Постанова

від 14.11.2023 по справі 911/2275/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. Справа№ 911/2275/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцька Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Коваленко О.І. (ордер серія ВМ № 1038677 від 30.05.2023 (в режимі відеоконференції)

від відповідача-1: Кир`ян Д.І. (ордер серія АІ № 1310104 від 05.09.2023)

від відповідача-2: не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Валерайт"

на рішення господарського суду Київської області від 14.03.2023

у справі № 911/2275/22 (суддя - Черногуз А.Ф.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагростандарт"

до

1) товариства з обмеженою відповідальністю "Валерайт"

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Красноколядинське"

про визнання договору відступлення права вимоги недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Інтерагростандарт" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Валерайт" та ТОВ "Красноколядинське" про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням ст.ст. 203, 516 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки п. 9.6 договору містить умову відповідно до якої жодна із сторін не має права відступати право вимоги за ним без письмової згоди іншої сторони, натомість позивач такої згоди на відступлення не надавав.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.03.2023 позов задоволено: визнано недійсним договір від 27.06.2022 "про відступлення права вимоги за договором поставки № 24016 від 24.01.2020", укладений між ТОВ "Красноколядинське" та ТОВ "Валерайт".

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що у договорі поставки сторонами закріплено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки третій особі без письмової згоди іншої договірної сторони та прийшов до висновку про наявність підстав для визнання договору недійсним з огляду на недотримання сторонами договору відступлення права вимоги положень первісного договору, за яким здійснено відступлення права вимоги та вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ТОВ "Валерайт" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку скаржника:

1) судом не враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 щодо сутності відступлення, а також те, що переуступка вимог здійснена за плату та здійснюється на підставі наказу господарського суду, а не первісного договору;

2) в рамках розгляду заяви про заміну кредитора у справі № 920/408/21 господарським судом Сумської області надано оцінку твердженням боржника про те, що відступлення відбулось за відсутності його згоди та відхилено їх з посиланням на те, що сторонами погоджено відступлення не за договором поставки, а за зобов`язаннями з виконання рішення суду (новація);

3) на адресу нового кредитора не надходили заперечення боржника щодо заміни кредитора у зобов`язанні;

4) позов є зловживанням правами, оскільки його задоволення не призведе до поновлення прав позивача.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Майданевич А.Г.

З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 28.04.2023 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи № 911/2275/22 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 витребувано з господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2275/22.

18.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/2275/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 поновлено апелянту пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження, зупинено дію оскаржуваного рішення до закінчення апеляційного провадження у даній справі та справу призначено до розгляду на 27.06.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 розгляд справи відкладено на 05.09.2023.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023, в зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.

06.07.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечував проти її задоволення з посиланням на те, що:

1) зміст договору відступлення свідчить про те, що було відступлено зобов`язання саме за договором поставки, при цьому рішення суду може тільки підтверджувати законність відповідної вимоги;

2) скаржником не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 910/11124/19, яким визначено, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачено;

3) повідомлення боржника про відступлення права вимоги не є тотожним отриманню згоди останнього, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17;

4) суд в межах розгляду заяви про заміну стягувача не міг встановлювати недійсність чи законність укладення договору про відступлення;

5) поняття фраудаторного позову не підлягає застосуванню у даному випадку;

6) укладеним правочином порушено умови первісного договору, який містив заборону на заміну кредитора без отримання згоди боржника.

05.09.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості адвокату ознайомитись з матеріалами справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 клопотання представника відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено на 10.10.2023.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023, в зв`язку з перебуванням судді Барсук М.А. у відрядженні, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 судове засідання було відкладено на 07.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023, розгляд справи було відкладено на 14.11.2023, в зв`язку з технічними збоями у позивача в роботі системи EASYCON, нестабільною мережею Інтернет.

У судове засідання, 14.11.2023 представник відповідача-2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 234-236).

Частинами 5 та 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно ст. 242 ГПК України днем вручення ухвали є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії ухвали на офіційну електронну адресу особи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача-2 у судовому засіданні 14.11.2023.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні, підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, що з`явились в судове засідання, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 ГПК України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.01.2020 між ТОВ "Інтерагростандарт" та ТОВ "Красноколядинське" укладено договір поставки № 240116 (далі - договір № 240116; а.с. 4-5), відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ "Інтерагростандарт", як постачальник зобов`язувалось поставити і передати у власність ТОВ "Красноколядинське", як покупця, хімічну продукцію, а покупець належним чином прийняти та оплатити продукцію в сумі, строки та на умовах визначених цим договором.

Відповідно до п. 9.8 договору поставки № 24016 від 24.01.2020 жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки третій стороні без письмової згоди іншої договірної сторони.

З огляду на часткове невиконання умов договору постачальником, ТОВ "Красноколядинське" звернулося до суду з вимогою про стягнення з ТОВ "Інтерагростандарт" заборгованості за наслідками чого рішенням господарського суду Сумської області у справі № 920/408/21 від 05.07.2021 (а.с. 6-11) позовні вимоги задоволено, стягнуто суму попередньої оплати товару за договором поставки № 24016 від 24.01.2020 в розмірі 4 640 314,64 грн, відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 69 604,72 грн та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн.

03.08.2021 на виконання вказаного рішення видано наказ.

28.08.2022 ТОВ "Валерайт" звернулося до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому документі - наказі від 03.08.2021 у справі № 920/408/21, на підставі ч. 5 статті 334 ГПК України (а.с. 12-14).

Підставою для заміни сторони у виконавчому провадженні заявник визначив те, що між ТОВ "Валерайт", як новим кредитором та ТОВ "Красноколядинське", як первісним кредитором, укладено договір від 27.06.2022 про відступлення права вимоги за договором поставки № 24016 від 24.01.2020 (а.с. 15-18).

Права вимоги, що відступаються за цим договором належать первісному кредитору на підставі наказу господарського суду Сумської області від 03.08.2021 котрий виданий на виконання рішення суду у справі № 920/408/21 (п. 2.3 договору відступлення права вимоги).

Враховуючи те, що первісний кредитор не отримував згоди боржника на передачу прав та обов`язків ТОВ "Валерайт", позивач, звертаючись із даним позовом зазначив, що договір від 27.06.2022 про відступлення права вимоги за договором поставки № 24016 від 24.01.2020 укладений з порушенням п. 9.8 договору поставки та положень ЦК України.

За наслідками розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що оскаржуваний правочин укладено з порушенням умов первісного договору та положень цивільного законодавства, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, що закріплено у статті 236 ЦК України.

Частиною 1 статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, що визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що питання нікчемності правочину про відступлення прав вимоги не є безспірним, а тому потребує доведення в судовому процесі та, за наявності підстав, такий правочин підлягає визнанню недійсним згідно з положеннями чинного законодавства (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12827/17).

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини 1 статті 516 ЦК України.

Аналогічна правові позиція неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17, від 18.06.2019 у справі № 915/1622/16, від 17.10.2019 у справі № 922/460/19.

У рішенні від 15.07.2021 у справі № 920/408/21 (а.с. 6-11), де позивачем виступало ТОВ "Красноколядинське", а відповідачем ТОВ "Інтерагростандарт" викладені зокрема такі висновки:

"...факт перерахування позивачем відповідачу коштів у строки встановлені договором в загальній сумі 9 039 484,54 грн повністю підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями. Доказів поставки відповідачем позивачу товару у повному обсязі матеріали справи не містять, відповідачем такі докази не подані. Доказів повернення позивачу попередньої оплати, у зв`язку з непоставкою товару, відповідач не подав.

Господарський суд Київської області з`ясував, що оскаржуваний договір від 27.06.2022 "про відступлення права вимоги за договором поставки № 24016 від 24.01.2020" підписаний лише первісним та новим кредиторами, тобто відповідачами. Додатком до цього договору є акт приймання-передачі оригіналів документів (а.с. 19). Згідно цього акту первісний кредитор (ТОВ "Красноколядинське") передав, новий кредитор (ТОВ "Валерайт") отримав оригінали договору поставки № 24016 та додатки до нього, копії платіжних доручень, видаткові накладні, копії матеріалів справи № 920/408/21 на 2 аркушах, завірені належним чином копії рішення та наказу суду у справі № 920/408/21, рахунків на оплату та оригінал постанови про відкриття виконавчого провадження.

Цим актом не було передано письмової згоди боржника на передачу прав та обов`язків за договором поставки. Водночас, на думку відповідача-1 така згода не була необхідною.

В той же час, розділом 2 договору відступлення права вимоги визначається предмет договору. Тож відповідачі, підписуючи цей договір, узгодили, що первісний кредитор передає у власність, а новий кредитор приймає у власність вимоги до ТОВ "Інтерагростандарт" (іменується у договорі "боржником") на загальну суму 4 723 919,36 грн, що складається з 4 640 314,64 грн за договором поставки № 24016 від 24.01.2020 (іменується у договорі "первісним договором"), укладеним між боржником та первісним кредитором. Також відповідно до цього розділу договору до предмету договору відступлення права вимоги входять витрати зі сплати судового збору, витрати на правову допомогу, що підтверджуються рішенням суду від 05.07.2021 у справі № 920/408/21.

Враховуючи те, що сторонами однозначно визначено предмет договору, що іменується "договором про відступлення права вимоги за договором поставки № 24016 від 24.01.2020" у розділі 2, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє як необґрунтоване твердження скаржника про те, що сторонами погоджено відступлення права вимоги не за договором поставки, а за рішенням суду та про те, що таке зобов`язання у відповідача виникло лише на підставі рішення суду (новація).

При цьому, в силу статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сплата суми судового збору визначеного рішенням суду, не є зобов`язанням у розумінні положень ст. 509 ЦК України, а отже не може бути предметом відступлення за договором.

Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 906/110/16, від 05.04.2018 у справі № 923/607/16, від 27.03.2019 у справі № 910/386/17, 16.04.2019 у справі № 910/377/17, від 13.05.2019 у справі № 916/106/15-г.

Таким чином, оскільки до предмету договору відступлення права вимоги за договором поставки № 24016 включені витрати, які поніс первісний кредитор у зв`язку з розглядом спору, є неможливою констатація дотримання відповідачами положень цивільного законодавства в частині визначення предмету відступлення за відповідним договором.

Стаття 512 ЦК України передбачає заміну кредитора саме у цивільному або господарському зобов`язанні. Заміна кредитора у зобов`язанні, як і саме зобов`язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов`язані з виконанням судового рішення не мають характеру цивільно-правових відносин.

Присуджена до стягнення сума у розумінні положень ст. 509 ЦК України не є зобов`язанням, а отже не може бути предметом відступлення за договором.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін по договору.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним судом України в постанові від 20.11.2013 (справа № 6-122цс13), виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 643/4902/14-ц (провадження № 61-26197св18), від 31.10.2018 у справі № 201/8548/16-ц (провадження № 61-16059св18), від 15.08.2018 у справі № 190/2119/14-ц (провадження № 61-20171св18) та від 15.05.2019 у справі № 370/2464/17 (провадження № 61-39193св18).

Рішення господарського суду Сумської області у справі № 920/408/21 свідчить про те, що зобов`язання ТОВ "Інтерагростандарт" виникло в першу чергу з огляду на порушення умов договору щодо здійснення поставки на попередньо сплачену ТОВ "Красноколядинське" суму, що в свою чергу свідчить про те, що зобов`язання ТОВ "Інтерагростандарт" щодо поставки відповідної продукції чи повернення авансу виникло саме на підставі договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду, господарський суд Сумської області вирішуючи спір у справі № 920/408/21 констатував порушення ТОВ "Інтерагростандарт" умов договору, але таке рішення саме по собі не породило виникнення у постачальника нових обов`язків за цим договором.

З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставним та таким, що не спростовує правильні висновки суду першої інстанції твердження скаржника про неврахування судом правої позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 щодо сутності відступлення, а також те, що уступка вимог здійснена за плату та здійснюється на підставі наказу господарського суду, а не первісного договору.

Слід також зазначити, що господарським судом Сумської області не досліджувалось питання правомірності оскаржуваного в межах справи № 911/2275/22 договору, як вірно зазначав позивач, а ухвала господарського суду Сумської області виносилася в порядку ст. ст. 52, 334 ГПК України.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується колегія суддів, договір відступлення права вимоги є оспорюваним правочином, недійсність чи законність якого не входить до предмету розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Також колегія суддів враховує, що суди в межах розгляду даної справи не мають процесуальної можливості вказати на правильність, неправильність чи передчасність висновків господарського суду Сумської області чи здійснити переоцінку висновків суду. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги позивача у справі № 911/2275/22 стосуються виключно визнання недійсним договору відступлення права вимоги, а не оскарження рішень чи ухвал іншого суду.

Вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному ст. 204 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019 та в постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16.

Враховуючи викладене колегія суддів визнає такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції посилання скаржника на те, що оскаржуваний правочин був підставою для заміни сторони у виконавчому документі та йому була надана оцінка у справі № 920/408/21.

Таким чином, у даному випадку преюдиційними є висновки господарського суду Сумської області в частині, що стосується обов`язку постачальника сплатити (повернути) певну суму коштів за договором поставки, право вимоги за яким відповідач-2 передав відповідачу-1 шляхом укладання договору. Водночас, правомірність передачі права вимоги, з урахуванням вищевикладених висновків Верховного Суду має досліджуватись в межах окремого провадження.

Слід звернути увагу на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17, де вказано, що законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов`язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання договору недійсним та відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України - договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

У п. 9.8 договору поставки № 24016 сторонами узгоджено, що: "жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки третій стороні без письмової згоди іншої договірної сторони".

Таким чином, у випадку передачі прав чи обов`язків будь-якої зі сторін договору, необхідне погодження іншої сторони. Сторонами договору поставки виступають ТОВ "Інтерагростандарт" та ТОВ "Красноколядинське".

Враховуючи викладене, з метою дотримання положень договору поставки, узгоджених позивачем та відповідачем-2, при передачі права вимагати стягнення присуджених до стягнення грошових коштів за порушення умов договору, розмір яких встановлений рішенням суду, ТОВ "Красноколядинське" мало б отримати спершу згоду від ТОВ "Інтерагростандарт", а вже потім укладати договір про відступлення права вимоги. Такої письмової згоди можна також досягти шляхом укладання тристороннього договору. В той час, як, всупереч пункту 9.8 договору поставки, ТОВ "Красноколядинське" передало ТОВ "Валерайт" свої права, як кредитора, що виникли в межах цивільно-правових договірних відносин за договором поставки.

Таким чином, у договорі поставки, за яким передано право вимоги закріплений пункт 9.8, у якому передбачено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки третій стороні без письмової згоди іншої договірної сторони.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору недійсним з огляду на недотримання сторонами договору відступлення права вимоги положень первісного договору, за яким здійснено відступлення права вимоги, а відтак і частини 1 статті 516 ЦК України, що в силу статті 215 ЦК України, яка відсилає до статті 203 ЦК України, призводить до наявності підстав задовольнити позов.

При цьому колегія суддів зазначає про безпідставність тверджень скаржника про те, що позов є зловживанням правами, оскільки не призведе до поновлення порушених прав позивача з огляду на наступне.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.

Позивач шляхом звернення до суду реалізував намір захистити свої інтереси та стверджував про порушення права на свободу договору та вибору контрагента, а також закріпленого у п. 9.8 первісного договору права боржника за даним договором погоджувати передачу прав та обов`язків за цим договором будь-якій стороні, в тому числі коли передаються не його права, а права іншої сторони правочину в цьому випадку права покупця, а також обов`язку сторони, яка передає права за договором отримати згоду на такі дії від боржника.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, погоджені сторонами умови договору надають позивачу і відповідачу-2 розширене коло прав, а саме: користуючись принципом свободи договору, позивач та відповідач-2 у договорі поставки забезпечили собі право впливати на зміну контрагентів за цим договором. Порядок заміни кредитора таким чином відрізняється від типового.

Відповідач-1 вказував, що боржник взагалі не може мати суб`єктивного права чи інтересу щодо грошових сум в ситуації, коли відбувається фактичне виконання обов`язку боржника у примусовому порядку (на стадії виконання рішення суду). В той же час, на розгляд суду не передано питання реалізації права боржника на грошові кошти. В цьому випадку боржник, отримавши роль позивача, намагається відновити своє порушене право та інтерес в контексті єдиної умови договору, що тягне за собою негрошове зобов`язання, умови, яка надавала йому право вирішувати: погоджувати продавцю передання прав та обов`язків третій стороні чи відмовити у цьому.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладаючи первісний договір, покупець (відповідач-2) погодив наявні в п. 9.8 договору обмеження у вигляді можливості передати свої права та обов`язки лише дотримуючись визначеної умови отримати згоду постачальника (позивача).

Враховуючи зазначене, в контексті статті 509 ЦК України, у випадку наявності наміру передати своє право на стягнення за цим договором, ТОВ "Красноколядинське", до моменту отримання згоди на передачу свого права на стягнення грошових коштів за договором (що підтверджується рішенням), одночасно будучи кредитором, було також і боржником, який мав утриматися від вчинення певної дії, а ТОВ "Інтерагростандарт" було в ролі кредитора, який був наділений правом надати згоду на передачу обсягу прав чи обов`язків за цим договором третім особам.

Незважаючи на це ТОВ "Красноколядинське" порушило основоположні принципи зобов`язального права відповідно до якого кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки. Обсяг таких прав та обов`язків у спірних правовідносинах чітко визначався договором поставки № 24016.

Вказане свідчить про те, що відповідачами проігноровано наявність у позивача права на погодження укладання договору відступлення права вимоги, внаслідок чого були порушені інтереси позивача, як постачальника за договором № 24016.

При цьому, враховуючи викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019 та в постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16 правові висновки, на які колегія суддів посилалась вище, слід також зазначити, що захист прав позивача у даному випадку можливий лише в межах спору про визнання недійсним відповідного договору відступлення.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вимога позивача про визнання договору недійсним підлягає задоволенню в силу положень ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 та ч. 1 ст. 516 ЦК України та договору за яким відбулось передання прав кредитора.

Дослідивши матеріали наявні у справі, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дав належну оцінку доказам у справі та виніс законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищезазначене.

Тож, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, а тому погоджується із рішенням господарського суду Київської області від 14.03.2023 у справі № 911/2275/22, підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Валерайт" на рішення господарського суду Київської області від 14.03.2023 у справі № 911/2275/22 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 14.03.2023 у справі № 911/2275/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали справи № 911/2275/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 24.11.2023.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко