Рішення

від 23.11.2023 по справі 910/14096/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2023Справа № 910/14096/23

Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 13)доОбслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Автомобіліст" (04112, місто Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 1- А)простягнення 42 827 грн 16 коп..Представники:не викликались

Встановив:

05.09.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" з вимогами до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Автомобіліст" про стягнення 42 827 грн 16 коп.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 8242055 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001 в частині своєчасної та повної оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, право вимоги якої набуто позивачем за наслідками придбання майна банкрута - АТ "К.Енерго" на аукціоні 25.08.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/14096/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

03.10.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

06.10.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.05.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (правонаступником прав та обов`язків якого є АТ "К.ЕНЕРГО") (енергопостачальна за договором) та Житлово-будівельним кооперативом "Автомобіліст" (абонент за договором) укладено договір № 8242055 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді споживачу для потреб опалення, а споживач зобов`язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.

Згідно з пунктом 2.1 договору сторони погодили, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією. Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

У відповідності до пункту 2.2.1 договору теплопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Пунктом 5.1 договору сторонами погоджено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Згідно з пунктами 8.1, 8.4 договору визначено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

В додатку № 1 до договору "Обсяги постачання теплової енергії абоненту" зазначені дані про приєднане теплове навантаження, у тому числі на опалення 0,238 гігакалорій на годину, на гарячу воду 0,208 гігакалорій на годину.

Відповідно до пунктів 1 та 2 додатку 4 до договору, розрахунки за теплову енергію, що споживаються, проводиться виключно у грошовій формі. Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі тепло збуту № 8 за адресою: вул. Довженка, 2, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням останнього сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пункт 3 додатку 4 до договору визначено, що сплата за вказаними в пункті 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому в разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред`являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно Додатку № 1 до договору). У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору № 8242055 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії за період з 01.02.2018 по 01.05.2018, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 42 827 грн 16 коп., що підтверджується довідкою про стан розрахунків за спожиту від АТ "К.ЕНЕРГО" теплоенергію за договором № 8242055, розрахунком заборгованості за спожиту від АТ "К.ЕНЕРГО" теплоенергію за договором № 8242055 за період з 01.02.2018 по 01.05.2018, обліковими картками (табуляграмами) за період з лютого по квітень 2018 року, відомостями обліку за лютий - квітень 2018 року, актом від 29.09.2017 № 7095098 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, актом від 29.09.2017 № 7095099 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та нарядом від 25.10.2017 № 2045 на включення.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями частини 1 статті 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до протоколу електронного аукціону, який відбувся 25.08.2021 № UA-PS-2021-08-10-000016-3, акту придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 № б/н та витягу з додатку № 1 до акту придбання майна на аукціоні UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту 71, зокрема, сума заборгованості відповідача за договором № 8242055 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001 в сумі 42 827 грн 16 коп. була придбана Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" у вигляді права вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги.

Найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" на підставі протоколу загальних зборів учасників від 14.09.2021 № 1/2021.

З огляду на вищевикладене, позивач звернувся з до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергії за період з 01.02.2018 по 01.05.2018 за договором № 8242055 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001 в розмірі 42 827 грн 16 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зауважує, що за приписами статей 77, 78, 87 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи; на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Тоді, як суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У 2010 році у відповідача було встановлено прилад обліку теплової енергії, який дозволено експлуатувати з 01 грудня 2010 року. 11 липня 2011 року прилади обліку теплової енергії відповідача змінено на Multical 601 заводський номер 6930351, Ultraflow 65 заводський номер 10/3894923, Ultraflow 65 заводський номер 10/3894924, РТ-500В заводський номер 6930351, РТ- 500В заводський номер 6930351, які опломбовано.

З 11 липня 2011 року відповідач сплачував за теплову енергію за показаннями лічильника.

Лічильник Multical 601 заводський номер 6930351 зчитує показання з трубопроводу, яким подається теплова енергія відповідачу. Після лічильника трубопровід ділиться на трубопроводи: - по одному подається теплова енергія на гаряче водопостачання і розподіляється по квартирах та інших приміщеннях будинку; - по другому подається теплова енергія на опалення, яке теж в свою чергу розподіляється по квартирах та інших приміщеннях будинку.

Лічильник фіксує, скільки всього теплової енергії подано до будинку, саме ці дані у вигляді відомостей обліку (табуляграм) передаються енергопостачальній організації, яка, в свою чергу, за власними методиками ділить отримані дані на розрахункове споживання для потреб гарячого водопостачання і на розрахункове споживання для потреб опалення.

У відповідності до умов договору відповідач оплачує за показаннями лічильника (приладу обліку) за фактично спожиту теплову енергію, яка включає в себе теплову енергію, витрачену на опалення, і теплову енергію, витрачену на гаряче водопостачання. Показник фактичного споживання, зазначений в табуляграмі за певний період, має відповідати сумі показників "опалення" і "ГВП" в облікових картках за цей період.

Разом з тим, суд звертає увагу, що з урахуванням заперечень відповідача щодо обсягу поставленої енергопостачальною організацією теплової енергії в лютому 2018 року в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в підтвердження постачання зазначеного позивачем обсягу теплової енергії.

Наявні в матеріалах справи копії довідки про стан розрахунків, дублікати облікових карток за період з лютого по квітень 2018 року, які містять лише печатку та підпис посадової особи позивача, не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів, оскільки не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи викладене, виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 8242055 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2, 4 ст. 48, ст. 123, п. 1 ч.1, ч. 4 ст. 231, ст. 234, ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька