Рішення

від 24.11.2023 по справі 905/723/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.11.2023 Справа №905/723/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Хабарової М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального підприємства «Автодорсервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник 19»

про стягнення 2 522,25 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Автодорсервіс» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник 19» заборгованості в розмірі 1419,00 грн, пені у розмірі 351,84 грн та інфляційних втрат у розмірі 751,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несплату відповідачем вартості товару, поставленого за видатковою накладною №15 від 07.03.2019.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/723/23, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач зареєстрований за адресою: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, с. Приморське(пн), проспект Луніна, буд. 10, оф., 132. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, вся територія Маріупольського району Донецької області з 05.03.2022 тимчасово окупована Російською Федерацією. Таким чином, направлення ухвали про відкриття провадження від 19.06.2023 відповідачу засобами поштового зв`язку не можливе.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи, судом було здійснено його підписку на отримання процесуальних документів по справі №905/723/23 електронною поштою: b_manager@ukr.net (вказана електронна пошта зазначена позивачем на титульному аркуші позовної заяви).

Після підписання електронним цифровим підписом судді процесуальних документів по справі, програма «Діловодство спеціалізованого суду» направляє автоматично всім учасникам справи всі процесуальні рішення на їх електронні пошти. При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містяться не лише щодо дати доставки, а й щодо часу доставки такого електронного листа.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Як вбачається із автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.06.2023 була доставлена на електронну адресу відповідача 20.06.2023.

Водночас, з метою необхідності забезпечення прав осіб на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою забезпечення реалізації процесуального права відповідача на подання відзиву на позов, судом здійснювалась телефонограма відповідачу від 22.06.2023 за номером телефону, який зазначено у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, телефонограму відповідачу судом не вдалося передати, оскільки вказаний номер не дійсний.

Крім того, 22.06.2023 судом було розміщено оголошення на сайті Господарського суду Донецької області для відповідача, в якому було повідомлено зміст ухвали від 19.06.2022.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, Господарський суд Донецької області зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на день прийняття рішення не реалізував своє право на подання відзиву, будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з приводу процесуальних питань від відповідача не надходило.

28.06.2023 на поштову адресу суду від позивача надійшов лист, до якого додано оригінали накладної №15 від 07.03.2019 та акту звірки станом на 10.04.2019.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а саме наразі продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від відповідача впродовж всього строку розгляду Господарським судом Донецької області справи №905/723/23 не надходило будь-яких повідомлень щодо обставин неможливості подати відзив на позов.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (п. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає Комунальне підприємство «Автодорсервіс», ним було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельний менеджер» (нині - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник 19») чорний щебінь в об`ємі 8,60 тон на загальну суму 1419 грн.

Вказане підтверджується оригіналом накладної №15 від 07.03.2019.

Також позивачем був виставлений рахунок-фактура №26 від 07.03.2019 із зазначенням, що вказаний рахунок дійсний протягом 5 днів.

В подальшому, сторонами був складений акт звірки станом на 10.04.2019, з якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 1419,00 грн. Вказаний акт підписаний головними бухгалтерами сторін та скріплений печатками їх підприємств.

Оскільки відповідач не сплатив борг, позивач звертався до нього з листом №157 від 07.12.2021, у якому просив до 20.12.2021 сплатити борг, а також листом №28 від 16.03.2023, у якому просив до 10.04.2023 сплатити борг.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані листи залишені без відповіді, а відповідно до довідки №68 від 17.05.2023, виданої позивачем, грошові кошти у розмірі 1419,00 грн на його рахунок від відповідача не надходили.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до приписів ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, а ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

В частині 2 ст. 642 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем була оформила накладна №15 від 07.03.2019 на суму 1419,00 грн, яка підписана представником позивача бухгалтером Голотою І.В. та скріплена печаткою підприємства.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88).

Підпунктом 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів кореспондується із підп. 2.3. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, за яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз приписів ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та положень підп. 2.1, 2.3 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (подібні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 23.09.2021 № 910/866/20).

Як вбачається з поданого позивачем оригіналу накладної №15 від 07.03.2019, на ньому відсутній підпис уповноваженої особи відповідача, а також печатка його підприємства. Таким чином, вказана накладна не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а отже не може бути визнана судом первинним документом, що підтверджує факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 1419,00 грн.

Стосовно твердження позивача про визнання боргу відповідачем внаслідок підписання акту звірки взаєморозрахунків станом на 10.04.2019, суд зазначає наступне.

Чинне законодавство України не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема підписання боржником акту звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.

Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі №905/3063/17, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.

Відповідно до приписів статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, дослідивши оригінали накладної №15 від 07.03.2019 та акту звірки взаєморозрахунків станом на 10.04.2019, суд не може вважати їх доказами, що підтверджують наявність заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник 19» перед Комунальним підприємством «Автодорсервіс» у розмірі 1419,00 грн, оскільки позивачем не підтверджено факт поставки належним чином оформленими первинними документами, а підписаний обома сторонами акт звірки в свою чергу без первинних документів не може бути розцінений судом як безумовне визнання боргу відповідачем.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Оскільки суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 1419,00 грн, то й похідні вимоги про стягнення пені у розмірі 351,84 грн та інфляційних втрат у розмірі 751,41 грн також задоволенню не підлягають.

Судовий збір, у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Хабарова