Рішення

від 23.11.2023 по справі 160/24530/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року Справа № 160/24530/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

УСТАНОВИВ:

26.09.2023р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Контакт" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті (ідентифікаційний код: 39816845; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд.24) про застосування адміністративно-господарського штрафу №005324 від 06.09.2023р.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що посадовими особами відповідача під час спірної рейдової перевірки 06.09.2023р. був складений акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0016816 від 09.08.2023, зі змісту якого взагалі не вбачається на чому ґрунтуються висновки відповідача про перевищення цим ТЗ нормативних вагових параметрів. Пункти 9, 10, що стосуються вимірювання (зважування) відстані між осями (метри), осьові навантаження (тони): нормативно допустимі та фактичні, взагалі не заповнені. За твердженням відповідача висновки про перевищення ТЗ нормативних вагових параметрів ґрунтуються на інформації, яка містилася у ТТН №ТИ-5458 від 09.08.2023. Вказує, що посадовими особами відповідача 06.09.2023р. під час проведення рейдової перевірки ТЗ позивача габаритно-ваговий контроль вказаного вище ТЗ не проводився, вимірювання (зважування) вказаного ТЗ на стаціонарному пересувному пункті не здійснювалося. Таким чином, відповідачем при проведенні рейдової перевірки ТЗ позивача 06.09.2023р. були допущені порушення вищенаведеної процедури проведення рейдової перевірки, встановленої Порядком №879, п.22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, що є підставою для визнання оспорюваної постанови протиправною та її скасування.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 відкрито провадження у справі № 160/24530/23 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

23.10.2023р. представником Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що винесення даної постанови передувала проведена рейдова перевірка транспортного засобу 09.08.2023, за результатами якої було складено акт відповідної форми. У акті проведення перевірки № 004235 від 09.08.2023 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом зокрема визначено: -місце перевірки с. Зоря, а/д С040412 (місцевого значення); -направлення на рейдову перевірку: 04.08.2023 № 014530; -транспортний засіб, номерний знак: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , що належать ТОВ «Контакт».

Під час перевірки виявлено порушення, ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевізник не забезпечив безпеку дорожнього руху, а саме перевищення встановлених законодавством вагових норм склало 88,09 % , а саме 39,5 т., чим порушено вимоги п. 22.5 ПКМУ № 1306 від 10.10.2001 р.; у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: частина 1 абзац 17 перевищення встановлених законодавством вагових норм понад 30 % при перевезенні подільного вантажу. Водій транспортного засобу ОСОБА_1 про причини порушень в акті не зазначив, з актом був ознайомлений, акт підписав.

Згідно Акту № 0016816 від 09.08.2023 про перевищення транспортним засобом нормативних параметрів, зокрема визначено повну масу тонн, Нормативно-допустиму: 21,00; Фактичну: 39,5. Зазначає, що перевіркою 09.08.2023 р., зафіксовано, що перевищення вагових обмежень на загальну масу склало -39,5 т, що на 88,09 % перевищує нормативно визначені 21 т. передбачених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху. 09.08.2023 щодо позивача здійснювався документальний габаритно-ваговий контроль на дорозі місцевого значення а/д С040412 в с. Зоря, а не стаціонарному чи пересувному пункті габаритно- вагового контролю, у зв`язку з чим довідка не видавалась, оскільки нормами чинного законодавства цього не передбачено, твердження позивача щодо необхідності видачі довідки є помилковими.

31.10.2023р. позивачем подано до суду відповідь на відзив, яка за своїи змістом аналогічна доводам викладеним в позовній заяві.

Ухвалою суду від 23.11.2023 року продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

09.08.2023р. посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті на а/д С04012 с.Зоря Кіровоградської області, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів, в ході проведення якої зупинений транспортний засіб марки HOWO, державний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу.

За результатами рейдової перевірки складено акт №004235 від 09.08.2023 р., в якому зазначено, що під час рейдової перевірки виявлено порушення ст..34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» перевізник не забезпечив безпеку дорожнього руху, а саме: перевищення встановлених законодавством вагових норм склало 88,09% а саме 39,5 т. чим порушив вимоги п.22.05 ПКМУ №1306 від 10.10.2001р.

Згідно акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 09.08.2023р. № 0016816 нормативно допустима маса (тонн) 21, фактична 39, 5.

Вказані матеріали перевірки стали підставою для винесення начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчуком Дмитром постанови про застосування адміністративно - господарського штрафу №005224від 06.09.2023р. у розмірі 51000,00 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме абзац 17 ч.1 ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Позивач оскаржує вищенаведену постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу, вважає її необґрунтованою та такою, що прийнята із порушенням вимог чинного законодавства, що стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» №2344-III (далі -Закон №2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Положення Закону №2344-III визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги. За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-Ш, є адміністративно господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Так, за змістом частини першої статті 218 Господарського кодексу України (далі ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтями 238, 239 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно господарський штраф.

Відповідно до частини першої статті 241 ГК України, адміністративно господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

При цьому, для правильного вирішення справи по суті необхідним є дослідження нормативно-правового регулювання, яке визначає вимоги до осіб, які є учасникам правовідносин з перевезення.

Так, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про транспорт» №232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Крім того, відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-Ш державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 ГК України, суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до частини першої статті 128 ГК України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Таким чином, суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, може бути лише суб`єкт господарювання.

Крім того, процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 № 727).

Так, положеннями Порядку № 1567 врегульовано, що: державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2); органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи (пункт 3); державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (пункт 4); рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12); рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших 4 об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 14); рейдова перевірка проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19).

Крім того, пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Тож, згідно з положеннями статті 34 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/ чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Правилами вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі Правила № 363), затвердженими наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, визначено, що саме на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу.

В контексті пункту 22.5 Правил дорожнього руху затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, перевізник, зважаючи на особливості та характер вантажу, зобов`язаний обрати вагу, яка водночас не перевищуватиме як повну масу транспортного засобу, так і навантаження на осі.

Крім того, законодавець врегулював питання можливого переміщення вантажу під час руху (також і в разі гальмування) шляхом похибки у 2 %, оскільки пунктом 4 Правил № 30 допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 року у справі №800/3/18 (провадження №К/9901/54235/18) зазначила наступне: «26. За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування проводиться відповідно до вимог Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 р. № 879 (далі Порядок № 879).

Відповідно до пункту 1 Порядку №879 такий визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування. Дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами", після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов (пункт 5).

Порядком № 879 визначено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; відповідно до Порядку № 879, великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Відповідно до п.16 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.

Згідно п. 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно у зонах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.

Пунктом 18 Порядку № 879 передбачено, що за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Тобто, саме при проведенні точного габаритно - вагового контролю видається довідка.

Матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами відповідача був здійснений документальний габаритно-ваговий контроль.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2м.

Як вбачається з акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 09.08.2023 року, під час рейдової перевірки було встановлено перевищення таких нормативних вагових параметрів, що складає 88,09 %.

В своїй позовній заяві позивач посилається на те, що ТТН не може бути єдиним та беззаперечним доказом підтвердження реальної маси відповідного транспортного засобу станом на час його зупинки.

З огляду на наведені доводи позивача, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», надає визначення основних термінів, які вживаються у даному законі, зокрема: автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Тобто дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу перевезення.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі Правила №363), наведені в цих Правилах терміни та поняття вживаються в такому значенні:

Перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;

Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання;

Замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни;

Замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів;

Вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; Вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до пункту 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно з ТТН № ТМ-5458 від 09.08.2023р. автомобільним перевізником є позивач, навантаження (маса брутто,тонн) 39,5.

Посилання позивача про те, що ТТН не може бути єдиним та беззаперечним доказом підтвердження реальної маси відповідного транспортного засобу станом на час його зупинки оцінюється судом критично, оскільки ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення вантажу, документує рух матеріальних цінностей, містить інформацію щодо кількості вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж та є одним із доказів реальності здійснення господарської діяльності з постачання, про що висловлено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 року у справі № 810/3713/16.

Доводи позивача щодо того, що товарно - транспортна накладна №ТМ-5458 від 09.08.2023р., яка надавалась водієм посадовим особам Укртрансбезпеки, була складена помилково, не спростовується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відтак, внаслідок перевірки дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо габаритно-вагових стандартів транспортних засобів посадовими особами Укртрансбезпеки було виявлено порушення позивачем вимог габаритно-вагових стандартів транспортних засобів понад 88,09% від нормативно-допустимих.

Доводи позовної заяви не підтверджують порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржуваний акт індивідуальної дії є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнята відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт" (вул. Шевченка, буд. 37, м. Дніпро, 49044, рнокпп 21861781) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (вул. Воскресенская, буд. 24, м. Дніпро, 49000, і.к. 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогст. 255 КАС Українита може бути оскаржене в строки, передбаченіст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Златін