Рішення

від 02.11.2023 по справі 907/353/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"02" листопада 2023 р. м. Ужгород Справа №907/353/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЗААТБАУ Пробстдорфер Україна, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатиагропродукт, с. Коритняни Ужгородського району Закарпатської області

про стягнення 1 475 175,89 грн, в тому числі 537 460,70 грн заборгованості за поставлений товар, 319 903,42 грн пені, 91 735,23 грн інфляційних нарахувань, 63 987,34 грн 10% річних, 204 673,86 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 257 415,34 грн штрафу,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Нагібіна І.В.

представники:

Позивача (в режимі відеоконференції) Бонтлаб В.В., адвокат,

довіреність б/н від 22.11.2022

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю ЗААТБАУ Пробстдорфер Україна, м. Київ звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатиагропродукт, с. Коритняни Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 1 475 175,89 грн, в тому числі 537 460,70 грн заборгованості за поставлений товар, 319 903,42 грн пені, 91 735,23 грн інфляційних нарахувань, 63 987,34 грн 10% річних, 204 673,86 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 257 415,34 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2023 відкрито провадження у справі №907/353/23 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.06.2023. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України із одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

У підготовчому засіданні 21.06.2023 судом за участю уповноважених представників сторін оголошено перерву до 31.08.2023.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31.08.2023 закрито підготовче провадження у справі №907/353/23 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 05.10.2023. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

В судовому засіданні 05.10.2023 судом за участю уповноважених представників сторін оголошено перерву до 02.11.2023.

Представник відповідача через канцелярію суду подав клопотання б/н від 26.10.2023 (вх. №02.3.1-02/7483/23 від 26.10.2023), яким просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.

Проаналізувавши мотиви, наведені представником відповідача у вищезазначеному клопотанні, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.

Приписами ст. 216 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

У даному контексті суд зазначає, що сторони мають не тільки процесуальні права, але й процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частина 4 вказаної статті регламентує, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Зловживання правом має місце, коли під видимою формальною реалізацією прав учасника провадження, що визначені ст. 43 ГПК України, такий учасник провадження має намір затягувати судовий процес.

Разом з тим, згідно зі статтею 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Що ж стосується наведених представником відповідача обставин в обґрунтування причин його неявки в дане судове засідання, то суд зазначає, що такі не можуть бути визнані поважними, адже не є об`єктивно непереборними. Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17.

Водночас суд звертає увагу представника відповідача на те, що розгляд справ в іншому суді не може мати привілеїв та переваг по відношенню до розгляду справи №907/353/23 в Господарському суді Закарпатської області.

Таким чином, представником відповідача не наведено обставин, які є перешкодою для подальшого розгляду справи без його участі, та могли би бути підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, представник відповідача не зазначив об`єктивної неможливості проведення судового засідання, яке призначене на 02.11.2023, без участі відповідача або його представника.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ухвалою суду від 31.08.2023 явка учасників справи в судове засідання судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі уповноваженого представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

В судовому засіданні 02.11.2023 судом у присутності уповноваженого представника позивача проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить суд задоволити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №П60/2022 від 21.03.2022 в частині взятих на себе договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого в останнього виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 537 460,70 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 319 903,42 грн пені, 91 735,23 грн інфляційних нарахувань, 63 987,34 грн 10% річних, 204 673,86 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 257 415,34 грн штрафу.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач на адресу суду надіслав відзив на позов №36 від 16.06.2023 (вх. №02.3.1-02/4594/23 від 21.06.2023), в якому фактично визнав заявлені позивачем вимоги в частині стягнення суми 537 460,70 грн заборгованості за поставлений товар та водночас зазначив про те, що в загальній ціні позову додаткові нарахування складають приблизно 64% (937 715,19 грн) та є значно більшими, ніж заборгованість за Договором (537 460,70 грн).

За твердженням відповідача, ним було виконано свої грошові зобов`язання на суму 1 700 946,17 грн із сукупної вартості поставленого товару в розмірі 2 238 406,87 грн, а відтак, ступінь такого виконання є високою.

До того ж, на переконання відповідача, заслуговує на увагу й обставина поставки неякісного товару, а саме, насіння соняшнику, що підтверджується листом ТОВ Карпатиагропродукт №60 від 31.10.2022 та матеріалами фотофіксації.

Відповідач наголошує, що в результаті посіву неякісного насіння соняшника стався недобір 160 тонн врожаю, а недоотриманий дохід ТОВ Карпатиагропродукт склав приблизно 2 400 000 грн.

Вказане, на думку відповідача, дає йому підстави клопотати перед судом про зменшення розміру нарахованих позивачем грошових санкцій шляхом відмови в задоволенні позову в частині стягнення 319 903,42 грн пені, 257 415,34 грн штрафу та 63 987,34 грн 10% річних.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Позивач на адресу суду надіслав відповідь на відзив №31 від 28.06.2023 (вх. №02.3.1-02/4946/23 від 06.07.2023), у якій зазначає про те, що відповідачем не долучено до матеріалів справи жодного належного і допустимого доказу на предмет необґрунтованості й безпідставності заявленого позову в даній справі.

Крім того, на переконання позивача, логічним є висновок про суперечливу поведінку ТОВ Карпатиагропродукт під час подання відзиву на позовну заяву, яка знайшла свій вияв у тому, що спочатку відповідач підтверджує існування у сторін правовідносин в межах Договору поставки №П60/2022 від 21.03.2022, укладення такого договору та часткове виконання, погодження всіх істотних умов як щодо поставки товару, порядку визначення його кількості та якості, строку оплати, так і щодо настання відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань, а вже згодом, не заперечуючи проти змісту та сутності позовних вимог, вказуючи на дійсність порушення умов договору щодо вчасного, повного та належного проведення розрахунку за отриманий товар, ставить вимогу перед судом про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, штрафу, річних та інфляційних втрат.

За твердженням позивача, здебільшого позиція відповідача базується на вибірковості цитування змісту позову, припущеннях і аналізі дій ТОВ ЗААТБАУ Пробстдорфер Україна без урахування факту існування терміну оплати вартості отриманого та/або поставленого товару за Договором та обставин неналежного і несвоєчасного здійснення виконання грошового зобов`язання відповідачем.

Позивач наголошує, що питання поставки товару, порядку та умов підтвердження його якості, порядок формування претензій щодо якості товару та направлення таких іншій стороні спільно погоджені та встановлені сторонами у розділі 6 Договору поставки №П60/2022 від 21.03.2022, зі змісту якого не вбачається, що питання якості товару та результатів застосування останнього визначається будь-якими фотографіями.

На переконання позивача, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які слугували б підставою для зменшення нарахованого розміру штрафних санкцій, також ним чітко не зазначено, наскільки такий підлягає зменшенню суду, і чим вказане зменшення зумовлено.

Як стверджує позивач, укладаючи Договір поставки №П60/2022 від 21.03.2022, сторони визначили та погодили кінцеву дату проведення розрахунку за отриманий товар 30.08.2022, і наведене свідчить про те, що з метою здійснення відповідачем планування як у частині здійснення збору врожаю, так і в частині проведення розрахунків за Договором, з боку ТОВ ЗААТБАУ Пробстдорфер Україна була надана останньому відстрочка платежу майже на шість місяців.

Позивач звертає увагу, що відповідач не надав жодних доказів того, що порушення грошового зобов`язання за Договором сталось не з його вини, а відтак, вважає аргументи, викладені ТОВ Карпатиагропродукт у відзиві на позов, безпідставними й необґрунтованими.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

21.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЗААТБАУ Пробстдорфер Україна (продавцем, постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Карпатиагропродукт (покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки №П60/2022 (далі Договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця насіння (далі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно із п. 1.2., 1.3. Договору, найменування товару, його кількість, номенклатура, асортимент, ціна одиниці товару та загальна вартість товару, строк та базис (в тому числі адреса місця) поставки товару, рік врожаю, а також за необхідності інші умови, визначаються сторонами у відповідному Додатку (Специфікації), що є невід`ємною частиною цього Договору. Документи, які продавець зобов`язується передати покупцю на кожну партію товару: - видаткова накладна (підп. 1.3.1.); - сертифікат на насіння (підп. 1.3.2.); - свідоцтво на гібридне насіння (підп. 1.3.3).

3 метою зменшення паперового документообігу, до запровадження сторонами системи електронного документообігу, сторони домовилися, що, якщо інше прямо не передбачено законом або цим Договором, взаємодія між ними з приводу виконання цього Договору буде здійснюватися за допомогою електронних засобів зв`язку. Жодним чином не скасовуючи інші домовленості, передбачені цією статтею, виключно

для цілей належного бухгалтерського обліку операцій за цим Договором, сторони зобов`язуються протягом 20 (двадцяти) днів з моменту підписання обмінюватися або підписаними за допомогою електронного цифрового підпису або паперовими примірниками наступних оригіналів документів: - видаткові накладні; - довіреність на прийняття товару; - інші документи на вимогу будь-якої із сторін (п. 3.1., 3.4. Договору).

Відповідно до п. 4.1. 4.3. Договору, ціни, загальна вартість, найменування товару, вид обробки, одиниця виміру зазначаються у Додатку (ах) (Специфікації (ях)). В ціну товару входить вартість тари, упаковки, маркування та протруєння. На дату підписання відповідного Додатку (Специфікації) до цього Договору ціна вказується в національній валюті України гривні. Покупець здійснює оплату вартості товару в порядку, визначеному у відповідному Додатку(ах) до цього Договору.

За змістом п. 4.6. Договору, оплата по даному Договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок продавця. Датою оплати вважається дата зарахування відповідної суми коштів на поточний рахунок продавця. В платіжному документі покупець зобов`язаний зазначити в призначенні платежу номер та дату укладення Договору та номер Додатку (Специфікації), за яким здійснюється оплата товару, або номер рахунку-фактури (в разі його виставлення продавцем). Відсутність виписаного продавцем рахунку-фактури не звільняє покупця від оплати за товар. В іншому випадку продавець зараховує суму оплати на власний розсуд для погашення загальної заборгованості покупця по всім іншим зобов`язанням.

Пунктами 5.1., 5.3., 5.4. та 5.5. Договору передбачено, що поставка товару за даним Договором може здійснюватися окремими частинами партіями. Поставка товару (партії товару) здійснюється в терміни, зазначені в Договорі або Додатку (ах), за умови відсутності заборгованості покупця. Продавець здійснює поставку товару на умовах та за адресою, вказаною в Додатку (ах) до Договору. Товар вважається прийнятим покупцем за кількістю та якістю в момент отримання товару представником покупця від представника продавця у відповідності до видаткової накладної. Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; по якості відповідно до Сертифікату на насіння та/або Свідоцтву на гібридне насіння. Право власності на товар переходить до покупця з моменту прийняття товару покупцем, що підтверджується підписаною уповноваженою особою з боку представника покупця видатковою накладною. У випадку неповернення/ненадання покупцем оригіналу видаткової накладної та довіреності (крім випадків, коли надання довіреності не вимагається згідно Договору чи законодавства України) в якості підтвердження факту поставки буде використовуватися розпорядження на відвантаження товару чи аналогічний документ, що оформляється працівниками складу в момент відвантаження товару покупцеві/перевізникові.

За умовами п. 8.5. Договору, у разі несплати/несвоєчасної сплати товару покупцем в строки, визначені цим Договором, в тому числі несплати/неналежної сплати суми, що виникла внаслідок валютних коригувань, продавець має право нарахувати покупцю: - неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов`язання, за кожний день прострочення виконання зобов`язання до моменту оплати його повного виконання, а також 10 (десять) відсотків річних від простроченої суми (підп. 8.5.1.); - штраф у розмірі 20% від суми заборгованості за кожен факт прострочення понад 30 днів (підп. 8.5.2.); - плату за користування чужими коштами в розмірі 3% на місяць від суми заборгованості (підп. 8.5.3.).

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2022 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до припинення строку дії Договору жодна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про припинення Договору, Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожний наступний дванадцятимісячний період (п. 10.1. Договору).

За умовами п. 12.1. Договору, з метою оптимізації документообігу між сторонами, підвищення рівня збереження та захисту переданих документів і даних, що містяться в них, керуючись ч. 1 ст. 205, ч. 3. ст. 207 та ст. 627 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996-XIV від 16.07.1999 р., ч. 3 та 4 ст. 18 Закону України Про електронні довірчі послуги №2155-VIII від 05.10.2017 р., ч. 1 ст. 8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг №851-VI від 22.05.2003 р., сторони дійшли згоди здійснити перехід на електронний документообіг з використанням кваліфікованого електронного підпису і кваліфікованої електронної печатки.

Сторони домовились, що увесь документообіг між ними може здійснюватися в двох рівнозначних формах: - звичайній паперовій формі з проставлянням власноручного підпису сторін; та/або - в електронній формі, у зв`язку з чим всі документи, що прямо чи опосередковано стосуються дії Договору, змін, доповнень до нього чи його виконання, в тому числі первинні документи, будуть оформлюватися в електронному вигляді відповідно до вимог чинного українського законодавства з використанням кваліфікованого електронного підпису та кваліфікованої електронної печатки (не обов`язкова у разі ії відсутності). Для накладання кваліфікованого електронного підпису сторони використовуватимуть програму/платформу/ресурс: M.E.D.O.C., 1С:Звіт, Вчасно та інші (п. 12.2., 12.3. Договору).

На підставі п. 12.14., 12.15. Договору електронний документ, підписаний стороною/сторонами із застосуванням (накладенням) кваліфікованого електронного підпису та кваліфікованої електронної печатки і переданий стороні вважатиметься в усіх випадках підписаним уповноваженим представником сторони відправника, в межах наданих йому повноважень, що не потребуватиме щоразу перевірки документів на представництво. Норми цього розділу Договору щодо використання КЕП ніяким чином не можуть тлумачитись як такі, що будь-яким чином обмежують права суб`єктів електронної взаємодії вчиняти правочини в усній формі чи у вигляді паперових документів, у тому числі змінювати, доповнювати або припиняти дію електронних документів паперовими документами чи в іншій не забороненій законодавством формі і навпаки.

Додатком 1 до Договору є Специфікація, в якій сторонами погоджено найменування товару, що поставляється, - насіння ярої пшениці (українське виробництво 2021 року), загальну вартість товару за вказаною Специфікацією 314 640 грн, у т.ч. ПДВ (14%) 38 640 грн, строк оплати за товар, визначений даною Специфікацією, - 100% оплата вартості товару у строк до 23.03.3022. Крім того, сторони дійшли згоди, зокрема, про те, що часткова оплата дозволяється в межах визначених строків та сум оплати; факт передачі товару оформлюється видатковою накладною; строк поставки товару до 31.03.2022; якість товару повинна відповідати ДСТУ 2240-93; умови поставки FCA склад продавця за адресою: Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с. Настасів (Анабель), FCA склад продавця за адресою: Тернопільська обл., Підволочиський р-н., с. Скорики (Аліція).

У Специфікації, що є Додатком 2 до Договору, сторони, серед іншого, узгодили найменування товару, що поставляється, - насіння сої (українське виробництво 2021 року), загальну вартість товару за означеною Специфікацією 2 116 296 грн, у т.ч. ПДВ (14%) 259 896 грн, строк оплати за товар, визначений вказаною Специфікацією: - 30% оплата вартості товару у строк до 15.04.2022; - 70% оплата вартості товару у строк до 30.08.2022, строк поставки товару до 29.04.2022.

На виконання умов Договору поставки №П60/2022 від 21.03.2022 позивачем поставлено, а відповідачем, у свою чергу, отримано товар на загальну 2 688 022,87 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №78 від 22.03.2022 на суму 204 516 грн, №79 від 22.03.2022 на суму 110 124 грн, №221 від 11.04.2022 на суму 837 216 грн, №222 від 12.04.2022 на суму 852 720 грн, №261 від 14.04.2022 на суму 155 040 грн, №270 від 15.04.2022 на суму 271 320 грн та №425 від 18.05.2022 на суму 257 086,87 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін шляхом накладення електронного цифрового підпису.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було частково оплачено вартість поставленого йому товару в загальному розмірі 1 700 946,17 грн, а частину товару на суму 449 616 грн повернуто позивачу на підставі відповідної накладної №3 від 16.03.2023, із огляду на що за відповідачем станом на момент подання до суду даного позову рахується заборгованість перед ТОВ ЗААТБАУ Пробстдорфер Україна у розмірі 537 460,70 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 319 903,42 грн пені, 91 735,23 грн інфляційних нарахувань, 63 987,34 грн 10% річних, 204 673,86 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 257 415,34 грн штрафу.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, станом на момент розгляду наявного спору по суті його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

На підставі ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Поряд із цим, частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу приписів ч. 1 ст. 628, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу приписів ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином.

Спір у даній справі виник у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань у частині повної та своєчасної оплати заборгованості за поставлений за Договором поставки №П60/2022 від 21.03.2022 товар, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 537 460,70 грн.

Водночас у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати спірної суми заборгованості; крім того, у відзиві на позовну заяву останнім фактично визнано існування грошового зобов`язання перед позивачем у розмірі 537 460,70 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині суд визнає обґрунтованими, підставними й такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі п. 8.5. Договору позивач просить стягнути з відповідача 319 903,42 грн пені, 63 987,34 грн 10% річних, 204 673,86 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 257 415,34 грн штрафу. Крім того, із посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано відповідачу суму 91 735,23 грн інфляційних збитків.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Пунктом 8.5. Договору визначено, що у разі несплати/несвоєчасної сплати товару покупцем в строки, визначені цим Договором, в тому числі несплати/неналежної сплати суми, що виникла внаслідок валютних коригувань, продавець має право нарахувати покупцю: - неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов`язання, за кожний день прострочення виконання зобов`язання до моменту оплати його повного виконання, а також 10 (десять) відсотків річних від простроченої суми (підп. 8.5.1.); - штраф у розмірі 20% від суми заборгованості за кожен факт прострочення понад 30 днів (підп. 8.5.2.); - плату за користування чужими коштами в розмірі 3% на місяць від суми заборгованості (підп. 8.5.3.).

Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН розрахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу у межах відповідних боргових періодів, суд зазначає, що пеня в розмірі 319 903,42 грн, а також штраф у розмірі 257 415,34 грн нараховані правомірно (розгорнутий розрахунок пені та штрафу міститься в матеріалах справи) та підлягають стягненню з відповідача.

У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

В частині заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та 10% річних слід відзначити, що такі, згідно із здійсненою судом перевіркою правильності їх обчислення, підлягають покладенню на відповідача наступним чином: 90 568,67 грн сума інфляційних нарахувань та 63 980,68 грн сума 10% річних. В задоволенні решти заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань та 10% річних слід відмовити.

Із приводу нарахованих позивачем відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 204 673,86 грн суд вважає за доцільне зауважити наступне.

Згідно із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 10.10.2018 у справі №910/10156/17 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. При цьому, в обох значеннях не йдеться про користування боржником коштами в юридичному значенні (яке можливо лише шляхом однократної сплати коштів, до того ж, і визначати кошти як чужі чи свої в таких випадках неможливо), із огляду на що Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності розрізняти наслідки правомірної та неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки регулюються різними нормами права.

Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16).

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що поведінка боржника не може бути однозначно правомірною та неправомірною, тому регулятивні норми і охоронні норми не можуть застосовуватися одночасно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16).

З аналізу частини другої статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що проценти, передбачені цією частиною, мають такі ознаки: 1) проценти є грошовою сумою; 2) їх розмір визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим; 3) проценти підлягають сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, слід зауважити, що розмір таких процентів у зазначеній частині не встановлений.

За буквального розуміння вказаної норми, для задоволення вимоги продавця про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами останній мав би довести, що протягом часу, за який позивач вимагає стягнення процентів, 1) відповідач мав грошові кошти принаймні в сумі, яку позивач використав як базу нарахування процентів, 2) ці грошові кошти були чужими, 3) при цьому відповідач користувався цими коштами.

Верховним Судом в постанові від 27.09.2023 у справі №904/2295/22 зроблено висновок про те, що законодавець не мав на увазі поставити відповідальність покупця за несвоєчасну оплату товару в залежність від вищевказаних обставин.

Здійснюючи тлумачення частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України, Верховний Суд в постанові від 27.09.2023 у справі №904/2295/22 зазначив про те, що оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов`язання, то зазначена норма є охоронною. Водночас наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок сформульований також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.

Отже частину третю статті 692 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що під процентами за користування чужими грошовими коштами, про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постанові від 27.09.2023 у справі №904/2295/22.

У даному контексті суд звертає увагу на те, що підпунктом 8.5.3. пункту 8.5. Договору сторони встановили, що у разі несплати/несвоєчасної сплати товару покупцем в строки, визначені цим Договором, в тому числі несплати/неналежної сплати суми, що виникла внаслідок валютних коригувань, продавець має право нарахувати покупцю плату за користування чужими коштами в розмірі 3% на місяць від суми заборгованості. Таким чином, сума, названа сторонами проценти за користування чужими грошовими коштами, є 1) грошовою сумою, 2) її розмір визначений договором, тобто цей розмір є наперед відомим, 3) підлягає сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже зазначені проценти мають всі ознаки процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування процентів за користування чужими коштами саме за період порушення відповідачем грошового зобов`язання, що регулюється диспозицією ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, вимоги за якою позивачем також заявлені до стягнення. Вказане, у свою чергу, є недопустимим і не узгоджується із приписами статті 61 Конституції України, за якими ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми 204 673,86 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, у зв`язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Водночас слід зауважити, що згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

В пункті 8.38. постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду викладено правову позицію, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Водночас норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено штрафні санкції (пеню, штраф) та відсотки річні, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованих відповідачу пені, штрафу та відсотків річних, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій та відсотків річних пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій та відсотків річних, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, штрафу та відсотків річних покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки та відсотків річних є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій та відсотків річних, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій та відсотків річних суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Водночас суд наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки та відсотків річних зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій та відсотків річних є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором №П60/2022 від 21.03.2022 (часткову сплату вартості поставленого товару), відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому будь-яких матеріальних збитків в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язання, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру належних до сплати сум пені, штрафу та 10% річних на 50% (пеня з 319 903,42 грн до 159 951,71 грн, штраф із 257 415,34 грн до 128 707,67 грн, 10% річних із 63 980,68 грн до 31 990,34 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки (пені, штрафу) та річних ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності. Водночас суд зазначає про відсутність підстав для зменшення інфляційних нарахувань, адже чинним законодавством такі не передбачені.

Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 537 460,70 грн заборгованості за поставлений товар, 159 951,71 грн пені, 90 568,67 грн інфляційних нарахувань, 31 990,34 грн 10% річних та 128 707,67 грн штрафу є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 14 230,19 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатиагропродукт, вул. Миру, 79/9, с. Коритняни, Ужгородський район, Закарпатська область, 89427 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 33577839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЗААТБАУ Пробстдорфер Україна, Дніпровська набережна, будинок 26-Ж, офіс 29-32, м. Київ, 02132 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44048188) суму 948 679,09 грн (Дев`ятсот сорок вісім тисяч шістсот сімдесят дев`ять гривень 09 коп), в тому числі 537 460,70 грн (П`ятсот тридцять сім тисяч чотириста шістдесят гривень 70 коп) заборгованості за поставлений товар, 159 951,71 грн (Сто п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна гривня 71 коп) пені, 90 568,67 грн (Дев`яносто тисяч п`ятсот шістдесят вісім гривень 67 коп) інфляційних нарахувань, 31 990,34 грн (Тридцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто гривень 34 коп) 10% річних та 128 707,67 грн (Сто двадцять вісім тисяч сімсот сім гривень 67 коп) штрафу, а також 14 230,19 грн (Чотирнадцять тисяч двісті тридцять гривень 19 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 23.11.2023.

Суддя Пригара Л.І.