Рішення

від 22.11.2023 по справі 280/5489/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року Справа № 280/5489/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Зарудного Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.07.2023 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника адвоката Зарудного Ігоря Вікторовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування довідки про заробіток для обчислення пенсії №102 від 31.03.2005, виданої ЗАТ «Ювелір», при призначенні пенсії за віком позивачці;

зобов`язати відповідача провести з дня призначення пенсії за віком перерахунок та виплату позивачці пенсії за віком з урахуванням довідки про заробіток для обчислення пенсії №102 від 31.03.2005, виданої ЗАТ «Ювелір»;

зобов`язати відповідача провести, з дня призначення пенсії за віком, нарахування компенсації втрати частини пенсії позивачці у зв`язку з порушенням строків її виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що при оформленні пенсії, разом з іншими документами, нею було надано відповідачеві довідку №102 від 31.03.2005 за період роботи з 01.01.1995 по 31.12.1999, видану ЗАТ «Ювелір». У травні 2023 року представник позивачки звернувся до відповідача з адвокатським запитом, щодо підстав неврахування вищезазначеної довідки при призначенні позивачці пенсії. Проте відповідачем було відмовлено у врахуванні довідки та запропоновано позивачці надати завірені належним чином копії первинних документів, які підтверджують правильність видачі довідки про заробітну плату. Після підтвердження довідки первинними документами буде розглянуте питання про перерахунок пенсії з урахуванням сум заробітної плати за період з січня 1995 року по грудень 1999 року. Позивачка вважає, що обов`язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. При цьому працівник не відповідає за правильність записів у вказаній довідці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у даній довідці та первинних бухгалтерських документах. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 19.07.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

10.08.2023, через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов. У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено. Позивачкою первинні документи надані не були. Вважає відмову законною та обґрунтованою. Також вважає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо строку звернення до суду.

Підставою звернення позивачки до суду із цим позовом став лист-відмова відповідача від 18.05.2023. З даним позовом позивачка звернувся до суду 18.07.2023, тобто в межах строку встановленого ст.122 КАС України. Матеріали справи не містять будь-яких доказів обізнаності позивачки з вчиненням відповідачем оскаржуваних дій до дати отримання нею (представником) листа-відмови відповідача. Відтак, судом не встановлено факт пропуску позивачкою строку звернення до суду із цим позовом.

Щодо обставин справи.

20.08.2018 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви було додано пакет документів, в тому числі і довідка видана ЗАТ «Ювелір» за №102 від 31.03.2005 про заробітну плату для обчислення пенсії за період з 01.01.1995 по 31.12.1999. Зазначене підтверджується розпискою-повідомленням про перелік документів доданих до заяви.

Рішенням від 03.09.2018 за №084050000218 позивачці призначена пенсія за віком з 30.07.2018.

12.05.2023 представником позивачки було направлено адвокатський запит за вих.№06/01-К щодо підстав неврахування довідки №102 від 31.03.2005 при призначенні та обчисленні позивачці пенсії.

Листом від 18.05.2023 за №0800-0204-8/29923 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило представника позивачки, що заробітна плата для розрахунку пенсії обчислюється відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Надана довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 31.03.2005 №102 видана ПП «Ювелір» ОСОБА_1 , була передана на перевірку до відповідних органів Пенсійного фонду.

Контрольно-перевірочним відділом листом від 15.03.2019 вих. №4666/08 було повідомлено Відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій про неможливість проведення перевірки, достовірності довідки про заробітну плату у зв`язку з тим, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться.

Запропоновано позивачці надати завірені належним чином копії первинних документів, які підтверджують правильність видачі довідки про заробітну плату. Після підтвердження довідки первинними документами буде розглянуте питання про перерахунок пенсії з урахуванням сум заробітної плати за період з січня 1995 по грудень 1999.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Згідно зі статтею 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються, зокрема, започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення, серед іншого, рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін.

Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності. У статті 420 Угоди також передбачено досягнення таких цілей як покращення якості людського життя, а також посилення рівня соціального захисту та модернізації систем соціального захисту, зокрема щодо якості, доступності та фінансової стабільності.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, у тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.

Потрібно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та, відповідно відрахувань до спеціального фонду.

Тобто, пенсія за віком - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом.

Також суд зазначає, що Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

У пункті 1 частини першої Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенції зазначено, що: «Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)».

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначена стаття містить три окремі норми.

Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Справа «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (Sporrong and Lonnroth v. Sweden, заяви №7151/75 та №7152/75, пункт 57).

ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:

(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.

Так, право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати.

Справа «Гайгузус проти Австрії» - якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (Gaygusuz v. Austria, заява №17371/90, пункт 39).

Крім того, у звіті Комітету міністрів Ради Європи у справі «Міллер проти Австрії» зазначено, що за певних обставин внесення обов`язкових внесків, наприклад, до пенсійного фонду чи схеми соціального страхування, може створити право власності, захищене статтею 1 Протоколу №1, навіть до того, як виникне право фактично отримувати пенсію чи іншу виплату; це той випадок, коли існує прямий зв`язок між рівнем внесків та правом на пенсію; сплата внесків до пенсійного фонду може за певних обставин створити право власності на частину такого фонду, і зміна пенсійних прав за такою системою може, в принципі, порушити питання відповідно до статті 1 Протоколу №1 (Mьller v. Austria, №5849/72, п. 25).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (щодо прийнятності заяви у справі Broniowski v. Poland, заява №31443/96, пункт 98, «Сук проти України», заява №10972/05, пункт 22).

Справа «Пічкур проти України» - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (Заява №10441/06, пункт 41).

Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права: справа «Суханов та Ільченко проти України» - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84).

Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Отже, є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань» у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного «чіткого і недвозначного» закону, який гарантує право на отримання пенсії у визначеному розмірі та у встановлені строки.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності.

Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява №28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява №45701/99).

Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії або права на пенсію не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється виключно шляхом прийняття закону, змінювати розміри пенсії та періодичність її виплати.

Вищезазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 31 жовтня 2019 року у справі №227/4223/16-а, від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а, від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18, від 31 березня 2020 року у справі №826/14837/16, від 16 квітня 2020 року у справі №212/4165/17 (2-а/212/162/17), від 5 травня 2022 року у справі №520/9776/19, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

З матеріалів справи вбачається, що у справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку із неврахуванням відповідачем, при обчисленні пенсії позивачки, довідки ЗАТ «Ювелір» за №102 від 31.03.2005 про заробітну плату для обчислення пенсії за період з 01.01.1995 по 31.12.1999.

Суд зазначає, що Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За приписами частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі Порядок №22-1)

Відповідно до абз.2, 3 підпункту 3 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1).

Згідно з абз.1 п.2.10 розділу ІІ Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що єдиною і обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плані за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією. Іншого чинним законодавством не передбачено.

Тобто, роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у первинних документах відносно позивача за відповідний період.

Також, пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Отже, відповідно до зазначеного пункту відповідач мав право перевірити відповідність відомостей зазначених в довідці відповідача, як по інформації яка знаходиться в Пенсійному фонді України так і зробивши відповідний запит, що їм зроблено не було.

Частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Суд зазначає, що саме на відповідача покладено обов`язок, при призначенні (перерахунку) пенсії позивачу, щодо здійснення перевірки допустимості документів, поданих разом із заявою для призначення пенсії, та обґрунтованість видачі таких з метою забезпечення не лише реалізації права особи на призначення та отримання пенсії, а й контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №607/14668/16-а.

Відповідач у відзиві та листі відповіді від 18.05.2023 зазначає, що: «Контрольно-перевірочним відділом листом від 15.03.2019 р. вих. №4666/08 було повідомлено Відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій про неможливість проведення перевірки, достовірності довідки про заробітну плату у зв`язку з тим, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться».

В зв`язку з чим позивачці лише у 2023 році було запропоновано надати завірені належним чином копії первинних документів, які підтверджують правильність видачі довідки про заробітну плату.

Проте судом встановлено, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2011 по справі №2а-0870/6234/11 було припинено юридичну особу Закрите акціонерне товариство «Ювелір» (69035, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 33Б, код ЄДРПОУ 01565520).

Зазначена постанова набрала законної сили 14.02.2012.

Частинами 6, 7, 8 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (в редакції чинній на час винесення постанови суду по справі №2а-0870/6234/11) було встановлено, що у разі, якщо в судовому рішенні щодо припинення юридичної особи у зв`язку з її ліквідацією не призначена комісія з припинення (ліквідаційна комісія), державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів від дати надходження такого судового рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено судовим рішенням.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи зобов`язаний надіслати такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) юридичної особи, а також суду, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи у зв`язку з її ліквідацією, відповідне повідомлення.

Документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи подаються головою комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, яку призначив суд, або головою комісії з припинення (ліквідаційної комісії), якого вказав в Єдиному державному реєстрі державний реєстратор, у порядку, який встановлено частинами першою - п`ятою статті 36 або частинами першою - шостою статті 37 цього Закону.

05.04.2013 на адресу суду від Державного реєстратора ВК ЗМР Запорізької обл. Астахової Світлани Петрівни надійшло повідомлення щодо внесення реєстратором запису до ЄДР по справі 2а-0870/6234/11.

Статтею 40 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (в редакції чинній на час винесення постанови суду по справі №2а-0870/6234/11) було визначено, що державний реєстратор у день державної реєстрації припинення юридичної особи відповідно до статей 36-39 цього Закону зобов`язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості реєстраційної картки на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, що є підставою для зняття юридичної особи з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України.

Повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі рішення суду щодо ліквідації юридичної особи та відомості відповідної реєстраційної картки є підставою для зняття юридичної особи з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України.

Також слід зазначити, що згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» для проведення державної припинення юридичної особи державному реєстратору, подається, в тому числі, довідка архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

З урахуванням вимог Закону та підсумовуючи вищевказане, суд зазначає, що у Пенсійного фонду повинна була бути наявною інформація щодо припинення ЗАТ «Ювелір» та територіальний орган був зобов`язаний самостійно звернутись до архівної установи (у разі виникнення сумнівів щодо довідки) для отримання первинних документів щодо заробітної плати позивачки, а не перекладати свій обов`язок на останню.

Проте відповідачем вказані дії виконані не були.

Суд звертає увагу, що вимоги до форми довідки підприємством дотримані.

Проти вказаної обставини відповідач в наданому відзиві не заперечував.

Факт роботи позивачки підтверджується записами в трудовій книжці.

При цьому, працівник не відповідає за правильність записів у вказаній довідці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у даній довідці та первинних бухгалтерських документах.

Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Суд звертає увагу, що постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в пенсійних спорах на пенсійний орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для прийняття свого рішення та/або вчинення дій (бездіяльності).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16.

Відповідач правомірність своїх дій належними та допустимими доказами не довів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування довідки про заробіток для обчислення пенсії №102 від 31.03.2005, виданої ЗАТ «Ювелір», при призначенні пенсії за віком позивачці та зобов`язання відповідача провести з дня призначення пенсії за віком перерахунок та виплату позивачці пенсії за віком з урахуванням довідки про заробіток для обчислення пенсії №102 від 31.03.2005, виданої ЗАТ «Ювелір».

Щодо вимоги позивачки про нарахування компенсацію втрати частини доходів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах №200/14129/19-а і №200/14127/19-а та від 07.06.2023 у справі №200/299/21-а.

З огляду на невиплату позивачці перерахованої, позовна вимога щодо компенсації втрати частини доходів, є передчасною.

Також слід зазначити, що в постанові від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а Верховний Суд дійшов таких висновків:

«…судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.

Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.

За змістом статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З огляду на те, що у цій справі ОСОБА_2 не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право ОСОБА_2 ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили законний і обґрунтований висновок про відмову у позові».

Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, суд наголошує, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. Відповідно, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20, від 18 серпня 2023 року у справі №460/4166/20, від 21 серпня 2023 року у справі №460/6767/20 та інших.

Позивачка з заявою про виплату компенсації втрати частини доходів до відповідача не зверталась. Докази іншого в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, в задоволенні вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів слід відмовити, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду позивачкою сплачений судовий збір у сумі 858,88 грн., який належить стягнути з відповідача на її користь.

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Зарудного Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неврахування довідки про заробіток для обчислення пенсії №102 від 31.03.2005, виданої ЗАТ «Ювелір», при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести з дня призначення пенсії за віком перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням довідки про заробіток для обчислення пенсії №102 від 31.03.2005, виданої ЗАТ «Ювелір».

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 858 грн. (вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «22» листопада 2023 року.

СуддяР.В. Кисіль