Рішення
від 06.11.2023 по справі 916/1062/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1062/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліна Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/1062/23 за позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси (65059, м.Одеса, вул.Краснова,10, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі

- Міністерства охорони здоров`я України (01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 00012925),

- Південного офісу Держаудитслужби (65012, м.Одеса, вул.Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150)

- Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Зелена гірка Міністерства охорони здоров`я України (65038, м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 89, код ЄДРПОУ 20995456)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м.Одеса, вул.Мала Арнаутська,88, код ЄДРПОУ 42114410);

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів

Представники:

Від прокуратури: Уліцька А.В,, за посвідченням;

Від позивача 1: Дяк Ю.М., за довіреністю;

Від позивача 2: не з"явився;

Від відповідача: Підкова Л.В., за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Київська окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, Південного офісу Держаудитслужби та Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Зелена гірка Міністерства охорони здоров`я України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компаніяпро визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним збільшенням вартісті одиниці електроенергії відповідачем за додатковими угодами до договору № 194 від 16.03.2020р

Прокурор заявив позовін вимоги :

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 16.07.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 15.09.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код СДРГІОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 16.10.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код СДРГІОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

- визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 19.10.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

- визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 20.11.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Зелена гірка Міністерства охорони здоров`я України надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 81 686,44 грн.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» витрати на сплату судового збору на користь Одеської обласної прокуратури.

Ухвалою від 22.03.2023р. суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 17.04.2023р.

13.04.2023р. від Південного офісу Держаудитслужби за вхідним № 12031/23 надійшли пояснення у справі, та за вхідним № 12032/23 від 13.04.2023р.- заява про розгляд справи за відсутності представника Південного офісу Держаудитслужби .

Ухвалою від 17.04.2023р. підготовче засідання відкладено на 15.05.2023р.

15.04.2023р. за вхідним № 12467/23 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, проти позову повністю заперечує, вважаючи дії щодо виконання укладеного договору № 194 від 16.03.2020р. законними та правомірними.

27.04.2023р. за вхідним № 13778/23 від Київської окружної прокуратури міста Одеси надійшла відповідь на відзив.

15.05.2023р. за вхідним № 15927/23 від відповідача ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія надійшли заперечення проти відповіді на відзив, та за № 15930/23 - клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою від 15.05.2023р. суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів до 21.06.2023р., підготовче засідання відклав на 29.05.2023р.

Від відповідача ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія

- за вх.№ 17445/23 від 26.05.2023р. надійшло клопотання про застосування судом під час розгляду справи висновків Верховного Суду у подібних відносинах та практики Європейського суду з прав людини щодо юридичного захисту від свавільного втручання з боку державних органів, тлумачення зміст пунктів Закону України "Про публічні закупівлі " на користь відповідача, який є невладним суб"єктом.

- за вх.№ 17452/23 від 26.05.2023р. - заява про розстрочення виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

- за вх.№ 2-134/23 - клопотання про застосування висновків Верховного суду щодо представникцтва прокурора.

Ухвалою від 19.06.2023р. суд постановив справу № 916/1062/23 розглядати в розумний строк, продовжив строк підготовчого провадження по справі № 916/1222/23 до дня закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання для розгляду справи пог суті, відклав підготовче засідання на 08.08.2023р. ( Дата судового засідання визначена з урахуванням перебування судді у відпустці по 06.08.2023р.)

Від відповідача ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія за вх.№ 20354/23 від 21.06.2023р. надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.226 та ч.5 ст.162 ГПК України

Ухвалою від 08.08.2023р. підготовче засідання відкладено на 29.08.2023р.

11.08.2023р. за вх.№ 27460/23 від Київської окружної прокуратури міста Одеси надійшла заява про зміну предмету позову.

29.08.23р. (вх.29402) відповідач ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія подала заперечення проти заяви про зміну предмету позову, вважаючи що має місце одночасна зміна як предмету,так і підстав позову.

Ухвалою від 29.08.2023р. підготовче засідання відкладено на 18.09.2023р.

Ухвалою від 18.09.2023р. підготовче засідання відкладено на 02.10.2023р.

26.09.2023р. за вх. № 33603/23 Київська окружна прокуратура міста Одеси подала пояснення щодо заяви про зміну предмету позову, з ураухванням заперечень відповідача.

Ухвалою від 02.10.2023р. суд закритв підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 06.11.2023р.

09.11.2023р. за вх.№ 39687/23 відповідач ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія подав відзив на позовну заяву щодо змінених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції.

Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, Європейський суд зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява № 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Відтак, з метою уникнення надмірного формалізму при вирішенні справи, суд вважає за необхідне прийняти подані учасниками справи заяви, клопотання, заперечення та залучити до справи

В судове засідання 06.11.2023р. прибули представники Київської окружної прокуратури міста Одеси, Міністерства охорони здоров`я України, Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. В судовому засіданні 06.11.2023р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ппрацюванням даних, оприлюднених на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель «Ргоzorro» встановлено, що Державним закладом «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» Міністерства охорони здоров`я України» (надалі - ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України») 04.02.2020р. оголошено про проведення відкритих торгів, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 «електрична енергія» за кошти державного бюджету з очікуваною вартістю 886 453,63 грн. (ідентифікаційний номер закупівлі UA-2020-02-04- 002935-а).

Запланований обсяг електричної енергії складав 319300 кВт*год.

Учасниками вказаних відкритих торгів було зареєстровано 2 суб`єкти господарської діяльності:

1. ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (надалі - ТОВ «ООЕК») з ціновою пропозицією 581 201,86 грн. з ПДВ;

2. ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» з ціновою пропозицією 585 033,46 грн. з ПДВ.

За результатами розгляду тендерних пропозицій (протокол № 3 від 26.02.2020) тендерним комітетом ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» вирішено укласти договір про закупівлю товарів за державні кошти за кодом ДК 021:2015-09310000-5 Електроенергія 319300 кВт*год. з ТОВ «ООЕК» за ціновою пропозицією 581201,86 грн.

У подальшому між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410) укладено договір № 194 від 16.03.2020р. про постачання електричної енергії споживачу у кількості 319300 кВт*год на суму 581201,86 грн., у тому числі ПДВ 96866,98 грн.

Предметом вказаного договору є: електрична енергія за кодом ДК 021:2015- 09310000-5 «електрична енергія», за ціною 1,82023758 грн. з ПДВ за 1 кВт*год (у договорі не відображено), та за ціною 1,516864652 грн. без ПДВ за обсяг електричної енергії: 319300 кіловат-годин (п.1.2. Договору), загальною вартістю 581201,86 грн.

Відповідно до п.10.1. цей Договір набирає чинності з моменту його підписання, та діє до повного використання коштів, передбачених затвердженими кошторисами на відповідний рік, але не довше 31.12.2020 року.

Згідно п.5.1. Договору строк постачання електричної енергії з дати укладення договору до 31.12.2020року. Місце постачання електричної енергії згідно Додатку 1 «Заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу», а саме санаторій та їдальня, розташовані по вул. Ак. Вавілова, 14, вул. Дача Ковалевського, 89, вул. Макаренка, 37 у місті Одесі.

У подальшому до Договору № 194 від 16.03.2020р. укладено ряд додаткових угод, якими зменшено обсяги електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни, а саме:

- Додаткова угода № 1 від 16.07.2020р., на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 296 104 кВт*год. та з 16.03.2020р. збільшено ціну з 1,82023758 грн. (з ПДВ) до 1,962827 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. А саме, згідно п. 1, п.п. 2.1. п.2. Додаткової угоди № 1 від 16.03.2020р. ціна цього договору на 2020 рік з 16.03.2020 року становить 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 296 104 кВт*год.

- Додаткова угода № 2 від 15.09.2020р., на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 286 919 кВт*год. при незмінній загальній ціні договору та з 01.08.2020р. збільшено ціну з 1,962827 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. до 2,06462304 грн. за 1 кВт*год. (з ПДВ). А саме, згідно п.1., п.2.1. п.2. Додаткової угоди № 2 з 01.08.2020р. ціна договору становить 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 286 919 кВт*год.

- Додаткова угода № 3 від 16.10.2020р., на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 273 289 кВт*год. та з 19.08.2020 збільшено ціну з 2,06462304 грн. за 1 кВт*год. (з ПДВ) до 2,2059095 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. А саме, згідно п.1., п.2.1. п.2. Додаткової угоди № З від 16.10.2020р. ціна цього договору на 2020 рік з 19.08.2020р. 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 273 289 кВт*год.

- Додаткова угода № 4 від 19.10.2020р., на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 263 458 кВт*год. та з 01.09.2020р. збільшено ціну з 2,2059095 грн. за 1 кВт*год. (з ПДВ) до 2,34972 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. А саме, згідно п. 1., п. п.2.1. п.2. Додаткової угоди № 4 від 19.10.2020р. ціна цього договору на 2020 рік з 01.09.2020р. 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 263 458 кВт*год.

- Додаткова угода № 5 від 20,11.2020р., на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 260 597 кВт*год. при незмінній загальній ціні договору та з 01.12.2020р. збільшено ціну з 2,34972 за 1 кВт*год. (з ПДВ) до 2,436756 грн. за 1 кВт*год. (з ПДВ). А саме, згідно п. 1., п.п.2.2. п.2. Додаткової угоди № 5 від 20.11.2020р. з 01.12.2020р. ціна договору становить 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 260 597 кВт*год.

Однак, прокурор доводить , що додаткові угоди №№ 1,2,3, 4, 5 до Договору № 194 від 16.03.2020 укладено з порушенням вимог ст. З, п. п. 2, 7 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (тут і далі - у редакції Закону, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто у редакції Закону від 08.02.2020), ст.180 ГК України, ст. 653 ЦК України, а відповідно мають бути визнані недійсними за наступних підстав.

Сторони уклали Договір № 194 від 16.03.2020р. за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Положеннями ст. З Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У відповідності до сг. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Крім того, частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Так, підписанням основного договору № 194 від 16.03.2020р. ТОВ «ООЕК» засвідчило можливість та погодження виконати домовленість, вказану у Договорі та додатках до нього, тобто добровільно взяло на себе зобов`язання поставити Споживачу електричну енергію обсягом 319 300 кВт*год, загальною вартістю 581 201,86 грн.

Крім того, ТОВ «ООЕК» під час участі у тендерній процедурі надано лист «Тендерна пропозиція» від 26.02.2020р. № 26/02-3-1 та лист-згоду з проектом договору від 18.02.2020р. № 18/02-3-17, згідно яких товариство взяло на себе зобов`язання постачати електричну енергію в обсязі - 319 300 кВт*год за ціною за одиницю товару - 1,82023758 грн. з ПДВ, загальною вартістю 581 201,86 грн. (в т.ч. ПДВ). При цьому, ТОВ «ООЕК» зазначив, що підтверджує свою згоду з умовами даної закупівлі, з проектом договору, що викладений у додатку до тендерної документації, та його істотними умовами.

Згідно з тендерною пропозицією, листом-згодою з проектом договору ТОВ «ООЕК» взяло на себе зобов`язання та надало певні гарантії, яких повинно було дотримуватись, при цьому, погодилось постачати електричну енергію Замовнику за ціною, передбаченою в договорі, з 16 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року. Проте, будучи обізнаним про ринкові ціни на електричну енергію, Відповідач, задля перемоги у відкритих торгах, занизив пропоновану ціну за електричну енергію, а в подальшому, шляхом укладання додаткових угод, домігся збільшення ціни.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни, а, отже, має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Так, за звичайних умов покупець товару не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору, оскільки за наявності необгрунтованого росту на ринку ціни відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Частиною 1 статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.22 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Згідно ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Відповідно до п.п. 2, 7 ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Рlatts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Системний аналіз положень ст.651 та 652 ЦК України та положень п. 2 ч. 4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

- відбувається за згодою сторін;

- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);

- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обгрунтоване і документально підтверджене постачальником);

- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;

- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постанові від 09.06.2022р. у справі № 927/636/21).

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, шо вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу України (ст. 651) та Господарського кодексу України (ст. 188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.

Якщо спеціальною нормою права (ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні і закупівлі») заборонено укладення умов договору про публічні закупівлі, які відрізняються від умов тендерної пропозиції, та заборонено вносити зміни до договору, окрім певного законодавчо визначеного переліку випадків, то внесення змін до такого договору поза межами переліку, передбаченого зазначеним приписом закону, означатиме незаконність внесення цих змін.

При цьому п. п. 2, 7 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» прямо передбачають дві підстави для внесення змін до договору після його підписання, а саме це коливання цін на ринку щодо відповідного товару та зміна регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі, та є обов`язковими умовами для збільшення ціни договору про закупівлю.

Верховний Суд у своїй постанові від 07.12.2022р. у справі № 927/189/22 звернув увагу, що передбачена Законом України «Про публічні закупівлі» можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору, його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Тому документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання договору стало для постачальника вочевидь невигідним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.06.2021р. у справі № 927/491/19, у якій Суд зазначив, що саме для того щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон надає можливість збільшити ціну, але не більше ніж на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод)

Вказаною Постановою визначено, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики й одразу закладати їх у ціну договору.

Зазначена позиція знайшла своє відображення та підтвердження у низці Постанов, які суди приймали з аналогічних підстав. Зокрема, у Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.07.2021р.(справа № 927/550/20), від 04.08.2021р. (справа № 912/994/20), від 16.02.2023р. (справа № 903/383/22).

Крім того, під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Таким чином, якщо постачальник документально підтвердить замовнику, що ціна на товар проколивалася на ринку такого товару від ціни в договорі і до ціни на момент підписання додаткової угоди, то можна говорити про наявність підстав для внесення змін до договору.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.10.2020р. у справі № 912/1580/18 зазначено, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення та і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання ціни, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору.

До того ж, у своїй постанові від 18.06.2021р. (справа № 927/491/19) Верховний Суд зробив висновок про те, що Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обгрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обгрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним.

Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Обгрунтовуючи підстави для підписання додаткових угод та збільшення ціни товару відповідач посилався на експертні висновки та цінові довідки торгово-промислової палати. Однак, вказані документи не підтверджують коливання ціни електроенергії на ринку, оскільки не містять інформації за весь період між датами укладання додаткових угод, а також з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України "Про торгово- промислові палати в Україні" (тут і надалі у редакції Закону, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) торгово-промислові палати мають право: проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв`язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців; представляти і захищати законні інтереси торгово-промислової палати або за дорученням її членів їх інтереси; надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов`язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України; звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Антимонопольного комітету України із заявами про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції; проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість; засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов`язані із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.

Торгово-промислова палата України та торгово-промислові палати України залучаються до надання експертних висновків про походження товарів в тих випадках, коли відповідно до міжнародних договорів України повноваження видачі сертифікатів походження товарів надані митному органу, якщо інше не визначено такими міжнародними договорами. Порядок надання експертних висновків встановлюється Кабінетом Міністрів України; здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом; організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні та за її межами; організовувати семінари, конференції, ділові переговори з економічних питань за участю українських підприємців та іноземних фірм як в Україні, так і за її межами; укладати необхідні для виконання функцій палат зовнішньоекономічні та інші угоди з українськими та іноземними суб`єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами:видавати інформаційні, довідкові, рекламні та методичні матеріали з питань своєї діяльності, а також газети, журнали та інші друковані матеріали для забезпечення підприємницької діяльності; створювати, реорганізовувати і ліквідовувати підприємства та інші організації з метою виконання статутних завдань у порядку, встановленому законом; самостійно визначати методи здійснення своєї діяльності, встановлювати структуру, штатний розпис, чисельність працівників, форми і розміри оплати та матеріального стимулювання їхньої праці згідно з законодавством України; створювати за ініціативою учасників спору третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів; здійснювати інші повноваження, що не суперечать законодавству України.

Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, і що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Отже, зазначений Закон не містить положень щодо наявності у торгово- промислової палати повноважень з видачі експертних висновків та цінових довідок на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.12.2020р.у справі № 910/11888/19, від 03.09.2020р. у справі № 910/15637/19 та від 10.09.2020р. у справі № 910/13459/18, від 26.10.2021р. у справі № 910/18402/20.

Пунктом 3.2. Договору № 194 від 16.03.2020р. передбачено, що ціна Договору є орієнтованою і буде визначатися виходячи з фактичних обсягів спожитої електричної енергії та роздрібних тарифів, які щомісячно встановлюються НКРЕ України, нарахуванням інших платежів, передбачених законодавством.

Підпунктом 1.1. Додатку 2 до Договору («Комерційна пропозиція № 0 Г1ВЦ -Індивідуальна комерційна пропозиція») визначено складові тарифу.

Так, з дати початку дії нового ринку електричної енергії (ринку (на добу наперед», внутрішньодобового ринку та балансуючого ринку) ціна на електричну енергію (грн. за 1 кВт*год без ПДВ) для Споживача визначається за формулою: ціна за спожиту електричну енергію споживачем + орієнтована ціна закупівлі електричної енергії Постачальником для Споживача на ринках електричної енергії за розрахунковий період, грн./кВт*год. + тариф на послуги з передачі електричної енергії, встановлений регулятором (НКРЕП), грн./кВт*год. + ціна на послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії Споживачу, що становить 0,11 грн./кВт*год.

При цьому у комерційній пропозиції вказано, що орієнтована ціна закупівлі електричної енергії в наступних розрахункових періодах змінюється відповідно до п.2 ч.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» на підставі довідки з ДП «Держзовнішінформ» або Торгово-промислової палати України», або Державної служби статистики України, що надається Постачальником у разі зміни ціни. Зміна ціни за спожитку електричну енергію узгоджується сторонами шляхом укладання додаткової угоди до Договору. Датою зміни ціни за спожиту електричну енергію вважається дата укладання додаткової угоди.

Також у комерційній пропозиції зазначено, що тариф на послуги з передачі електричної енергії може бути змінено відповідно до п.7 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» в разі затвердження Постановою НКРЕП, що оформлено укладанням додаткової угоди до Договору. Датою зміни ціни на спожиту електричну енергію вважається дата введення Постановою НКРЕП в дію нового тарифу.

Пунктом 1 Додатку 2 до Договору («Комерційна пропозиція») визначено, що у разі зміни складових ціни на електричну енергію внаслідок внесення змін до законодавства або прийняття нового законодавства, що впливає на порядок формування або розмір ціни ( у т. ч. збільшення) державних регульованих цін, що включені в ціну на електроенергію, коливання курсу іноземної валюти, інфляції або будь-які інші зміни складових ціни, що не залежать від Постачальника, - в періоді наступному за розрахунковим проводиться перерахунок вартості електричної енергії.

Порядок формування ціни, встановлений в п.1 комерційної пропозиції, може бути змінений. Про зміну Клієнт буде повідомлений не пізніше ніж за 20 днів до дати початку дії таких змін, шляхом офіційного оприлюднення на веб- сайті Постачальника. Повідомлення про зміни до комерційної пропозиції (якщо комерційна пропозиція публічна) та викладення її в новій редакції або індивідуального направлення Клієнту Повідомлення про зміни до комерційної пропозиції та викладення її в новій редакції.

Аналогічні вимоги встановлені у Постанові НКРЕКП від 14.04.2018 № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії», відповідно до п.3.1.1 якої електропостачальники мають інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору про постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів в установленому порядку про будь-яке збільшення ціни і про право споживачів припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

Крім того, згідно п.2.4. Додатку № 2 до Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Київською окружною прокуратурою м. Одеси встановлено, що при укладанні додаткових угод до Договору допущено порушення вимог вказаного законодавства, а також умов Договору, у зв`язку з чим вони підлягають визнанню недійсними.

Щодо недійсності додаткової угоди № 1 від 16.07.2020

Так, між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» та ТОВ «ООЕК» укладено договір № 194 від 16.03.2020р. про постачання електричної енергії споживачу на суму 581 201,86 грн. (у т.ч. ПДВ 96866,98 грн.) за обсяг електричної енергії 319 300 кіловат-годин. Тобто вартість 1 кВт*год становила 1,82023758 грн. з ПДВ за 1 кВт*год.

У подальшому між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» та ТОВ «ООЕКЦ укладено додаткову угоду до вказаного Договору № 1 від 16.07.2020, на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 296 104 кВт*год. та з 16.03.2020р.збільшено ціну з 1,82023758 грн. (з ПДВ) до 1,962827 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. А саме, згідно п. 1, п.п. 2.1. п.2. Додаткової угоди № 1 від 16.03.2020р. ціна цього договору на 2020 рік з 16.03.2020р. становить 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 296 104 кВт*год.

Тобто з 16.03.2020 (дата набрання чинності додатковою угодою № 1 до договору) ціну на товар за додатковою угодою № 1 збільшено на 7,8 % у порівнянні з ціною, встановленою Договором, укладеним за результатами відкритих торгів.

В умовах додаткової угоди № 1 від 16.07.2020р. міститься посилання на підставу для зміни ціни на електричну енергію у бік її збільшення, без збільшення загальної вартості договору, на Експертний висновок № ЧК-138 від 13.04.2020, виданий Чернігівською регіональною Торгово-промисловою палатою, згідно з яким середньозважена ціна електричної енергії ОЕС на РДН України у порівнянні за лютий 2020 року та березень 2020 року зросла на 9,42 %. А саме, у лютому 2020 року вказана ціна становила 1271,42 грн., а у березні 2020 року становила 1391,23 грн.

Даний Експертний висновок до додаткової угоди не долучений. Розрахунок підвищеної ціни до угоди також не долучено. Тобто у самій угоді та інших документах (листах Постачальника тощо) не зазначено, які саме цифри (їх обґрунтування) враховано при встановленні тарифу 1,962827 грн. за 1 кВт*год. (відсоток коливання ціни та обґрунтування застосування саме цього відсотку, ПДВ, тариф на передачу тощо), що виключає можливість надання оцінки законності та обґрунтованості розрахунку, та відповідно застосованого збільшеного тарифу.

Крім того, вказаний експертний висновок у жодному разі не обґрунтовує коливання ціни на ринку, оскільки містить період коливання ціни на ринку електричної енергії до укладання Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020, у той час як згідно висновків Верховного Суду України обґрунтування (документ) підвищення ціни повинно підтверджувати, що вона поколивалася саме з дати укладання договору 1 до дати звернення Постачальником до Споживача з проханням збільшити ціну на тариф або до дати укладання додаткової угоди.

Більше того, вказані зміни щодо збільшення тарифу внесено Додатковою угодою № 1 від 16.07.2020р. до Договору з дати укладання та набуття ним чинності, а саме з 16.03.2020р. Тобто ціну, визначену за результатами проведеного тендеру, у жодному разі не застосовано, що свідчить про умисне заниження ціни Постачальником під час участі у відкритих торгах, оскільки жодних перепон в одержанні інформації про ціну на ринку на електричну енергію на час участі у тендерні та укладанні Договору у нього не було, та у нього були всі можливості надати пропозицію із ціною, більшою ніж ним було запропоновано на відкритих торгах.

Подання ТОВ «ООЕК» при проведенні торгів найменшої цінової пропозиції, яка суттєво менша від очікуваної вартості та пропозицій інших учасників, та у подальшому, після спливу 4 місяців з дати укладання договору, звернення до Споживача із пропозицією погодити більшу ціну за товар саме з дати укладання Договору, ціна у якому встановлена за результатами проведеного тендеру, не відповідає принципу добросовісної конкуренції серед учасників та свідчить про штучне заниження (демпінг) цін при поданні пропозиції, та як наслідок порушує принцип максимальної економії та ефективності, спотворює результати торгів та нівелює економію, яка була отримана під час підписання договору.

Наданий Постачальником зазначений експертний висновок не містить будь- якої інформації про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з моментом укладення договору (16.03.2020р.) та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару або датою укладання додаткової угоди № 1 (16.07.2020р.). Висновок про середньозважену ціну на ринку на електричну енергію зроблений експертом в результаті вивчення аналітичних матеріалів, розміщених на інтернет-сайті Оператору ринку (http:www.oree.com.ua), про що зазначено у ньому.

Вказаний документ (експертний висновок) не можна вважати експертним висновком оскільки, він не зроблений фахівцем на підставі розгляду та аналізу ряду фактів з логічним підсудком. У ньому міститься інформація про ціну на електричну енергію, розміщену на інтернет-сайті Оператора ринку (http:www.oree.com.ua), яка перебуває у вільному доступі для будь-яких осіб та її одержання не потребує спеціальних знань, навичок та проведення експертних досліджень. Тобто вказаний експертний висновок не містить даних щодо розгляду та аналізу фактів, які покладено в основу його висновку.

По-друге, вказаний експертний висновок не підтверджує коливання ціни оскільки містить констатування діапазону цін на електричну енергію, за відсутності підтвердження ринкової вартості електричної енергії на момент укладення договору, що позбавляє можливості порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни в період з дати укладення договору і до внесення до нього змін останньою додатковою.

Отже, вказаний висновок за своїм змістом та суттю є лише документом довідково-інформаційного характеру та фактично дублює дані із сайту ДП «Оператор ринку», в якому не міститься точної інформації про коливання цін на електричну енергію станом як на момент звернення товариства про внесення змін до договору, так і на момент підписання спірної додаткової угоди. Разом з тим, він не відображає об`єктивну картину щодо зміни ціни на електроенергію на «ринку на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку.

З урахуванням викладеного, вказаний експертний висновок не підтверджує коливання ціни на електричну енергію у бік збільшення та не є належним доказом збільшення ціни за одиницю товару.

Таким чином, експертний висновок Чернігівської регіональної ТПП № ЧК- 138 від 13.04.2020р. не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, у ньому відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії за період з дати укладання договору у порівнянні з аналогічним наступним періодом, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни на ринку до дати укладання додаткової угоди або набрання нею чинності, у зв`язку з чим не містить належного обгрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Необхідність внесення зазначених змін не можна вважати обгрунтованими та такими, що підтверджені документально.

Враховуючи відсутність документального підтвердження підвищення ціни на електричну енергію у період з дати укладання договору станом на 16.03.2020 та станом на 16.07.2020р. (дата укладання додаткової угоди № 1 до Договору) Додаткову угоду № 1 від 16.07.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. укладено в порушення приписів п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно дані, викладені в експертному висновку Чернігівської регіональної ТПП № ЧК- 138 від 13.04.2020р., не можуть підтверджувати наявність коливання ціни станом на 16.07.2020 (дата укладання додатковою угодою до Договору).

Зазначена позиція також знайшла своє відображення та підтвердження у Постанові Верховного Суду України 23.01.2020р. у справі № 907/788/18 та у постанові 07.09.2022р. по справі № 927/1058/21, яку суд приймав з аналогічних підстав.

Крім того, за даними офіційного сайту ДП «Оператор ринку» (http:www.oree.com.ua) за станом на березень 2020 року середньозважена ціна РДН ОЕС України становила 1370,54 грн., а за липень 2020 року - 1195,77 грн., (скриншоти даних сайту додаються). Тобто, з часу укладання договору до часу укладання додаткової угоди № 1 від 16.07.2020 (період застосування збільшеного тарифу), відбулось навпаки зменшення ціни на електроенергію.

Таким чином у період з березня по червень 2020 року вбачається тенденція до зниження (а не до збільшення) ціни на електричну енергію.

Тобто, у будь-якому випадку, якщо порівнювати період з дати укладання договору або в цілому помісячно здійснювати відстеження коливання ціни на електричну енергію до дати укладання додаткової угоди № 1 середньо-ринкова ціна зменшувалась, а не збільшувалась. При цьому Споживач не звертався до Постачальника щодо зменшення ціни, а навпаки погодився із безпідставним збільшенням ціни.

Крім того, жодними документами Постачальника не обгрунтовано для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі, тобто чому таке підвищення цін на ринку зумовило неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено будь-яких причин, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, а також Постачальником не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Крім того, в порушення умов Договору (п.1. комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) у додатковій угоді № 1 визначено, що вона згідно ч. З ст. 631 ЦК України розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 16.03.2020р., у той час як додаткова угода підписана 16.07.2020р., та датою зміни ціни повинна бути дата укладання додаткової угоди.

Крім того, в порушення вказаного пункту Договору про зміну порядку формування ціни Постачальник не повідомив Споживача за 20 днів до дати дії таких змін (зміни почали діяти з 16.03.2020р, у той час як додаткову угоду укладено 16.07.2020р).

Отже, Додаткова угода № 1 від 16.07.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. з вказаних вище підстав підлягає визнанню недійсною.

Щодо недійсності додаткової угоди № 2 від 15.09,2020р.

На підставі вказаної угоди Сторонами зменшено річний обсяг закупівлі до 286 919 кВт*год. при незмінній загальній ціні договору та з 01.08.2020 збільшено ціну з 1,962827 грн. (з Г1ДВ) за 1 кВт*год. до 2,06462304 грн. за 1 кВт*год. (з ПДВ). А саме, згідно п.1., п.2.1. п.2. Додаткової угоди № 2 з 01.08.2020р. ціна договору становить 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 286 919 кВг*год.

Тобто з 01.08.2020р. (дата набрання чинності додатковою угодою № 2) ціну на товар збільшено на 5,6 % у порівнянні з ціною, встановленою додатковою угодою № 1.

Так, листом від 01.09.2020р. за № 13/03-641 ТОВ «ООЕК» звернувся до Споживача з пропозицією зміни ціни у бік її збільшення у зв`язку із збільшенням тарифу відповідно до постанови НКРЕКП від 11.07.2020р. № 1329, до якої долучив проект додаткової угоди № 2 та комерційної пропозиції.

В умовах додаткової угоди № 2 від 15.09.2020 міститься посилання на підставу для зміни ціни товару на ринку у бік її збільшення, без збільшення загальної вартості договору, на зміну тарифу на послуги з передачі електричної енергії та встановлення на рівні 240,23 грн./МВт*год (без урахування ПДВ) відповідно до постанови НКРЕКП від 11.07.2020 року № 1329 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 10.12.2019 № 2668», яка є складовою ціни за 1 кВт*год електроенергії за Договором.

Дійсно зміна ціни на підставі постанови НКРЕКП, як правило, е обґрунтованою за дотримання вимог встановлених законодавством. Однак, враховуючи те, що у даному випадку складовою ціни на електричну енергію, (окрім тарифу на послуги з передачі електричної енергії, встановлених постановою НКРЕКП, ціни за спожиту електричну енергію Споживачем, ціни на послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії Споживачу), є ціна закупівлі електричної енергії Постачальником, яку незаконно встановлено та враховано у загальній ціні на електричну енергію у додатковій угоді № 1 (1,962827 грн. за 1 кВт*год), то вказана ціна на електричну енергію у розмірі 2,06462304 грн. за 1 кВт*год також є незаконною, а тому додаткова угода № 2 від 15.09.2020р. з цих підстав підлягає визнанню недійсною.

Крім того, до угоди не долучено жодного розрахунку нової ціни, що ставить під сумнів правильність визначення кожної її складової у порівнянні зі складовими ціни Договору та попередньої додаткової угоди.

Також, у комерційній пропозиції (Додаток 2 до Договору) до Додаткової угоди № 1 від 16.07.2020р. не зазначено конкретно який саме тариф постанови і НКРЕКП застосовується з 16.03.2020 (як і у самому Договорі) на відміну від комерційної пропозиції (додаток 2 до договору), долученої до додаткової угоди № 2 від 15.09.2020, тому ціна на електричну енергію 2,06462304 грн. за 1 кВт*год, також є необгрунтованою.

До того ж, Постачальник звернувся до Споживача про зміну умов Договору 01.09.2020р.(лист за № 13/03-641), тобто через 30 днів після дати їх застосування (01.08.2020р.), чим порушив п.1. комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) та п. 3.1.1 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.04.2018р. № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії». При цьому, постанову НКРЕКП № 1329 від 11.07.2020р. було оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора 11.07.2020р.

Тобто Постачальник мав всі можливості дотриматись умов Договору та вимог законодавства, не порушуючи 20-ти денного терміну повідомлення Споживача про намір внесення змін до Договору.

Крім того, в порушення умов Договору (п.1. комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) у додатковій угоді № 2 визначено, що вона згідно ч.З ст.631 ЦК України розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.08.2020р., у той час як додаткова угода підписана 15.09.2020р. та датою зміни ціни повинна бути дата укладання додаткової угоди.

З урахуванням викладеного, угодою № 2 від 15.09.2020р. необгрунтовано підвищено в цілому тариф на електричну енергію до 2,06462304 кВт*год, оскільки жодних розрахунків цієї ціни до угоди не долучено. Разом з цим, вочевидь до складових тарифу, визначених цією угодою, увійшла незаконно підвищена складова тарифу - ціна закупівлі електричної енергії, яку необгрунтовано встановлено з підстав коливання ціни на ринку додатковою угодою № 1.

Отже, Додаткова угода № 2 від 15.09.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. з вказаних вище підстав, а також з підстав недійсності додаткової угоди № 1 від 16.07.2020р, яка є похідною в частині розрахунку ціни в цілому для додаткової угоди № 2 від 15.09.2020р., підлягає визнанню недійсною.

Щодо недійсності додаткової угоди № 3 від 16.10.2020р..

На підставі вказаної угоди Сторонами зменшено річний обсяг закупівлі до 273 289 кВт*год. та з 19.08.2020р. збільшено ціну з 2,06462304 грн. за 1 кВт*год. (з ПДВ) до 2,2059095 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. А саме, згідно п.1., п.2.1. п.2. Додаткової угоди № 3 від 16.10.2020р. ціна цього договору на 2020 рік з 19.08.2020року 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 273 289 кВт*год.

Тобто з 19.08.2020 (дата набрання чинності додатковою угодою № 3 до договору) ціну на товар збільшено на 5,6 % у порівнянні із ціною на товар, встановленою додатковою угодою № 2.

Так, листом від 12.10.2020р. за № 13/02-742 Постачальник звернувся до Споживача з пропозицією щодо внесення змін до Договору № 194 від 16.03.2020р. з підстав коливання ціни на ринку електричної енергії у бік її збільшення, на підтвердження чого долучив Експертний висновок № ЧК-356 від 07.09.2020, виданий Чернігівською торгово- промисловою палатою.

В умовах додаткової угоди № 3 від 16.10.2020р. міститься посилання на підставу для зміни ціни на електричну енергію у бік її збільшення, без збільшення загальної вартості договору, на вказаний Експертний висновок, згідно з яким середньозважена ціна електричної енергії ОЕС на РДН України у липні 2020 року відносно серпня 2020 року зросла на 8,53 %. А саме, у липні 2020 року вказана ціна становила 1195,77 грн., а у серпні 2020 року становила 1297,74 грн.

Даний Експертний висновок до додаткової угоди не долучений. Розрахунок підвищеної ціни до угоди також не долучено. Тобто у самій угоді та інших документах (листах Постачальника тощо) не зазначено, які саме цифри (їх обгрунтування) враховано при встановленні тарифу 1,962827 грн. за 1 кВт*год. (відсоток коливання ціни та обґрунтування застосування саме цього відсотку, ПДВ, тариф на передачу тощо), що виключає можливість надання оцінки законності та обґрунтованості розрахунку, та відповідно застосованого збільшеного тарифу.

Наданий Постачальником зазначений експертний висновок не містить будь- якої інформації про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з моментом укладення договору (16.03.2020р.) та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару або датою укладання додаткової угоди № З (16.10.2020). Висновок про середньозважену ціну на ринку на електричну енергію зроблений експертом в результаті вивчення аналітичних матеріалів, розміщених на інтернет-сайті Оператору ринку (http:www.oree.com.ua), про що зазначено у ньому.

Вказаний документ (експертний висновок) не можна вважати експертним висновком оскільки, він не зроблений фахівцем на підставі розгляду та аналізу ряду фактів з логічним підсудком. У ньому міститься інформація про ціну на електричну енергію, розміщену на інтернет-сайті Оператора ринку ( http:www.oree.com.ua), яка перебуває у вільному доступі для будь-яких осіб та її одержання не потребує спеціальних знань, навичок та проведення експертних досліджень. Тобто вказаний експертний висновок не містить даних щодо розгляду та аналізу фактів, які покладено в основу його висновку.

Отже, вказаний висновок за своїм змістом та суттю є лише документом довідково-інформаційного характеру та фактично дублює дані із сайту «Оператор ринку», в якому не міститься точної інформації про коливання цін на електричну енергію станом як на момент звернення товариства про внесення змін до договору, так і на момент підписання спірної додаткової угоди. Разом з тим, він не відображає об`єктивну картину щодо зміни ціни на електроенергію на «ринку на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку.

Таким чином, експертний висновок Чернігівської регіональної ТПП № ЧК- 356 від 07.09.2020р. не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, у ньому відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії за період з дати укладання договору у порівнянні з аналогічним наступним періодом, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни на ринку до дати укладання додаткової угоди або набрання нею чинності, у зв`язку з чим не містить належного обгрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Враховуючи відсутність документального підтвердження підвищення ціни на електричну енергію у період з дати укладання договору станом на 16.03.2020р. та станом на 16.10.2020р. (дата укладання додаткової угоди № 3 до Договору) Додаткову угоду № 1 від 16.07.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. укладено в порушення приписів п.2 ч.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно дані, викладені в експертному висновку Чернігівської регіональної ТПП № ЧК-356 від 07.09.2020р., не можуть підтверджувати наявність коливання ціни станом на 16.10.2020р. (дата укладання додаткової угоддо Договору).

Зазначена позиція також знайшла своє відображення та підтвердження у Постанові Верховного Суду України від 23.01.2020р. у справі № 907/788/18, у постанові від 07.09.2022р. по справі № 927/1058/21, у постанові від 16.02.2023р. у справі № 903/383/22, яку суд приймав з аналогічних підстав.

В порушення умов Договору (п.1. комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) у додатковій угоді № 3 визначено, що вона згідно ч. З ст. 631 ЦК України розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 19.08.2020р.,у той час як додаткова угода підписана 16.10.2020р., та датою зміни ціни повинна бути дата укладання додаткової угоди.

Також, в порушення вказаного пункту Договору про зміну порядку формування ціни Постачальник не повідомив Споживача за 20 днів до дати дії таких змін (зміни почали діяти з 19.08.2020р., у той час як додаткову угоду укладено 16.10.2020р.).

Отже, Додаткова угода № 3 від 16.10.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. з вказаних вище підстав підлягає визнанню недійсною.

Щодо недійсності додаткової угоди № 4 від 19.10.2020р.

На підставі вказаної угоди Сторонами зменшено річний обсяг закупівлі до 263 458 кВт*год. та з 01.09.2020р. збільшено ціну з 2,2059095 грн. за 1 кВт*год. (з ПДВ) до 2,34972 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. А саме, згідно п.1., п. п.2.1. п.2. Додаткової угоди № 4 від 19.10.2020р. ціна цього договору на 2020 рік з 01.09.2020 року 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 263 458 кВт*год.

Тобто з 01.09.2020р. (дата набрання чинності додатковою угодою № 4 до договору) ціну на товар збільшено на 3,9 % у порівнянні із ціною на товар, встановленою додатковою угодою № 3.

Так, листом від 12.10.2020р. № 13/02-743 Постачальник звернувся до Споживача з пропозицією внесення змін до Договору № 194 від 16.03.2020р. з підстав коливання ціни на ринку електричної енергії у бік її збільшення, на підтвердження чого долучив Експертний висновок № ЧК-419 від 06.10.2020р., виданий Чернігівською регіональною Торгово-промисловою палатою.

Згідно вказаного Експертного висновку середньозважена ціна електричної енергії на РДН ОЕС України у серпні 2020 року у порівнянні з вереснем 2020 року зросла на 14,3 %. А саме, у серпні 2020 року вказана ціна становила 1297,74 грн., а у вересні 2020 року 1483,37 грн. Вказаний експертний висновок було враховано в умовах додаткової угоди, як підставу для збільшення ціни.

Однак, даний Експертний висновок до додаткової угоди не долучений. Розрахунок підвищеної ціни до угоди також не долучено. Тобто у самій угоді та інших документах (листах Постачальника тощо) не зазначено, які саме цифри та їх обгрунтування враховано при встановленні тарифу у розмірі 2,34972 за 1 кВт*год. (відсоток коливання ціни та обґрунтування застосування саме цього відсотку, ПДВ, тариф на передачу тощо), що виключає можливість надання оцінки законності та обґрунтованості розрахунку, та відповідно застосованого збільшеного тарифу.

Крім того, він не може бути врахований, як обгрунтована підстава для укладання додаткової угоди, оскільки попередня цінова довідка ЧТПП №ЧК-356 від 07.09.2020р., на підставі якої укладено додаткову угоду № 2 від 15.09.2020р.включала весь період серпня 2020 року.

У випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Однак, експертний висновок ЧТПП № ЧК-419 від 06.10.2020р. не може бути врахований як належне обгрунтування підстав для укладання додаткової угоди, оскільки в порушення вимог законодавства про публічні закупівлі не відображає факту коливання рівня середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед (РДН)» у торговій зоні ОЕС за період з 01.08.2020 року (набрання чинності додатковою угодою № 2) по 01.09.2020р.(дата набрання чинності додатковою угодою № 4).

Також, вказаний експертний висновок не містить будь-якої інформації саме про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з моментом укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару та містить лише інформацію про зміну середньозваженої ціни електричної енергії. У ньому зазначено, що він виготовлений за замовлення ТОВ «ООЕК» на підставі інформаційного сайту Оператора ринку ( http:www.oree.com.ua)

А саме, вказаний експертний висновок не підтверджує коливання ціни на електричну енергію упродовж періоду з 16.03.2020р. (укладення договору) до 01.09.2020р. (набуття чинності додатковою угодою № 4 від 19.10.2020), оскільки: по-перше, вказаний експертний висновок не є експертним висновком, зробленим фахівцем на підставі розгляду та аналізу ряду фактів з логічним підсудком.

У вказаному експертному висновку міститься інформація про ціну на електричну енергію, яку одержано з інтернет-сайту Оператора ринку ( http:www.oree.com.ua), шляхом введення на ньому необхідних дат, що не потребує будь-яких спеціальних знань та проведення експертних досліджень. Тобто вказаний експертний висновок не містить даних щодо розгляду та аналізу фактів, які покладено в основу його висновку.

Враховуючи відсутність документального підтвердження підвищення ціни на електричну енергію станом на 01.09.2020р. (дата набрання чинності додатковою угодою № 4 до Договору) Додаткову угоду № 4 від 19.10.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. укладено в порушення приписів п.2 ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно дані, викладені в експертному висновку Чернігівської регіональної ТПП № ЧК-419 від 06.10.2020р., не можуть підтверджувати наявність коливання ціни станом на 01.09.2020 (дата набрання чинності оспорюваною додатковою угодою до Договору).

Отже, вказаний експертний висновок за своїм змістом та суттю є лише документом довідково-інформаційного характеру та фактично дублює дані із сайту ДП «Оператор ринку», в якому не міститься точної інформації про коливання цін на електричну енергію станом як на момент звернення товариства про внесення змін до договору, так і на момент підписання спірної додаткової угоди. Разом з тим, він не відображає об`єктивну картину щодо зміни ціни на електроенергію на «ринку на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку.

Таким чином, експертний висновок Чернігівської регіональної ТПП № ЧК- 419 від 06.10.2020р. не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, у ній відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії за період з дати укладання договору у порівнянні з аналогічним наступним періодом, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни на ринку до дати укладання додаткової угоди або набрання нею чинності, у зв`язку з чим не містить належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Необхідність внесення зазначених змін не можна вважати обґрунтованими та такими, що підтверджені документально.

Крім того, в порушення умов Договору (п.1. комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) у додатковій угоді № 1 визначено, що вона згідно ч.З ст.631 ЦК України розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.09.2020р., у той час як додаткова угода підписана 19.10.2020р.

Також, в порушення вказаного пункту Договору про зміну порядку формування ціни Постачальник не повідомив Споживача за 20 днів до дати дії таких змін (зміни почали діяти з 01.09.2020р., у той час як додаткову угоду укладено 19.10.2020р.).

Отже, Додаткова угода № 4 від 19.10.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. з вказаних вище підстав підлягає визнанню недійсною.

Крім того, встановлено, що Сторони допустили зловживання своїм правом на зміну умов договору, укладаючи додаткові угоди № 3 від 16.10.2020р. та № 4 від 19.10.2020р.

Так, Постачальником в один день Споживачу спрямовано 2 листи щодо укладення додаткових угод у зв`язку із черговим коливанням ціни у бік збільшення.

Зокрема, листом від 12.10.2020р. № 13/02-742 Постачальник в обґрунтування коливання ціни на ринку у бік збільшення надав експертний висновок Чернігівської ТПП № ЧК-356 від 07.09.2020р.

Крім того, листом від 12.10.2020р. № 13/02-743 Постачальник в обґрунтування коливання ціни на ринку у бік збільшення надав експертний висновок ЧТПП № ЧК- 419 від 06.10.2020р.

За результатами розгляду вказаних листів було укладено 2 угоди, якими збільшено ціну на електричну енергію з 19 серпня та з 01 вересня.

З вказаного вбачається, що під час звернення Постачальником до Споживача, а саме станом на 12.10.2020, він був обізнаний, щодо коливання цін на електричну енергію у період з липня по вересень 2020 року, оскільки обидві довідки ЧТПП були у нього в наявності.

Таким чином, зловживаючи правом иа внесення змін до договору Постачальник створив умови для укладання 2 додаткових угод замість однієї з метою уникнення встановленого законодавством обмеження 10%, що надало йому можливість підвищити ціну загалом на 12,1 %.

Надаючи оцінку таким діям можна дійти висновку, що ТОВ «ООЕК» усвідомлено та цілеспрямовано діяло з метою збільшення ціни договору.

Зазначена позиція та висновки знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021р (справа № 927/491/19).

Щодо недійсності додаткової угоди № 5 від 20.11.2020.

На підставі вказаної угоди Сторонами зменшено річний обсяг закупівлі до 260 597 кВт*год. при незмінній загальній ціні договору та з 01.12.2020р. збільшено ціну з 2,34972 за 1 кВт*год. (з ПДВ) до 2,436756 грн. за 1 кВт*год. (з ПДВ). А саме, згідно п.1., п.п.2.2. п.2. Додаткової угоди № 5 від 20.11.2020р. з 01.12.2020р.ціна договору становить 581201,86 грн. (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 260 597 кВт*год.

Тобто з 01.12.2020р. (дата набрання чинності додатковою угодою № 5) ціну на товар збільшено на 3,7 % у порівнянні з ціною, встановленою додатковою угодою № 4.

Так, листом від 10.11.2020р. за № 13/03-864 Постачальник звернувся до Споживача щодо внесення змін до Договору № 194 від 16.03.2020р. у зв`язку із встановленням тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» на рівні 312,76 грн/МВт*год, що є складовою ціни за 1 кВт*год електроенергії за Договором. У листі було зазначено, що вказана Постанова набирає чинності з 01.12.2020р.

В умовах додаткової угоди № 5 від 20.11.2020р. міститься посилання підставу для зміни ціни товару на ринку у бік її збільшення, без збільше загальної вартості договору, на зміну тарифу на послуги з передачі електри енергії та встановлення на рівні 312,76 грн/МВт*год (без урахування П відповідно до постанови НКРЕКП від 04.1 1.2020 року № 1998 «Про внесе] змін до постанови НКРЕКП від 10.12.2019 № 2668», яка є складовою ціни.

При цьому, оскільки розрахунку тарифу за 1 кВт*год не додано ні до Договору від 16.03.2020р. за № 194, ні до жодних вказаних вище додаткових угод, у тому числі додаткової годи № 5 від 20.11.2020р., встановити правомірність врахування збільшеного тарифу на підставі вказаної постанови НКРЕКП не вбачається можливим. Вказане виключає можливість надання оцінки законності та обгрунтованості розрахунку, та відповідно застосованого збільшеного тарифу.

Дійсно зміна ціни на підставі постанови НКРЕКП, як правило, є обґрунтованою, за дотримання вимог встановлених законодавством. Однак, враховуючи те, що у даному випадку складовою ціни на електричну енергію, (окрім тарифу на послуги з передачі електричної енергії, встановлених постановою НКРЕКП, ціни за спожиту електричну енергію Споживачем, ціни на послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії Споживачу), є ціна закупівлі електричної енергії Постачальником, яку незаконно встановлено та враховано у загальній ціні на електричну енергію у попередній додатковій угоді № 4 (2,34972 грн. за 1 кВт*год), то вказана ціна на електричну енергію у розмірі 2,436756 грн. за 1 кВт*год також є незаконною, а тому додаткова угода № 5 від 20.11.2020р. з цих підстав підлягає визнанню недійсною.

Також, у комерційній пропозиції (Додаток 2 до Договору) до Додаткової угоди № 1 від 16.07.2020р. не зазначено конкретно який саме тариф постанови НКРЕКП застосовується з 16.03.2020р. (як і у самому Договорі) на відміну від комерційної пропозиції (додаток 2 до договору), долученої до додаткової угоди № 2 від 15.09.2020р. та № 5 від 20.11.2020р., тому ціна на електричну енергію 2,436756 грн. за 1 кВт*год також є необгрунтованою.

З урахуванням викладеного, угодою № 5 від 20.11.2020р. необгрунтовано підвищено в цілому тариф на електричну енергію до 2,436756 кВт*год, оскільки жодних розрахунків цієї ціни до угоди не долучено. Разом з цим, вочевидь до складових тарифу, визначених цією угодою, увійшла незаконно підвищена складова тарифу - ціна закупівлі електричної енергії, яку необгрунтовано встановлено з підстав коливання ціни на ринку попередніми додатковими угодами № 1-4.

Отже, Додаткова угода № 5 від 20.11.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. з вказаних вище підстав, а також з підстав недійсності додаткових угод № 1 від 16.07.2020р., № 2 від 15.09.2020р., № 3 від 16.10.2020, № 4 від 19.10.2020р., які є похідними в частині розрахунку ціни в цілому для додаткової угоди № 5 від 20.11.2020р., підлягає визнанню недійсною.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки правові підстави для зміни ціни одиниці товарів за договорами у відповідності до укладених додаткових угод відсутні, додаткові угоди № 1 від 16.07.2020р., № 2 від 15.09.2020р., № 3 від 16.10.2020р., № 4 від 19.10.2020р., № 5 від 20.11.2020р. до Договору № 194 від 20.11.2020р. є такими, що суперечать наведеним вище приписам законодавства, отже мають бути визнані недійсними, а надміру сплачені кошти підлягають поверненню.

Критеріями оцінки тендерних пропозицій є ціна або ціна разом з іншими критеріями оцінки. Таким чином, для внесення змін до договору про публічну закупівлю сторони повинні розуміти, яка ціна товару закладена при визначенні переможця та укладенні договору.

Отже, відповідач ТОВ «ООЕК» та ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України», укладаючи оспорювані правочини, щоразу мали перевіряти дотримання вимог п. 2, 7 ч. 4 ст. 36 Закону України „Про публічні закупівлі", яким встановлено заборону збільшувати ціну за одиницю товару більше, ніж на 10 відсотків. При цьому, сторони щоразу мають враховувати ціну за одиницю товару, яка передбачена у договорі, тобто враховувати саме початкову ціну товару.

Позиція господарського суду щодо необхідності розрахунку нової ціни товару у порівнянні саме із початковою ціною товару відповідає висновкам, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 22.06.2022р. по справі № 917/1062/21 тау постанові від 16.02.2023р. у справі № 903/383/22.

Так, укладаючи Додаткову угоду № 1 від 16.07.2020р., ціну за одиницю товару збільшено з 1,82023758 грн. до 1,962827 грн кВт*год., що є збільшенням ціни на 7,26 %.

Укладаючи Додаткову угоду № 2 від 15.09.2020р., ціну за одиницю товару додатково збільшено до 2,06462304 кВт*год., що є на 11,8 % більше від ціни, встановленої у Договорі № 194 від 16.03.2020р..

Укладаючи Додаткову угоду № 3 від 16.10.2020р, ціну за одиницю товару додатково збільшено до 2,2059095 грн. кВт*год., що є на 17,5 % більше від ціни, встановленої у Договорі №194 від 16.03.2020р.

Укладаючи Додаткову угоду № 4 від 19.10.2020р., ціну за одиницю товару додатково збільшено до 2,34972 грн. кВт*год., що є на 22,5 % більше від ціни, встановленої у Договорі №194 від 16.03.2020р.

Укладаючи Додаткову угоду № 5 від 20.11.2020р., ціну за одиницю товару додатково збільшено до 2,436756 грн. кВт*год., що є на 25,3 % більше від ціни, встановленої у Договорі № 194 від 16.03.2020р..

Таким чином, Додаткові угоди №№ 1-5 мають бути визнані недійсними ще з тієї підстави, що їх укладання призвело до збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%.

Укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р., справаи № 915/1868/18).

Таким чином, вказані додаткові угоди вчинені з порушенням частини 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», які суперечать інтересам держави та потребують негайного вжиття необхідних і достатніх заходів реагування, спрямованих на їх усунення, а тому мають бути визнані судом недійсними.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Таким чином, розрахунок суми, фактично сплаченої ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» на користь ТОВ "ООЕК" за Договором № 194 від 16.03.2020р. виглядає наступним чином:

- за основним Договором - 319 300 кВт*год, загальною вартістю 581 201,86 грн., тобто 1,82023758 грн за 1 кВт*год;

-за додатковою угодою № 1 - 296 104 кВт*год, загальною вартістю 581 201,86 грн., тобто 1,962827 грн. за 1 кВт*год з 16.03.2020р. до 31.12.2020р.;

- за додатковою угодою № 2 - 286 919 кВт*год, загальною вартістю 581 201,86грн., тобто з 16.03.2020р. по 01.08.2020р. - 1,962827 грн. за 1 кВт*год, з 01.08.2020р. до 31.12.2020р. - 2,06462304 грн. за 1 кВт*год.;

- за додатковою угодою № 3 - 273 289 кВт*год, загальною вартістю 581 201,86 грн., тобто з 16.03.2020р. по 01.08.2020р. - 1,962827 грн. за 1 кВт*год, з 01.08.2020р. до 19.08.2020р. - 2,06462304 грн. за 1 кВт*год., а з 19.08.2020р. по 31.12.2020р.- 2,2059095 грн. за 1 кВт*год.;

- за додатковою угодою № 4 - 263 458 кВт*год, загальною вартістю 581 201,86 грн., тобто з 16.03.2020р. по 01.08.2020р.- 1,962827 грн. за 1 кВт*год, з 01.08.2020р. до 19.08.2020р. - 2,06462304 грн. за 1 кВт*год., з 19.08.2020р. по 01.09.2020р. - 2,2059095 грн. за 1 кВт*год., а з 01.09.2020р. до 31.12.2020р. - 2,34972 грн. за 1 кВт*год;

- за додатковою угодою № 5 - 260 597 кВт*год, загальною вартістю 581 201,86 грн., тобто зі6.03.2020р. по 01.08.2020р. - 1,962827 грн. за 1 кВт*год, з 01.08.2020р. до 19.08.2020р. - 2,06462304 грн. за 1 кВт*год., з 19.08.2020р. по 01.09.2020р. - 2,2059095 грн. за 1 кВт*год., з 01.09.2020р. до 01.12.2020р. - 2,34972 грн. за 1 кВт*год., а з 01.12.2020р. до 31.12.2020р. - 2,436756 грн. за 1 кВт*год.

В порушення вимог ст.10 Закону України «Про публічні закупівлі» ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» не оприлюднено звіт про виконання договору.

Згідно інформації Управління Державної казначейської служби України у м.Одесі Одеської області від 16.01.2023р. № 02-06-25-06/105 ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» на користь ТОВ «ООЕК» на підставі договору № 194 від 16.03.2020р. перераховано 449 984,21 грн.

Згідно актів прийняття-передавання товарної продукції та виставлених рахунків за спожиту електричну енергію Споживачем по факту одержано товару у кількості 202 335 кВт*год:

- акт від 23.04.2020р. , рахунок № 01-194/1 від 23.04.2020р. - у квітні спожито 22595 кВт*год на загальну суму 45776,57 грн.;

- акт від 25.05.2020р., рахунок № 01-194/1 від 25.05.2020р. - у травні спожито 21333 кВт*год на загальну суму 41873 грн. (суму зменшено до 38189,62 грн. у зв`язку із переплатою за іншим договором);

- акт від 22.06.2020р., рахунок № 01-194/1 від 22.06.2020р. - у червні спожито 16025 кВт*год на загальну суму 30094,97 грн.;

- акт від 22.07.2020р., рахунок № 01-194/1 від 22.07.2020р. - у липні спожито 5774 кВт*год на загальну суму 10787,44 грн.;

- акт від 21.08.2020р., рахунок № 01-194/1 від 21.08.2020р. - у серпні спожито 4893 кВт*год на суму 10102,21 грн.;

- акт від 22.09.2020р., рахунок № 01 -194/1 від 22.09.2020р. - у вересні спожито 19103 кВт*год на суму 44886,71 грн.;

- акт від 21.10.2020р., рахунок № 01-194/1 від 21.10.2020р. - у жовтні спожито 20443 кВт*год на суму 48035,33 грн.;

- акт від 24.11.2020р., рахунок № 01-194/1 від 24.11.2020р. - у листопаді спожито 28517 кВт*год. на суму 67006,97 грн.;

- акт від 22.12.2020р., рахунок № 01-194/1 від 22.12.2020р. - у грудні спожито 63652 кВт*год на суму 155104,39 грн.

Враховуючи те, що Додаткові угоди №№ 1-5 укладено без достатніх на те підстав, то ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України мав сплатити Постачальнику за фактично одержаний обсяг електричної енергії на підставі договору № 194 від 16.03.2020р., а саме за 202335 кВт*год за тарифом 1,82023758 кВт*год підлягало до сплати 368 297,771 грн., у той час як сплачено 449 984,21 грн. Відповідно сума переплати становить 81 686,44 грн. (449 984,21 -368 297,77).

Таким чином зміна ціни призвела до перевитрати бюджетних коштів, оскільки за ті самі кошти ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України отримав набагато менший обсяг електричної енергії.

Оскільки правові підстави для зміни ціни одиниці товарів за договорами у відповідності до укладених додаткових угод відсутні, додаткові угоди № 1,2, З, 4, 5 є такими, що суперечать наведеним вище приписам законодавства, а тому мають бути визнані недійсними на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а надміру сплачені кошти підлягають поверненню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2019р. у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ст. 669 ЦК визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до ч.1 ст.670 ЦК України у випадку, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Така позиція окружної прокуратури повністю узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у Постанові № 927/491/19 від 18.06.2021.

Станом на момент підписання Договору № 194 від 16.03.2020 сторонами було погоджено всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог ч.З ст.180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Враховуючи вимоги п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України „Про публічні закупівлі", на дату укладання додаткових угод № 1-5,11 Закон встановлював заборону вносити зміни до договору, в результаті яких ціна товару може збільшитись на 10 відсотків.

Також, Верховний Суд у постанові від 12.09.2019р. у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. З Закону "Про публічні закупівлі".

Водночас, згідно з додатковими угодами № 1 від 16.07.2020р., № 2 від 15.09.2020р., № 3 від 16.10.2020р. , № 4 від 19.10.2020р., № 5 від 20.11.2020р. до Договору № 194 від 16.03.2020р. п`ять разів змінювались істотні умови Договору, а саме за результатами цих змін, збільшено ціну за одиницю товару з 1,82023758 кВт*год до 2,436756 за 1 кВт*год та зменшено кількість споживання електричної енергії з 319 300 кВт*год до 202 335 кВт*год. Фактично ціна збільшилася на 25,3 % порівняно з погодженою ціною під час закупівлі.

У зв`язку з цим, укладення Договору з однією ціною 1,82023758 гри. за 1 кВт*год електричної енергії та подальше її підвищення 16.03.2020р., 01.08.2020р., 19.08.2020р., 01.09.2020р., 01.12.2020р. до 2,436756 за 1 кВт*год шляхом укладення п`яти Додаткових угод (збільшення ціни на 25,3 %) є порушенням п.2 ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому Додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом України у постанові від 07.12.2022р.у справі № 927/189/22.

Прокурором обґрунтувано підстави для представництва прокурором інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою.

Згідно ст. 131і Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99).

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018р. у справі № 924/1237/17 та від 06.02.2019р. у справі № 927/246/18), що надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У даному випадку порушення інтересів держави полягають у наступному.

Так, правовідносини, пов`язані із використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод до договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

При цьому наведені вище порушення вимог законодавства мають характер не формального дотримання таких вимог, а навпаки, шляхом укладення додаткових угод порушені вимоги чинного законодавства, принципи максимальної ефективності та економії, які призвели до безпідставної зміни істотних умов договору та зростання ціни за одиницю товару, покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов`язань щодо витрачання бюджетних коштів у сумі 81 686,44 грн.

Так, ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» органи прокуратури віднесено до спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Законом України «Про публічні закупівлі» встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006р. № 251-V) визначено пріоритетні завдання держави, зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб ( ч.2 ст.12), та попередження, припинення, розслідування та розкриття коругіційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин, а відтак наявність ознак 'такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Європейська комісія за демократію через право або ж Венеціанська комісія на 63-му пленарному засіданні 10-11.06.2005р. дійшла висновку, що держави уповноважені наділяти прокурорів правом захисту державного інтересу (принцип захисту державного інтересу); прокурори можуть бути наділені правом порушення процедур, або вступу в існуючі процедури, чи застосування різних способів правового захисту для забезпечення законності (принцип законності).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, визначено, що якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Зміна ціни договору внаслідок недобросовісної конкуренції та зловживань робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що також є очевидним порушенням принципів процедури закупівлі, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Верховним Судом у постанові від 10.06.2021р. у справі №910/114/19 висловлено позицію про те, що визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт та послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 2 1.03.2019р. по справі № 912/989/18.

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

У даному спорі уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Південний офіс Держаудитслужби з огляду иа наступне.

Згідно зі ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої га судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 36 ч.І ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» Уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (ч.І, 4 ст.7 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю серед іншого є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна у бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

За змістом пунктів 1,7, 8, 10 ч.1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів тощо.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016р. № 43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Відповідно Положення про Південний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби України № 23 від 02.06.2016р. Південний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників, Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі. Повноваження Південного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом, кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018р. справі № 826/9672/17).

Таким чином, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Держаудитслужба є компетентним органом, з повним обсягом цивільної дієздатності та має повноваження звертатися до суду для захисту порушених інтересів держави у сфері публічних закупівель, а тому прокурор за наявності підстав представництва інтересів держави, може здійснювати таке представництво в особі цього компетентного органу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020р. у справі № 921/524/18, від 29.07.2020р. у справі № 924/316/18 та інших.

З урахуванням наведеного, Південний офіс Державної аудиторської служби України є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо належності визначення позивачем у справі офісу Державної аудиторської служби викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі 911/1497/18).

Відповідно до п.2 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Київською окружною прокуратурою м. Одеси на адресу Південного офісу Держаудитслужби направлена інформація від 28.02.2023р. за № 1280вих-23 про встановлення порушень законодавства під час виконання договірних відносини за проведеною закупівлею забюджетні кошти (ідентифікаційний номер закупівлі UA-2020-02-04-002935-а).

З відповіді Південного офісу Держаудитслужби № 151531-17/1144-2023 від 07.03.2023р. вбачається, що підстави для проведення моніторингу на даний час відсутні, оскільки процедуру закупівлі виконано у повному обсязі, відповідно перевірка вказаних фактів не проводилась та заходи щодо усунення порушень, у тому числі у судовому порядку, не вживались.

Тобто, Південним офісом Держаудитслужби як органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи щодо припинення та визнання недійсними додаткових угод до договору не вживались.

Постановою Кабінету Міністрів України № 266 від 06.04.2016р. «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п.1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

З урахуванням викладеного, позивачем у даному спорі визначено Південний офіс Держаудитслужби України, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах № № 924/1237/17, 826/9672/17, 924/1256/17, 906/296/18, 925/682/18, 909/545/18, 918/1222/21, де прокурором визначено позивачем саме Держаудитслужбу.

Щодо визначення уповноваженим державою органом, який здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах, Міністерства охорони здоров`я України.

Згідно п. 1 Розділу 1 Статуту Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» Міністерства охорони здоров`я України», затвердженого Наказом МОЗ України від 25.03.2019 № 657, він є державним закладом охорони здоров`я лікувально-профілактичного профілю, заснований на державній власності, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України і є підзвітним йому.

Пунктом 2 Розділу 1 Статуту визначено, що Заклад є державною бюджетною неприбутковою установою, уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України (далі - Уповноважений орган управління).

Відповідно до п. З Розділу 1 Статуту Заклад підпорядкований безпосередньо Міністерству охорони здоров`я України згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 29.01.1997р. № 18 «Про ліквідацію Одеського об`єднання санаторії МОЗ України».

Пунктом 3, 9 Розділу V Статуту визначено, що контроль за ефективністю використання, збереження та обліком закріпленого за Закладом майна здійснює Уповноважений орган управління. Контрольні заходи з питань порядку використання майна господарської і фінансової діяльності, внутрішній аудит Закладу здійснюється відповідним державним органом та Уповноваженим органом управління у встановленому законодавством порядку.

Згідно п.1 Розділу VII Управління Закладом здійснюється відповідно до Статуту на підставі поєднання прав Уповноваженого органу управління щодо господарського використання державного майна і участі в управлінні трудового колективу.

Пунктами 1., 2. Розділу VIII Статуту передбачено, що Уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого Закладу, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб у галузі охорони здоров`я.

Крім того, Уповноважений орган управління здійснює контроль за фінансовою (бюджетною) та штатною дисциплінами Закладу, за ефективним використанням та збереженням майна і коштів Закладу.

Законом України «Про центральні органи виконавчої влади», визначені повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади.

Міністерство охорони здоров`я України, як центральний орган виконавчої влади, згідно ст.ст. 1, 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюється на всю територію держави.

Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015р. № 267 передбачено, що Міністерство охорони здоров`я є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Згідно із п.п. 4, 5, 6, 8 ч.5 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015р. № 267, Міністерство охорони здоров`я з метою організації своєї діяльності здійснює контроль за діяльністю підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, забезпечує самопредставництво інтересів МОЗ у судах.

Таким чином у спірних правовідносинах Міністерство охорони здоров`я України є уповноваженим органом на здійснення контролю за дотриманням державних інтересів в частині законності використання коштів державного бюджету.

Як визначено ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами (в т.ч. Міністерством охорони здоров`я України), іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з мстою задоволення державних та суспільних потреб.

Повноваження та спосіб здійснення управлінських функцій уповноваженими суб`єктами визначені положеннями Закону України «Про управління об`єктами державної власності».

Відтак, Міністерство охорони здоров`я України є центральним органом виконавчої влади, яке здійснює повноваження органу управління відносно ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» та виступає головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує політику у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, згідно наведених нормативно-правових актів, Міністерство охорони здоров`я України є органом, уповноваженим державою на здійснення повноважень у спірних правовідносинах.

За змістом положень ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України щодо обсягу наданих прав Міністерство є головним розпорядником бюджетних коштів.

За інформацією ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України № 70 від 27.02.2023р. джерелом фінансування Договору № 194 від 16.04.2020 є державний бюджет (загальний фонд).

Верховним Судом у постанові від 10.06.2021р. у справі № 910/114/19 висловлено позицію про те, що визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і мас на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від по справі № 912/989/18.

Як передбачено ст.28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

На підставі з ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, Київська окружна прокуратура направила на адресу Міністерства охорони здоров`я України листа за № 1268вих-23 від 28.02.2023р. щодо надання інформації про встановлення порушень законодавства під час виконання договірних відносин за проведеною закупівлею за бюджетні кошти UA-2020-02-040-002935-а та вжиті заходи реагування, у т.ч. у судовому порядку, з проханням надання відповіді у можливо стислі строки, але не пізніше 10.03.2023р.з підстав обмежених строків позовної давності для стягнення з постачальника зайво сплачених бюджетних коштів, що унеможливить їх повернення.

Однак, станом на 15.03.2023р. відповідь з Міністерства охорони здоров`я України до Київської окружної прокуратури міста Одеси не надійшла. Наведене свідчить про небажання Міністерством самостійно реалізувати процесуальні повноваження на звернення до суду задля поновлення порушених інтересів держави.

Слід зазначити, що відомості веб-порталу «Ргоzогго» є відкритими, відтак Міністерство охорони здоров`я України могло ще у 2020 році дізнатися про порушення законодавства про публічні закупівлі в діяльності ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України.

Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.

З урахуванням викладеного, Міністерство охорони здоров`я України здійснює контроль за діяльністю та використанням коштів ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України», яке перебувають в його управлінні, є головним розпорядником коштів, передбачених в державному бюджеті на фінансування діяльності Закладу, є компетентним органом з повним обсягом цивільної дієздатності та має повноваження звертатися до суду для захисту порушених інтересів держави, у тому числі у сфері публічних закупівель, а тому прокурором визначеного його у якості позивача у даному позові.

Зазначені у позові порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, що унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.

Згідно умов закупівлі розрахунок з виконавцем робіт за цією закупівлею здійснюватиметься в межах виділених бюджетних призначень.

У п.6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип ефективності при складанні та виконанні бюджетів, який передбачає, що учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Ефективне використання бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення процедур закупівель товарів, робіт та послуг у відповідності до вимог чинного законодавства становить безумовний інтерес держави, оскільки безпосередньо впливає на її соціально-економічний розвиток, забезпечення гарантій у сфері охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення найбільш не захищених верств населення.

У даному контексті публічні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання бюджетних коштів.

Отже, правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) проведення скорочених закупівель та витрачання за їх результатами бюджетних коштів, такому суспільному інтересу не відповідає.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу виконавчої влади, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 6 Конституції України, здійснює свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Крім того, оскільки фінансування державної закупівлі здійснюється за рахунок коштів державного бюджету (субвенції) та місцевого бюджету, то у даному випадку звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування закладів, в яких надаються соціальні послуги з надання комплексного санаторно-курортного лікування дітям, хворим на туберкульоз органів дихання та дітям, хворим на інші захворювання легень тощо.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» Міністерства охорони здоров`я України».

Згідно п. 1. Розділу 1. статуту Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» Міністерства охорони здоров`я України» є державним закладом охорони здоров`я лікувально- профілактичного профілю, заснований на державній власності, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України і є підзвітним йому.

Пунктом 2. Розділу 1. Статуту визначено, що Заклад є державною бюджетною неприбутковою установою, уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України (далі - Уповноважений орган управління).

Відповідно до п.З Розділу 1. Статуту Заклад підпорядкований безпосередньо Міністерству охорони здоров`я України згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 29.01.1997 № 18 «Про ліквідацію Одеського об`єднання санаторії МОЗ України».

Пунктом 3,9 Розділу V Статуту визначено, що контроль за ефективністю використання, збереження та обліком закріпленого за Закладом майна здійснює Уповноважений орган управління. Контрольні заходи з питань порядку використання майна господарської і фінансової діяльності, внутрішній аудит Закладу здійснюється відповідним державним органом та Уповноваженим органом управління у встановленому законодавством порядку.

У пункті 1. Розділу III Статуту зазначено, що Заклад утворений з метою сприяння проведення державної політики у сфері охорони здоров`я, що передбачає задоволення потреб населення у медичних послугах з надання комплексного санаторно-курортного лікування дітям, хворим на туберкульоз органів дихання та дітям, хворим на неспецифічні захворювання легень тощо.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 7, 10 Розділу IV Статуту Заклад є юридичною особою публічного права, є бюджетною неприбутковою установою, користується закріпленим за ним державним майном на праві оперативного управління. Заклад має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України, установах банків, печатку зі своїм найменування та зображенням Державного Герба України, а атокж фірмові бланки зі своїм найменуванням та реквізитами. Заклад має право бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається у суді.

Майно Закладу є державною власністю та закріплюється за ним на праві оперативного управління (пункт 2 Розділу V. Статуту).

Пунктами 5, 8 Розділу V Статуту визначено, що джерелами формування майна Закладу, у тому числі, є кошти загального фонду Державного бюджету України. Фінансування Закладу здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а також інших джерел не заборонених законодавством. Обсяги бюджетних асигнувань встановлюються відповідно до затверджених кошторисів доходів і видатків.

Як свідчить усталена практика, держава може володіти відповідними майном та грошовими коштами, здійснення належного розпорядження якими є одним із тих інтересів, що захищаються прокурором шляхом звернення до суду, в тому числі з вимогою про визнання недійсними правочинів, що передбачають оплату за рахунок публічних коштів (у разі, якщо таким правочином завдається шкода державі/територіальній громаді) та стягнення таких коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021р. у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абз.З ч.З ст.23 Закону "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абз.1 ч.З цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У контексті засадничого положення ч.2 ст.19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абз.1 ч.З ст.23 цього Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Об`єднана палата у цій справі розглядала необхідність відступу від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі № 924/674/21 щодо можливості звернення прокурора із позовом в інтересах держави в особі суб`єкта, який не є суб`єктом владних повноважень

Державне некомерційне підприємство є суб`єктом некомерційної господарської діяльності, спрямованої на досягнення соціальних та інших результатів, яке утворюється у сфері охорони здоров`я, соціальній та / або гуманітарній сферах без мети одержання прибутку і діє на підставі статуту (ст.75-1 ГК).

Державне некомерційне підприємство зобов`язане приймати та виконувати доведені у встановленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. Державне некомерційне підприємство здійснює свою діяльність відповідно до виробничих завдань, визначених органом, до сфери управління якого воно входить; самостійно встановлених завдань згідно з укладеними договорами щодо надання відповідних послуг; державних замовлень (ст.75-2 ГК).

Єдиним засновником (учасником) ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» є Міністерство охорони здоров`я України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, а Заклад утворений ним з метою сприяння проведення державної політики у сфері охорони здоров`я.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022р. у справі № 910/4210/20 навів висновок про те, що органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави- боржника, а й, за певних умов, державні компанії.

Верховний Суд посилався на справу Маffezіnі V.Sраіn, у якій трибунал Центру з розв`язання інвестиційних спорів ( ICSID ) зазначив, що першим кроком при визначенні того, чи є організація державним органом, є встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також приймаються до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена - чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує організація - пункти 77, 79 рішення).

Також Верховний Суд у наведеній справі врахував висновки у справі Сеskoslovenska Оbchodns Вапка, А.S.V. Тhе Slovak Republic (ІСSID Саse по АRB/97/4, Decision jn Objtctions to Jurisdictions, Мау 24, 1999), у якій трибунал встановив, що факту володіння державою акцій у корпорації (більше 65% уряду Чехії і близько 24% уряду Словаччини) було недостатньо для ухвалення рішення, чи мав позивач по Вашингтонській конвенції статут юридичної особи держави- учасника, коли її діяльність за своєю природою була "не скільки державницькою, стільки комерційною". Приватна корпорація, діяльність якої спрямована на отримання прибутку, при виконанні по суті державницьких функцій, делегованих їй державою, за функціональним тестом може вважатись органом держави.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022р. у справі № 910/4210/20 (п.111) дійшов висновків, що якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто alter ego ("другим я") такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави).

Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (ч.І ст.23 БК).

Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п.8 ч.І ст.2 БК).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження (п.6 ч.І ст.2 БК).

Державні установи, заклади нарівні з органами державної влади є учасниками бюджетного процесу, а саме, розпорядниками бюджетних коштів за відповідними бюджетними призначеннями та асигнуваннями, тобто суб`єктами, яким органами державної влади передані відповідні владні повноваження щодо розпорядження бюджетними коштами.

Вказане свідчить про виконання державними підприємствами, установами, закладами публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень як суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до п.З ч.І ст.2 Закону "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: 1) юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; 2) органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; 3) у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Верховний Суд у постанові від 23.09.2021р. у справі № 907/576/19 зазначив, що замовниками, у розумінні Закону "Про публічні закупівлі", є суб`єкти, які створені державою для забезпечення потреб суспільства, яких має забезпечувати держава та які витрачають для здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг публічні фінанси.

ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України», реалізуючи надану бюджетну компетенцію щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, діяв не як приватний суб`єкт господарювання, а реалізовував державну політику у сфері публічних закупівель, репрезентуючи в господарських правовідносинах державний як приватний, так і публічний інтерес.

ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» уклав Договір та спірні додаткові угоди до нього як замовник відповідно до п.З ч.І ст.2 Закону "Про публічні закупівлі" - розпорядник бюджетних коштів.

Зазначене дає підстави вважати, що: 1) укладаючи та здійснюючи оплату за спірними додатковими угодами, Заклад фактично використовував кошти відповідного державного бюджету; 2) Заклад реалізовував делеговані йому владні повноваження з розпорядження і використання бюджетними коштами.

Наслідком порушення вимог Закону "Про публічні закупівлі" є нераціональне використання бюджетних коштів, що в свою чергу свідчить про наявність саме публічного (державного) інтересу, а не приватного інтересу суб`єкта закупівлі.

Тому нераціональне використання ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України», в тому числі при укладенні, виконанні додаткових угод до Договору, має наслідком порушення фактично публічних інтересів (інтересів держави), оскільки Заклад є учасником бюджетного процесу та реалізує публічну функцію розпорядника бюджетних коштів.

Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) надає визначення, хто може бути суб`єктом владних повноважень.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.І ст.4 КАС).

Тобто, суб`єкт владних повноважень - це уповноважений носій публічної влади, а перелік суб`єктів, зазначених у п.7 ч.І ст.4 КАС, не є вичерпним (абсолютним), оскільки в адміністративно-правові відносини можуть вступати й інші суб`єкти владних повноважень, не зазначені у цій статті.

Поняття "суб`єкт владних повноважень" варто оцінювати не з інституційного, а з функціонального аспекту. Інакше кажучи, визначальним для віднесення того чи іншого органу (особи) до суб`єктів владних повноважень є не лише його місце у системі публічної влади, а і функції, які ним виконуються, й такі функції мають бути пов`язані із здійсненням публічного адміністрування.

Здійснення функцій публічної влади, крім суб`єктів владних повноважень, може бути делеговано іншим суб`єктам, зокрема, представникам самоврядних (саморегулівних) професій. Держава може делегувати свої публічні повноваження самоврядним (саморегулівним) структурам, уповноваженим суб`єктам, які частково виконуватимуть ці функції за вказівкою держави. Такими суб`єктами можуть бути, зокрема, й державні підприємства, установи, організації.

У випадку наявності порушень умов Закону "Про публічні закупівлі" прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, який допустив таке порушення, в тому числі в особі некомерційного державного підприємства (установи, організації), яке володіє майном на праві оперативного управління, створено не для отримання прибутку, а для виконання важливих соціальних або публічних функцій, безпосередньо здійснює розпоряджання та використання бюджетними коштами та є замовником закупівлі у розумінні Закону "Про публічні закупівлі".

При цьому, крім встановлення організаційно-правової форми такого суб`єкта та відносин власності (структурний тест), необхідно здійснити аналіз його діяльності, покладені на нього функції та встановити, чи є такий суб`єкт суб`єктом владних повноважень.

Звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі некомерційного державного закладу (установи, організації), який є замовником закупівлі, розпорядником бюджетних коштів та який допустив порушення умов Закону "Про публічні закупівлі", дозволяє захистити в першу чергу публічні інтереси - щодо розпорядження коштами відповідного бюджету у випадку їх нераціонального використання. І навпаки, відсутність можливості здійснення прокурором відповідних заходів нівелює можливість запобігати відповідним зловживанням щодо зміни ціни (зокрема, відповідно до ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі"), що можуть допускатись під час проведення некомерційними державними закладами (установами, закладами) публічних закупівель.

Підсумовуючи викладене, враховуючи те, що ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» володіє майном на праві оперативного управління, створено не для отримання прибутку, а для виконання важливих соціальних функцій, безпосередньо здійснює розпоряджання та використання бюджетними коштами та є замовником закупівлі у розумінні Закону "Про публічні закупівлі", Київська окружна прокуратура м. Одеси звертається із позовною заявою до суду в інтересах держави в особі Одеського дитячого будинку-інтернату.

Згідно ч.1 ст.4 Бюджетного кодексу України бюджетне законодавство складається в тому числі з нормативно-правових актів органів виконавчої влади, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України.

Частиною 12 статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2.4. Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, який затверджений наказом Міністерства фінансів України № 372 від 02.04.2014р. та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.04.2014р. за № 426/25203, суми коштів, які надходять у поточному бюджетному періоді на реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків (крім власних надходжень), як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах, перераховуються до доходів загального фонду відповідного бюджету.

На суми коштів, які надходять у поточному бюджетному періоді на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків, як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах, за рахунок власних надходжень бюджетних установ коригується результат виконання кошторису з одночасним збільшенням доходів поточного періоду.

Виходячи зі змісту Постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021р. у справі № 927/491/19, прокурор правильно визначив позивача у цій справі, адже ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» є стороною спірного правочину, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, яка є розпорядником бюджетних коштів, здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України.

На підставі ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Київська окружна прокуратура міста Одеси звернулась листами від 17.11.2022р. № 6351вих-22, від 07.12.2022р.№ 6759вих-22 до ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України», у яких повідомила про встановлені порушення законодавства під час виконання договірних відносин за проведеною закупівлею за бюджетні кошти UA-2020-02- 040-002935-а.

Однак, відповідями ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» від 23.11.2022р. № 275 та від 12.12.2022р. № 285 повідомлено, що порушень вимог законодавства при укладанні вказаних додаткових угод не було.

Тобто, не дивлячись на наявність повноважень з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, Міністерством охорони здоров`я України та ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» не вживались заходи для усунення порушень законодавства та інтересів держави при укладанні договору постачання енергії, а також повернення надміру сплачених коштів до бюджету.

Вказане свідчить про нездійснення Міністерством охорони здоров`я України та ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України», яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Порушення процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів територіальної громади і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави та територіальної громади.

Зволікання зі зверненням уповноважених органів до суду з вимогою про визнання недійсним внесення змін до договорів постачання електричної енергії щодо збільшення вартості одиниці товару призводить до зайвих витрат замовників та необгрунтованих прибутків постачальника, що у свою чергу, завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів.

Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у бюджетній сфері.

Слід зауважити, що даний позов має на меті комплексний захист прав держави, які порушені внаслідок укладення оспорюваного договору (додаткових угод до нього), а обставини вчинення спірного правочину (додаткових угод) та його наслідки для економіки держави, вказують на його невідповідність інтересам держави і суспільства, оскільки передбачають розпорядження державними коштами з недотриманням принципів економічної доцільності, розумності та справедливості, що є правовою підставою для визнання їх недійсними.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у п.5.6 постанови від 16.04.2019р. у справі № 910/3486/18, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Таким чином, позивачами в даному спорі є ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України», як сторона договору № 194 від 16.03.2020р., оспорюваних додаткових угод до нього, Міністерство охорони здоров`я України (головний розпорядник бюджетних коштів), як безпосередній платник за договором та як орган, який також здійснює управління у спірних зобов`язальних правовідносинах, та є компетентним органом, який має всі повноваження для захисту інтересів держави у даному випадку, а також Південний офіс Держаудитслужби України як орган державного фінансового контролю.

Неналежне та нераціональне, з порушенням Закону використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, шо в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Проте, Міністерством охорони здоров`я України, Південним офісом Держаудитслужби, ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» не вжито заходів для повернення надмірно сплачених коштів, не зважаючи на очевидний характер порушень, що свідчить про їх бездіяльність, тобто нездійснення захисту інтересів держави суб`єктами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження.

Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженими суб`єктами допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави.

Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими суб`єктами та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.

Також, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Korolev V. Russia» пункт 33; рішення у справі «Меnсhіnsкауа V. Russia», пункт 35).

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних Договорів, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов`язань за Договорами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст. З даного Закону.

Крім того, питання повернення надмірно сплачених бюджетних коштів досить гостро стоїть в реаліях сьогодення, оскільки для відсічі воєнної агресії рф держава акумулює всі ресурси, які є у неї. Одним з головних джерел підтримки української армії та інших інституції сектору безпеки та оборони є саме бюджетні кошти.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства, оскільки пасивна поведінка позивачів такому відновленню не сприяє.

Окремо слід зазначити, що Велика палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обгрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.

Зокрема, Велика палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагуваги на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначенняперевірки фактівпорушення законодавства,виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020р.).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020р.).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

На виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Київська окружна прокуратура м. Одеси спрямувала повідомлення на адресу позивача Міністерства охорони здоров`я України № 1749вих-23 від 15.03.2023р., на адресу Південного офісу Держаудитслужби № 1748вих-23 від 15.03.2023р. , на адресу ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» № 1748вих-23 від 15.03.2023р. про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом.

Наведене свідчить про те, що Міністерство охорони здоров`я України, Південний офіс Держаудитслужби України, ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України», будучи обізнаними про порушення законодавства при виконанні вищевказаних договорів про постачання електричної енергії, протягом тривалого часу не вжили заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду з метою захисту інтересів держави.

Сам факт не звернення Міністерства охорони здоров`я України, Південного офісу Держаудитслужби та ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України з цим позовом до суду свідчить про те, що зазначені суб`єкти неналежно виконують свої повноваження відносно вжиття заходів щодо повернення до бюджету надмірно сплачених коштів в сумі 81 686,44 грн.

Викладене відповідає також висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у п. 6.43 постанови від 15.10.2019р. (справа № 903/129/18).

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020р.).

На підставі викладеного, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Суд також враховує правові позивції з цього питання, викладені у постанові Верховного Суду 924/1283/21 від 09.08.2023р.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023р. у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021р. у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. При цьому наголосила, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

У справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Комунальний заклад "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради" у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

У відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звернулася mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.27- 6.29 постанови від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18 та підпунктах 6.30- 6.32 постанови від 23.10.2019р. у справі № 922/3013/18.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Черкаської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

За висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021р. у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Однією із первісних позовних вимог прокурора є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Одеського дитячого будипку-іптернату (зазначення вказаного суб`єкту є опискою, в дійсності йшла мова про Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я) надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 81 686,44 грн.

Прокурор подав заяву про зміну предмету позову в частині з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст.170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно- правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019р. у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020р. у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021р.у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021р. у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022р. у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022р. у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 21.06.2023р. № 905/1907/21 (підпункт 8.5).

Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Відповідно до статті п.1 ч. 2 ст. 22 БК України, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства. Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3095/18 від 13.11.2019р., у справі № 922/3013/18 від 23.10.2019р.).

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями статті 22 БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» (далі - Постанова № 228).

Згідно абзацу другого пункту 43 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Пунктом 5 Постанови № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених та погоджених у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а закладам фахової передвищої та вищої освіти, науковим установам та закладам охорони здоров`я також за наявності затверджених та погоджених у випадках, передбачених цим Порядком, планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання та здійснювати платежі в межах бюджетних асигнувань, установлених затвердженими та погодженими у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а заклади фахової передвищої та вищої освіти, наукові установи та заклади охорони здоров`я також установлених затвердженими та погодженими у випадках, передбачених цим Порядком, планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів.

Абзацом другим пункту 43 Постанови № 228 встановлено, що розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров`я також в межах бюджетних асигнувань, затверджених планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів, за наявності витягу, доведеного органом Казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів органів Казначейства.

З цією метою розпорядники, які отримали від органів Казначейства витяг, повинні подати цим органам розподіли показників зведених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Отже, у спірних правовідносинах, які виникли щодо публічної закупівлі електричної енергії за Договором № 194 від 16.03.2020р., Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядником бюджетних коштів вищого рівня (Міносвіти).

Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. № 905/1907/21 та постанові Верховного Суду від 16.03.2021р. у справі № 910/11847/19, у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за Договором № 194 від 16.03.2020р. Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

Враховуючи указане, Міністерство охорони здоров`я України є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету в даному випадку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 905/1907/21 від 21.06.2023р.

Отже, враховуючи, що витрачання бюджетних коштів планується та контролюється державою, стягнення зайво сплачених коштів необхідно здійснювати на користь держави.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому , що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені у спосіб, який є ефективним, тобто такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18).

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1- 7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Для ефективного захисту прав і законних інтересів держави й виконання судового рішення (у разі його постановлення на користь держави) зайво сплачені відповідачу кошти необхідно стягнути на користь держави на рахунок їх платника. Міністерства охорони здоров`я України як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.

Згідно з ч. З ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Враховуючи викладене, керуючись ч.З ст.46 ГПК України, прокурор виклав пункт 7 прохальної частини позовної заяви у наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м.Одеса, вул.Мала Арнаутська,88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь держави на розрахунковий рахунок Міністерства охорони здоров`я України (вул.М. Грушевського,7 м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00012925) надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 81 686,44 грн.»

З тексту заяви про зміну предмету позову, пояснень прокурора вбачається, що зміна позовних вимог необхідна для належного захисту прав та інтересів держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, та обумовлена правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21.06.2023, винесеного у справі № 905/1907/21 з питань представництва органами прокуратури інтересів держави.

На вищезазначену заяву відповідачем - ТОВ «Одеська обласна енергетична компанія», подано заперечення, які в основному зводяться до того, що прокурором у заяві про зміну предмету позову одночасно заявлено вимогу і про зміну підстав позову, що не допускається.

В обґрунтування своїх тверджень, відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 924/1473/15 та постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020р. у справі № 922/2575/19.

Так, у п. 7.42 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, на яку посилається відповідач, зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (7.43. Постанови від 25.06.2019р. у справі №924/1473/15).

Позовні вимоги прокурора у справі № 916/1062/23 ґрунтуються саме на факті неефективного витрачання Державним закладом «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я бюджетних коштів, а тому Міністерства охорони здоров`я, як головний розпорядник бюджетних коштів, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1907/21, є суб`єктами владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Підставою для звернення прокурора з вказаним позовом до суду стало встановлення недійсності додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4, 5 до Договору № 194 від 16.03.2020р. укладених з порушенням вимог ст. З, п. п. 2, 7 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», ст.180 ГК України, ст. 653 ЦК України та поверненню у зв`язку з цим надмірно сплачених бюджетних коштів.

Вказані обставини по цій справі залишаються незмінними і по теперішній час.

Прокурор, звертаючись з заявою про зміну предмету позову, лише змінює формулювання однієї з 7 первісно заявлених позовних вимог, а саме: у вимозі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 81 686,44 грн., замінив стягувача з Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я на Міністерство охорони здоров`я України.

При цьому, і Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я, і Міністерство охорони здоров`я України незмінно залишаються позивачами по справі.

Прокуратурою в заяві про зміну предмету позову, доповнено нормами права що регулюють порядок повернення бюджетних коштів з метою подальшого виконання рішення суду та реального поновлення інтересів держави, при цілковитому збереженні всіх первісних обставин звернення з позовом до суду по цій справі.

Таким чином, дії прокурора повністю узгоджуються з практикою викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020р. у справі № 922/2575/19 на яку посилається відповідач у своїх запереченнях.

Не спростовується позиція прокуратури і висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 22.07.2021р. у справі № 910/18389/20 та від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20.

Відповідач у своїх запереченнях щодо заяви прокурора про зміну предмета позову невірно орієнтує суд, що у заяві про зміну предмету позову зазначена нова самостійна матеріально-правова вимога. Вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» надмірно сплачених бюджетних коштів була визначена і в первісному позові, тому не може вважатись новою та не дає прокурору право на звернення до суду з новим позовом.

Отже, обґрунтування порядку стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог прокурора по цій справі не є тотожним зміні підстав позову та необхідно розцінювати лише як доповнення нормами права при правильному поверненні бюджетних коштів минулих років.

За таких обставин заява прокурора про зміну позовних вимог прийнята до розгляду, справа розглядається з урахуванням викладеного у заяві про зміну предмету позову.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

За приписами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому суд виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 11 ЦК України та 174 ГК України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст.179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одночасно, правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Устатті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Однак вказана норма передбачає випадки, за яких допускається зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції станом на час укладення додаткових угоди ) таким випадком визначає збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Тобто, пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» прямо передбачає коливання цін на ринку щодо відповідного товару обов`язковою умовою для збільшення ціни договору про закупівлю.

Істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

В абзаці 2 частини 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 924/674/21).

Метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 927/1058/21.

Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19 висловив правову позицію, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку.

Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

При цьому передбачено, що у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку у бік збільшення, Постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до Договору надає документ/документи (або інформацію), що підтверджує збільшення середньозваженої ціни за одиницю товару за повний попередній місяць в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ/документи (або інформація), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформацїї (або в іншій документальній формі), виданої торгово- промисловою палатою, органами державної статистики, ДП «Держзовнішінформ», біржами та іншими уповноваженими органами та організаціями. Згідно із ч.6 ст.67 Закону України «Про ринок електричної енергії» з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019р. № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни у договорах постачання електричної енергії».

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

При цьому існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Суд зазначає, що чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання.

Разом з тим, судом враховується, що у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 13.10.2020 року у справі № 912/1580/18).

Висновки торгово-промислової палати можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку, але вказані довідки не відповідають вищезазначеним вимогам та не містять точної інформації про коливання цін на електроенергію станом як на момент звернення товариства з листами-пропозиціями про внесення змін до договору, так і на момент підписання спірних додаткових угод. Разом з тим, вони не відображають об`єктивну картину щодо зміни цін на електроенергія на «ринку на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку.

Одночасно постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (правова позиція викладена Верховним Судому складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19).

При цьому судом враховується, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року у справі № 927/550/20).

Так, позивач, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії за ціною, визначеною в укладеному між сторонами договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо збільшення ціни товару підписав оспорену додаткову угоду, внаслідок чого ціна за одиницю товару збільшилась, а обсяг поставки, що передбачався за договором, фактично, зменшився.

Крім того, суд погоджується з доводами прокурора про те, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема п.2 ч.5 ст. 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

При цьому судом звертається увага на те, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність відповідача, на момент підписання основного договору відповідач знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до договору.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за принципом 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 року у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

Отже, сторонами договору не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі.

За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на що суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання оспорених додаткових угод недійсними відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Так, відповідно до пункту 2.3.13. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018р. № 12, обсяги спожитої електричної енергії визначаються за розрахунковий період, який становить 1 календарний місяць.

Пунктом 4.19. вказаних Правил встановлено, що розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції).

З огляду на наведене, суд зазначає, що надані відповідачем документи не підтверджують збільшення середньозваженої ціни за одиницю товару за повний попередній місяць в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару.

Крім того, на офіційному сайті ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua) дійсно розміщено інформацію щодо ціни електричної енергії на ринку. Так, з інформації вказаної на даному сайті вбачається, що протягом 2020 року ціна за електроенергію змінювалася як у бік збільшення, так і у бік зменшення, однак додаткові угоди було укладено лише з метою збільшення ціни за одиницю товару, що означає невигідність внесення таких змін до договору для Замовника.

Також, суд погоджується з доводами прокурора про те, що укладання додаткових угод в дуже малий проміжок часу, а саме з 16.07.2020р. по 20.11.2020р. дають підстави для висновку, що такий підхід до оформлення змін до ціни до договору був зумовлений не відповідними коливаннями на ринку товару, а формальним дотриманням приписів щодо неперевищення 10% одноразового збільшення, який суттєво дотримано не був - тобто укладання спірних додаткових угод не мало легітимної мети у розумінні ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Щодо заявленої прокурором позовної вимоги про стягнення з відповідача 81 686,44 грн. безпідставно сплачених коштів, суд зазначає таке:

Статтею 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Зокрема, положеннями ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Отже, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений позивачу, врегульований нормами глави 54 ЦК України "Купівля-продаж".

Правова позиція щодо застосування наведених правових норм у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що оспорювані додаткові угоди до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410) на постачання електричної енергії укладено з порушенням законодавства, а відтак суд вважає обґрунтованими та правомірними позовні вимоги прокурора про визнання недійсними таких додаткових угод.

Крім того, оскільки судом встановлено, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата позивачем Державним закладом Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Зелена гірка Міністерства охорони здоров`я України (65038, м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 89, код ЄДРПОУ 20995456) коштів за поставлену електричну енергію, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення 81 686,44 грн. надмірно сплачених коштів, а відтак вимоги прокурора про стягнення з відповідача зазначених коштів також визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для представництва прокурора у даній справі.

Відповідач не спростував та не підтвердив належними та допустимими доказами наявність підстав та дотримання порядку укладення додаткових угод 1-5 до до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410) у період з 16.07.2020р. по 20.11.2020р., якими зменшено обсяги електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни.

За таких обставин суд дійшов висновку про повну обгрунтованість позовних вимог, заявлених прокурором.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 16.07.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 15.09.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код СДРГІОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 16.10.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код СДРГІОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 19.10.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 20.11.2020р. до Договору про закупівлю електричної енергії № 194 від 16.03.2020р. між ДЗ «ДССС «Зелена гірка» МОЗ України» (код ЄДРПОУ 20995456) та ТОВ «ООЕК» (код ЄДРПОУ 42114410).

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м.Одеса, вул.Мала Арнаутська,88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь держави на розрахунковий рахунок Міністерства охорони здоров`я України (вул.М. Грушевського,7, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00012925) надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 81 686 (Вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят шість) гривень 44 коп.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Олеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) 16 104 (Шістнадцять тисяч сто чотири тисячі),00 грн. витрат на сплату судового збору на користь Одеської обласної прокуратури та перерахувати їх на рахунок № UA 808201720343100002000000564 в ДКСУ м. Київ МФО 820172 ЄДРПОУ 03528552 (юридична та поштова адреса Одеської обласної прокуратури: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, тел. 7319800).

Повне рішення складено 24 листопада 2023 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна


Дата ухвалення рішення	06.11.2023
Оприлюднено	27.11.2023
Номер документу	115162908
Судочинство	Господарське
Суть	визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів

Пінтеліна Т.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 06.11.2023 по справі 916/1062/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/1062/23

Рішення від 06.11.2023

Рішення
від 06.11.2023 по справі 916/1062/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ