Рішення

від 21.11.2023 по справі 910/11796/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2023 Справа № 910/11796/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Михатило А. В., розглянувши справу № 910/11796/23

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції", б-р М. Міхновського, 38, м. Київ, 01104

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Атіка",вул. Пушкіна, 21, кв. 7, м. Полтава, 36014

про стягнення 731 210,93 грн заборгованості,

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

25.07.2023 року до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Атіка" про стягнення 731 210,93 грн заборгованості за договором поставки № 512 від 28.04.2021 року (вх. № 11796/23).

Ухвалою від 27.07.2023 року Господарський суд м. Києва передав за підсудністю до Господарського суду Полтавської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Атіка" стягнення 731 210,93 грн.

05.09.2023 року матеріали справи № 910/11796/23 надішли до Господарського суду Полтавської області (вх. № 1756)

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Полтавської області від 05.09.2023 року справа №910/11796/23 була передана на розгляд судді Тимощенко О. М.

В обґрунтування позову позивач посилається на не здійснення відповідачем розрахунків за поставлений товар на підставі договору поставки № 512 від 28.04.2021 року .

В прохальній частині позовної заяви позивач також просив стягнути на його користь судовий збір у розмірі 10 968,16 грн.

Ухвалою від 06.09.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/11796/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст. 167, 184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

Копія ухвали від 06.09.2023 року, що була направлена на адресу відповідача (вул. Пушкіна, 21, кв. 7, м. Полтава, 36014), повернулась до суду з поштовою відміткою - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 46 49).

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 06.09.2023 року є 12.09.2023 року. Отже, суд належним чином повідомляв відповідача про розгляд справи.

Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.

Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

28.04.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" (далі - позивач, постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Атіка" (далі - відповідач, покупець) уклали договір поставки № 512 (далі - договір) (а. с. 9 - 15).

В укладеному договорі сторони узгодили, зокрема, наступне:

- постачальник зобов`язується проводити поставку і передати у власність покупця товар окремими партіями відповідно до замовлень покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму в порядку, передбаченому договором (п. 1.1 договору);

-асортимент, найменування, кількість, термін (строк) поставки, ціна та загальна вартість товару, а також інші додаткові характеристики (у разі необхідності) товару визначаються покупцем у відповідному замовленні та бухгалтерських документах постачальника (п. 1.2 договору);

-спосіб та місце поставки (доставки) товару (шляхом само вивозу товару покупцем зі складу постачальника транспортом покупця та за його рахунок у розумінні Міжнародних комерційних умов «Інкотермс» (2010) EXW, або шляхом поставки товару транспортом постачальника за рахунок покупця у розумінні Міжнародних комерційних умов «Інкотермс» (2010) DAT. У замовленні також може вказуватися інша інформація, що має значення для поставки товару. Замовлення направляється за допомогою засобів поштового, кур`єрського зв`язку або інформаційно-телекомунікаційних систем, зокрема електронної пошти (п.1.3 договору);

-відправлення покупцем замовлення та отримання від постачальника відповідного підтвердження замовлення є підставою для поставки товару у відповідності з інформацією, вказаною у замовленні та бухгалтерських документах. Також, постачальник підтверджує прийняття замовлення до виконання шляхом надання покупцю рахунку-фактури, в якій вказується асортимент, найменування, кількість, ціна та вартість товару (п. 1.5 договору);

-постачальник зобов`язаний: своєчасно поставити товар у відповідності з замовленням покупця, погодженого постачальником , у кількості, вказаній у такому замовленні, належної якості, а також у відповідності до інших вимог, визначених законодавством України, замовленням та договором (п. 2.1.1 договору);

-покупець зобов`язаний прийняти належним чином поставлений товар, що відповідає умовам договору та замовлення; оплатити належним чином поставлений товар на умовах договору (п. п. 2.3.1, 2.3.2 договору);

-ціна товару, що входить у партію товару, вказується у рахунку-фактурі та видатковій накладній на поставку партії товару відповідно до замовлення та бухгалтерських документів, зокрема рахунків-фактур та видаткових накладних. Конкретні ціни на одиницю виміру товару, що вказуються у рахунку-фактурі та видатковій накладній, встановлені сторонами виключно для цього договору, не поширюються на інші договори, що укладені або будуть укладені постачальником, і не можуть розглядатися у якості доказу усталеної практики визначення ціни договірних відносинах постачальника (п. 3.1 договору);

-сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії договору (п. 3.4 договору);

-товар повинен бути поставлений покупцю в термін , погоджений сторонами у замовленні, на кожну окрему партію товару, відповідно до умов цього договору (п. 4.1 договору);

-датою поставки є дата фактичного отримання товару покупцем і підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної (п. 4.2 договору);

-право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати, зазначеної у видатковій накладній , підписаної уповноваженими представника сторін (п. 4.5 договору);

-розрахунок між сторонами здійснюється відповідно до порядку, встановленому у замовленнях та рахунках-фактурах доданого договору, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника, які вказані у даному договорі. Валюта розрахунків гривня. Датою оплати за договором вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 6.1 договору);

- порядок розрахунків між сторонами за даним договором може передбачати: 1) оплата товару покупцем здійснюється не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку-фактури постачальником, на умовах 100% попередньої оплати за товар. Товар вважається повністю оплаченим з дня надходження всієї суми коштів на розрахунковий рахунок постачальника; 2) часткова оплата у розмірі 50% від загальної вартості товару в замовленні, покупцем здійснюється не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку-фактури постачальником та доплата в розмірі 50% після поставки товару, зг. п. 4.5 договору, товару покупцю в термін 5 календарних днів (п. 6.2 договору);

-у разі порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та / або чинним законодавством України ( п. 7.1 договору);

-відшкодування збитків і сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язання за даним договором (п. 7.4 договору);

-У випадку не оплати / часткової не оплати вартості товару покупцем, він зобов`язаний сплатити пеню у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення оплати товару (п. 7.7 договору).

Відповідно до умов договору позивач поставив відповідачу у період з 05.06.2021 року по 05.11.2021 року окремими партіями товар.

Як стверджує позивач, станом на 04.11.2021 року сторони за договором склали та підписали акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.10.2021 року 04.11.2021 року (а. с. 23), за яким відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем у сумі 956 983,25 грн.

Після підписання вищезазначеного акту позивач відповідно до замовлення відповідача додатково поставив йому товар за видатковою накладною №4426 від 05.11.2021 року на суму 53 357,76 грн. Поставка здійснювалась на умовах відстрочки платежу.

Відповідач на підставі платіжного доручення №2 від 25.01.22022 року сплатив позивачу грошові кошти в сумі 510 341,01 грн (платіжна інструкція №2 від 25.01.2022 року) (а. с. 24).

Отже, як зазначає позивач, ним було поставлено відповідачу товар загальною сумою 6 879 412,47 грн, однак всупереч умов договору відповідач повністю не розрахувався за поставлений товар, залишивши без оплати товар на суму 500 000,00 грн ( 956 983,25+53 357,76-510341,01).

Позивач вказує, що несплаченим залишився товар, отриманий за наступними видатковими накладними: №3674 від 01.10.2021 року на суму 398 728,04 грн (залишено без оплати 89 948,84 грн), № 3872 від 11.10.2021 року на суму 356 693,40 т а № 4426 від 05.11.2021 року на суму 53 357,76 грн (а. с. 20-22).

У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку зі сплати товару, позивач на підставі п. 7.7. договору, ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу пеню на суму 32 356,06 грн, інфляційні втрати на суму 172 397,82 грн та 3% річних на сум у 26 448,05 грн..

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази (копії): договір поставки №512 від 28.04.2021 року, видаткові накладні: №3674 від 01.10.2021 року на суму 398 728,04 грн, № 3872 від 11.10.2021 року на суму 356 693,40 т а № 4426 від 05.11.2021 року на суму 53 357,76 грн, акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.10.2021 року 04.11.2021 року, платіжну інструкцію №2 від 25.01.2022 року на суму 510 341,01 грн, наказ №ДЕК230207/2 від 07.02.2023 року, витяг зі статуту, виписку з ЄДРЮОФОПГФ відносно позивача.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними накладними №3674 від 01.10.2021 року на суму 398 728,04 грн, № 3872 від 11.10.2021 року на суму 356 693,40 т а № 4426 від 05.11.2021 року на суму 53 357,76 грн (а. с. 20 - 22).

Відповідно до п. 6.2. договору, порядок розрахунків між сторонами за даним договором може передбачати: 1) оплата товару покупцем здійснюється не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку-фактури постачальником, на умовах 100% попередньої оплати за товар. Товар вважається повністю оплаченим з дня надходження всієї суми коштів на розрахунковий рахунок постачальника; 2) часткова оплата у розмірі 50% від загальної вартості товару в замовленні, покупцем здійснюється не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку-фактури постачальником та доплата в розмірі 50% після поставки товару, зг. п. 4.5 договору, товару покупцю в термін 5 календарних днів .

Відповідач не здійснив в повному обсязі оплату за поставлений товар, внаслідок чого за ним рахується заборгованість в сумі 500 000,00 грн.

Відповідач доказів сплати суми боргу суду не надав.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконував зобов`язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки товару, тоді як відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором не оплатив отриманий товар і заборгованість останнього складає 500 000,00 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.

Крім того, в матеріалах справи містяться акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.10.2021 року 04.11.2021 року (а. с. 23), за яким відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем у сумі 956 983,25 грн. Даний акт підписаний сторонами та скріплений електронними підписами сторін.

Згідно позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №916/1727/17 від 04.12.2019 акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами (доданими до матеріалів позовної заяви копіями видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей тощо, підтверджуючих здійснення кожної поставки позивачем Товару) свідчить про визнання боржником такого боргу часткової оплати такого товару тощо.

Вищезазначений акт звіряння стосується договору №512 від 28.04.2021 року, містить перелік видаткових накладних, за якими стягується заборгованість, та підписаний електронним підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Атіка" Мороза Ігоря Миколайовича (згідно витягу з інтернет-ресурсу «Опендатабот», а. с. 53)

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку відповідача щодо оплати вартості поставленого товару і позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 500 000,00 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського Кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У випадку не оплати / часткової не оплати вартості товару покупцем, він зобов`язаний сплатити пеню у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення оплати товару (п. 7.7 договору).

На підставі наведених положень договору та закону позивач нарахував відповідачу пеню за прострочення виконання зобов`язання:

-за видатковою накладною №3674 від 01.10.2021 року (сума боргу 89 948,84 грн) за період з 07.10.2020 р. по 07.04.2021 р. у розмірі 5 488,56 грн;

-за видатковою накладною №3872 від 11.10.2021 року (сума боргу 356 693,40 грн) за період з 11.10.2020 р. по 11.04.2021 р. у розмірі 21 805,32 грн;

-за видатковою накладною №4426 від 05.11..2021 року (сума боргу 53 357,76 грн) за період з 11.11.2021 р. по 11.05.2022 р. у розмірі 5 071,18 грн.

Перевіряючи розмір заявлену позивачем до стягнення пеню суд звертає увагу на наступне.

Перевірка правильності розрахунку пені та інфляційних втрат здійснена за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон".

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настання якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Тобто, позивач має право заявити вимогу про стягнення пені за період, який починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане.

Враховуючи умови договору (п. п. 4.2, 7.7 договору) на норми закону, суд зазначає, що:

- за видатковою накладною №3674 від 01.10.2021 року останнім днем строку оплати заборгованості є 06.10.2021 року;

- за видатковою накладною №3872 від 11.10.2021 року останнім днем строку оплати заборгованості є 16.10.2021 року;

- за видатковою накладною №4426 від 05.11.2021 року останнім днем строку оплати заборгованості є 10.11.2022 року.

Таким чином, позивач нарахував пеню починаючи з 07.10.2020 року по 07.07.2021 року за видатковою накладною №3674 від 01.10.2021 року та з 11.10.2020 року по 11.04.2021 року за видатковою накладною №3872 від 11.10.2021 року необґрунтовано, оскільки кредиторські вимоги про сплату пені на той момент ще не настали (помилково нараховано з 2020 року замість 2021).

Отже, нарахування пені позивачем у вищезазначений період на загальну суму 27 293, 88 грн є неправомірним.

Здійснивши перевірку розрахунку пені за видатковою накладною №4426 від 05.11.2021 року (сума боргу 53 357,76 грн) за період з 11.11.2021 р. по 11.05.2022 р. за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "Ліга 360", судом встановлено, що розмір пені не перевищує суми, визначеної судом. При цьому у розрахунку арифметичних помилок не виявлено.

Таким чином, обґрунтованою є вимога про стягнення 5 071,18 грн пені за період з 11.11.2021 р. по 11.05.2022 р.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інше не встановлено договором.

На підставі наведених положень договору та закону позивач нарахував відповідачу:

- інфляційні втрати на загальну суму 172 397,82 грн;

- 3% річних на загальну суму 26 448,05 грн.

Здійснивши перевірку вказаного розрахунку за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "Ліга 360", судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань та 3% річних не перевищують сум, визначених судом. При цьому у розрахунку інфляційних втрат, 3 % річних та штрафу арифметичних помилок не виявлено.

Таким чином, обґрунтованими є вимоги про стягнення 26 448,05 грн 3% річних та 172 397,82 грн інфляційних втрат.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Допустимих доказів у спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 500000,00 грн основного боргу, 5 071,18 грн пені, 26 448,05 грн 3% річних та 172 397,82 грн інфляційних втрат обґрунтовані, відповідачем не спростовані та не заперечуються, підтверджуються наявними доказами та підлягають задоволенню. Підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 27 293, 88 грн пені у суду відсутні.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 126, 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Атіка" (вул. Пушкіна, 21, кв. 7, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43823743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" (б-р М. Міхновського, 38, м. Київ, 01104, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43409145) 500 00,00 грн основного боргу, 5 071,18 грн пені, 26 448,05 грн 3% річних, 172 397,82 грн інфляційних втрат та 10 558,75 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення складено та підписано 21.11.2023 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).

Суддя О. М. Тимощенко