Постанова

від 21.11.2023 по справі 2а-4618/10/0308

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року

м. Київ

справа №2а-4618/10/0308

адміністративне провадження № К/9901/20886/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

суддя-доповідач - Стародуб О.П.,

судді: Берназюк Я.О., Єзеров А.А.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 (головуючий суддя - Затолочний В.С., судді: Бруновська Н.В., Кузьмич С.М.)

у справі за позовом ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 до Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання протиправними та скасування рішень

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , в інтересах яких діяв ОСОБА_5 , звернулись до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень Маяківської сільської ради № 7/3.18 від 05.10.2007 та № 2/5.27 від 10.08.2006 в частині, що стосується правої сторони вул. Ковельської у с. Сирники Луцького району Волинської області.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Маяківської сільської ради Луцького району № 2/5.27 від 10.08.2006 «Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків» до такого переліку віднесено землі, які знаходяться в АДРЕСА_1 , права сторона, площею 12,5 га.

Рішенням Маяківської сільської ради Луцького району №7/3.18 від 05.10.2007 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок», заслухавши колективну заяву жителів с.Сирники про передачу в приватну власність земельних ділянок, позивачам відмовлено у передачі в приватну власність земельних ділянок.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними, позивачі звернулись до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивачі покликались на те, що спірні ділянки тривалий час перебувають у їх користуванні, однак відповідач протиправно відмовив у передачі цих ділянок їм у власність.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 17.11.2010 позовні вимоги в частині визнання нечинним та скасування рішення Маяківської сільської ради № 7/3.18 від 05.10.2007 «Про передачу у власність земельних ділянок» залишено без розгляду.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2010 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Маяківської сільської ради № 2/5.27 від 10.08.2006 «Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків» в частині, що стосується правої сторони АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки більше 15 років перебували у користування позивачів, які займалися вирощуванням сільськогосподарської продукції для власних потреб.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було прийнято рішення з порушенням вимог земельного законодавства, тому слід визнати протиправним та скасувати рішення Маяківської сільської ради № 2/5.27 від 10 серпня 2006 року «Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків» в частині, що стосується правої сторони вул.Ковельської у с.Сирники Луцького району.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2010 скасовано, позов залишено без розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16.12.2015 ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 та постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2010 скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 визнано, що позовні вимоги направлені на захист порушеного на думку позивачів права користування земельними ділянками, тобто, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Разом з тим, наявність у іншій - цивільній справі № 2-8452/10 ухвали від 20.04.2010 ухвали про закриття провадження, яка набрала законної сили, унеможливлює розгляд заявлених вимог в порядку цивільного судочинства. У зв`язку з цим, Велика Палата Верховного Суду з метою дотримання прав позивачів на доступ до суду передала дану справу на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постановою від 08.02.2019 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, в ході якого слід з`ясувати суть та зміст порушених прав позивачів щодо користування земельними ділянками, а також дотримання позивачами строків звернення до суду.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 провадження у справі, що розглядається, закрито в частині позовних вимог ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2010 скасована.

В задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачами не надано жодних належних доказів, які свідчать про те, що вони дійсно були користувачами спірної земельної ділянки. В матеріалах справи відсутні копії прошнурованих книг, квитанцій щодо сплати податків за користування спірної земельної ділянки зазначених позивачем.

Також, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право користування довірителями позивача спірною земельною ділянкою не доведено, а тому відповідач, як розпорядник спірної земельної ділянки, правомірно передав таку у резервний фонд сільської ради для будівництва індивідуальних житлових будинків.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги позивачі покликаються на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, внаслідок чого, суд дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, покликаються на те, що відповідач всупереч земельного законодавства передав землі сільськогосподарського призначення під будівництво індивідуальних житлових будинків та порушив процедуру зміни цільового призначення земельних ділянок.

Також, покликаються на те, що суд апеляційної інстанції не з?ясував, на якій правовій підставі відповідач передав спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення ТОВ «СКТ Інвест» та не перевірив чи діяв відповідач правомірно у 2006 році, коли відносив такі ділянки до таких, що не підлягають приватизації.

Позивачі просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції і постановити рішення про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до статті 2 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон №280/97-ВР), в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до статті 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів, які мають своїм завданням справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до пунктів 1, 2, 8 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

Відповідно до висновку, сформованому у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Такі висновки застосовано Верховним Судом також під час розгляду справи №320/9959/20 у постанові від 19.10.2023.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 10.08.2020 (справа №522/1611/17):

«В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для Позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження Позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.».

У постанові від 31.03.2021 (справа №640/21611/19) Верховний Суд дійшов наступного висновку:

«….з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.»

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанцій встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач, відповідно до наданих повноважень, вирішував питання регулювання земельних відносин, натомість позивачами не надано доказів перебування спірних ділянок у користуванні та відповідно порушення оскаржуваним рішенням їх прав.

Крім того, ухвалою Луцького міськрайонного суду від 17.11.2010 позовні вимоги в частині визнання нечинним та скасування рішення Маяківської сільської ради № 7/3.18 від 05.10.2007 «Про передачу у власність земельних ділянок» залишено без розгляду і законність дій відповідача під час прийняття такого рішення та порушення прав позивачів під час вирішення питання про передачу у власність спірних земельних ділянок судами не перевірялись.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивачами не доведено порушення оскаржуваним рішенням їх прав, свобод та інтересів.

Покликання позивачів в обґрунтування касаційної скарги на те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку правомірності дій відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення є безпідставним, оскільки з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Я.О. Берназюк

А.А. Єзеров