Постанова

від 23.11.2023 по справі 200/13827/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року справа №200/13827/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року (головуючий суддя І інстанції Галатіна О.О.), складене в повному обсязі 22 грудня 2022 року, у справі № 200/13827/21 за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з платника податків податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

На адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Донецькій області до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб (код бюджетної класифікації 18010900) в сумі 4 609,95 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року відмовлено у задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що станом на 07.10.2021 року за позивачем рахується борг, що раніше не був заявлений до суду, який виник з причини несплати самостійно задекларованих зобов`язань та нарахованої пені.

Враховуючи викладене та те, що зазначена сума заборгованості перед бюджетом в розмірі 4 609,95 грн. самостійно відповідачем не сплачена, у ГУ ДПС у Донецькій області виникли правові підстави для стягнення боргу.

Сторони в судове засідання не викликались, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встанови наступне.

фізична особа ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що між орендодавцем Костянтинівською районною державною адміністрацією з одного боку та орендарем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі від 30.03.2005 року.

Предметом договору є строкове платне користування земельною ділянкою, для обслуговування торгівельних кіосків. Об`єктом оренди є земельна ділянка площею 0,0058 га. Договір укладено на 49 років.

Відповідно до п.27 вказаного договору оренди дія договору припиняється якщо ліквідовано юридичної особи орендаря.

Відповідачем 22.05.2017 року припинено свою підприємницьку діяльність (номер проведення державної реєстрації припинення 22690060006012677).

З роздруківок з інтегрованої картки щодо відповідача випливає, що ОСОБА_1 має податковий борг з орендної плати з фізичних осіб у сумі 4 609,95 грн.

Податковий борг з орендної плати з фізичних осіб у заявленому розмірі позовних вимог виник на підставі звітної податкових декларацій з плати за землю за 2017-2019 рік.

Також позивачем надана копія корінця податкової вимоги від 16.01.2016 року "Ф" № 908-23, яка отримана відповідачем.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.02.2017 року по справі № 805/4885/16-а адміністративний позов Костянтинівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 4 395, 16 грн. задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь місцевого бюджету (код платежу 18010900) податковий борг з орендної плати з фізичних осіб в сумі 1 003 (одна тисяча три) гривні 65 (шістдесят п`ять) копійок на бюджетний рахунок одержувача № 33217815700058, УДКС у м. Костянтинівка, банк ГУ ДКСУ у Донецькій області, код ЄДРПОУ 37890775, МФО 834016. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Вищезазначена постанова набула законної сили 21 червня 2017 року.

Спірним у даній справі є правомірність заявлених позовних вимог

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, щопозовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Дослідив матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України), який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Пунктом 20.1.19 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи, зокрема, мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Облік платників податків і зборів (обов`язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Положеннями пунктів 95.195.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 КАСУ встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПКУ, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку 1 095 календарних днів із дня виникнення податкового боргу. Строк у 1 095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погащення податкового боргу, в тому числі й щляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПКУ не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1 095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.

Як встановлено судами та про що зазначалось вище, між орендодавцем Костянтинівською районною державною адміністрацією з одного боку та орендарем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі від 30.03.2005 року, предметом якого є строкове платне користування земельною ділянкою, для обслуговування торгівельних кіосків. Об`єктом оренди є земельна ділянка площею 0,0058 га. Договір укладено на 49 років.

Відповідно до п.27 вказаного договору оренди дія договору припиняється якщо ліквідовано юридичної особи орендаря.

Відповідачем 22.05.2017 року припинено свою підприємницьку діяльність (номер проведення державної реєстрації припинення 22690060006012677).

Таким чином, з 22.05.2017 року Відповідач припинив бути орендарем за вказаним договором оренди.

Поряд із цим, контролюючим органом було сформовано податкову вимогу форми «Ф» №908-23 від 16.01.2016, яка направлена пощтою та вручена Відповідачу.

Донецький окружний адміністративний суд 06.02.2017 виніс постанову по справі № 805/4885/16-а, якою задоволено позов Головного управління ДПС у Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення з платника податків податкового боргу встановленого податковою вимогою форми «Ф» №908-23 від 16.01.2016 року, яка вступила в законну силу та ні ким не оскаржувалась.

Таким чином відповідача вже було притягнуто до відповідальності за податковий борг, визначений вказаною податковою вимогою.

Верховний Суд вказує, що з огляду на правове регулювання порядку направлення податкових вимог, повторне направлення податкової вимоги не передбачено виключно у випадку, якщо з моменту направлення першої вимоги податковий борг, визначений у ній, не погашено в повному обсязі з урахуванням і того боргу, який виник після її направлення. Проте в разі, якщо після направлення податкової вимоги податковий борг був погащений у повному обсязі, вважається, що правовідносини з його погашення вичерпали своє значення (припинилися). Відповідно, в разі виникнення в подальшому у платника податків нового податкового боргу, порядок вжиття контролюючим органом заходів щодо його погашення розпочинається спочатку шляхом, зокрема, направлення платникові податків нової податкової вимоги. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 200/13827/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 листопада 2023 року.

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко

Е.Г.Казначеєв