Рішення

від 22.11.2023 по справі 910/13688/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.11.2023Справа № 910/13688/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу

За позовом Приватного виробничого підприємства "Насосенергопром"

вул. Шевченка, буд. 1 А, с. Одаїв, Тлумацький р-н, Івано-Франківська

обл., 78022

до Комунального підприємства "Київпастранс"

ВУЛ. НАБЕРЕЖНЕ ШОСЕ 2, м. Київ, 04070

про стягнення 513 287,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробниче підприємство "Насосенергопром" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі-відповідач) про стягнення 513 287,75 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.09.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/13688/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

22.09.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому зроблено контррозрахунок нарахованих позивачем штрафних санкцій та заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

На підставі укладеного між Позивачем та Відповідачем договору №52.21-302 від 30.11.2021р. (надалі - Договір) та згідно додатку №1 Специфікація товару від 30.11.2021р. (надалі - Специфікації), яка є невід`ємною частиною Договору, Позивач здійснив поставку Відповідачу наступного товару на загальну суму 256 270,00 грн. з ПДВ (надалі - Товар):

Циркуляційний насос (TOP-S30/10EN, Wilo) в кількості 9 шт. на суму 101 907,00 грн. з ПДВ;

Циркуляційний насос (GHN32/70-180, IMP PUMPS) в кількості 1 шт. на суму 2 780,00 грн. з ПДВ;

Циркуляційний насос (GHNbasicll 65-120F, IMP PUMPS) в кількості 1 шт. на суму 23938,00 грн. з ПДВ;

Циркуляційний насос (STAR-RS25/7, Wilo) в кількості 1 шт. на суму 3 662,00 грн. з ПДВ;

Насос системи опалювання (GHN25/60-180, IMP PUMPS) в кількості 2 шт. на суму 3 948,00 грн. з ПДВ;

Насос циркуляційний (GHN25/60-180, IMP PUMPS) в кількості 5 шт. на суму 870,00 грн. з ПДВ;

Насос циркуляційний (GHN25/70-180, IMP PUMPS) в кількості 4 шт. на суму 800,00 грн. з ПДВ;

Насос відцентровий (CRT100/01, Pentax) в кількості 6 шт. на суму 39 270,00 грн. з ПДВ;

Розширювальний бак (ERCE-50, Elbi Італія) в кількості 2 шт. на суму 3 530,00 грн. з ПДВ;

Розширювальний бак (ERCE-100, Elbi Італія) в кількості 1 шт. на суму 3 759,00 грн. з ПДВ;

Розширювальний бак (WRV 300, Watersystem) в кількості 6 шт. на суму 52 806,00 грн. з ПДВ.

На оплату Товару Позивачем було виставлено Відповідачу рахунок-фактуру №ВП-21-0749 від 09.12.2021р.

Факт отримання Товару Відповідачем, підтверджується видатковою накладною №ВП-21-0749 від 14.12.2021р.

В п.4.1. Договору передбачено, що розрахунок за поставлений Товар здійснюється Покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання Покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію Товару.

Товар Відповідач отримав згідно видаткової накладної №ВП-21-0749 від 14.12.2021р., тому, згідно умов п.4.1. Договору повний розрахунок за поставлений Товар повинен бути проведений Відповідачем до 12.02.2022р. включно.

Звертаючись до суду Позивач вказує, що Відповідач повністю отримав товар, цим самим Позивач виконав свій обов`язок з поставки товару в повній мірі.

За твердженням Позивача, станом на момент складення цієї позовної заяви, на поточний рахунок Позивача з боку Відповідача оплата вартості поставленого товару в розмірі 256 270,00 грн.

При цьому Позивачем були надані Відповідачу всі необхідні товарно супровідні документи передбачені умовами Договору та законодавством України, у будь якому разі, до цього часу про їх відсутність чи недостачу Відповідачем не заявлялось .

Позивач вказує, що зауважень до якості та кількості товару з боку Відповідача не надходило.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із тим, що Покупець, порушуючи умови Договору, не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 256 270,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Позивач здійснив поставку товару загалом на суму 256 270,00 грн. за видатковими накладними, перелік яких наведений у позовній заяві.

Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання передбачені Договором та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару. У зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 256 270,00 грн.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати поставленого товару на загальну суму 256 270,00 грн. відповідачем не виконано.

Доказів оплати поставленого товару на загальну суму 256 270,00 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 256 270,00 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 11 437,37 грн. та інфляційних втрат у розмірі 78 674,89 грн.

Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що в частині нарахування інфляційних втрат він є арифметично не вірним.

Здійснивши власний перерахунок, суд приходить до висновку що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 11416,30 грн. - 3% річних, 76673,01 грн. - інфляційних втрат за період з 13.02.2022 по 09.08.2023, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню частково.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 166 905,49 грн. - пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до п.7.3 Договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Належним чином дослідивши умови Договору, суд встановив, що п. 7.3. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Верховний Суд, вирішуючи питання, чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: - "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України, зробив висновок, що цю умову неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій.

Відтак, умову, передбачену у п. 7.2. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від якого Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20

У відзиві відповідачем заявлено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, строк нарахування пені для видаткової накладної від 14.12.2021 №ВП-21-0749 розпочався 13.02.2022 (наступний день після спливу 60 денного строку на оплату послуг) і закінчився 13.08.2022 (останній день 6 місячного строку згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України) при цьому, кінцевим строком звернення до суду по стягненню пені за останній день її нарахування є 13.08.2023.

Таким чином, Позивач звернувся до суду щодо стягнення пені за даною видатковою накладною поза межами строку позовної давності в 1 рік.

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 166 905,49 грн - за період з 13.02.2022 по 09.08.2023, в той же час відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені.

Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз`яснено у пункті 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 25.08.2023 (згідно з вхідним штампом канцелярії суду), в той час як нарахування пені здійснено за період з 13.02.2022 по 09.08.20231, тож позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення пені поза межами спеціального строку позовної давності в один рік, відтак за висновками суду до вимоги про стягнення пені у розмірі 166 905,49 грн - за період з 13.02.2022 по 09.08.2023 підлягають застосуванню наслідки пропуску спеціального строку позовної давності за заявою відповідача.

Згідно з част. 4 та 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд зазначає, що позивач не завертався до суду в порядку ч. 5 ст. 267 ЦК України із зазначенням поважних причин пропущення позовної давності, які порушили його права та підлягають захисту.

Таким чином, вимога про стягнення пені у розмірі 166 905,49 грн - за період з 13.02.2022 по 09.08.2023 не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (ВУЛ. НАБЕРЕЖНЕ ШОСЕ 2, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 31725604) на користь Приватного виробничого підприємства "Насосенергопром" (вул. Шевченка, буд. 1 А, с. Одаїв, Тлумацький р-н, Івано-Франківська обл., 78022; ідентифікаційний код 22167290) 256 270,00 грн. - основного боргу, 76 673,01 грн. - інфляційних втрат, 11 416,30 грн. - 3% річних та 5165,39 грн. - судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов