Постанова

від 14.11.2023 по справі 440/14112/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Чеснокова А.О.

14 листопада 2023 р.Справа № 440/14112/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2021 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» (далі ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП») звернулось до суду з позовом, яким просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області (далі ГУ ДПС у Полтавській області, контролюючий орган) від 12.07.2021 року № 00046010702, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 2 937 412,5 грн.: 2 349 930 грн. за основним платежем, 587 482,50 грн. штрафні санкції.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що контролюючий орган протиправно ставить йому у вину заниження податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ «Тритон Агро», оскільки вищевказані операції носили реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, належним чином підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку.

Крім того, позивач просить вирішити питання щодо відшкодування на його користь судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, у розмірі 6000 грн.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов ГУ ДПС у Полтавській області зазначає, що на підставі направлення № 1539 від 13.05.2021 року та наказу від 13.05.2021 року №1127-П, виданого ГУ ДПС у Полтавській області відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України), проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» (код 39006447) з питань правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з постачальником ТОВ «ТРИТОН АГРО» (код 39006447): період з 01.12.2019 року по 31.01.2020 року.

Відповідач зазначив, що при дослідженні придбання ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» від постачальника - ТОВ «ТРИТОН АГРО» встановлено придбання товару, джерело походження якого не встановлене по ланцюгу постачання, базуючись на наступних даних: підприємством згідно ЄРПН не придбавались послуги, необхідні для здійснення господарської діяльності, а саме оплати послуг пов`язаних з навантаження, зважування, тощо; посадова особи підприємства ТОВ «ТРИТОН АГРО» керівник та головний бухгалтер - Одарюк Н.М. є одночасно посадової особою та засновником ТОВ «АГРО-СОНЦЕ»; надані платником податкові та видаткові накладні не є достатніми первинними документами, що дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі їх постачання.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не виконано вимоги ч. 2 ст. 662 ЦК України, оскільки відсутні документи, які засвідчують факт прийняття насіння кукурудзи за кількістю та якістю. Зокрема для перевірки не надано: сертифікати на насіння; фітосанітарні сертифікати; сертифікати країн-експортерів або сертифікати ОЕЄР; сертифікати ISTA; довідки про сортові і посівні якості насіння. В податкових накладних на придбання насіння кукурудзи, які складені та зареєстровані ТОВ «ТРИТОН АГРО» на адресу ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» наявна ознака імпортованого товару у розділі Б у графі «код» у стовпці «ознака імпортованого товару» стоїть позначка «X». Згідно наданих документів ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» придбає насіння кукурудзи у ТОВ «ТРИТОН АГРО», який надав документи щодо придбанні насіння кукурудзи у ТОВ «МАР-ТОРГ-ГРУП», ТОВ «ТРАСТ РЕТЕЙЛ», ТОВ «МАРВУС ГРУП», ТОВ «ЦЕНТРУМ ЛТД». Згідно ЄРПН в подальшому по ланцюгу постачання насінна кукурудзи постачальниками вищевказаних підприємств є ТОВ «СВІФТ АГРОКРАФТ», ТОВ «СЕЛЕКТ ПРОФІ», ТОВ «ТРАЙНСПАЙР». Всі вищезазначені підприємства згідно інформаційними даними бази Державної митної служби «Єдина автоматизована інформаційна система» не є імпортерами насіння кукурудзи.

Також, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» від 26.12.2002 року № 411-IV ввезення насіння і садивного матеріалу здійснюється за наявності фітосанітарного сертифіката та сертифіката країни-експортера, що засвідчує якість насіння та/або садивного матеріалу, або сертифіката ОЕСР і сертифіката ISTA. Під час проведення перевірки ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» не пред`явлено для проведення перевірки вищевказаних обов`язкових документів. Згідно даних розміщених на сайті «Інформаційно-аналітичний портал АПК України» у розділі «Реєстр сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал» відсутня інформація щодо отримання підприємствами постачальниками: ТОВ «ТРИТОН АГРО», ТОВ «МАР-ТОРГ-ГРУП», ТОВ «ТРАСТ РЕТЕЙЛ», ТОВ «МАРІУС ГРУП», ТОВ «ЦЕНТРУМ ЛТД», ТОВ «СВІФТ АГРОКРАФТ», ТОВ «СЕЛЕКТ ПРОФІ», ТОВ «ТРАЙНСПАЙР» сертифікатів на насіння кукурудзи. Джерело походження насіння кукурудзи відвантаженої по ланцюгу постачальників ТОВ «МАР-ТОРГ-ГРУП», ТОВ «ТРАСТ РЕТЕЙЛ», ТОВ «МАРІУС ГРУП», ТОВ «ЦЕНТРУМ ЛТД» через посередника ТОВ «ТРИТОН АГРО» дона ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» не встановлено. Фактично ТОВ «ТРИТОН АГРО» здійснюється реалізація товару (насіння кукурудзи) невідомого походження, введеного ним в обіг завдяки оформлення ТОВ «МАР-ТОРГ-ГРУП», ТОВ «ТРАСТ РЕТЕЙЛ», ТОВ «МАРІУС ГРУП», ТОВ «ЦЕНТРУМ ЛТД» недостовірних документів.

Враховуючи викладене вище, зважаючи на той факт, що виписані адресу ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» видаткові накладні, податкові накладе не відповідають фактичному руху (його відсутності в дійсності) активів, останні не можуть враховуватися в даних податкового обліку.

У додаткових поясненнях до відзиву на адміністративний позов контролюючий орган щодо необґрунтованості витрат на правничу допомогу зазначає, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. не є співмірності зі складністю справи, оскільки по даній категорії справ стала судова практика. Також, зазначає, що вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів є складовою частиною підготовки позовної заяви та не має самостійного значення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 року задоволено адміністративний позов ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП».

Так, судовим рішенням визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00046010702 від 12.07.2021 року.

Судом проведений розподіл судових витрат - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» судові витрати в розмірі 28 700 грн.

Висновок суду вмотивований тим, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю .

Крім того, суд зазначив, що ПК України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-підрядниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків-покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Невиконання податкових обов`язків контрагентом платника податків не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні

Також, суд зазначив, що наявна в інформаційно-аналітичних базах податкова інформація відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, г безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ ДПС у Полтавській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України слід часткового скасувати, з наступних підстав.

Судом установлено, що ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» є юридичною особою приватного права (код ЄДРПОУ 39006447). Позивач у встановленому законом порядку зареєстрований платником податку на додану вартість.

З 13.05.2021 року по 19.05.2021 року ГУ ДПС у Полтавській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період з 01.12.2019 року по 31.01.2020 року, за наслідками якої складено акт № 3567/16-31-07-02-08/39006447 від 28.05.2021 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 349 930,00 грн., в т.ч. за грудень 2019 року 1 890 357,00 грн., січень 2020 року 459 573,00 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Полтавській області 12.07.2021 року прийнято податкове повідомлення-рішення:

№ 00046010702 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 937 412,50 грн., в тому числі: за податковим зобов`язанням 2 349 930,00 грн., за штрафними санкціями 587 482,50 грн.,

Позивач, не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, скористався процедурою їх адміністративного оскарження, за результатами якої вищий контролюючий орган залишив скаргу ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Положеннями п. 44.2 ст. 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

За змістом ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відтак, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно вимог ст. 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України врегульовано, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Аналіз викладеного дає підстави стверджувати, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні (в електронному або паперовому вигляді), первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції в податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, норми податкового законодавства пов`язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії договорів та первинних документів, складених сторонами правочинів, суд встановив такі обставини.

Між ТОВ «ТРИТОН АГРО» (Постачальник) та ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» (Покупець) укладено договір поставки № 0212/01 від 02.12.2019 року, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати (поставити) Покупцеві у його власність Товар, асортимент, кількість, ціна і вартість якого визначені у Специфікаціях (Додатках), які є невід`ємною частиною цього договору. Покупець зобов`язується оплатити вартість Товару на умовах, визначених цим Договором, та прийняти його у визначений строк.

До договору поставки наявні специфікації на поставку товару (перелік визначений в акті перевірки).

Згідно до п.1.6 наданих специфікацій до договору поставки № 0212/01 від 02.12.2019 року: Товар поставляється на умовах СРТ-склад Покупця (вул..Ливарна,5, м. Полтава) згідно з Правилами Інкотремс-2010, на підставі письмової заявки Покупця із зазначенням адреси складу поставки Товару, направленої на адресу Постачальника, на умовах та у строки, що визначені у п.1.3 даної Специфікації (Додатку).

Доставка Товару здійснюється найманим автотранспортом, послуги якого оплачує «Постачальник».

На виконання укладеного договору № 0212/01 від 02.12.2019 року, постачальником ТОВ «ТРИТОН АГРО» виписано на адресу ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» видаткові та податкові накладні та розрахунки коригування. Оплата за товар (насіння кукурудзи) ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» здійснена шляхом безготівкових розрахунків на підставі платіжних доручень (перелік вищезазначених документів зазначений в акті перевірки).

Згідно документів, які містяться в матеріалах справи, перевезення (переміщення) товару ТОВ «ТРИТОН АГРО» здійснено шляхом залучення третіх осіб. На підтвердження даного факту надані акти виконаних робіт.

Товар, отриманій від ТОВ «ТРИТОН АГРО» був реалізований третім особам СТОВ Агрофірма Оржицька, ТОВ Промінь-Приват, ФГ Фаворит-Агро Плюс.

Так, з таблиці 1 (що є додатком до листа-заперечення до акту перевірки від 25.06.2021 року № 31) вбачається, що вартість продажу третім особам товару, придбаного у ТОВ «ТРИТОН АГРО» складає 15 198 224,48 грн з ПДВ, собівартість даного товару 14 099 580,90 грн., таким чином валовий прибуток від реалізації складає 1 098 643,58 грн з ПДВ.

З огляду на вищевикладене, позивачем правомірно сформований податковий кредит за господарськими операціями із зазначеним вище суб`єктом господарювання.

Як слідує з акту перевірки, згідно наданих документів ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» придбає насіння кукурудзи у ТОВ «ТРИТОН АГРО», який надав документи щодо придбання насіння кукурудзи у ТОВ «МАР-ТОРГ-ГРУП», ТОВ «ТРАСТ РЕТЕЙЛ», ТОВ «МАРІУС ГРУП», ТОВ «ЦЕНТРУМ ЛТД».

Наполягаючи на фіктивності вищевказаних господарських операцій контролюючий орган вказував на відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності; неможливість встановлення джерела походження товару, його виробництва та введення в обіг; відсутність необхідних умов для реального здійснення господарських операцій.

З огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів проведення зустрічної звірки із зазначеними суб`єктами господарювання, а саме: ТОВ «МАР-ТОРГ-ГРУП», ТОВ «ТРАСТ РЕТЕЙЛ», ТОВ «МАРІУС ГРУП», ТОВ «ЦЕНТРУМ ЛТД» та дослідження первинних документів, які б підтверджували реальний обсяг фізичного навантаження на працівників, реальну, а не ймовірну, кількість відпрацьованих ними робочих днів та не досліджено чи залучались додаткові трудові ресурси, в тому числі на підставі цивільно-правових договорів, суд відхиляє вищевказані твердження відповідача як необґрунтовані та непідтверджені жодними доказами.

Що стосується безпосереднього контрагента ТОВ «ТРИТОН АГРО», відповідачем наданий акт перевірки ТОВ «ТРИТОН АГРО» № 5514/16-31-07-01-10/41508974 від 20.07.2021 року, яким встановлено порушення, у т.ч. по взаємовідносинам з ТОВ «ТРАСТ РЕТЕЙЛ», ТОВ «ЦЕНТРУМ ЛТД», ТОВ «МАРІУС ГРУП». За результатами даної перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення, які були оскаржені в судовому порядку. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 року у справі № 440/9618/21, що набрало законної сили 18.04.2023 року, позов ТОВ «ТРИТОН АГРО» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення.

Контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження його доводів про відсутність необхідних умов для реального здійснення спірних господарських операцій.

Відхиляючи доводи відповідача щодо відсутності у господарських операцій позивача з ТОВ «ТРИТОН АГРО» ознак реальності, колегія суддів зауважує, що зазначені відомості самі по собі не є достатнім та належним доказом «безтоварності» спірних господарських операції. При цьому суд виходить з того, що під час надання правової оцінки правомірності формування платником податку даних податкового обліку у зв`язку з придбанням товарів/послуг мають враховуватись відомості про безпосереднє здійснення господарської операції між покупцем та постачальником.

Право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником/виконавцем - платником ПДВ, сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару /послуги.

ПК України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-підрядниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків-покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Невиконання податкових обов`язків контрагентом платника податків не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.

Посилання податкового органу на ненадання позивачем підтверджуючих документів в повному обсязі, а саме: сертифікати якості виробника, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними /розрахунками коригування до таких податкових накладних.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Сертифікати якості придбаного товару, не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, а лише свідчать про якість товару та не є обов`язковими при формуванні платником податку витрат та податкових зобов`язань, податкового кредиту з податку на додану вартість. Відсутність таких документів не позбавляє платника податків права на формування податкового кредиту за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої покупцю продавцем товару.

Крім того, як пояснив позивач, запитані податковим органом сертифікати якості виробника були передані підприємством під час реалізації товару третім особам, про які зазначалося під час надання відповіді на запит. Таким чином, вказані сертифікати фізично не могли бути в наявності у платника податків під час проведення перевірки, тоді як товар реалізовано протягом грудня 2019 року - червня 2020 року.

Щодо доводів податкового органу про наявність порушень податкового законодавства з боку ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» на підставі зібраної податкової інформації про контрагента ТОВ «ТРИТОН АГРО», суд зазначає наступне.

Пунктом 63.12 ст. 63 ПК України встановлено, що інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Наявна в інформаційно-аналітичних базах податкова інформація відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (дана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 826/16272/13-а).

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку.

Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а, отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган (Постанова Верховного Суду від 15.03.2019 року у справі № 815/3276/15).

Щодо посилання податкового органу на необхідність перевірки всіх контрагентів по ланцюгу постачання, суд зазначає наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах від 03.04.2020 року у справі № 818/940/17, від 07.04.2020 року у справі № 820/2665/16.

Щодо аналізу контрагентів та зазначення в акті перевірки про відсутність або недостатність персоналу у таких контрагентів, суд зазначає наступне.

Згідно позиції Верховного Суду про те, що відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, так само як і сертифікатів якості на поставлений товар, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (Постанова ВС від 12.04.2018 року у справі № 805/4710/16-а), а відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). (Постанова ВС від 11.06.2019 у справі № 825/2387/18).

Крім того, контролюючим органом в акті перевірки не наведено факти, які б підтверджували недобросовісність ТОВ «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП», як платника податків та які б свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента, враховуючи, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податку від інших осіб, питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

З огляду на наявність у позивача всіх підтверджуючих документів, що надають право для віднесення спірної суми податку до складу податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту придбання позивачем товару саме у зазначеного контрагента.

До того ж, в силу положень ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з його контрагентом в охопленому перевіркою періоді мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, а тому формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних ґрунтуються на вимогах ПК України.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Невиконання контролюючим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі № 822/1817/18.

З огляду на вищезазначені висновки суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його заперечення, і не довів правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 12.07.2021 року № 00046010702 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених у суді першої інстанції витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи копії наступних документів: договору від 01.10.2021 року № 9/4 про надання правничої допомоги разом з додатком № 1 від 01.10.2021 року; акт наданих правничих послуг № 41 від 25.10.2021 року; рахунок фактуру № 45 від 25.10.2021 року; виписку банку від 21.10.2021 року; ордер ПТ № 041133 на надання правової допомоги від 01.10.2021 року.

Відповідно до п. 4.1 договору від 01.10.2021 № 9/4 про надання правничої допомоги, розмір оплати праці Адвоката при наданні правничої допомоги, а також умови розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до цього договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги № 9/4 від 01.10.2021 року, розмір витрат на правничу допомогу адвоката складає 6000 грн.: вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів 2 год. х 500,00 грн. = 1 000 грн.; складання позову та формування додатків до нього 5 000 грн.

Як вбачається з акту наданих правничих послуг № 41 від 25.10.2021 року адвокатом надані клієнту такі послуги:

- вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів - витрачено 2 години, вартість 1 000 грн;

- складання позову та формування додатків до нього - витрачено 1 годину, вартість 5000 грн.

Загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 6 000 грн.

Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17).

На виконання ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Так, відповідач заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що витрати за надання правничої допомоги були не співмірними зі складністю справи.

За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Проаналізувавши зроблений представником позивача розрахунок та надані відповідачем заперечення, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи, що означена справа не відноситься до категорії справ значної складності, а практика судів адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах є однозначною та численною, а тому підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 4000 грн, у зв`язку з чим заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню.

Оскільки означені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення в частині, якою судом стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. скасуванню.

Інші доводи та заперечення учасників справи означених висновків колегії суддів не спростовують.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року скасувати в частині, якою судом стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ ВП 44057192) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОПРОМ-ЦЕНТР ГРУП» (вул. Небесної Сотні, 74, м. Полтава, Полтавська область, 36022, ЄДРПОУ 39006447) судові витрати в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. МельніковаСудді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова

Постанова у повному обсязі складена і підписана 22 листопада 2023 року.