Рішення

від 23.11.2023 по справі 444/2298/18

ЖОВКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 444/2298/18

Провадження № 2/444/718/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Ясиновський Р. Б.

секретар судового засідання Садова І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовква Львівської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення 40 сесії 5 скликання від 27.07.2010 року № 43 Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області в частині, визнання недійсним та скасування державного акта від 02.08.2011 року серії ЯК № 233311 на право приватної власності на земельну ділянку, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації права на земельну ділянку,-

В СТ АН ОВ ИВ :

Пзивач Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося в суд з позовом до відповідача Львівської міської ради яка є правонаступником Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення 40 сесії 5 скликання від 27.07.2010 року № 43 Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області в частині, визнання недійсним та скасування державного акта від 02.08.2011 року серії ЯК № 233311 на право приватної власності на земельну ділянку, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації права на земельну ділянку.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що у користуванні ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 17,1368 га Державному територіально-галузевому об`єднанню "Львівська залізниця" під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно-Підбірці від 17 км+200 м до 20 км+544 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в межах села Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області.

Зазначають, що 20.01.2017 року в складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району було виявлено, що на 19км + 595 м - 19км + 620 м перегону Рудно - Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів від осі головної колії на відстані 10 м знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує присадибну земельну ділянку, і яка належить ОСОБА_1 при ширині смуги відведення залізниці 20,0 м від осі головної колії, згідно "плану границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги от км 11+106 до км 20+534»

Зазначають, що вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні ПАТ «Укрзалізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця».

Право власності на земельну ділянку у відповідача виникло на підставі рішення Малехівської сільської ради 40 сесії 5 скликання від 27.07.2010 року № 43 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" і згідно якого було проведено державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_1 на земельну ділянку та видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 02.08.2011 року серії ЯК № 233311.

Згадане вище рішення Малехівської сільської ради та виданий на його підставі державний акт вважають є незаконними та такими, що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, а відтак такими, що підлягають скасуванню.

Вказують, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону.

Також, про те, що спірна земельна ділянка була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури на момент чинності Положення «Про землі, надані транспорту» свідчить «План полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги» від 1962 року та відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема, для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Стверджують, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СССР 15.12.1928 року).

Вважають, що відповідач Львівська міська рада яка є правонаступником Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області під час прийняття оскаржуваного рішення порушила також норми п. б ч. 4 ст. 84 ЗК України, який зазначає, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, а отже вважають, що Малехівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.

Зазначають, що залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та у жодному випадку не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.

Крім того, за залізницею як землекористувачем обліковується площа в формі 6-зем саме на підставі зазначеного вище плану смуги відведення, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю.

Враховуючи вищенаведене просять визнати незаконнимта скасуватирішення 40сесії 5скликання №43від 27.07.2010року Малехівськоїсільської радиЖовківського районуЛьвівської областів частиніпередачі уприватну власністьземельної ділянкидля обслуговуванняжитлого будинкуі господарськихбудівель іспоруд ОСОБА_1 ,визнатинедійсним іскасувати державнийакт від02.08.2011року серіїЯК №233311на правоприватної власностіна земельнуділянку,площею 0,0554га,виданий ОСОБА_1 ,скасувати запису Поземельнійкнизі щодоземельної ділянкиза кадастровимномером 4622785700:01:004:0117шляхом внесеннядо Державногоземельного кадаструвідомостей пройого скасування,скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку ОСОБА_1 , стягнути з відповідачів на їх користь судовий збір.

Представники позивача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просила такі задоволити. З жодними іншими клопотаннями до суду не зверталися як на стадії підготовчого провадження так і в ході судового розгляду справи по суті.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила в повному обсязі, вважає такі необгрунтованими та безпідставними. В обгрунтування своїх заперечень посилаєть на доводи, викладені в поданому письмовому відзиві.

Зокрема, зазначають, що твердження Позивача в позовній заяві є безпідставними, необґрунтованими та не можуть заслуговувати на увагу з огляду на наступне.

Так,19.02.2010р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Капуш І.М. та зареєстровано в реєстрі за №195(міститься в матеріалах справи), згідно якого остання набула у приватну власність житловий будинок по АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинна на момент укладення вказаного договору купівлі-продажу), якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З метою оформлення речових прав на спірну земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, який перебуває у приватній власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.02.2010р. №25393136, в порядку передбаченому земельним законодавством, вона звернулась в Малехівську сільську раду для вирішення даного питання. За результатом розгляду її заяви Малехівською сільською радою було прийнято оскаржуване рішення та передано у приватну власність спірну земельну ділянку.

Звертає увагу суду, що згідно витягу Малехівської сільської ради від 05.09.2018р. №1130/02-19 за домогосподарством по АДРЕСА_1 , відповідно до погосподарського обліку 1974 1976 року, обліковувалось 0,08 га землі та жилий будинок 1965 року забудови, а це свідчить про те, що спірна земельна ділянка уже багато років перебуває в користуванні та закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 .

З довідки Малехівської сільської ради від 10.09.2018р. №1159/02-19 вбачається, що згідно книги обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 0,0554 га було сплачено земельний податок за період з 1997р. по 2010р., з 2010р. земельний податок не сплачувався, оскільки землекористувач звільнений від сплати земельного податку, пенсіонер.

Згідно викопіювання з інвентаризаційної карти с. Малехів 1972р. (міститься в матеріалах справи), зображена земельна ділянка, яка на даний час перебуває у її власності.

Відповідно до викопіювання з генерального плану с. Малехів 1990р., 2008р. (міститься в матеріалах справи), вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів.

Отже, враховуючи, що спірна земельна ділянка знаходилась і знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів, на даній земельній ділянці розташований житловий будинок, що перебуває у її власності, а відтак згідно вказаних вище норм закону у Малехівської сільської ради були усі правові підставі та повноваження розпоряджатися спірною земельною ділянкою і приймати оскаржуване рішення.

Щодо обґрунтуванняпозовних вимогПозивача наПлан смугивідведення лініїРудно Підбірці Львівськоїзалізниці відкм 11+106м докм 20+534м розробленогоу 1962році то звертає увагу суду на те, що із копії вказаного Плану смуги відведення жодним чином не вбачається, де саме знаходиться спірна земельна ділянка, яка її площа, розміри і що саме ця земельна ділянка належить Відповідачу, а також, що саме в цьому місці смуга відведення залізниці становить 20 м. Даний План смуги відведення не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, відсутні позначення відстані та одиниці виміру відстані, що спростовує твердження Позивача про те, що ширина смуги відведення залізниці щодо спірної земельної ділянки становить 20 метрів.

Зазначає, що у позовній заяві Позивач посилається на відповідні нормативно-правові акти, що визначають статус земель залізничного транспорту, однак звертаю увагу, що такі нормативно-правові акти не передбачають норм згідно яких визначається ширина смуги відведення земель залізниці і що саме для спірної земельної ділянки вона становить 20 м.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні належні докази затвердження Плану смуги відведення у встановленому порядку, хоча Позивач в позовній заяві вказує, що даний документ затверджено і є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією.

Статтею 17 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Також звертаю увагу на те, що про обстеження 20.01.2017р. спірної земельної ділянки, їй, як власнику спірної земельної ділянки відомо не було, акт обстеження складено без її присутності, без присутності представників Малехівської сільської ради, а також без представників уповноваженого суб`єкта, який здійснює державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства. Даний акт було складено за участі представників лише однієї організації ВП «Кам`янка-Бузька дистанція колії», що відноситься до регіональної філії «Львівська залізниця», а це безумовно ставить під сумнів законність обстеження вказаної земельної ділянки.

Вищевикладене свідчить про те, що Позивачем самовільно, без жодних на те правових підстав, в порушення вимог чинного законодавства, зроблено висновок про порушення Малехівською сільською радою вимог земельного законодавства під час передачі у власність спірної земельної ділянки, а також в підтвердження цього не надано належних та допустимих доказів, що підтверджує безпідставність заявлених позовних вимог.

У вказаному акті обстеження спірної земельної ділянки від 20.01.2017р., представниками ВП «Кам`янка-Бузька дистанція колії» зазначено про те, що на 19 км + 595м 19 км + 620 м перегону Рудно Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів від осі головної колії на відстані 10 м, знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує спірну земельну ділянку, однак звертає увагу суду, що це не відповідає дійсності, оскільки на момент обстеження 20.01.2017р. спірної земельної ділянки та на даний час сітчаста огорожа на спірній земельній ділянці відсутня, що підтверджується фотознімками (додаються), а відтак права Позивача жодним чином не можуть бути порушені.

Крім того, вважає, що Позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами даного акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками ВП «Кам`янка бузька дистанція колії», їх підписи не скріплені відповідною печаткою установи працівниками якої вони є.

Звертаю увагу на те, що при комісійному обстеженні земельної ділянки керувались технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» загальною площею 17,1368 га в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, при цьому Позивачем додано до позову копії податкових декларацій з плати за землю, згідно яких за ДТГО «Львівська залізниця» по Малехівській сільській раді обліковується земельна ділянка площею 14,2 га.

З наведеного вбачається, що різниця в площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні Позивача на території Малехівської сільської ради становить 2,9368га на його користь.

Вказує, що Позивачем додано до позовної заяви схему накладки спірної земельної ділянки на землі ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Рудно-Підбірці» в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області містить печатку «для документів» Науково впроваджувальна фірма «Нові технології», однак відсутня дата складення такої схеми, відсутнє прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка підписала цю схему.

Також Позивачем додано до позовної заяви копії податкових декларацій з плати за землю АТ «Українська залізниця», однак звертає увагу, що з даних документів неможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,2 га, за яку Позивач сплачує земельний податок, де проходить її межа, чи входить територіально спірна земельна ділянка в межі цієї земельної ділянки.

Отже, вважає, що Відповідачами жодним чином не порушено прав Позивача, а Позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують, а відтак відсутні правові підставі для задоволення позовних вимог.

Зазначає, що за результатом розгляду судових справ, за позовом АТ «Українська залізниця» до відповідних осіб та Малехівської, Грибовицької сільських рад Жовківського району Львівської області про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, скасування рішень сільської ради щодо передачі земельних ділянок у власність, скасування державних актів на право приватної власності та інших правовстановлюючих документів на земельні ділянки, скасування державної реєстрації земельних ділянок, Верховним Судом у постановах:

- від 15.05.2019р. у справі №914/1420/18;

- від 07.07.2021р. у справі №444/2233/18;

- від 21.07.2021р. у справі №444/2316/18;

- від 15.09.2021р. у справі №444/2303/18;

- від 15.09.2021р. у справі №444/2234/18;

- від 22.09.2021р. у справі №444/2308/18;

- від 03.11.2021р. у справі №444/2191/18;

- від 04.11.2021р. у справі №444/2319/18;

- від 17.11.2021р. у справі №444/2195/18;

- від 24.11.2021р. у справі №444/2305/18;

- від 17.02.2022р. у справі №444/2192/18;

- від 03.05.2022р. у справі №444/1949/16-ц;

- від 19.05.2022р. у справі №444/2317/18;

- від 19.04.2023р. у справі №444/2299/18

зроблено наступні правові висновки:

«Акти комісій Залізниці по обстеженні земельних ділянок, План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці 1962 року та податкові декларації не є доказами, які достовірно свідчать про те, що смуга відведення, яка перебуває у користуванні АТ «Українська залізниця», має перетин (накладення) із земельними ділянками Відповідачів»;

«Наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту, проте, наведені вище положення законів та висновки Суду не звільняють позивача від доказування того, що спірна земельна ділянка належить саме до земель залізничного транспорту, чого у даному спорі, з урахуванням встановлених судами обставин та досліджених доказів, Залізницею зроблено не було»;

«В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» порушено, оскільки для таких висновків мають бути надані належні і допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельнаділянка перебувала у користуванні позивача, де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки Відповідачами».

А тому просить врахувати такі висновки у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України та в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача Львівської міської ради який є правонаступником Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області в судові засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи у їх відсутності та просив в позові відмовити врахувавши відзив на позовну заяву ОСОБА_1 .

Заслухавши думку представника позивача, відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог АТ «Укрзалізниця» слід відмовити у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 2ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950р., ратифіковану Законом України від 17.07.1997 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуальногокодексу України (надалі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1статті 4 ЦПК Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.15Цивільного кодексуУкраїни (надалі ЦК України)кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В обґрунтування доводів щодо накладення частини земельної ділянки Відповідача на землі смуги відведення залізниці Позивачем долучено до позовної заяви, зокрема:

- копію Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестерівського району Львівської області від 11 км+ 106 м до 20 км + 534 м, який був розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році (надалі План смуги відведення);

- копію акту обстеження земельної ділянки від 20.01.2017р. складеного комісією в складі працівників Відокремленого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії»;

- копію схеми накладки спірної земельної ділянки на землі ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Рудно-Підбірці» в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області;

- копії податкових декларацій з плати за землю Позивачем.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що самовільним зайняттямземельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

В судовому засіданні, судом було досліджено докази надані стронами, зокрема, із копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 233311 вбачається, що такий видано ОСОБА_1 і на підставі рішення Малехівської сільської ради 40 сесії 5 скликання № 43 від 27.07.2010 року вона є власником земельної ділянки площею 0,0554 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки- обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Із викопіювання з генерального плану с. Малехів 1990 р., 2008 р. вбачається, що земельна ділянка яка перебуває у власності відповідача знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.02.2010 р. вбачається, що відповідач є власником будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 195 від 19.02.2010 рок, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Капуш І. М.

Згідно витягу Малехівської сільської ради від 05.09.2018р. №1130/02-19 за домогосподарством по АДРЕСА_1 , відповідно до погосподарського обліку 1974 1976 року, обліковувалось 0,08 га землі та жилий будинок 1965 року забудови.

Отже, усе вказане свідчить про те, що на момент будівництва залізниці, вказана земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 .

З довідки Малехівської сільської ради від 10.09.2018р. №1159/02-19 вбачається, що згідно книги обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 0,0554 га було сплачено земельний податок за період з 1997р. по 2010р., з 2010р. земельний податок не сплачувався, оскільки землекористувач звільнений від сплати земельного податку, пенсіонер.

Наведене не підтверджує посилання Позивача на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель транспорту та знаходиться в смузі відведення залізниці.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на План смуги відведення та зазначає, що спірна земельна ділянка входить в смугу відведення залізниці ширина якої на даній ділянці становить 20 м від осі колії.

Досліджуючи копію Плану смуги відведення суд зазначає, що із цієї копії Плану смуги відведення жодним чином не вбачається, де саме знаходиться спірна земельна ділянка, яка її площа, розміри і що саме ця земельна ділянка належить Відповідачу, а також, що саме в цьому місці смуга відведення залізниці становить 20 м.

Даний План смуги відведення не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, відсутні позначення відстані та одиниці виміру відстані, що спростовує твердження Позивача про те, що ширина смуги відведення залізниці щодо спірної земельної ділянки становить 20 метрів.

Суд звертає увагу на те, що вказаний План не містить належних доказів затвердження у встановленому порядку та таких не надано Позивачем, хоча Позивач в позовній заяві вказує, що даний документ затверджено і є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією.

Статтею 17 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Із Плану смуги відведення вбачається, що такий є додатком до проекту №197-Л, виконаний Дорожньою проектною конторою Південно-Західної залізниці Міністерства шляхів сполучення.

З пояснювальної записки до даного плану вбачається, що такий складений у масштабі 1:5000 в адміністративних межах району та узгоджений зі старшим землевпорядником району і начальником дистанції колії. Виготовлений в 6 екземплярах, з яких один екземпляр-виконкому районної ради депутатів трудящих.

Сам план погоджений старшим землевпорядником Нестеровського району, заступником начальника Підзамчівської дистанції колії, начальником Львівської дистанції захисних лісонасаджень.

Наведене підтверджує, що План смуги відводу не був затверджений виконкомом Нестерівської районної ради.

Досліджуючи акт обстеження земельної ділянки від 20.01.2017р. судом встановлено, що даний актбуло складеноза участіпредставників лишеоднієї організаціїВП «Кам`янка-Бузькадистанція колії».

Позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами даного акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками ВП «Кам`янка-Бузька дистанція колії», їх підписи не скріплені відповідною печаткою установи працівниками якої вони є.

Також суд зазначає, що Позивач без залучення уповноваженого суб`єкта самостійно встановив, що частина земельної ділянки Відповідача накладається на землі смуги відведення залізниці.

Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011р., яке було чинне на момент складання акту обстеження від 09.12.2013р., Державна інспекціясільського господарстваУкраїни (далі Положенняпро Держсільгоспінспекцію України)є центральниморганом виконавчоївлади,діяльність якогоспрямовується ікоординується КабінетомМіністрів Україничерез Міністрааграрної політикита продовольстваУкраїни (далі-Міністр),входить досистеми органіввиконавчої владиі забезпечуєреалізацію державноїполітики усфері нагляду(контролю)в агропромисловомукомплексі.

Пунктом 6 Положення про Держсільгоспінспекцію України передбачено, що Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах.

Повноваження Держсільгоспінспекції України на території Львівської області здійснює Державна інспекція сільського господарства в Львівській області.

Відповідно до абзацу 6 підпункту 1 пункту 4 Положення про Держсільгоспінспекцію України, Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно абзацу 1 пункту 5 Положення проДержсільгоспінспекцію України Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, давати обов`язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності.

Згідно ч. 1 ст. 244 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) Держсільгоспінспекція розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства у сфері використання та охорони земель, зокрема справи за ст. 53-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки.

Із аналізу вищенаведеного вбачається, що відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003р. № 963-IV, ст. 15-2, 188 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-ІІІ, ст. 244 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р. №8073-Х та інших нормативно-правових актів, уповноваженим суб`єктом, який мав право самостійно встановлювати наявність чи відсутність такого адміністративного правопорушення як самовільне зайняття земельної ділянки та винність даної особи в його вчиненні, на момент складання Позивачем вказаного акту від 17.11.2015р., була Державна інспекція сільського господарства у Львівській області.

Суд звертає увагу також на те, що при комісійному обстеженні земельної ділянки керувались технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» загальною площею 17,1368га в адміністративних межах с. Малехів, Малехівської сільської ради, Жовківського району, Львівської області, при цьому Позивачем додано до позову копії податкових декларацій з плати за землю, згідно яких за ДТГО «Львівська залізниця» по Малехівській сільській раді обліковується земельна ділянка площею 14,2 га.

З наведеного вбачається, що різниця в площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні Позивача на території Малехівської сільської ради становить 2,9368га на користь Позивача.

Суд дослідившинадану Позивачем копію схеми накладкиспірної земельноїділянки наземлі ДТГО«Львівська залізниця»на ділянці«Рудно-Підбірці»в адміністративнихмежах с.Малехів Малехівськоїсільської радиЖовківського районуЛьвівської областіна якій міститься печатка для документів Науково-впроваджувальною фірмою «Нові технології», звертає увагу, що на даній схемі відсутня дата її складення, відсутнє прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка підписала цю схему.

Позивачем доданодо позовноїзаяви копіїподаткових деклараційз платиза землю,а самеза земельнуділянку площею14,2га.

Суд звертає увагу, що із даних копій податковихдекларацій жоднимчиномнеможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,2 га, за яку Позивач сплачує земельний податок, де проходить її межа, чи входить територіально спірна земельна ділянка в межі цієї земельної ділянки.

Отже, посилання Позивача на те, що частина спірної земельної ділянки Відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим.

Усе вищевказане свідчить про те, що Відповідачами жодним чином не порушено прав Позивача, а Позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.

Згідно з частиною першоюстатті 84 Земельного кодексу України(далі - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту б частини четвертоїстатті 84 ЗК Українидо земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 6 Закону України «Про залізничний транспорт»землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно доЗемельного кодексу УкраїнитаЗакону України «Про транспорт».

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина першастатті 23 Закону України «Про транспорт»). Ця норма закону кореспондується з положеннямстатті 68 ЗК України.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц, Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц (провадження № 61-1366св18).

Статтями 1, 4 Положення «Про землі, надані транспорту», затвердженого 07 лютого 1933 року Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і Ради народних комісарів СРСР № 50, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в тому числі - і залізничному), визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.

Вказане Положення діяло до набрання чинності Постанови Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року № 24 «Про затвердження Положення про землі, надані транспорту».

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.

Разом з тим вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 «Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року (в редакції від 08 липня 1970 року), постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року» (далі - Постанова № 562) право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося.

Згідно з пунктом 5 Постанови № 562 громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.

Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційнимрішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005(справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 19 лютого 2020 року (справа № 466/1058/15ц, провадження № 61-23268св18), від 15 жовтня 2020 року (справа № 466/6682/14-ц, провадження № 61-1957св19), від 07 липня 2021 року у справі № 444/2316/18 (провадження № 61-13677св20).

Враховуючи зазначене наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Разом із тим при вирішенні питання чи відноситься належна Відповідачу спірна земельна ділянка до земель залізничного транспорту або чи накладається частина цієї ділянки на землі залізниці суд з урахуванням положень частини першоїстатті 23 Закону України «Про транспорт»тастатті 68 ЗК Українимає на підставі поданих сторонами доказів перевірити який саме правовий статус має спірна земельна ділянка, чи відноситься вона до смуги відведення залізниці під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

При зверненні з позовом Позивач посилався на те, що на частині смуги відведення виявлено перетин (накладення) земельної ділянки Відповідача ОСОБА_1 , яка накладається на смугу відведення.

Відповідно до статті 41 Конституції України,статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті316, статтями317,319 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК Українивстановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 92 ЗК Україниправо постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Положеннямистатті 116 ЗК Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 116 ЗК Українинадання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У частині третійстатті 152 ЗК Українипередбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першоюстатті 153 ЗК Українивласник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Суд звертає увагу, що в матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження того, що право АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» порушено, оскільки для таких висновків мають бути надані належні і допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельнаділянка перебувала у користуванні Позивача, де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки Відповідачем.

Копії акту комісії Позивача по обстеженні земельної ділянки від 17.11.2015р., Плану смуги відведення та податкових декларацій не є доказами, які достовірно свідчать про те, що смуга відведення, яка перебуває у користуванні АТ «Українська залізниця», має перетин (накладення) із земельною ділянкою Відповідача.

При цьому Позивач із клопотанням про призначення експертизи у даній справі для підтвердження своїх позовних вимог до суду не звертався, хоча судом було роз`яснено йому таке право в судовому засіданні неодноразово, зокрема під час проведення підготовчого судового засідання та в судовому засіданні під час дослідження доказів у справі.

Також судзазначає,що наявністьчи відсутністьу АТ«Українська залізниця»документів,які посвідчуютьправо накористування земельнимиділянками уразі їхвідведення якземель залізничноготранспорту незмінює їхправового статусу,який ґрунтуєтьсяна визначеномузаконом юридичномуфакті належностідо земельзалізничного транспорту,проте,наведені вищеположення законівта висновкисуду незвільняють Позивачавід доказуваннятого,що спірназемельна ділянканалежить самедо земельзалізничного транспорту,чого уданому спорі,з урахуваннямвстановлених судомобставин тадосліджених доказів,Позивачем зробленоне було.

Аналогічних правових висновків про недоведеність позовних вимогАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суду постановах:

- від 15.05.2019р.у справі№914/1420/18;

- від 07.07.2021р. у справі №444/2233/18;

- від 21.07.2021р. у справі №444/2316/18;

- від 15.09.2021р. у справі №444/2303/18;

- від 15.09.2021р. у справі №444/2234/18;

- від 22.09.2021р. у справі №444/2308/18;

- від 03.11.2021р. у справі №444/2191/18;

- від 04.11.2021р. у справі №444/2319/18;

- від 17.11.2021р. у справі №444/2195/18;

- від 24.11.2021р. у справі №444/2305/18;

- від 17.02.2022р. у справі №444/2192/18;

- від 03.05.2022р. у справі №444/1949/16-ц;

- від 19.05.2022р. у справі №444/2317/18;

- від 19.04.2023р. у справі №444/2299/18 .

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Абзацом 2, 3 пункту 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, яке є обов`язковим до виконання на території України, передбачено, щовідповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Згідно пункту 5 Рішення КСУ конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, в тому числі кримінальної, щодо діяння, у вчиненні якого обвинувачується, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості.

Згідност. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, а тому вимога позивача про стягнення із відповідачів судового збору задоволенню не підлягає.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, а тому в позові слід відмовити повнісмтю.

Керуючись статтями 23, 141, 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

У задоволенніпозовних вимогиАкціонерного товариства"Українськазалізниця"в особірегіональної філії"Львівськазалізниця" - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 23 листопада 2023 року.

Суддя: Ясиновський Р. Б.