Постанова

від 07.11.2023 по справі 947/2086/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1647/23

Справа № 947/2086/20

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до Благодійної організації «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Морозової Ольги Станіславівни, ОСОБА_1 , державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергія Олександровича, треті особи на боці позивача без самостійних позовних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» про визнання протиправними та скасування рішень, на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням Куриленко О.М. 02 листопада 2020 року у м. Одеса, -

встановила:

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, який було змінено, до Благодійної організації «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА», державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Морозової О.С., ОСОБА_1 , державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко С.О., за участю третіх осіб на боці позивача без самостійних позовних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ,КП «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський»про визнання протиправними та скасування рішень (т. 1 а.с. 1-6, т. 2 а.с. 1-2, 5-10, т. 2 а.с. 90-93).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилався на те, що він є власником квартири у багатоквартирному будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2006 року було визнано за ОСОБА_24 право власності на приміщення горища, площею 230 кв.м., що розташоване в будинку АДРЕСА_1 . Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2006 року було визнано за ОСОБА_24 право власності на приміщення горища, площею 608 кв.м., що розташоване в будинку АДРЕСА_1 .

04 грудня 2006 року між ОСОБА_24 та ОСОБА_25 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_24 продала, а ОСОБА_25 купила приміщенні горища, загальною площею 230 кв.м., що розташована в будинку під АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Вовк Н.В., зареєстровано в реєстрі за №1451, та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18 грудня 2006 року.

27 лютого 2007 року між ОСОБА_24 та ОСОБА_25 було укладено догові дарування, відповідно до умов якого, ОСОБА_24 подарувала, а ОСОБА_25 прийняла в дар приміщення горища, загальною площею 608 кв.м., що розташована в будинку під АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П., зареєстровано в реєстрі за №305, та зареєстровано і в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 березня 2007 року.

22 січня 2015 року між ОСОБА_25 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність приміщення горища, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та складаються з приміщень загальною площею 230,0 кв.м. та сплачує певну грошову суму, зазначену у п. 2.1. цього договору який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округ Чернягіною Н.С. та зареєстровано у реєстрі за №88.

Крім того, 22 січня 2015 року між ОСОБА_25 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність приміщення горища, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та складаються з приміщень загальною площею 608,0 кв.м. та сплачує певну грошову суму, зазначену у п. 2.1. цього договору який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округ Чернягіною Н.С. та зареєстровано у реєстрі за №92.

Також позивач зазначав, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2006 рокубуло скасовано,та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_24 про визнання права власності на приміщення горища, площею 230,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , було відмовлено. Крім того, рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 рок рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2006 року такожбуло скасовано,та відмовлено ОСОБА_24 у позові про визнання права власності на приміщення горищ площею 608,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, рішення Приморського районного суду м. Одеси, які стали підставою для визнання права власності на спірні приміщення горища за ОСОБА_24 - були скасовані та не є чинними.

ОСОБА_2 посилався на те, що багатоквартирні житлові будинки мають житлові приміщення, приміщення загального користування (допоміжні) та нежилі приміщення, а відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир ставали одночасно і співвласниками допоміжних приміщень будинку (п. 2 ст. 10 Закону).

З урахуванням викладеного позивач вважав, що спірне приміщення - горище, розташоване у житловому будинку АДРЕСА_2 , не має статусу нежитлового, відтак є приміщенням загального користування і право спільної сумісної власності у сенсі ч. 2 ст. 382 ЦК України та п. 2 ст. 10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» на ці приміщення виникли у позивачів одночасно з придбанням квартир у приватну власність, і право позивачів на дах квартири та горище - є похідним від прав на їхні квартири.

Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що у2017 році співвласники квартир багатоквартирного будинку звернулися до Київського районного суду м. Одеси з позовом про визнання договорів купівлі-продажу і дарування недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрацій права власності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, було витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 приміщення горища 230,00 кв.м. та 608,00 кв.м. та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на обидва приміщення горища.

Проте, незважаючи на вказане, 12 липня 2017 року ОСОБА_1 було зареєстровано новий об`єкт нерухомого майна, багатокімнатна (13 кімнат) квартира, загальною площею 838 кв.м., житлова площа 535,5 кв.м., з новою адресою: АДРЕСА_3 .

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 вважає, що при передачі приміщень горища у власність ОСОБА_1 та у подальшому переведення цих приміщень горища у багатокімнатну квартиру було порушено його право спільної сумісної власності на ці приміщення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Морозової О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47336945 від 13 червня 2019 року 1 1:15:43, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 31983309), загальною площею 64,2 кв.м., житлова площа 54,3 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_3 за Благодійною організацією «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА».

Визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Морозової О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47337359 від 13 червня 2019 року 11:25:23, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 31983732), загальноюплощею 773,8 кв.м., житлова площа 481,2 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_3 за Благодійною організацією «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА».

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко С.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36145214 від 14 липня 2017 року 11:57:23, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 21393043), яка складається з 13 кімнат, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 3 а.с. 4-14).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

На думку апелянта, судом першої інстанції не надано належну правову оцінку тому, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірних приміщень, оскільки придбав приміщення у продавця ОСОБА_26 22 січня 2015 року, яка на момент укладення договору купівлі-продажу була належним власником таких приміщень та мала право їх відчужувати.

Крім того, судом не перевірено статус спірних приміщень, не наведено доказів того, що у вказаних приміщеннях розташоване технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація будинку є неможливою.

Також ОСОБА_1 у апеляційній скарзі посилається на те, що судом проведено судове засідання за відсутності належного сповіщення позивача про розгляд справи на 02 листопада 2020 року, оскільки судова повістка була направлена судом не на адресу реєстрації апелянта: АДРЕСА_4 , а на іншу адресу: АДРЕСА_5 , за якою відповідач не проживає.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 зазначає, що у матеріалах справи міститься Висновок судового експерта №38/20 будівельно-технічної експертизи від 24 вересня 2020 року (т. 2 а.с. 215-224), з якого вбачається, що, здійснивши натуральний огляд об`єкту дослідження 22 вересня 2020 року, у присутності сторін по справі, судовим експертом Рапач К.В. встановлено наступне: квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 64,2 кв.м. та квартира АДРЕСА_7 , загальною площею 773,8 кв.м., які належать Благодійній організації «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА» що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , фактично є допоміжним приміщенням горища у будинку АДРЕСА_1 , тобто таким, що призначене для забезпечення експлуатації будинку; в приміщенні горища за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні будь-які квартири, крім того, експертом зазначено, що дане приміщення не відповідає вимогам, що пред`являються до квартир, згідно ДБН В.2.2-15-19 «Будинки і споруди Житлові будинки». Викладені у висновку доводи підкріплені фотофіксацією горища (а.с. 223, том 2).

Апелянт ОСОБА_1 вказаний висновок експерта жодним чином не спростував.

Щодо доводів апеляційної скарги про добросовісність ОСОБА_1 , то представник ОСОБА_2 посилається на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року у справі № 520/6665/17 позов співвласників будинку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_27 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_2 було задоволено частково, а саме витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 приміщення горища, загальною площею 230,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь співвласників будинку; приміщення горища, загальною площею 608,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь співвласників будинку; скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення горища, загальною площею 230 кв.м., яке розташоване у будинку АДРЕСА_1 ; скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення горища, загальною площею 608 кв.м., яке розташоване у будинку АДРЕСА_1 ; у задоволені решти вимог відмовлено.

Вказаним судовим рішенням також встановлено, що спірні нежитлові приміщення горища, площею 230,0 кв.м. та 608,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжними приміщеннями, тобто співвласники майна - квартир в будинку, в якому розташовані зазначені приміщення, володіють і користуються такими приміщеннями спільно, тобто перебувають у спільній сумісній власності власників квартир.

ОСОБА_1 було достеменно відомо про існування вказаних судових рішень, однак, незважаючи на це, апелянтом здійснені дії щодо переведення спірних приміщень горища у багатокімнатну квартиру та їх подальше відчуження, що жодним чином не свідчить про добросовісність відповідача.

Сторони пророзгляд справина 07листопада 2023рокубули сповіщеніналежним чином,у судовезасідання нез`явились,надіслали заявипро розглядсправи заїх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Колегія суддів зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним, про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2-4507/09 (провадження № 61-17088св21), від 09 лютого 2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21), від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) та ін.).

Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3) частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:

- обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу;

- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що повістки про виклик ОСОБА_1 в судові засідання відправлялися на адресу, що не відповідає місцю його проживання та реєстрації. Рекомендоване повідомлення з поштовим конвертом про відправку ОСОБА_1 повістки за адресою: АДРЕСА_8 та довідкою Укрпошти про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2 а.с. 245) не відповідає його зареєстрованому місцю проживання з 2004 року: АДРЕСА_4 (т. 3 а.с. 42), що є порушенням вимог ст. 128 ЦПК України. Тому ОСОБА_1 був позбавлений можливості надати до Київського районного суду м. Одеси свої доводи, а суд не мав права проводити 02 листопада 2020 року розгляд справи по суті без повідомлення його, як відповідача по справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні відомості про належне його повідомлення.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення на підставі положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2006 року було визнано за ОСОБА_24 право власності на приміщення горища, площею 230 кв.м., що розташоване в будинку АДРЕСА_1 . Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2006 року було визнано за ОСОБА_24 право власності на приміщення горища, площею 608 кв.м., що розташоване в будинку АДРЕСА_1 .

04 грудня 2006 року між ОСОБА_24 та ОСОБА_25 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_24 продала, а ОСОБА_25 купила приміщення горища, загальною площею 230 кв.м., розташовані в будинку під АДРЕСА_1 .

27 лютого 2007 року між ОСОБА_24 та ОСОБА_25 було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_24 подарувала, а ОСОБА_25 прийняла в дар приміщення горища, загальною площею 608 кв.м., що розташоване в будинку під АДРЕСА_1 .

22 січня 2015 року між ОСОБА_25 та ОСОБА_1 було укладено договори купівлі-продажу, згідно яких продавець передав, а покупець прийняв у власність приміщення горища, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та складаються з приміщень загальною площею 230,0 кв.м. та загальною площею 608,0 кв.м.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2006 року було скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_24 про визнання права власності на приміщення горища, площею 230,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2006 року також було скасовано, та відмовлено ОСОБА_24 в частині позову про визнання права власності на приміщення горища площею 608,0 кв.м. за вищевказаною адресою.

Таким чином, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2006 року, яке стало підставо для визнання права власності на спірні приміщення горища за ОСОБА_24 , були скасовані та втратили чинність.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року у справі № 520/6665/17 позов співвласників будинку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_27 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_2 було задоволено частково, а саме витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 приміщення горища, загальною площею 230,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь співвласників будинку; приміщення горища, загальною площею 608,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь співвласників будинку; скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення горища, загальною площею 230 кв.м., яке розташоване у будинку АДРЕСА_1 ; скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення горища, загальною площею 608 кв.м., яке розташоване у будинку АДРЕСА_1 ; у задоволені решти вимог відмовлено.

Однак, як з`ясувалось пізніше, на час відкриття провадження у вказаній справі про витребування приміщення горища із чужого незаконного володіння даного допоміжного приміщення вже не існувало, оскільки 12 липня 2017 року ОСОБА_1 було зареєстровано новий об`єкт нерухомого майна, тобто замість двох приміщень горищ була зареєстрована багатокімнатна (13 кімнат) квартира, загальною площею 838 кв.м., житлова площа 535,5 кв.м., з новою адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності: 21393043.

Державна реєстрація квартири АДРЕСА_6 в будинку була здійснена 12 липня 2017 року державним реєстратором Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко С.О. на підставі технічного звіту від 08 червня 2017 року (експерт ОСОБА_29 ) та технічного паспорту від 09 червня 2017 року (видавник ТОВ «ПРОФ БТІ»).

Експерт ОСОБА_29 у своїх висновках зазначила, що можливе об`єднання двох приміщень горищ та зміни функціонального призначення приміщень горища як самостійну квартиру.

Колегія суддів приймає до уваги, що державний реєстратор присвоїв об`єкту нерухомості з відкриттям нового розділу в реєстрі з поштовою адресою: АДРЕСА_3 , при тому, що заявник ОСОБА_1 не надавав реєстратору довідку про резервування поштової адреси, яку повинно було видати Комунальне підприємство «ПРАВО», та відповідне розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради про присвоєння об`єкту поштової адреси: АДРЕСА_3 , у матеріалах справи відсутнє.

Також у матеріалах справи відсутні документи, на підставі яких нібито було здійснено реконструкцію приміщення горища у багатокімнатну квартиру, зокрема, відсутній дозвіл ДАБК на початок будівельних робіт, відповідний проект, відсутні будь-які інші документи, які підтверджують право власника приміщення горища на проведення реконструкції та будь-яких будівельних робіт.

Крім того, будь-які будівельні роботи у приміщеннях горища були прямо заборонені ухвалами Київського районного суду м. Одеси у процесі розгляду справи № 520/6665/17 про витребування об`єктів і чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .

Представником позивача 22 травня 2020 року було здійснено запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якого вбачається, що замість квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 838,00 кв.м., яка належала громадянину ОСОБА_1 , 10 червня 2019 року були зареєстровані вже дві квартири:

- квартира АДРЕСА_6 загальною площею 64,2 кв.м., житлова площа 54,3 кв.м., яка належить Благодійній організації «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА» на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу та протоколу №2 від 07 червня 2019 року. Рішення про зміну власника об`єкту з адресою: АДРЕСА_3 , було прийнято реєстратором Морозовою О.С. (КП «Агенція реєстраційних послуг»);

- квартира АДРЕСА_7 загальною площею 773,8 кв.м., житлова площа 481,2 кв.м., яка належить Благодійній організації «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА» на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу та протоколу №2 від 07 червня 2019 року. Рішення про зміну власника об`єкту з адресою АДРЕСА_3 було прийнято реєстратором Морозовою О.С. (КП «Агенція реєстраційних послуг»).

Єдиним засновником та керівником Благодійної організації «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА» є минулий власник квартири площею 838,00 кв.м. - відповідач ОСОБА_1 .

Колегія суддів приймає до уваги, що усі вище перелічені реєстраційні дії були проведені, незважаючи на існування діючих заборон суду вчиняти будь-які дії з приміщенням горища.

Так, ухвалою Київського районного суду м. Одеси (суддя Прохоров П.А.) від 28 липня 2016 року було вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на приміщення горища 230 кв.м. та 608 кв.м.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси (суддя Калініченко Л.B.) від 29 червня 2017 року було вжито додаткових заходів забезпечення позову, а саме встановлено заборону ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які будівельні роботи у приміщенні горища, загальною площею 230 кв.м., які розташовані адресою: АДРЕСА_1 , встановлено заборону ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які будівельні роботи у приміщенні горища, загальною площею 608 кв.м., які розташовані адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Пунктом 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 (щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду») зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 598/175/15-ц).

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17).

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Цілком очевидно, що виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, лише позивач не повинен доводити статус спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач ОСОБА_1 , який є їх останнім набувачем, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто з самого початку вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц).

Згідно листа КП «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» Київського району від 28 грудня 2015 року (вих. № 974/02-15), житловий будинок комунальної власності, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був переданий в управління КП «ЖКС «Вузівський». У 2011 році в зазначеному будинку проводився капітальний ремонт покрівлі даху, замовником якого була Київська районна адміністрація Одеської міської ради. Також у листі зазначено, що в горищному приміщенні будинку розташовані наступні інженерні мережі: трубопровід системи центрального опалення, фанові труби каналізації, димові та вентиляційні канали.

Зазначені обставини також встановлені рішеннями апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2016 року та від 01 грудня 2016 року, якими скасовані рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2006 року та від 28 грудня 2006 року, та постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 520/6665/17.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає встановленим, що спірні нежитлові приміщення горища, площею 230,0 кв.м. та 608,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжними приміщеннями, оскільки такі приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Вказане у повному обсязі спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не перевірено статус спірних приміщень, не наведено доказів того, що у вказаних приміщеннях розташоване технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація будинку є неможливою.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Судовому захисту в порядку статті 392 ЦК України підлягає право власності на окрему, самостійну річ, якою допоміжне приміщення, як приналежність (частина 1 статті 186 ЦК України) не є та не може бути в силу своєї правової природи.

Сам по собі статус спірного приміщення, як допоміжного, свідчить про автоматичне, в силу прямої норми закону, набуття власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 права спільної сумісної власності на це приміщення.

Викладене також підтверджується висновком експерта Рапач К.В. від 24 вересня 2020 року, з якого вбачається, що квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 64,2 кв.м. та квартира АДРЕСА_9 , є фактично допоміжним приміщенням горища в будинку АДРЕСА_1 , тобто таким, що призначено для забезпечення експлуатації будинку. Крім того, вказане приміщення не відповідає вимогам, що пред`являються до квартир, згідно ДБН В.2.2-15-19 «Будинки і споруди. Житлові будинки».

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необґрунтованість вказаного висновку експерта, оскільки жодних належних доказів на спростування такого висновку апелянтом не надано.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ст.388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, за положеннями зазначених норм права, лише власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині витребування з чужого незаконного володіння спірних квартир на користь КП «ЖКС «Вузівський» задоволенню не підлягають, оскільки вказане комунальне підприємство не є та ніколи не було власником зазначених квартир та відповідних позовних вимог не заявляло.

Також, як вже вказувалось вище, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року у справі № 520/6665/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, було витребувано спірні нежитлові приміщення горищ площею 230,0 кв.м. та 608,0 кв.м. з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь співвласників будинку. Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення горища, загальною площею 608,0 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ., номер запису про право власності 8460313 від 22 січня 2015 року та на допоміжні приміщення горища, загальною площею 230,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 8459679 від 22 січня 2015 року.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 не мав правових підстав для реєстрації нового об`єкту нерухомості майна.

Згідно ст. ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Предметом поданого у цій справі позову, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, є вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19 Верховний Суд зробив висновок щодо застосування норми права, у якому зазначив, що пункти 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) необхідно застосовувати таким чином:

За змістом пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року), на відміну від частини 2 статті 26 цього Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

За змістом пункту 2 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 23 березня 2023 року), у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Згідно з абз. 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Однак, колегія суддів зазначає, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки предметом позову у даній справі є приміщення горища, тобто допоміжне приміщення, яке не є самостійним об`єктом нерухомого майна.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання протиправним рішення реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Морозової О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47336945 від 13.06.2019 1 1:15:43, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 31983309), загальною площею 64,2 кв.м., житлова площа 54,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 за Благодійною організацією «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА», визнання протиправним та скасування рішення реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Морозової О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47337359 від 13.06.2019 11:25:23, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 31983732), загальною площею 773,8 кв.м., житлова площа 481,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 за Благодійною організацією «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА», визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко С.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36145214 від 14.07.2017 11:57:23, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 21393043), яка складається з 13 кімнат, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 .

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки порушене право власності позивача виникло раніше, ніж апелянта, і на законних підставах, у зв`язку із чим підлягає захисту. Крім того, ОСОБА_1 достеменно було відомо про існування судових рішень, ухвалених при розгляді цивільної справи № 520/6665/17, однак, незважаючи на це, апелянтом були здійснені дії щодо переведення спірних приміщень горища у багатокімнатну квартиру та їх подальше відчуження, що не може свідчити про добросовісність відповідача.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2020 року із постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2020 року скасувати.

Постановити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Благодійної організації «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Морозової Ольги Станіславівни, ОСОБА_1 , державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергія Олександровича (треті особи на боці позивача без самостійних позовних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський») про визнання протиправними та скасування рішень, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Морозової Ольги Станіславівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47336945 від 13.06.2019 1 1:15:43, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 31983309), загальною площею 64,2 кв.м., житлова площа 54,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_3 за Благодійною організацією «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА» (БО «БФ «МАСЯНЯ-ФІМА»), ідентифікаційний номер юридичної особи 43038509, місцезнаходження: 65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 14, кв. 50А.

Визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Морозової Ольги Станіславівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47337359 від 13.06.2019 11:25:23, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 31983732), загальною площею 773,8 кв.м., житлова площа 481,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_3 за Благодійною організацією «Благодійний Фонд «МАСЯНЯ-ФІМА» (БО «БФ «МАСЯНЯ-ФІМА»), ідентифікаційний номер юридичної особи 43038509, місцезнаходження: 65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 14, кв. 50А.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергія Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36145214 від 14.07.2017 11:57:23, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (номер запису про право власності: 21393043), яка складається з 13 кімнат розташовану за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 17.04.1996, видавник: Іллічівський РВ ОМУ УМВС України в Одеській області.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 22 листопада 2023 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе