.09.2023 року з`явились уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи.

У судове засідання з розгляду справи по суті 10.08.2023 з`явились уповноважені представники позивача та третьої особи, представник відповідача - не з`явився.

Уповноважені представники позивача у судових засіданнях з розгляду справи по суті 20.07.2023 року, 10.08.2023 року та 13.09.2023 року позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Уповноважений представник відповідача у судових засіданнях з розгляду справи по суті 20.07.2023 року та 13.09.2023 року позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 11 702 858,22 грн. визнав, в іншій частині проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити.

Уповноважений представник третьої особи у судових засіданнях з розгляду справи по суті 20.07.2023 року, 10.08.2023 року та 13.09.2023 року надав суду пояснення щодо позову та відзиву на позовну заяву.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.09.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 15.07.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФТ Логістика» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверест Лімітед» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки обладнання №MUK-SL-EV-2019 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити Обладнання за номенклатурою, кількістю, комплектністю та цінами, що визначено у Специфікаціях Обладнання (Додатки), які є невід`ємними частинами цього Договору.

Розділами 1 - 15 Договору сторони узгодили предмет договору, загальна вартість товару та строки розрахунків, умови та строки поставки, відповідальність сторін, порядок приймання-передачі обладнання, гарантійний строк, форс-мажорні обставини, умови конфіденційності, запобігання та протидія корупції, строк дії договору, порядок вирішення спорів тощо.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 12.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2020 року до Договору цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2021 року включно, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. Якщо за 20 днів до дати закінчення дії Договору жодна із сторін не заявить про припинення дії Договору - Договір кожний раз вважається пролонгованим сторонами на один календарний рік на тих же умовах.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за 20 днів до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення дії Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2022-2023 роки у відповідності до пункту 12.1 Договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як визначено умовами пунктів 3.1-3.2 Договору, поставка обладнання здійснюється на умовах EXW склад Постачальника (INCOTERMS 2010). Склад Постачальника знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 64, якщо інші умови та місце поставки не передбачені умовами відповідного Додатку до цього Договору. Постачальник зобов`язується поставити Обладнання в строк, передбачений відповідною Специфікацією (Додатком до цього Договору).

Так, відповідно до Специфікації обладнання, яка є Додатком №СЛ1320157 до Договору, сторони погодили поставку обладнання у кількості 2327 одиниць на загальну суму 36 129 327,78 грн. у строк - 150 календарних днів від дня підписання сторонами цього Додатку.

Відповідно до Специфікації обладнання, яка є Додатком №СЛ1336139 до Договору, сторони погодили поставку обладнання у кількості 47 одиниць на загальну суму 1 270 387,98 грн. у строк - 150 календарних днів від дня підписання сторонами цього Додатку.

Відповідно до Специфікації обладнання, яка є Додатком №СЛ1302113 до Договору, сторони погодили поставку обладнання у кількості 7 одиниць на загальну суму 1 788 264,48 грн. у строк - 60 календарних днів від дня підписання сторонами цього Додатку.

Відповідно до Специфікації обладнання, яка є Додатком №СЛ1256145 до Договору, сторони погодили поставку обладнання у кількості 8 одиниць на загальну суму 2 073 640,80 грн. у строк - 60 календарних днів від дня підписання сторонами цього Додатку.

Відповідно до Специфікації обладнання, яка є Додатком №СЛ1291025 до Договору, сторони погодили поставку обладнання у кількості 2 одиниць на загальну суму 511 813,68 грн. у строк - 60 календарних днів від дня підписання сторонами цього Додатку.

Відповідно до Специфікації обладнання, яка є Додатком №СЛ1146091 до Договору, сторони погодили поставку обладнання у кількості 45 одиниць на загальну суму 265 647,30 грн. у строк - 60 календарних днів від дня підписання сторонами цього Додатку.

Відповідно до Специфікації обладнання, яка є Додатком №СЛ1150020 до Договору, сторони погодили поставку обладнання у кількості 120 одиниць на загальну суму 781 668,00 грн. у строк - 90 календарних днів від дня підписання сторонами цього Додатку.

Відповідно до Специфікації обладнання, яка є Додатком №СЛ1158037 до Договору, сторони погодили поставку обладнання у кількості 1 штука на загальну суму 557 784,00 грн. у строк - 90 календарних днів від дня підписання сторонами цього Додатку.

Місце поставки обладнання згідно вказаних Специфікацій (Додатків) - м. Київ, вул. Повітрофлотський проспект, 64.

Зазначені Специфікації (Додатки), копії яких наявні в матеріалах справи, підписані від постачальника - ТОВ «СОФТ Логістик» директором Седнєвим Д.В. та від покупця - ТОВ «Еверест Лімітед» директором Ю.В. Пастуховим та скріплені печатками юридичних осіб.

Згідно з пунктом 6.1 Договору передача та приймання Обладнання за номенклатурою, кількістю, комплектністю та зовнішнім виглядом здійснюється сторонами в місці поставки, зазначеному в пункті 3.1. цього Договору або відповідному Додатку до Договору, згідно накладної за участю представників Постачальника та Покупця. Уповноваженим представником Постачальника вважається особа, яка передає Обладнання за накладною. Уповноваженим представником Покупця вважається особа, яка приймає Обладнання за накладною та діє на підставі належним чином оформленої довіреності.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що право власності на Обладнання переходить до Покупця одночасно з передачею Обладнання та підписання накладної.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору та Додатків (Специфікацій) №СЛ1320157, №СЛ1336139, №СЛ1302113, №СЛ1256145 позивачем було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест Лімітед», а відповідачем прийнято передбачений Додатками до Договору товар (обладнання) загальною вартістю 40 879 796,16 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними, а саме: №СЛ13201571 від 15.12.2021 року на суму 7 763 070,00 грн., №СЛ13201572 від 20.12.2021 року на суму 11 365 134,48 грн., №СЛ13201573 від 28.12.2021 року на суму 17 001 123,30 грн., №СЛ13361391 від 28.12.2021 року на суму 692 761,86 грн., №СЛ13361392 від 10.01.2022 року на суму 577 626,12 грн., №СЛ13021131 від 18.01.2022 року на суму 1 269 852,24 грн., №СЛ1256145 від 30.01.2022 року на суму 2 210 228,16 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, зазначені видаткові накладні, які підтверджують факт поставки товару за Договором на загальну суму 40 879 796,10 грн., підписані з боку відповідача його представником - Кириленко В.В., повноваження якого на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «СОФТ Логістика» згідно Договору від 15.07.2019 року підтверджуються довіреністю ТОВ «Еверест Лімітед» №330 від 11.09.2021 року строком дії до 11.09.2022 року, копія якої додано позивачем до матеріалів позовної заяви.

Крім того, як зазначає позивач у позовній заяві, згідно умов Додатків (Специфікацій) №СЛ1291025, №СЛ1146091, №СЛ1150020, №СЛ1158037 позивачем було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест Лімітед», а відповідачем прийнято передбачене вказаними Додатками обладнання на загальну суму 2 161 924,92 грн., що підтверджується складеними позивачем за фактом поставки видатковими накладними, а саме: №СЛ1291025 від 14.02.2022 року на суму 556 825,32 грн., №СЛ1146091 від 08.07.2022 року на суму 265 647,60 грн., №СЛ1150020 від 08.07.2022 року на суму 781 668,00 грн., №СЛ1158037 від 26.07.2022 року на суму 557 784,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Зазначені видаткові накладні на загальну суму 2 161 924,92 грн. підписані від позивача (постачальника) директором ТОВ «СОФТ Логістика» Седнєвим Д.В. та скріплені печаткою позивача, підпису представника покупця - не містять.

З матеріалів справи вбачається, що вказані видаткові накладні №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року були надіслані позивачем на електронні адреси представників відповідача, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_8, що підтверджується наявними в матеріалах справи роздруківками скрін-шотів електронних листів позивача про надсилання видаткових накладних на електронну пошту відповідача.

Однак, відповідач скановані копії підписаних з боку ТОВ «Еверест Лімітед» видаткових накладних №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року на електронну адресу позивача не надіслав.

В той же час, за наслідками отримання електронною поштою вказаних видаткових накладних з боку відповідача будь - які заперечення щодо факту поставки, а також докази пред`явлення позивачу претензій (листи, вимоги, позови) з приводу повної та належної поставки товару в обсягах та на суми, що визначені у таких видаткових накладних, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 Податкового кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки товару на підставі вищевказаних видаткових накладних №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року на суму 2 161 924,92 грн. відповідно до приписів пунктів 201.7, 201.10 Податкового Кодексу України позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №61 від 14.02.2022 року на суму 556 825,32 грн., №13 від 08.07.2022 року на суму 265 647,60 грн, №14 від 08.07.2022 року на суму 781 668,00 грн., №51 від 26.07.2022 року на суму 557 784,00 грн., копії яких разом з квитанціями про їх реєстрацію наявні в матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами пункту 7.1 Договору якість Обладнання відповідає вимогам виробника та умовам Специфікації. Гарантійний строк на Обладнання за цим Договором вказується в Специфікаціях (Додатки до Договору).

Разом з тим, доказів пред`явлення претензій щодо якості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест Логістик» на загальну суму 43 041 721,08 грн., включаючи сум поставки за спірними накладними №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна вартість Обладнання згідно з цим Договором складається із вартості Обладнання, вказаної в Специфікаціях (Додатках до цього Договору).

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 2.2 Договору оплата поставки Обладнання здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем загальної вартості Обладнання на поточний рахунок Постачальника в строк, передбачений в Специфікаціях (Додатках).

Відповідно до умов пунктів 1.2 Специфікацій (Додатків) №СЛ1320157, №СЛ1336139, №СЛ1302113, №СЛ1256145, №СЛ1291025, №СЛ1146091, №СЛ1150020, №СЛ1158037 сторони погодили, що покупець оплачує 100% від загальної вартості Обладнання на умовах відтермінування платежу (пост оплати) протягом 45 календарних днів з моменту поставки Обладнання та підписання сторонами накладних про поставку Обладнання.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Таким чином, як стверджує позивач та встановлено судом за матеріалами справи, наявні в матеріалах справи підписані покупцем - ТОВ «Еверест Лімітед» видаткові накладні на суму 40 879 796,16 грн. (№СЛ13201571 від 15.12.2021 року, №СЛ13201572 від 20.12.2021 року, №СЛ13201573 від 28.12.2021 року, №СЛ13361391 від 28.12.2021 року, №СЛ13361392 від 10.01.2022 року, №СЛ13021131 від 18.01.2022 року, №СЛ1256145 від 30.01.2022 року), а також надіслані позивачем на електронну пошту відповідача видаткові накладні на суму 2 161 924,92 грн. (№СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року), та які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними податковими накладними, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар на загальну суму 43 041 721,08 грн.

Зокрема, позивачем як постачальником за Договором виставлено відповідачеві рахунки на оплату поставленого товару: №СЛ1320157 від 16.11.2021 року на суму 36 129 327,78 грн., №СЛ1336139 від 02.12.2021 року на суму 1 270 387,98 грн., №СЛ1302113 від 29.10.2021 року на суму 1 788 264,48 грн., №СЛ1256145 від 13.09.2021 року на суму 2 210 228,16 грн., №СЛ1291025 від 18.10.2021 року на суму 556 825,32 грн., №СЛ1146091 від 26.05.2022 року на суму 265 647,60 грн., №СЛ1150020 від 30.05.2022 року на суму 781 668,00 грн., №СЛ1158037 від 07.06.2022 року на суму 557 784,00 грн., копії яких надані позивачем.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, відповідач у відповідності до умов, які визначені у Специфікаціях (Додатках) до Договору, свої зобов`язання щодо здійснення повної оплати за товар не виконав, здійснивши лише часткову оплату товару у загальній сумі 29 951 547,26 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому у вказаних платіжних дорученнях в реквізитах призначення платежу міститься посилання на відповідні рахунки №СЛ1320157, №СЛ1336139, номера яких співпадають з номерами видаткових накладних та номерами Специфікацій (Додатків).

Отже, внаслідок часткової оплати поставленого товару в сумі 29 951 547,26 грн. у відповідача виникла заборгованість за Договором в розмірі 13 090 173,82 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з невиконанням відповідачем повної оплати поставленого товару у передбачені Договором та Специфікаціями строки та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №СЛ15 від 05.10.2022 року, відповідно до якої вимагав здійснити погашення наявної заборгованості у сумі 15 631 514,62 грн. за поставлене обладнання.

Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 12.10.2022 року, накладної №0315126498242 від 12.10.2022 року та повідомленням про вручення 14.10.2022 року вказаної претензії відповідачу.

Проте, доказів задоволення відповідачем зазначеної претензії та погашення наявної заборгованості або ж відповіді на вказану претензію суду не надано.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Лімітед» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 13 090 173,82 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки обладнання №MUK-SL-EV-2019 від 15.07.2019 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву відповідач не визнає факт підписання ним Специфікацій (Додатків) №СЛ1320157, №СЛ1336139, №СЛ1302113, №СЛ1256145, №СЛ1291025, №СЛ1146091, №СЛ1150020, №СЛ1158037, а також зазначає, що узгодження видаткових накладних №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року, яке здійснювалось шляхом електронного листування та обміну відповідними файлами між позивачем та менеджерами відповідача, не відповідає умовам Договору та не підтверджує факту поставки товару.

Відповідач також стверджує, що позивачем не доведено, що електронні адреси ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_8 належать особам, уповноваженим на проведення господарських операцій від імені відповідача, посилаючись на відсутність у відповідача трудових відносин з вказаними особами, а також незазначення їх як уповноважених осіб в довіреності № 330 від 11.09.2021 року.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 року).

У частині 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

У частині 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 статті 96 ГПК України).

Разом з тим у справі № 923/1379/20 суд касаційної інстанції зазначив, що сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Суд також зазначає, що статтею 3 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що відносини, пов`язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах"; Про державну таємницю"; Про телекомунікації"; Про обов`язковий примірник документів"; Про Національний архівний фонд та архівні установи", цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Як встановлено статтею 8 зазначеного Закону юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал: 1) свідоцтва про право на спадщину; 2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом.

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 року у справі № 910/17662/19, від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21, від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 18.01.2023 року у справі №910/15383/21).

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.07.2022 року у справі №914/1003/21, чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

Поряд із цим суд зазначає, що надані позивачем на підтвердження надсилання видаткових накладних 14.02.2022 року, 08.07.2022 року та 26.07.2022 року на електронні адреси представників відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 відповідні роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу та не підлягають засвідченню електронним підписом. Вказані документи належним чином засвідчені печаткою та підписом позивача, та підтверджують факт направлення перелічених вище видаткових накладних на електронну адресу відповідача та їх отримання останнім.

Суд також звертає увагу, що з наданого позивачем електронного листування чітко вбачається, що листи були надіслані з електронної пошти позивача (доменне ім`я електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на електронну пошту менеджерів відповідача (доменне ім`я електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_3 ), а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6

При цьому, відповідно до інформації, яка міститься у відкритих базах даних мережі Інтернет, відповідач офіційно розміщує інформацію про e-mail ІНФОРМАЦІЯ_7 на сайті everest.ua. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач самостійно зазначає свою адресу електронної пошти - ittfo@everest.ua.

Суд зазначає, що доменне ім`я (домен) - це унікальна адреса (ім`я) сайту, яке слугує для ідентифікації веб-ресурсу у мережі Інтернет, та дозволяє персоналізувати адресу сайту або електронної пошти. Кожному домену відповідає адреса сервера, на якому розміщується відповідний сайт.

Тобто, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідач використовує доменне ім`я «everest.ua» для скриньок електронної пошти у своїй господарській діяльності, а також для електронних скриньок осіб, які уповноважені діяти від імені відповідача, в т.ч. для участі у тендерах та закупівлях.

Вказане додатково підтверджується відомостями з інформаційної бази аналізу публічних закупівель та їх учасників Clarity Project, у якій збережені дані про осіб, які діють від імені відповідача при публічних закупівлях, та їхні адреси електронної пошти: info@everest.ua, tender@everest.ua, support@everest.ua, ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ОСОБА_1 ), а також контактні особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інші. Роздруківка щодо ТОВ «Еверест Лімітед» з баз Clarity Project та Zakupki.ua наявні в матеріалах справи.

Суд також враховує пояснення позивача про те, що кожній поставці товару передувало укладення між позивачем та відповідачем Специфікації на обладнання. Укладення Специфікації відбувалось шляхом відправлення відповідачем підписаної зі свого боку Специфікації з електронної поштової скриньки (доменне ім`я everest.uа) на електронну поштову скриньку позивача (доменне ім`я muk.com.ua). При цьому номера та реквізити Специфікацій повністю співпадають з номерами видаткових накладних та рахунків на оплату, а також з призначенням платежу, зазначеним у платіжних дорученнях.

Тобто, сторони тривалий час вели господарську діяльність у таких спосіб і жодних сумнівів чи заперечень щодо цього відповідач не висував, що підтверджується виконаними замовленнями згідно Додатків (Специфікацій) №СЛ1320157, №СЛ1336139, №СЛ1302113, №СЛ1256145, №СЛ1291025, №СЛ1146091, №СЛ1150020, №СЛ1158037, фактами поставки обладнання та частковою оплатою з боку відповідача цього обладнання.

За таких обставин, за висновком суду, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надсилання позивачем спірних видаткових накладних на офіційну електронну пошту відповідача, а також факт їх отримання останнім.

При цьому, зважаючи на належність доменного ім`я everest.uа саме відповідачу суд визнає доведеними обставини того, що особи, які вели листування від імені відповідача з використанням його доменного ім`я «everest.uа» у своїй електронній адресі, є уповноваженими представниками ТОВ «Еверест Лімітед» при здійсненні господарської діяльності від імені товариства не залежно від факту наявності/відсутності між ними трудових правовідносин.

В свою чергу суд констатує, що відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами 1 та 2 статті 3 вказаного Закону визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам при розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі № 813/1766/17 провадження №К/9901/3360/17).

Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. При цьому у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №826/7704/16, від 17.04.2018 року у справі №820/475/17, від 4.11.2019 року у справі № 905/49/15.

Зокрема, на підтвердження факту поставки товару за надісланими електронною поштою видатковими накладними, які не були підписані відповідачем, позивач посилається на те, що отриманий ТОВ «Еверест Лімітед» товар за накладною №СЛ1291025 від 14.02.2022 року був в подальшому переданий відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Гугл», товар за накладною №СЛ1146091 від 08.07.2022 року та №СЛ1150020 від 08.07.2022 року був в подальшому переданий відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «АТ КАРГІЛЛ», товар за накладною №СЛ1158037 від 26.07.2022 року був в подальшому переданий відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «АНДРЕАС ШТІЛЬ».

З метою підтвердження подальшого продажу відповідачем товару, отриманого від позивача за спірними видатковими накладними №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року, позивачем було надіслано кінцевим отримувачам цього товару ТОВ «АТ КАРГІЛЛ», ТОВ «ГУГЛ» та ТОВ «АНДРЕАС ШТІЛЬ» відповідні адвокатські запити №22/03/23-1юр від 22.03.2023 року, №22/03/23-2юр від 22.03.2023 року№22/03/23-3юр від 22.03.2023 року.

Так, згідно наявної у матеріалах справи відповіді №7332 від 24.04.2023 року ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» на адвокатський запит від 22.03.2023 року, останній повідомляє про факт отримання від ТОВ «Еверест Лімітед» товару, який, в свою чергу, був поставлений позивачем відповідачу за накладними №СЛ1146091 від 08.07.2022 року та №СЛ1150020 від 08.07.2022 року, на підтвердження чого ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» надає копії видаткової накладної №295 від 14.07.2022 року, видаткової накладної №296 від 14.07.2022 року та довіреності №2022/91 від 22.06.2022 року, які залучені судом до матеріалів справи.

Також згідно наявної у матеріалах справи відповіді №52 від 30.03.2023 року ТОВ «АНДРЕАС ШТІЛЬ» на адвокатський запит від 22.03.2023 року, товариство повідомляє про факт отримання від ТОВ «Еверест Лімітед» товару, який був отриманий відповідачем від позивача за накладною №СЛ1158037 від 26.07.2022 року, на підтвердження чого ТОВ «АНДРЕАС ШТІЛЬ» надає копії видаткової накладної №3071 від 18.08.2022 року, банківської виписки від 02.11.2021 року та від 09.12.2021 року та рахунку №3071 від 29.10.2023 року, які залучені судом до матеріалів справи.

Крім того, відповідно до наявної у матеріалах справи відповіді №б/н від 08.06.2023 року ТОВ «Гугл» на адвокатський запит від 22.03.2023 року, представник останнього повідомляє про отримання від ТОВ «Еверест Лімітед» товару, який був поставлений позивачем відповідачу за накладною №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, на підтвердження чого ТОВ «Гугл» надає копію видаткової накладної №2954 від 21.02.2022 року, яка залучена судом до матеріалів справи.

Таким чином, наведеними вище доказами підтверджується факт поставки ТОВ «Еверест Лімітед» обладнання, придбаного у позивача за видатковими накладними №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року, кінцевим замовникам товару, якими виступають ТОВ «Гугл», ТОВ «АНДРЕАС ШТІЛЬ» та ТОВ «АТ КАРГІЛЛ», що в свою чергу підтверджує факт отримання цього товару відповідачем від позивача.

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У зазначеному аспекті суд враховує, що надані позивачем докази подальшого продажу відповідачем на користь третіх осіб обладнання, придбаного ТОВ «Еверест Лімітед» у позивача за спірними видатковими накладними №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року, переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення позивачем постачання (передачі) товару на користь відповідача за цими накладними на загальну суму 2 161 924,92 грн.

При цьому відсутність підпису відповідача на спірних накладних не спростовує вищенаведених висновків суду про фактичне здійснення господарської операції з продажу товарів на суму 2 161 924,92 грн. та їх отримання відповідачем за спірними видатковими накладними з огляду на подальше використання цього товару відповідачем у своїй господарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене, за результатом оцінки судом наданих учасниками доказів та матеріалів справи в сукупності, подані позивачем докази надсилання на електронну адресу відповідача спірних видаткових накладних, їх отримання останнім, а також докази подальшого фактичного використання відповідачем отриманого за вказаними видатковими накладними товару (шляхом його продажу кінцевим замовникам) розцінюються судом як належні, достатні та достовірні у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77, 79 ГПК України докази, на підставі яких можливо встановити факт передачі позивачем товару за видатковими накладними №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року на суму 2 161 924,92грн.

Відтак, заперечення відповідача про те, що спірні видаткові накладні не підписані останнім, не оформлені належним чином та не підтверджують факту передачі товару в розпорядження ТОВ «Еверест Лімітед» судом до уваги не приймаються як необґрунтовані та безпідставні.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що підпис на Специфікаціях (Додатках) №СЛ1320157, №СЛ1336139, №СЛ1302113, №СЛ1256145, №СЛ1291025, №СЛ1146091, №СЛ1150020, №СЛ1158037 не належить директору ТОВ «Еверест Логістик», а тому, на переконання відповідача, такі Специфікації є неукладеними, з огляду на наявні в матеріалах справи беззаперечні докази виконання сторонами у справі умов цих Специфікацій, а саме отримання відповідачем визначеного у Специфікаціях товару, часткову його оплату та фактичне використання отриманого товару у господарській діяльності відповідача.

З приводу твердження відповідача про те, що ним не проставлялось круглої печатки ТОВ «Еверест Лімітед» на спірних Специфікаціях, то суд зазначає, що матеріали справи також не містять доказів, наданих відповідачем в порядку частини 1 статті 74 ГПК України, які б свідчили про підробку чи інше незаконне використання позивачем або третіми особами всупереч волі відповідача печатки підприємства та проставлення відтиску від імені відповідача на Специфікаціях, у тому доказів відповідного звернення до правоохоронних органів.

Окрім цього, заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що згідно з пунктом 12.1 Договору строк дії спірного Договору закінчився 31.12.2020 року, при цьому підстави для його автоматичної пролонгації в тексі Договору не зазначені. Відтак, на переконання відповідача, спірні правовідносини сторін виникли після припинення дії Договору, а тому умови та строк оплати товару мають визначатися з урахуванням положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Проте, як зазначалось судом раніше, згідно з пунктом 12.1 Договору в редакції Додатковї угоди від 31.12.2020 року до Договору цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2021 року включно, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. Якщо за 20 днів до дати закінчення дії Договору жодна із сторін не заявить про припинення дії Договору - Договір кожний раз вважається пролонгованим сторонами на один календарний рік на тих же умовах.

Наразі, належним чином засвідчена копія Додатковї угоди від 31.12.2020 року до Договору наявна в матеріалах справи.

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи доказів звернення відповідача до позивача з повідомленням про припинення дії Договору або про наявність аналогічних повідомлень з боку позивача вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2022-2023 роки у відповідності до пункту 12.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2020 року, у зв`язку з чим, за висновком суду, спірний Договір був чинним на момент виникнення заборгованості у період 15.12.2021 - 26.07.2022 року.

Скоротити с посиланням на встановлений вище факт

За таких обставин, за висновком суду, відмова відповідача від оплати прийнятого ним за видатковими накладними №СЛ13201571 від 15.12.2021 року, №СЛ13201572 від 20.12.2021 року, №СЛ13201573 від 28.12.2021 року, №СЛ13361391 від 28.12.2021 року, №СЛ13361392 від 10.01.2022 року, №СЛ13021131 від 18.01.2022 року, №СЛ1256145 від 30.01.2022 року, №СЛ1291025 від 14.02.2022 року, №СЛ1146091 від 08.07.2022 року, №СЛ1150020 від 08.07.2022 року та №СЛ1158037 від 26.07.2022 року товару на загальну суму 43 041 721,08 грн. є неправомірною та не відповідає положенням статей 599, 692 Цивільного кодексу України щодо обов`язку покупця оплатити товар після його прийняття.

В свою чергу, згідно поданої відповідачем заяви з процесуальних питань №2/142 від 12.09.2023 року судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверест Лімітед» після звернення позивача до суду 23.12.2022 року з позовною заявою (згідно печатки суду про надходження позовної заяви до відділу діловодства суду) та після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 року було здійснено 20.03.2023 року та 12.09.2023 року погашення суми заборгованості за Договором в частині оплати за поставлений товар у загальній сумі 340 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №4495 від 20.03.2023 року на суму 300 000,00 грн. та платіжною інструкцією №19 від 12.09.2023 року на суму 40 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено факт сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів в сумі 340 000,00 грн., отже борг по оплаті за поставлений товар у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після звернення до суду з позовною заявою та після відкриття провадження у справі № 910/14496/22 ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 року, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 340 000,00 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення до суду з даним позовом та на момент розгляду справи по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 340 000,00 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

В свою чергу, суд при здійсненні розгляду справи, виходячи з наявних матеріалів, визначив розмір остаточної заборгованості відповідача за Договором, який становить на час розгляду даної справи 12 750 173,82 грн. (з урахуванням часткової оплати суми 340 000,00 грн.), на підставі наданих позивачем доказів, оскільки відповідач у відзиві на позовну заяву, посилаючись на ненадання позивачем на підтвердження факту поставки товару належних доказів, визнає позов частково у розмірі основного боргу за поставлене обладнання на суму 12 042 858,22 грн., при цьому не зазначає, яке конкретно обладнання, за якими Специфікаціями та на яку суму він отримав згідно умов Договору, а також яку суму коштів, за який товар та згідно яких рахунків ним було сплачено.

Так само відповідач у заяві з процесуальних питань визнає суму заборгованості за Договором у розмірі 11 702 858,22 грн., проте не наводить доводів щодо того, яким чином був здійснений такий розрахунок.

При цьому суд не приймає до уваги надану відповідачем довідку про сплату на користь позивача за період з 13.09.2021 - 31.12.2022 року грошових коштів у загальному розмірі 81 843 694,28 грн. з доданими до неї копіями платіжних доручень, оскільки з цієї довідки вбачається здійснення відповідачем сплати за поставлений позивачем товар згідно рахунків та Специфікацій, які не є предметом спору у даній справі та не стосуються заявлених позовних вимог.

Водночас, заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається також на форс-мажорні обставини в даній справі, які мали місце починаючи з 24 лютого 2022 року і стосуються збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Поряд з цим, відповідач зазначає про те, що у ТОВ «Еверест Лімітед» у період дії зазначених обставин звільнилось 80% працівників, а також протягом декількох місяців був відсутній доступ до орендованих приміщень офісу та складу загальною площею 1452 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Перемоги, 9А, що позбавило його можливості вести господарську діяльність.

Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20)..

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

В той же час суд враховує, що за умовами пункту 8.1 Договору сторони погодили, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, яка не залежить від волі Сторін), а саме: війни, військові дії, законодавчі зміни, які перешкоджають виконанню Сторонами своїх зобов`язань, виробничі проблеми виробника, пожежі, повені, інші стихійні лиха, Сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин.

Як зазначалось судом раніше, відповідач обґрунтовує неможливість виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару звільненням більшої частини працівників та обмеженим доступом до офісних та складських приміщень.

Проте відповідач у спірному випадку не зазначає та не доводить належними та допустимими доказами наявності будь-якого зв`язку між невиконанням ТОВ «Еверест Лімітед» своїх зобов`язань з оплати вартості поставленого товару за Договором та воєнними діями в Україні, які розпочались з 24 лютого 2022 року, зокрема, яким чином обставини звільнення працівників та обмежений доступ до офісних приміщень могли вплинути на порушення строків оплати товару, а також враховуючи встановлені судом обставини подальшої реалізації отриманого від позивача за спірним Договором товару іншим контрагентам.

Суд, зокрема, зазначає, що після введення 24.02.2022 року воєнного стану на території України банківська система в частині здійснення безготівкових розрахунків на території України, в тому числі міста Києва, працювала у звичайному режимі, отже наявність форс-мажорних обставин не впливала на можливість здійснення відповідачем оплат у безготівковій формі за поставлене по спірному Договору обладнання.

В свою чергу, згідно статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України не вважаються обставинами непереборної сили (форс- мажорними обставинами), зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того суд відзначає, що оскільки законодавство не містить встановленого строку для повідомлення про форс-мажор, оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами Договору.

В свою чергу спірним Договором не передбачено порядок та строки повідомлення сторонами про виникнення форс-мажорних обставин.

У разі, якщо в договорі відповідні строки не визначені, повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше як тільки стало відомо про неможливість виконати зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21 звертає увагу на те, що хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас суд наголошує, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили відповідно до пункту 8.1 Договору.

Отже, відповідачем не було вжито заходів щодо негайного повідомлення позивача про виникнення форс-мажору, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача з вимогою про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Разом з цим суд зазначає, що саме лише посилання відповідача на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, в зв`язку із чим було введено воєнний стан, відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за Договором.

Лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року носить загальний характер та є лише одним з документів, необхідних для доведення форс-мажору та припинення відповідальності за невиконані зобов`язання під час дії обставин форс-мажору, які стороні потрібно довести під час судового спору.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору та/чи за іншим зобов`язанням/обов`язком, зважаючи на законодавчі чи інші нормативні акти, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Наразі, звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є правом, а не обов`язком, але сертифікат є належним доказом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до законодавства України.

Тобто, з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.

Проте, оскільки як встановлено судом, відповідачем такі дії вчинено не було та не надано відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки обладнання №MUK-SL-EV-2019 від 15.07.2019 року у період грудня 2021 року - липня 2022 року, відтак, за висновками суду, відповідачем не доведено, що неможливість оплати за Договором сталася саме у зв`язку з наявністю воєнних дій на території України, а отже за відсутності підтвердження наявності тих обставин, які заважали відповідачу оплатити наявну заборгованість за поставлений товар, вказані обставини у розумінні пункту 8.1 Договору не можуть свідчити про можливість відстрочення виконання ним своїх зобов`язань.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків оплати товару, у зв`язку з чим посилання у відзиві на позовну заяву на форс-мажорні обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору.

Разом з цим суд відхиляє посилання відповідача на обставини неотримання претензії №СЛ15від 05.10.2022 року та на невідповідність її змісту заявленим позовним вимогам, оскільки відповідно до припису частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі, у зв`язку з чим можливість використання судового способу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів не може бути поставлена законом чи підзаконним нормативно-правовим актом у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, зокрема, й досудового врегулювання спору.

Аналогічного висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 року, вказавши на право кожної особи вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. При цьому, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, позивач має право на стягнення у судовому порядку як суми основного боргу, так і штрафних санкцій за Договором у зв`язку з порушенням відповідачем договірних обов`язків щодо оплати товару та не зобов`язаний попередньо звертатися до відповідача з письмовою вимогою (претензією) щодо виплати суми основної заборгованості та штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати решти поставленого позивачем товару, враховуючи здійснення часткової оплати в сумі 340 000,00 грн., відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений за Договором товар підлягають задоволенню в сумі 12 750 173,82 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, згідно п. 4.3 Договору у разі прострочення здійснення оплати обладнання згідно розділу 2 цього Договору, покупець сплачує постачальникові на його вимогу пеню в розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми несвоєчасно сплачених коштів за кожен день прострочення. Загальна сума пені не може перевищувати 5% суми несвоєчасно сплачених коштів.

За умовами пункту 15.4 Договору якщо сторонами у відповідному Додатку узгоджено, що оплата вартості Обладнання буде здійснюватися на умовах відтермінування платежу (пост оплати), а Покупець порушить такі умови виконання грошових зобов`язань, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно сплачених коштів за кожний день прострочення та 24% річних від простроченої суми, згідно статті 625 Цивільного Кодексу України. При цьому, п. 4.3 не застосовується, якщо сторонами узгоджено, що оплата вартості Обладнання буде здійснюватися на умовах відтермінування платежу (пост оплати).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

При цьому суд зазначає, що положення пункту 15.4 Договору щодо нарахування процентів річних у розмірі 24% не суперечить положенням статті 625 Цивільного кодексу України, а тому нарахування процентів річних у спірних правовідносинах повинно здійснюватися у визначеному умовами Договору розмірі.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати товару за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 15.4 Договору пеню в сумі 1 977 483,36 грн., 24 % річних у сумі 2 491 047,37 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 2 922 168,57 грн. інфляційних втрат за загальний період 28.01.2022 - 25.11.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем надано суду контррозрахунок заявлених до стягнення позовних вимог, згідно з яким відповідачем розраховано суми пені, річних та інфляційних втрат з урахуванням їх зменшення відповідно до заявленого відповідачем клопотання про зменшення суми штрафних санкцій.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву відзначає про відсутність у позивача підстав для нарахування передбачених пунктом 15.4 Договору штрафних санкцій, з посиланням на припинення строку дії спірного Договору з 31.12.2020 року.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України та умов пункту 1.2 Специфікацій (Додатків) №СЛ1320157, №СЛ1336139, №СЛ1302113, №СЛ1256145, №СЛ1291025, №СЛ1146091, №СЛ1150020, №СЛ1158037 сторони погодили відтермінування платежу (пост оплату) протягом 45 календарних днів з моменту поставки Обладнання та підписання сторонами накладних про поставку Обладнання.

Разом з цим, з наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог вбачається, що позивачем не вірно визначено в якості початку періоду прострочення за видатковими накладними граничну дату виконання зобов`язання з оплати товару, що призвело до арифметичних помилок при визначенні суми пені та процентів річних.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та 24 процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 1 966 472,10 грн. пені та 1 437 764,43 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів є обґрунтованими в сумах, визначених судом, а саме 1 966 472,10 грн. пені та 1 437 764,43 грн. процентів річних.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 922 168,57 грн. інфляційних втрат за невиконання Договору є обґрунтованими.

Водночас, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо припинення строку дії спірного Договору з огляду на раніше викладені висновки суду щодо автоматичної пролонгації Договору на 2022 - 2023 рік.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач просив суд у заяві з процесуальних питань на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України зменшити розмір пені, процентів річних та інфляційних втрат, що підлягають до стягнення з ТОВ «Еверест Лімітед» у зв`язку з тим, що нараховані позивачем та заявлені до стягнення суми пені, процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтовано великими порівняно з сумою основного боргу. Відповідач також посилався на те, що порушення строків оплати товару відбулось за відсутності вини останнього, при цьому не зважаючи на скрутне фінансове становище відповідача ТОВ «Еверест Лімітед» намагається оплачувати заборгованість перед позивачем, що підтверджується частковим погашенням боргу 20.03.2023 та 12.09.2023 року, тобто після порушення провадження у справі №910/14496/22.

Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Таким чином наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, до настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19.

В свою чергу згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Разом з цим суд наголошує, що відповідно до норм статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору в частині повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

В свою чергу, посилання ТОВ «Еверест Лімітед» на скрутне фінансове становище та на поступове здійснення погашення заборгованості за Договором в якості істотних обставин, що є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, суд не приймає до уваги з огляду на положення статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Як зазначалось судом вище, відсотки та інфляційні, передбачені в статті 625 Цивільного кодексу України, мають компенсаційний характер, їх мета - захист кредитора шляхом отримання від недобросовісного боржника плати за користування коштами.

Відтак, застосування неустойки, відсотків та інфляційних нарахувань має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем клопотання, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача пені та процентів річних, суд не вбачає об`єктивних підстав для зменшення їх розміру, заявлених позивачем до стягнення з відповідача за порушення строків оплати товару.

В контексті вищенаведеного суд зазначає, що на аналогічних зазначеним в статті 3 Цивільного кодексу України засадах добросовісності, розумності та справедливості ґрунтуються зобов`язання згідно ч.3 ст.509 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований також у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

Отже, судом враховано недобросовісність поведінки відповідача як при реалізації господарських правовідносин за спірним Договором, так і під час розгляду справи судом, позаяк поведінка ТОВ «Еверест Лімітед» свідчить про намагання сторони уникнути відповідальності за порушення зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманого від позивача товару, подальша реалізація якого іншим контрагентам відбулась станом на час вирішення спору в суді, а отже доводи відповідача в частині заперечення позову та, зокрема, наявності підстав для зменшення нарахувань, спростовуються як твердженнями інших учасників справи, так і встановленими судом доказами.

Разом з цим, враховуючи правову природу інфляційних втрат, нарахованих позивачем за первісним позовом у сумі 2 922 168,57 грн., а також відсутність законодавчо передбаченої можливості зменшення вказаних нарахувань в порядку, передбаченому статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України, за висновками суду клопотання відповідача у вказаній частині задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого за Договором товару у встановлений строк та правомірність нарахування у зв`язку з цим штрафних санкцій, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 977 483,36 грн. пені, 2 491 047,37 грн. процентів річних та 2 922 168,57 грн. втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню у вище визначених судом сумах, а саме 1 966 472,10 грн. пені, 1 437 764,43 грн. процентів річних та 2 922 168,57 грн. інфляційних втрат.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення витрат, пов`язаних із зміною курсу валют, у сумі 6 612 313,72 грн., то суд відзначає, що відповідно до пункту 2.4 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2020 року сторони передбачили, що загальна вартість Обладнання визнається Сторонами як змінна, тобто її кінцева величина, що підлягає сплаті Покупцем, ставиться у залежність від зміни курсу гривні до долара США на міжбанківському валютному ринку України. Якщо на момент оплати вартості Обладнання курс продажу долара США, встановлений на міжбанківському валютному ринку України, зміниться по відношенню до курсу, зафіксованого у відповідному Додатку, більше ніж на 1 %, вартість неоплаченої частини Обладнання підлягає обов`язковій індексації. Індексація здійснюється за формулою, наведеною у пункті 2.4 Договору.

При цьому, за умовами пункту 2.4 Договору новий рахунок або акт доплати є обов`язковим для оплати Покупцем протягом 2 банківських днів з моменту його виставлення.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, позивачем не було надано суду доказів виставлення відповідачу передбаченого пунктом 2.4 Договору нового рахунку із визначенням вартості неоплаченої частини Обладнання з урахуванням індексації або доказів складання та надсилання відповідачу акту доплати.

Отже, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 2.4 Договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів виставлення позивачем нового рахунку на доплату витрат, пов`язаних із зміною курсу валют, у сумі 6 612 313,72 грн., суд зазначає, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду у відповідача не виник обов`язок по оплаті зазначеної суми індексації, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача курсових витрат у розмірі 6 612 313,72 грн. є передчасними та задоволенню не підлягають.

Разом із тим, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФТ Логістика» у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просило суд зазначити у рішенні суду про здійснення нарахування пені, 24 % річних та інфляційних втрат на суму боргу за весь період заборгованості, починаючи з першого дня прострочення та до моменту фактичного стягнення.

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Згідно з частинами 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що закон передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності. Натомість позивач просить зазначити у рішенні про нарахування пені і відсотків одночасно, що не відповідає положенням даної статті Кодексу.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 року у справі № 916/1777/19.

Зокрема, позивачем при здійсненні розрахунку заявленої до стягнення пені згідно умов пункту 15.4 Договору застосовано період нарахування відповідно до приписів частини 6 статті 232 ГК України в межах 6 місяців періоду прострочення, отже зважаючи на відсутність умов Договору, які визначають збільшену тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 ГК України, нарахування пені у спірних правовідносинах повинно здійснюватися у визначеному приписами законодавства загальному порядку, відтак, враховуючи також висновки суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені, суд не вбачає підстав для нарахування пені понад строк 6 місяців та задоволення відповідних вимог позивача як таких, що суперечать приписам чинного законодавства.

Отже, беручи до уваги, що зазначення про нарахування відсотків або пені є правом суду, а не обов`язком, а також враховуючи те, що позивачем, в порушення частини 10 статті 238 ГПК України заявлено про нарахування і 24% річних і пені одночасно, суд не вбачає підстав для застосування пункту 10 статті 238 ГПК України щодо вимог про нарахування пені.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача згідно ч. 10 ст. 238 ГПК України та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення 24 % річних на суму основаного боргу в розмірі 13 090 173,82 грн. за Договором, починаючи з 26.11.2022 року до моменту повної оплати основного боргу за цим правочином, з урахуванням приписів законодавства України.

Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: (С*24*Д)/365/100 = сума процентів річних, де С - сума основного боргу, 24 - 24 % річних, Д - кількість днів прострочення.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу 24 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Стосовно нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, інфляційних втрат до моменту виконання цього рішення в частині основного боргу суд зазначає, що законодавством передбачено право суду зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Разом із тим, положеннями Господарського процесуального кодексу України та інших нормативних актів не передбаченого такого права суду стосовно інфляційних втрат, у зв`язку з чим суд, не вбачає підстав щодо зазначення у рішенні про нарахування таких інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду в частині основного боргу.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем частини основної суми боргу в розмірі 340 000,00 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/14496/22 в частині стягнення основного боргу в сумі 340 000,00 грн. закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест Лімітед" (пр. Палладіна Академіка, буд. 44, м. Київ, 03142, код ЄДРПОУ 38980356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ Логістика" (вул. Народного ополчення 18-Б, оф. 1, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 41151797) 13 090 173 (тринадцять мільйонів дев`яносто тисяч сто сімдесят три) грн. 82 коп. боргу, 1 966 472 (один мільйон дев`ятсот шістдесят шість тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 10 коп. пені, 1 437 764 (один мільйон чотириста тридцять сім тисяч сімсот шістдесят чотири) грн. 43 коп. процентів річних, 2 922 168 (два мільйона дев`ятсот двадцять дві тисячі сто шістдесят вісім) грн. 57 коп. втрат від інфляції та витрати по сплаті судового збору в розмірі 291 248 (двісті дев`яносто одна тисяча двісті сорок вісім) грн. 68 коп.

4. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 року у справі №910/14496/22 в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 24% річних на суму основного боргу в розмірі 13 090 173,82 грн., за формулою: (Сх3хД/365/100), де С- сума основного боргу, Д- кількість днів прострочення, до моменту виконання рішення суду.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 20 листопада 2023 року.

Суддя А.М. Селівон