Вирок від 23.11.2023 по справі 335/8782/23

1Справа № 335/8782/23 1-кп/335/811/2023

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-Б, кримінальне провадження, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022081370000545від 13.12.2022 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є громадянином України, має середню освіту, перебуває на посаді номера обслуги 2-ої обслуги міномета 1-го мінометного взводу мінометної батареї 1-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, солдата, не одружений, дітей на утриманні не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , проходячи військову службу за контрактом, перебуваючи з 12 травня 2022 року на посаді номера обслуги 2-ої обслуги міномета 1-го мінометного взводу мінометної батареї 1-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, без поважних причин, 20 листопада 2022 року не з`явився на службу з лікувального закладу Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Волинській області» до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за адресою: АДРЕСА_2 , та до 26 липня 2023 року, поки не був затриманий працівниками правоохоронних органів, обов`язки військової служби не виконував, до місця військової служби безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживав жодних заходів для з`явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового та цивільного управління, за наявності реальної можливості для цього.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 408 КК України, який кваліфікується як дезертирство, тобто нез`явлення на службу з лікувального закладу, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, зазначивши, що у нього не було наміру ухилятися від військової служби.

Так, як пояснив обвинувачений, він перебував на стаціонарному лікуванні у різних медичних закладах з приводу поранення, яке він отримав під час проходження військової служби. Останнім медичним закладом, де він проходив лікування був медичний заклад, розташований у Волинській області. Цей заклад він покинув самостійно та після цього весь час перебував за місцем свого проживання у смт. Турійськ Волинської області. Йому було відомо, що він після лікування повинен повернутися до розташування військової частини НОМЕР_1 НГУ, до АДРЕСА_2 , але він постійно відкладав своє повернення. Йому телефонували і з військової частини, і слідчий, зазначаючи про те, що необхідно приїхати до м. Запоріжжя, але він самостійно не повернувся до військової частини.

Одного разу його зупинили працівники патрульної поліції за порушення Правил дорожнього руху, перевірили документи та зазначили, що він перебуває у розшуку. Його передали ВСП, а потім співробітникам ДБР.

Наміру ухилитися від проходження військової служби у нього не було, він просто хотів відпочити вдома, але все ж таки мав намір повернутися до військової служби.

У судових дебатах захисник зазначив, що обговоривши позицію захисту, ОСОБА_4 фактично визнає вину у повному обсязі і погоджується із кваліфікацією його дій, оскільки на час залишення медичного закладу у нього не було мети повертатися до військової частини для подальшого проходження військової служби.

Вина ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за обставин, які викладено у вироку, підтверджується поза розумним сумнівом сукупністю досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів, які оцінені судом з точки зору їх достовірності, належності та допустимості.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан в Україні, який діє до теперішнього часу.

Відповідно довитягу знаказу командиравійськової частини(постройовій частині) НОМЕР_1 НГУ від12.05.2022№ 121,солдата ОСОБА_4 призначено напосаду номераобслуги 2-оїобслуги міномета1-гомінометного взводумінометної батареї1-гобатальйону оперативногопризначення військовоїчастини НОМЕР_1 Національної гвардіїУкраїни, зараховано досписків особовогоскладу тана всівиди забезпечення (а.с. 71).

Згідно наказу від 17.09.2022 № 249 командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 НГУ, солдат ОСОБА_4 вибув із військової частини на лікування до КНП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ЗМР з 17 вересня 2022 року (а.с. 72).

Згідно виписки № 815 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_4 , яка заведена ДУ ТМО МВС України по Волинській області, 16.11.2022 о 17.00 год. ОСОБА_4 самовільно покинув лікувальний заклад, періодично відповідав на телефонні дзвінки. Свою відсутність у лікарні пов`язує із сімейними проблемами. 18.11.2022 виписаний за порушення режиму. Про виписку хворого повідомлено та повідомлено у військову частину (а.с.74).

Відповідно до довідки № 1219 про тимчасову непрацездатність військовослужбовця № НОМЕР_2 , ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні з 10.11.2022 по 18.11.2022 у ДУ ТМО МВС України по Волинській області. Виписаний у зв`язку із порушенням режиму, самостійно залишив відділення (а.с. 75).

Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) 3029 НГУ від 30.11.2022 № 323 солдата ОСОБА_4 виключено з усіх видів забезпечення, як такого що самовільно залишив військову частину та відсутній більше 10 діб, з 20 листопада 2022 року (а.с. 73).

Військовою частиною № НОМЕР_1 НГУ проведено службове розслідування неприбуття на службу номера обслуги 2-ї обслуги міномета 1-го мінометного взводу мінометної батареї 1-го батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_4 , за наслідками якого зроблено висновок про підтвердження факту неприбуття на службу після лікування солдата ОСОБА_4 (а.с. 60-69).

Згідно висновку за результатами експериментально-патопсихологічного обстеження, який складено 29.08.2023 Центром психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Запорізькій області», у ОСОБА_4 ознак стану соціально-психологічної дезадаптації відсутні. Виражені ознаки стану помірної емоційної напруженості, який обумовлений особистісними рисами характеру та фруструючими ситуаціями (а.с. 83).

Відповідно до довідки № 623/с солдат (за контрактом) ОСОБА_4 , за направленням із Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, пройшов медичний огляд ВЛК ДУ «ТМО МВС України по Запорізькій області» 30.08.2023, та визнаний таким що придатний до військової служби (а.с. 82).

Згідно протоколу затримання, ОСОБА_4 було затримано 26.07.2023 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2023 (а.с. 88-90).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надав показання, відповідно до яких він перебуває на посаді начальника секції з персоналу військової частини НОМЕР_1 НГУ.

18.11.2022 йому доповіли що військовослужбовець ОСОБА_4 зник із ДУ «ТМО МВС України по Волинській області», де він проходив лікування з приводу поранення, у зв`язку з чим обвинуваченого було виписано з лікарні за порушення режиму. Коли він дізнався про ці обставини, свідок зателефонував ОСОБА_4 та повідомив про необхідність прибути до військової частини протягом двох днів, тобто до 20.11.2022, на що обвинувачений сказав, що повернеться, але на 18.11.2022 відсутні квитки з Луцьку до м. Запоріжжя. Свідок зателефонував ще 19.11.2022 ОСОБА_4 та нагадав, що йому слід повернутися до розташування військової частини, той сказав, що збирається їхати. Разом із тим, 20.11.2022 він так і не повернувся до військової частини і більше на зв`язок зі свідком не виходив. Крім того, свідок декілька разів телефонував матері ОСОБА_4 та зазначав їй про важливість повернення сина у розташування військової частини, просив її, щоб вона поговорила із сином. Проте, 20.11.2022 мати обвинуваченого вже повідомила свідка про те, що її син, ОСОБА_4 , пішов із дівчиною у гори. Після 20.11.2022 ні ОСОБА_4 , ні його мати, на зв`язок із військовою частиною не виходили, обвинувачений не виявляв наміру повернутися до військової служби. Після того, як він зрозумів, що ОСОБА_4 не повернувся та не збирається повертатися з лікування до військової частини, було призначене службове розслідування та повідомлено прокуратуру про цей факт.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надав наступні покази.

Він перебуває на посаді начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 НГУ. У вересні 2022 ОСОБА_4 отримав вогнепальне поранення п`ятки та був госпіталізований до лікарні. Проходив лікування у декількох медичних закладах, а з 10.11.2022 він перебував у ДУ «ТМО МВС України по Волинській області». 16.11.2022 з цього медичного закладу йому було повідомлено, що військовослужбовець ОСОБА_4 самовільно залишив лікарняний заклад, у зв`язку з чим його виписали за порушення режиму. Після цього свідок зателефонував ОСОБА_4 та зазначив, що тому необхідно обов`язково повернутися до лікарні, на що обвинувачений сказав, що у нього сімейні проблеми. Свідок про цю подію доповів вже заступнику командиру по роботі з особовим складом.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначив, що він займає посаду лікаря медичного пункту військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Так, 18.11.2022 начальник медичної служби ОСОБА_7 повідомив йому, що ОСОБА_4 відсутній у лікарні, в якій він проходив лікування з приводу поранення, яке отримав внаслідок необережного поводження зі зброєю. Свідок зателефонував ОСОБА_4 аби дізнатися, де він знаходиться, на що ОСОБА_4 повідомив, що вже повернувся до лікарні та перебуває у ній. Свідок доповів про ці обставини ОСОБА_7 . Після цього ОСОБА_7 зв`язався із лікарнею, де йому повідомили, що ОСОБА_4 немає. Наступного дня свідок знову дзвонив ОСОБА_4 і той у нього просив надати йому направлення для проходження ВЛК, щоб встановити чи придатний він до військової служби. З`ясувавши це питання у керівника, свідок, за допомогою додатку «Сигнал», повідомив ОСОБА_4 , що йому не може бути надано направлення на ВЛК, оскільки він вже не перебуває у лікарні. Як зазначив свідок, ВЛК може бути проведена або за місцем несення служби, або за місцем лікування військовослужбовця. Разом із тим, ОСОБА_4 до військової частини так і не повернувся, і також був відсутній у лікарні за місцем проходження лікування.

На підставі сукупності досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів, судом встановлено, що 20 листопада 2022 року солдат ОСОБА_4 , умисно, в умовах воєнного стану, будучи зобов`язаним з`явитися на службу після проходження лікування, маючи на меті ухилення від проходження військової служби, не з`явився до розташування військової частини НОМЕР_1 НГУ та до моменту його затримання співробітниками правоохоронного органу, а саме до 26 липня 2023 року, обов`язки військової служби не виконував, до місця несення військової служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього, чим вчинив кримінальне правопорушення, яке кваліфікується судом за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто, нез`явлення на службу з лікувального закладу, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Кваліфікуючи дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 408 КК України, суд виходить з наступного.

Об`єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.

З об`єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез`явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб`єктивною стороною. Обов`язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Для наявності складу дезертирства не має значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини/не з`явлення на службу, або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини або не з`явлення на службу приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини чи нез`явлення на службу може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

Кваліфікуючими ознаками дезертирства, у тому числі, є вчинення його в умовах воєнного стану.

З огляду на докази, здобуті у даному кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду, пояснення самого обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені діючим законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме дезертирство, яке по своїй суті є переховуванням від правоохоронних та інших державних органів, а також органів військового управління, з метою ухилення від проходження військової служби.

Про мету ухилення ОСОБА_4 від проходження військової служби свідчить те, що він не повернувся до військової частини 20.11.2022 після проходження лікування у медичному закладі, з якого його було виписано 18.11.2022, і протягом тривалого часу, з 20.11.2022 по 26.07.2023, тобто більше 8 місяців, не вжив будь-яких заходів для повернення до місця несення служби, поки його не було затримано оперуповноваженим ТУ ДБР у місті Львові, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. При цьому, безумовно маючи таку можливість, обвинувачений протягом цього часу не намагався зв?язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час. Вказані обставини свідчать про те, що самовільне ухилення обвинуваченого від військової служби було перервано саме у зв`язку із його затриманням, а не у зв`язку із його добровільним поверненням до військової служби, тобто протиправні дії ОСОБА_4 щодо дезертирства були припинені не з його волі.

Пояснення обвинуваченого, які він надавав при його допиті про те, що він не мав мети ухилитися від військової служби, а в судових дебатах, що наразі він має намір проходити військову службу, спростовуються його неправомірними діями, які тривали більше восьми місяців підряд, і суд їх розцінює як спробу уникнути більш суворого покарання, ніж передбачене ч. 4 ст. 408 КК України.

Відповідно до положень ст. 65 КК України, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчиненого злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність утриманців), його матеріальний стан, тощо.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

Обвинувачений ОСОБА_4 є особою молодого віку, раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин проти встановленого порядку несення військової служби в умовах введеного в Україні воєнного стану, не одружений, на утриманні дітей не має, є військовослужбовцем, за місцем несення служби, згідно зі службовою характеристикою, характеризується посередньо, під наглядом лікаря-нарколога або лікаря-психіатра не перебуває.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, беручи до уваги, що вчинений обвинуваченим військовий злочин в умовах воєнного стану свідчить про відсутність у останнього бажання до проходження подальшої служби у Збройних Силах України, та як наслідок, може призвести до вчинення ним нових військових злочинів в умовах воєнного стану, суд доходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та з цих підстав вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції статті, за якою кваліфікуються його діяння, у виді позбавлення волі, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Суд припризначенні покараннятакож виходитьіз положеньст.50КК України,відповідно доякої покаранняє заходомпримусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєу передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Виходячи з ситуації, яка існує у країні, на думку суду, поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 суттєво знижує рівень військової дисципліни та боєготовність Збройних Сил України та інших військових формувань, що в умовах сьогодення є критично неприпустимим. Суд вважає, що звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, про що заявляла сторона захисту, фактично сформує негативну думку інших військовослужбовців, відповідно до якої, ухилення від виконання покладених на військовослужбовця обов`язків під час воєнного стану не призводить до адекватного скоєному покарання.

З огляду на зазначені обставини, у даній конкретній справі суд не вбачає підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_4 положення статей 75, 76 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, враховуючи обраний йому судом вид покарання та існування ризиків ухилення від виконання вироку суду, слід залишити без змін до набрання вироком суду законної сили.

Враховуючи те, що згідно з протоколом затримання, ОСОБА_4 було затримано 26.07.2023 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2023, після чого він утримувався під вартою на підставі відповідних судових рішень, строк відбування ним покарання слід рахувати саме з 26.07.2023, а строк попереднього ув`язнення обвинуваченого слід зарахувати в строк відбуття покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 369, 373, 374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, і призначити йому покарання за цією статтею у виді 5 років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання, з 26.07.2023.

Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком суду законної сили залишити без змін.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання, час перебування його під вартою у якості запобіжного заходу, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На підставі п. 15 ст. 615 КПК України судом у судовому засіданні проголошено резолютивну частину вироку.

Повний текст вироку після його проголошення вручається учасникам кримінального провадження, які присутні у судовому засіданні, та не пізніше наступного дня надсилається учаснику судового провадження, який в судове засідання на проголошення вироку не прибув.

Суддя ОСОБА_1