Ухвала

від 23.11.2023 по справі 480/12283/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

23 листопада 2023 року Справа № 480/12283/23

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Савицька Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, і просить визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області щодо не нарахування і невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного зазначену додаткову винагороду за період з 11.10.2022 до 19.01.2023 у розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Разом з позовом було подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративну суду та його поновлення.

Клопотання обґрунтоване тим, що позов подано з порушенням строків, але такий строк не є значним, при тому, що змістом положень Кодексу адміністративного судочинства України не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду, а також, він не містить конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку. Крім того, позов подано у період воєнного стану. Також позивач наполягає на необхідності застосування судом правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 29.09.2022 по справі №500/1912/22.

Дослідивши матеріали позовної заяви та обставини, зазначені позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання та залишає позовну заяву без руху, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, у тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)

Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії", зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).

Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами пункту 17 частини першої статті 4 КАС публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною п`ятою статті 122 КАС передбачений місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до статті 233 КЗпП, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 (далі Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, згідно частин першої другої якої, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом з тим, Закон №2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є нарахування та виплата позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 11.10.2022 по 19.01.2023 у розмірі 30000,00 грн.

Таким чином, спірні правовідносини виникли після 19.07.2022, тобто після набрання чинності Закону №2352-ІХ.

З огляду на викладене, позивачем пропущений тримісячний строк відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, а підстави, які зазначені позивачем у заяві, визнаються судом неповажними.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 введено карантин з 12.03.2020, який діяв до 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначенихстаттею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин.

Враховуючи те, що позивач отримує щомісяця грошове забезпечення, у період з 11.10.2022 по 19.01.2023, позивачу не нараховувалося та не виплачувалася додаткова винагорода, як зазначено в позовній заяві, то починаючи з листопада 2022 року по лютий 2023 року позивач був обізнаний про невиплату його відповідних спірних сум грошового забезпечення.

Суд зазначає, що тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України фактично почав відліковуватись з 01.07.2023 (з дня скасування карантину) та мав закінчитись у жовтні 2023 року (02.10.2023 граничний тримісячний строк з дня скасування карантину, а не як помилково зазначає позивач у клопотанні 09.09.2023).

Таким чином, враховуючи обмеження трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, з урахуванням граничних строків з дня закінчення карантину на території України, позивач звернувся до суду лише 20.11.2023, тобто не в межах установлених законодавством строків.

Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з 02.10.2023 по 20.11.2023 позивачем не надано.

З огляду на викладене, позивачем пропущений тримісячний строк відповідно до положень ч. 2ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, а підстави, які зазначені позивачем у заяві, визнаються судом неповажними.

Стосовно посилання позивача на наявність введення в України військового стану, суд зазначає, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" 24.02.2022 в Україні введено режим воєнного стану. Судом враховується, що підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (ухвала Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 (справа №500/1912/22, адміністративне провадження № К/990/20688/22) дійшов висновку, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Будь-яких поважних причин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не надано.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій, і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Вирішальним для визначення строків звернення до адміністративного суду є встановлення факту, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, про що останнім зазначено у постанові від 21 березня 2019 року у справі 826/5240/18.

За наведених обставин та з огляду на ненадання позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, викладені позивачем обставини у заяві про поновлення строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, оскільки такі причини не носять ознак об`єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, у межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.

Частинами 1 та 2 ст.123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, позивачу необхідно усунути зазначений недолік позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав пропуску строку звернення до суду та надати докази поважності причин його пропуску.

Також, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначаються, зокрема, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України).

Всупереч вищевказаним вимогам, позивач не зазначив відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) відповідача.

Враховуючи викладене, позивачу необхідно надати належним чином оформлену позовну заяву, у якій вказати відомості про наявність або відсутність електронного кабінету та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали.

У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Н.В. Савицька