Постанова

від 20.11.2023 по справі 490/1956/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.11.23

22-ц/812/1247/23

Провадження № 22-ц/812/1247/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 листопада 2023 року м. Миколаїв

справа №490/1956/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Стрілець К.О.,

за участю: представника позивача Гайдаржий А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Гайдаржий Андрієм Валерійовичем,

на рішенняЦентрального районногосуду м.Миколаєва,ухвалене 13вересня 2023року підголовуванням суддіГуденко О.А.в приміщенніцього жсуду,повний текстсудового рішенняскладений 22вересня 2023року,у цивільнійсправі

за позовом

ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міськоїради,Миколаївського квартирно-експлуатаційногоуправління командуваннясил логістикиЗбройних СилУкраїни, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання недійсними пунктів рішень органу місцевого самоврядування, скасування державного акту та державної реєстрації земельної ділянки,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2020 року позивач звернувся із позовом до Миколаївської міської ради (далі ММР), виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі виконком ММР), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання недійсними пунктів рішень органу місцевого самоврядування, скасування державного акту та державної реєстрації земельної ділянки.

Позивач зазначав,що йомуна правівласності належитьземельна ділянкаплощею 960м 2 з призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У вересні 2017 року позивач мав намір відновити межі своєї земельної ділянки для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру (далі ДЗК). Для цього було розроблено відповідну технічну документацію та подано її до структурного підрозділу Держгеокадастру для внесення відповідних відомостей у ДЗК.

Рішенням державного кадастрового реєстратора від 02 жовтня 2017 року № РВ 4800306782017 позивачеві було відмовлено у внесенні до ДЗК відомостей про його земельну ділянку, оскільки його земельна ділянка на 99,7094 % перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, яка перебуває у постійному користуванні Квартиро-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (далі КЕВ).

Для усунення порушених прав, позивач звернувся до КЕВ з письмовою вимогою. Однак листом йому було повідомлено про відсутність у них повноважень усувати виявлене порушення.

На його звернення виконком ММР повідомив позивачу, що КЕВ одержало у постійне користування земельну ділянку площею 310,9932 га на підставі рішення Виконкому від 29 листопада 1996 року № 595, в яке у подальшому були внесені зміни згідно з рішенням Ради від 03 листопада 2000 року № 23/43. Також Виконком повідомив, що при відведенні земельної ділянки для КЕВ не було враховано вже відведені земельні ділянки під забудову громадянам.

Також із листа Управління Держгеокадастру від 27 листопада 2017 року стало відомо, що земельна ділянка площею 310,9932 га, надана у постійне користування КЕВ, була поділена на підставі технічної документації від 31 липня 2013 року, виготовленої ДП «Укрспецзем». В результаті поділу була утворена земельна ділянка площею 170,7298 га з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003. Саме ця земельна ділянка накладена на земельну ділянку позивача і відомості саме про цю земельну ділянку внесені до ДЗК.

Посилаючись на те, що оскільки земельна ділянка площею 310,9932 га, поділена у подальшому на земельну ділянку площею 170,7298 га з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, набута КЕВ у постійне користування пізніше, ніж позивач набув у власність свою земельну ділянку, практично повністю перетинається із земельною ділянкою позивача, що створює останньому перешкоди у її користуванні, позивач, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просив суд визнати недійсним пункт 1.4 рішення Виконкому ММР від 29 листопада 1996 року № 595; визнати недійсним пункт 7.8 рішення ММР від 03 листопада 2000 року № 23/43; скасувати державний акт на право постійного користування землею (земельною ділянкою площею 310,9932 га) І-МК № 002380 від 08 лютого 2001 року та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003.

Протокольною ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2020 року залучено до участі у справі як співвідповідача Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаєва (далі КЕВ). В подальшому після переформування правонаступником КЕВ стало Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних Сил України (далі Миколаївське КЕУ).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги про скасування державного акту на право постійного користування землею та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, що є за своєю суттю позбавленням права власності на вказану земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони і перебуває у державній власності, заявлена до органів місцевого самоврядування та структурного підрозділу МО КЕВ міста Миколаєва, а не до держави Україна в особі уповноваженого органу, тобто до неналежного відповідача у справі.

А також суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд дійшов висновку, що у дійсних правовідносинах сторін, за відповідачем КЕВ, правонаступником якого є Миколаївське КЕУ, зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку до складу якої, як стверджує позивач, входить і належна йому на праві власності спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 , право власності на яку у встановленому законодавством порядку за ОСОБА_1 не зареєстровано, а за такого належним та ефективним способом захисту прав є пред`явлення саме віндикаційного, а не негаторного позову і щодо саме належних йому 960 м 2, а не всіх 30 га земель оборони.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач через свого представника адвоката Гайдаржий А.В., посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив його скасувати ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Крім того, просив стягнути із відповідачів солідарно на корить позивача судові витрати, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем на стадії апеляційного провадження у розмірі 8000 грн.

Узагальненні доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що у цій справі вимоги про припинення права державної власності на земельну ділянку, надану відповідачеві КЕУ у постійне користування, не заявлялися. Саме по собі скасування акту на постійне користування землею не призведе до припинення права державної власності на відповідні землі. А тому, на думку апелянта, суд першої інстанції абсолютно помилково дійшов висновку про неналежного відповідача по справі.

Позивач вважає, що заявлені позовні вимоги є захистом права власності позивача шляхом усунення перешкод у здійсненні позивачем майнових прав на належну йому на праві власності земельну ділянку, а саме усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою та відшкодуванням завданих збитків.

Позивач стверджує, що саме КЕВ, а й відповідно Миколаївське КЕУ, є належним відповідачем, оскільки він є структурним підрозділом уповноваженого органу держави України, який створив відповідні перешкоди, що заважають позивачу нормально здійснювати його право власності. Відповідачі ММР та виконком ММР також є належними відповідачами, оскільки вони створили перешкоди, що заважають позивачу здійснювати його право власності, прийнявши відповідно пункт 7.8 рішення ММР від 03 листопада 2000 року № 23/43 та пункт 1.4 рішення виконкому ММР від 29 листопада 1996 року.

Апелянт зазначав, що порушення прав власності, які зокрема зачіпають право користування і право розпорядження своїм нерухомим майном, які позивач не може здійснювати належним чином, оскільки необхідною умовою для здійснення такого роду правочинів є вимога наявності кадастрового номеру земельної ділянки. Тобто позивач заявляв у своїй позовній заяві про усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном, що відповідно є порушенням його права власності, не пов`язаним із правом володіння. Вказані порушення його права власності є підставою для визнання недійсними оскаржуваних пунктів рішень органу місцевого самоврядування, скасування державного акту та державної реєстрації земельної ділянки.

Апелянт вказує, що істотною умовою договору, на підставі якого набувається право власності на об`єкт нерухомого майна, пов`язаного з переходом права власності (крім державної, комунальної власності) на земельну ділянку є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на такий об`єкт. Отже, проведення державної реєстрації земельної ділянки у ДЗК з присвоєнням їй відповідного кадастрового номеру є обов`язковою умовою для набуття такою ділянкою відповідної оборотоздатності. Позивач у позові навів відповідні обставини, які свідчать про наявність перешкод у проведенні державної реєстрації належної йому земельної ділянки та надав відповідні докази на підтвердження цього. Неможливість здійснити державну реєстрацію земельної ділянки позивача через дії відповідачів призводить до обмеження права власності позивача на земельну ділянку, які полягають у неможливості розпорядитися нею та побудованим на ній будинком. На думку апелянта, суд не врахував зазначеного і дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.

Апелянт посилається, що суд першої інстанції неправильно визначив «спірне майно», яке є предметом спору і неправильно визначив предмет позову; неправильно встановив питання наявності або відсутності у позивача права володіння даним майном; помилково заявив, що право власності позивача не зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вказує, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003 зареєстровано за Миколаївським КЕУ, хоча дана земельна ділянка не є предметом спору. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні будь які відомості про земельну ділянку з вказаним кадастровим номером, хоча вона була сформована вже у 2013 році шляхом поділу. Натомість права на земельну ділянку позивача площею 960 м2, яка і є предметом спору, вважаються чинними в силу положень частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зміни порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно не впливають на дійсність державної реєстрації, здійсненої до моменту прийняття змін до законодавства та відповідно до законодавства чинного на момент здійснення такої реєстрації і на наявність у особи права власності і усіх відповідних правомочностей власника. Дійсність державної реєстрації даної земельної ділянки і наявність у позивача права володіння на його ділянку 960 кв.м. жодна із сторін не оспорювала і відповідних доказів не надавала. Відповідач Миколаївське КЕУ ніколи не набував права власності на вище зазначену земельну ділянку, яка є предметом спору і право власності на яку порушене. Доказів протилежного відповідач не надавав і суд не встановлював. Наведене вказує на безпідставність висновків суду про віндикаційний позов як належний спосіб захисту прав позивача.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від відповідача Миколаївська міська рада надійшов відзив, у якому представник відповідача заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві представник ММР зазначав, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року у справі № 2а-5579/10/1470 встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради №595 від 29 листопада1996 року, з відповідними змінами згідно з рішенням ММР №23/43 від 03 листопада 2000 року, КЕЧ Миколаївського району (на цей час КЕВ міста Миколаїв) був виданий Державний акт серії І-МК №002380 від 08 лютого 2001 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 3109932 кв.м. для розташування військової частини НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 . Вказаний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою був зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею під номером 394. На теперішній час на вказаній земельній ділянці розташована військова частина НОМЕР_1 , яка входить до складу Об`єднаних сил швидкого реагування Збройних Сил України та військова частина НОМЕР_2 .

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року у тій же справі зупинена дію рішення ММР № 36/66 від 04 вересня 2009 року та заборонено вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 3109932 кв. м. по АДРЕСА_2 , яка була надання для розташування військової частини НОМЕР_1 рішенням ММР № 595 від 29 листопада 1996 року.

Вказує, що оскільки оскаржувані пункти рішення виконкому ММР від 29 листопада 1996 року № 595 та рішення ММР від 03 листопада 200 року № 23/43 вичерпали дію фактом виконання, а отже скасування нечинних пунктів рішень не призведе до ефективного захисту порушених, на думку позивача, прав. Вважає, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, а позовні вимоги є безпідставними та непоґрунтованими. Також вважає, що належним та ефективним способом захисту прав є пред`явлення саме віндикаційного, а не негаторного позову.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 23 лютого 1994 року за реєстровим номером 618, ОСОБА_1 на підставі рішення ММР від 20 жовтня 1993 року за № 18/14 надано у приватну власність земельну ділянку площею 960 м2 по АДРЕСА_1 , яка розташована на території ММР, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 березня 2011 року, за ОСОБА_1 зареєстрований на праві власності житловий будинок, загальною площею 174,9 м. кв. з господарськими будівлями, огорожами та спорудами по АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.4 рішення виконкому ММР від 29 листопада 1996 року №595 «Про затвердження матеріалів інвентаризації і відведення земель підприємствам, установам та організаціям за фактичним землекористуванням», затверджено матеріали інвентаризації та відведено земельні ділянки за фактичним землекористувачем КЕЧ Миколаївського району Міністерства оборони України в постійне користування площею 3109932 кв.м. для розташування військової частини № НОМЕР_3 по пр. Героїв Сталінграда.

Пунктом 7.8 рішення ММР від 03 листопада 2000 року № 23/43 «Про попереднє погодження місць для розташування об`єктів, резервування земельних ділянок на термін виконання проектно-вишукувальних робіт, вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам, внесення змін до рішень міської ради та міськвиконкому» - внесені зміни, а саме, пункт 1.4 рішення виконкому ММР від 29 листопада 1996 року №595 читати в такій редакції: «Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району Міністерства оборони України в постійне користування площею 3109932 кв.м. для розташування військової частини НОМЕР_1 по АДРЕСА_3 ».

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серія І-МК № 002380 від 08 лютого 2001 року за реєстровим номером 394, КЕЧ Миколаївського району Міністерства оборони України надано у постійне користування 310,9932 га землі в межах згідно з планом землекористування для розташування військової частини НОМЕР_1 .

У 2017 році позивач замовив розроблення технічної документації для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 960 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 , яка була розроблена ФОП ОСОБА_2

12 липня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був підписаний акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання щодо вказаної земельної ділянки.

Рішенням № РВ-4800306782017 від 02 жовтня 2017 року державного кадастрового реєстратора Відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Воронову Г.П. відмовлено у внесенні до ДЗК відомостей про його земельну ділянку на підставі поданої технічної документації, оскільки встановлено перетин на 99,7% з земельною ділянкою кадастровий номер 4810137200:01:022:0003.

Із листа-відповіді КЕВ м. Миколаєва від 15 грудня 2017 року вбачається, що на картковому обліку КЕВ м. Миколаїв знаходиться військове містечко № НОМЕР_4 за адресою АДРЕСА_2 площею 170,7298 га, відповідно до Державного акту серія І МК № 002380 від 08 лютого 2001 року, кадастровий номер 4810137200:022:0003, зареєстрованого у НКС 05 червня 2014 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. КЕВ м. Миколаїв звернулося до відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо вирішення питання накладки земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0960 га на земельну ділянку Міністерства оборони України та отримало відповідь щодо звернення до землевпорядної організації, яка виготовила технічну документацію для з`ясування причин такого накладання, але на теперішній час вказана організація припинила свою діяльність. Також роз`яснено, що згода на припинення прав постійного користування земельними ділянками Міністерства оборони України надається безпосередньо Міністром оборони України, отже вирішення такого питання не входить до компетенції КЕВ.

Відповідно до Витягу з ДЗК про земельну ділянку, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, загальною площею 170,7298 га, внесені в установленому законом порядку 05 червня 2014 року до ДЗК, форма власності державна власність, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики , оборони та іншого призначення.

Згідно з листом-відповіді Миколаївської обласної державної адміністрації позивачеві від 18 червня 2018 року вбачається, що за інформацією ММР під час надання КЕЧ Миколаївського району земельної ділянки площею 310,9932 га не був врахований той факт, що частина цієї ділянки вже відведена громадянам під житлову забудову. Зазначене призвело до накладання земельної ділянки по АДРЕСА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 4810137200:01:022:0003, яка перебуває у державній власності.

Вжитими судом першої інстанції заходами щодо витребування доказів - технічної документації з землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 4810137200:01:022:0003 встановлено, що вказана документація відсутня як у замовника (КЕВ), так і у Головному управлінні Держгеокадастру у Миколаївській області.

Відповідно до положення про Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних Сил України від 26 травня 2023 року відбулося переформування КЕВ міста Миколаєва в Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних Сил України, яке є правонаступником всіх прав та обов`язків КЕВ міста Миколаєва.

Позиція апеляційного суду

Частиною першою статті 15ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з статтею 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою вказаної статті.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив про наявність перешкод у проведенні державної реєстрації належної йому земельної ділянки та пред`явив вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у справах в аналогічних правовідносинах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30січня 2019року справа № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) та від 4 вересня 2018 року справа № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та відноситься до земель оборони.

Відповідно доположень статі77Земельного кодексуУкраїни та статі 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Відповідно до положень статі 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України, зокрема, здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України; забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

За статтею 14 цього Закону земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Отже колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Миколаївське КЕУ є неналежним відповідачем по справі, оскільки доказів того, що Миколаївське КЕУ уповноважено представляти державу у правовідносинах стосовно спірної земельної ділянки матеріали справи не містять. Водночас, таким уповноваженим органом є Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади, наділений відповідними повноваженнями.

Натомість клопотань про залучення Міністерства оборони України, як співвідповідача, позивач не заявляв.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (частини перша-четверта статті 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 30 квітня 2020 року справа № 352/382/18 провадження № 61-40424св18.

За таких обставин у задоволенні позову слід було відмовити внаслідок пред`явлення його до неналежного відповідача.

Між тим, встановивши неналежний суб`єктний склад по даній справі, суд передчасно дійшов висновку про недоведеність вимог позивача та неналежний спосіб захисту, з яким звернувся позивач.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, але помилився щодо мотивів такої відмови.

За таких обставин, рішення має бути змінене на підставі пунктів 3, 4 статті 376 ЦПК України, з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційний суд змінює оскаржене рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Гайдаржий Андрієм Валерійовичем, задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняттята може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбаченихст.389 ЦПК України.

ГоловуючийІ.В. Лівінський СуддіТ.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повний текст постанови виготовлений 23 листопада 2023 року