Рішення

від 23.11.2023 по справі 910/10725/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2023Справа № 910/10725/23За позовом Фірма «Міал» (Підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю) (65005, м. Одеса, вул. Болгарська, 1)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАВЕРСТОК» (03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4)

про стягнення збитків у розмірі 29 889, 85 грн

Суддя Бондаренко-Легких Г.П.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фірма «Міал» (Підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю) (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАВЕРСТОК» (відповідач) про стягнення збитків у розмірі 29 889, 85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у травні 2022 відповідачем було надано позивачу послуги з постачання електричної енергії за Договором №32025 від 09.04.2020 у розмірі 179 339, 10 грн в т.ч. ПДВ 29 889, 85 грн, про що між сторонами було підписано Акт приймання-передачі товарної продукції №002222051 від 31.05.2022.

Проте відповідач, в порушення своїх податкових зобов`язань (п. 201.1. ст. 201 ПК України) не зареєстрував відповідну податкову накладну в ЄРПН на дату зарахування коштів від покупця, чим на думку позивача завдав позивачеві збитку на суму недотриманого податкового кредиту. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив ухвалу від 10.07.2023 року, якою встановив заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення цієї ухвали.

21.07.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 10.07.2023.

31.07.2023 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи № 910/10725/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, суд додатково зобов`язав позивача

повторно надати докази оплати вартості електричної енергії за травень 2022 в належним чином засвідченій формі у відповідності до частини 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України.

22.08.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали від 31.07.2023. 25.08.2023 зазначена заява надійшла засобами поштового зв`язку.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

09.04.2020 між позивачем, як споживачем та відповідачем, як постачальником укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 32025 за яким відповідач зобов`язувався постачать електричну енергію на об`єкти позивача в місті Одеса, а саме на об`єкт за адресою проспект Небесної Сотні, 53 та на об`єкт за адресою вулиця Академіка Філатова, 29.

Позивач стверджує, що у відповідності до умов договору відповідач здійснював поставку електричної енергії, а він здійснював оплату.

В червні 2022 року у відповідності до акту приймання-передавання товарної продукції № 002222-51 від 31.05.2022, рахунку на оплату № 0022220519 від 31.05.2022 та платіжної інструкції № 1762 від 15.06.2022 позивач здійснив оплату відповідачу за поставлену електричну енергії за травень 2022 року в сумі 179 339, 11 грн в т.ч. ПДВ 29 889, 85 грн.

Однак, відповідач не здійснив реєстрації податкової накладної в ЄРПН. Внаслідок чого, позивач втратив право на віднесення до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 29 889, 85 грн.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача суму збитків у розмірі 29 889, 85 грн.

II. Предмет та підстави позову.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених збитків за не реєстрацію зі сторони відповідача податкової накладної в ЄРПН за поставлену в травні 2022 електричну енергію в розмірі ПДВ - 29 889, 85 грн.

Юридичними підставами позову є статті 22 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України.

Фактичними підставами позову є не зареєстрована податкова накладна в ЄРПН.

III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не зареєстрував податкову накладну в ЄРПН за поставлену електричну енергію в травні 2022 року, у зв`язку з чим, позивач втратив право на віднесення до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 29 889, 85 грн.

IV. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.07.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних особі-підприємців та громадських формувань, а саме: 03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 4.

Як вбачається з поштового повернення, ухвала суду за поштовою накладною №0105494804820 не вручена відповідачу під час доставки з зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно із частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Також у відповідності до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/10725/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/10725/23, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав впродовж розумного строку, а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

V. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чим підтверджується факт відсутності реєстрації податкової накладної?

- чи є обов`язок відповідача з реєстрації податкової накладної господарсько-договірним зобов`язанням?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні заявлених позовних вимогах варто відмовити, виходячи з наступного.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як стверджує позивач, що на виконання вимог договору № 32025 від 09.04.2020, відповідач в травні 2022 здійснив поставку електричної енергії на об`єкт позивача, у зв`язку з чим між сторонами був підписаний акт приймання-передавання товарної продукції № 002222051 від 31.05.2022 та позивачу виставлений відповідний рахунок на оплату № 0022220519 від 31.05.2022 на суму 179 339, 11 грн в т.ч. ПДВ 29 889, 85 грн.

15.06.2022 позивач здійснив оплату відповідачу за поставлену електричну енергію на підставі рахунку на оплату № 0022220519 від 31.05.2022 в розмірі 179 339, 11 грн в т.ч. ПДВ 29 889, 85 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 1762.

Згідно пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

В силу пункту 201.7. статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Згідно пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України внормовано, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду (пункт 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:1) дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; 2) дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з, придбання або виготовлення товарів та послуг.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг.

Позивач зазначає, що позивач не здійснив реєстрацію податкової накладної в ЄРПН за поставлену електричну енергію в травні 2022 року, що в свою чергу позбавила позивача права віднесення до податкового кредиту суми ПДВ за платіжною інструкцією № 1762 від 15.06.2022.

У відповідності до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктом 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 224 Господарського кодексу України внормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В силу приписів частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

В пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 викладено наступна правова позиція: «Ураховуючи викладене, Велика Палата доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов`язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов`язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту. Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов`язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може».

В пункті 5.14. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 зазначив: «Верховний Суд звертає увагу, що хоча обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов`язку у господарському договорі такий обов`язок стає також господарсько-договірним зобов`язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків».

Враховуючи викладене, суд зазначає, що права позивача в разі нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних підлягають захисту шляхом подання позивачем, разом з податковою декларацією, за відповідний звітний податковий період, заяви зі скаргою на дії відповідача. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення (аналогічна правова позиція викладена у пункті 37 постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.03.2020 у справі № 911/224/19).

Крім того, факт вчинення відповідачем податкового правопорушення у справі про стягнення збитків може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання (пункт 26 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 906/823/23).

В тексті позовної заяви, позивач зазначив, що свою бездіяльність щодо неможливості зареєструвати податкову накладну в ЄРПН відповідач мотивує рейдерським захопленням компанії відповідача.

Беручи до уваги дане твердження, суд доходить до висновку, що між позивачем та відповідачем здійснювалася комунікація щодо не зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної, однак позивач не надав до позовної заяви докази такої комунікації.

За таких обставин, суд зазначає, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження бездіяльності відповідача щодо реєстрації податкових накладних, причин такої бездіяльності, так само які і доказів звернення до контролюючого органу, доказів неотримання податкового кредиту.

Доводи позивача про те, що відповідач не зареєстрував податкові накладні та позивач не отримав податковий кредит ґрунтуються виключно на твердженнях позивача без відповідної доказової бази, а відтак і будь яких доказів не вчинення відповідачем обов`язку не доведено.

В даному випадку необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, а саме, доведення факту порушення правил реєстрації у встановлений термін податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки, при цьому, таких доказів суду не надано.

В пункті 5.14. постанови Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 зазначив: «Верховний Суд звертає увагу, що хоча обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов`язку у господарському договорі такий обов`язок стає також господарсько-договірним зобов`язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків».

Позивач зазначає, що 09.04.2023 між ним та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 32025. Суд зазначає, що реквізити даного договору містяться в первинних документах, які надав позивач до матеріалів справи.

Однак самого договору № 32025 від 09.04.2023 позивач до матеріалів справи не долучив, а тому в суду відсутня можливість пересвідчиться чи був обумовлений в умовах договору обов`язок відповідача здійснювати реєстрації податкових накладних в ЄРПН, що в свою чергу підтвердить, що позивач дійсно поніс господарсько-договірні збитки.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу приписів частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до частини 2 статті 164 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77, частиною 1 статті 78, частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За таких обставин, враховуючи недоведення позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: збитків, протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 29 889, 85 грн.

VІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 232, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Фірма «Міал» (Підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАВЕРСТОК» про стягнення шкоди у розмірі 29 889, 85 грн відмовити.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких