Рішення

від 21.11.2023 по справі 280/7811/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 листопада 2023 року Справа № 280/7811/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 13.11.2020 №Ф-4839-50У щодо стягнення з позивача боргу розміром 35588,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що позивач з 08.09.2014 перебувала на обліку в ГУ ДПС в Запорізькій області, з 2018 року позивач підприємницьку діяльність фактично не здійснювала, доходу не отримувала, жодних звітів до податкового органу не подавала та перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 у період березня 2018 року по 2022 рік включно. Також зазначено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не містить посилання на жодний документ щодо проведення контролюючим органом документальної перевірки позивача. Зважаючи на те, що позивач перебував у трудових відносинах, як найманий працівник, нарахована відповідачем заборгованість за періоди офіційного працевлаштування, порушує права позивача та спричиняє подвійну сплату ЄСВ, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 26 вересня 2023 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення/виклику представників сторін.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин знаходився на обліку як фізична особа підприємець. Зазначає, що у зв`язку із змінами до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017, платник єдиного внеску, зокрема і фізична особа підприємець, зобов`язані сплачувати єдиний внесок не залежно від того чи отримано такими особами доходів протягом звітного періоду. Відповідач вважає, що ним правомірно нараховувався позивачу єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який позивачем у встановлений строк не сплачено. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.

З матеріалів справи судом установлено, що позивач перебувала на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області як фізична особа-підприємець з 08.09.2014 по 13.09.2023 на загальній системі оподаткування.

08.09.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою підприємцем.

Також, судом установлено, що 13.09.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

13.11.2020 контролюючим органом прийнято та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4839-50, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн.

Вважаючи протиправною виставлену вимогу, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Стосовно доводів представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Підстав для залишення позовної заяви без розгляду суд не вбачає, оскільки судом зазначене питання було вирішено під час відкриття провадження у справі. Ухвалою суду від 26 вересня 2023 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, переліченими нормами чинного законодавства встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

При цьому, з 01.01.2017 в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов`язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу, проте позивачем доказів того, що він підлягає звільненню від сплати єдиного внеску в силу Закону до суду не надано.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вищевказана правова позиція щодо застосування норм права була викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, яка враховується судом під час ухвалення рішення у даній справі.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18).

Як установлено з матеріалів справи, оскаржувану вимогу відповідачем сформовано на підставі відомостей, відображених в інтегрованій картці платника податків по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) про заборгованість у сумі 35588,74 грн, яка виникла у зв`язку з несплатою нарахувань за 2017 рік (у сумі 8448,00 грн); за 1 квартал 2018 року (у сумі 2457,18 грн); за 2 квартал 2018 року (у сумі 2457,18 грн); за 3 квартал 2018 року (у сумі 2457,18 грн); за 4 квартал 2018 року (у сумі 2457,18 грн); за 1 квартал 2019 року (у сумі 2754,18 грн); за 2 квартал 2019 року (у сумі 2754,18 грн); за 3 квартал 2019 року (у сумі 2754,18 грн); за 4 квартал 2019 року (у сумі 2 754,18 грн); за 1 квартал 2020 року (у сумі 2078,12 грн); за 2 квартал 2020 року (у сумі 1039,06 грн); за 3 квартал 2020 року (у сумі 3178,12 грн).

З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що з березня 2018 року позивач набула статусу застрахованої особи, а єдиний внесок за позивача з березня 2018 року по березень 2020 року включно, та з червня 2020 року по дату виставлення спірної вимоги сплачував роботодавець ФОП ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), що підтверджується довідкою «Форми ОК-7» від ПФУ.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів в порядку, за формою та в строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно ч.3 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі Інструкція), в разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та не сплачених сум єдиного внеску, такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, які зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), застосовує до такого платника штрафні санкції.

Відповідно до абзаців 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Відповідно до абзацу 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для фізичної особи).

В свою чергу, у період з січня 2017 року по грудень 2017 року, з січня 2018 року по лютий 2018 року включно, позивач мала статус ФОП та в супереч вимог Закону №2464-VI не сплачувала єдиний внесок, як і будь-яка інша особа за зазначений період не сплачувала єдиний внесок за позивача, що свідчить про те, що контролюючим органом правомірно нараховано позивачу єдиний внесок за період з січня 2017 року по грудень 2017 року на суму 8448,00 грн (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 грн х 22% = 704 грн, за 12 місяців відповідно 704 грн х 12 = 8448,00 грн), за період з січня 2018 року по лютий 2018 року включно на суму 1638,12 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 грн х 22% = 819,06 грн, за 2 місяці відповідно 819,06 грн х 2 = 1638,12 грн), у зв`язку з чим вимога в цій частині скасуванню не підлягає.

Разом з цим, за січень березень 2020 року, за червень 2020 року, ІІІ квартал 2020 року, ІV квартал 2020 року за позивача її роботодавцем ФОП ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) було сплачено єдиний внесок.

Таким чином, всього заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску складає: 10086,12 грн, з розрахунку: 8448,00 грн (2017 рік) + 1638,12 грн (2018 рік).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Доводи позивача та відповідача частково не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 50 відсотків суми сплаченого судового збору, а саме 536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-4839-50У на суму нарахованої недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 25502,62 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова