Рішення

від 14.11.2023 по справі 927/1135/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

РІШЕННЯ

Іменем України

14 листопада 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1135/23 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 98, м. Корюківка Чернігівської області, 15300, в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації,

код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Сосницької селищної ради,

код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100

Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Ковальова О. В., представник;

від відповідача: не з`явився;

за участю прокурора: Князева Д. В.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації звернувся до суду з позовом до Сосницької селищної ради, у якому просить суд:

- усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, шляхом:

1) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, за територіальною громадою в особі Сосницької селищної ради Корюківського району (колишній Сосницький район) Чернігівської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2330143874249;

2) скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987;

3) зобов`язання Сосницької селищної ради Корюківського району (колишній Сосницький район) Чернігівської області повернути земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 28.08.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 26.09.2023 о 10:30 та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позовну заяву.

Ухвала суду від 28.08.2023 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 29.08.2023 о 00:27, а отже останнім днем для подання відзиву на позов 13.09.2023.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у підготовче засідання 26.09.2023 не з`явився, будь-яких клопотань та заяв від нього до суду не надходило.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 26.09.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У підготовчому засіданні 26.09.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.10.2023 на 10:30.

Ухвалою суд від 26.09.2023 (з урахуванням ухвали суду від 16.10.2023) повідомлено учасників справи про час та місце розгляду справи по суті 17.10.2023.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 17.10.2023 не з`явився, будь-яких клопотань та заяв від нього до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 17.10.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У судовому засіданні 17.10.2023 суд зобов`язав прокурора до наступного судового засідання надати витяг з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, а також додаткові пояснення щодо визначення позовної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку, як вимоги майнового характеру.

У судовому засіданні 17.10.2023 суд оголосив перерву до 14.11.2023 до 10:30.

Ухвалою суду від 18.10.2023 повідомлено учасників справи про час та місце розгляду справи по суті 14.11.2023.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 14.11.2023 не з`явився, будь-яких клопотань та заяв від нього до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 14.11.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

До початку судового засідання від прокурора до суду надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має немайновий характер, оскільки об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій оцінці. До цих письмових пояснень доданий витяг із технічної документації з НГО спірної земельної ділянки. Суд долучив вказані письмові пояснення з доданими до них документами до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.11.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області передало відповідачу із державної власності у комунальну земельні ділянки, у тому числі земельну ділянку площею 9,6628 га з охоронною зоною навколо об`єкта культурної спадщини, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987. Проте вказана земельна ділянка потрапляє в межі пам`яток археології місцевого значення поселення «Стешенкове-1» V-IІ тис. до н.е., ХІ-ХІІІ ст. та поселення «Стешенкове-2» V-IІ тис. до н.е. Оскільки відповідно до положень статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятки археології можуть перебувати лише у державній власності, зазначений наказ є незаконним, передача такої земельної ділянки до комунальної власності є неможливою, право володіння до відповідача не перейшло, запис про реєстрацію спірного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації державою речових прав на земельну ділянку, а скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає разом із скасуванням речових прав Сосницької селищної ради.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

19.02.1985 Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів прийнято рішення №75 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників історії та культури, археології, архітектури», відповідно до якого взято під державну охорону пам`ятники історії та культури, археології, архітектури місцевого значення, розташовані, зокрема в Сосницькому районі, ур. Сташенково; поселення 5-2 тис. до н.е. (а.с. 50-54).

22.04.1985 році складено облікову картку пам`ятки історії та культури СРСР поселення «Стешенкове-І», 5-2 тис. до н. е., ХІ-ХІІІ ст., розташованого у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, на березі стариці «Свашин Єрик» за 1 км на Півд.-З. від села, в ур. Стешенкове (а.с. 38-40).

У квітні 1985 році складено облікову картку пам`ятки історії та культури СРСР поселення «Стешенкове-ІІ», 5-2 тис. до н. е., розташованого у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 1,3 км на Півд.-З. від села біля оз. Мерляк в ур. Стешенкове (а.с. 45-49).

29.04.1985 складено паспорт на пам`ятник історії та культури СРСР поселення «Стешенкове-І», 5-2 тис. до н. е., ХІ-ХІІІ ст., що знаходиться у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, на березі стариці «Свашин Єрик» за 1 км на Півд.-З. від села, в ур. Стешенкове, яке взято під охорону рішення облвиконкому №75 від 19.02.1985 (а.с. 34-37).

29.04.1985 складено паспорт на пам`ятник історії та культури СРСР поселення «Стешенкове-ІІ», 5-2 тис. до н. е., що знаходиться у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 1,3 км на ПД-З від села над оз. Мерляк в ур. Стешенкове, яке взято під охорону рішення облвиконкому №75 від 19.02.1985 (а.с. 41-44).

У 2019 році спеціалістами Київської обласної філії Центру ДЗК, які мають кваліфікаційні сертифікати інженерів-землевпорядників, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташовані на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області, у якій вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2018 №643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме щодо земельної ділянки №3 (Пекарівська селищна рада), площею 8,5036 га охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини (а.с. 58-60).

Додатками до вказаної технічної документації, зокрема, є:

- технічне завдання на здійснення заходу з інвентаризації земель державної власності з додатком (а.с. 61-63). У додатку №1 до технічного завдання міститься перелік земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка №3 площею 9,6628 га, розташована на території Пекарівської селищної ради;

- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон від 04.12.2019;

- перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області від 04.12.2019, до якого внесена земельна ділянка №3 (Пекарівська селищна рада) площею 8,5036 га 01.02 охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини (а.с. 68-69);

Відділом у Сосницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 05.12.2019 №321/114-19 про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради, Сосницького району, Чернігівської області (а.с. 71).

06.12.2019 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 12.12.2022 спірна земельна ділянка має вид обмеження у використанні зона охорони пам`ятки культурної спадщини 8,5036 га (а.с. 72). Додатком до витягу з ДЗК є кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 (а.с. 73).

10.12.2019 Головним управлінням видано наказ №25-10408/14-19-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі, що розташовані на території Сосницького району Чернігівської області загальною площею 57,7944 га (а.с. 70).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Сосницькій селищній раді у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5030,0208 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Сосницької територіальної громади Сосницького району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 55).

На підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ передало із державної власності, а Сосницька селищна рада прийняла у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, з обмеженням охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини (8,5036 га) (а.с. 56-57).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.2023 державним реєстратором Сосницької селищної ради 02.04.2021 за територіальною громадою Сосницької селищної ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987 (індексний номер рішення 57489338) (а. с. 74-75).

У листі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 02.09.2022 №15-1267/8 зазначено, що у межі земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 площею 8,5036 га потрапляють пам`ятки археології місцевого значення - поселення «Стешенкове-1», охоронний номер №2666-Чр, та поселення «Стешенкове-2», охоронний номер №2667-Чр; вищезазначені поселення були нанесені на карту землекористування при погодженні проекту роздержавлення КСП «Шлях Ілліча» (с. Пекарів) у 1995 році і зафіксовані у проектній документації як землі історико-культурного призначення з підтвердженням у формі статистичної звітності 6-зем. Протягом червня-липня 2020 року Департамент надав Головному управлінню Держгеокадастру інформацію щодо об`єктів (пам`яток) археології Чернігівської області місцевого значення, взятих на державний облік (а.с. 31-33).

У листі від 09.09.2022 №10-25-0.3-2829/2-22 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області на запит Корюківської окружної прокуратури у зв`язку з кримінальним провадженням №42022272150000003 від 20.01.2022 повідомило, що відповідно до наявної у Головному правлінні інформації про проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району Чернігівської області був розроблений Чернігівським філіалом інституту землеустрою у 1995 році, затверджений рішенням Пекарівської сільської ради від 15.03.1995 №19, та надало копії наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ та акта приймання-передачі земельної ділянки від 09.12.2020 з додатком. Усього надано матеріалів в електронному вигляді на 38 арк (а.с. 77).

На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району на південному заході від околиці с. Синютин біля озера Мерляк зображена земельна ділянка історико-культурного призначення (а.с. 76).

Також прокурор надав лист музею №64 від 16.03.1995, у якому зазначено, що на карту землекористування КСП «Шлях Ілліча» с. Пекарів Сосницького району нанесені пам`ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і державного номеру станом на 15.03.1995. Всі види земельних робіт, пов`язані з переміщенням ґрунту, на їх території заборонені (а.с.80-81).

Листом від 29.09.2022 №10-25-0.3-3078/2-22 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області у зв`язку з кримінальним провадженням №42022272150000003 від 20.01.2022 надало кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 (а.с. 78-79).

Постановою старшого слідчого СВ Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області Халімоном А. залучено у кримінальному провадженні №42022272150000003 від 20.01.2022 спеціаліста у сфері земельних відносин інженера-землевпорядника (кваліфікаційний сертифікат №011026) Кореня О. В. для участі у проведенні накладення земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 на проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» (а.с. 92-93).

Інженером-землевпорядником ОСОБА_3 , який має відповідні кваліфікаційні сертифікати (а.с. 89-90), проведено накладення земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 на проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча», з якого вбачається, що спірна земельна ділянка майже повністю накладається земельну ділянку історико-культурного призначення, яка була нанесена на проект роздержавлення (плани земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987; а.с. 87-88).

Також прокурор надав викопіювання з плану землекористування Пекарівської сільської ради Корюківського (Сосницького) району Чернігівської області про місце розташування земельної ділянки 7424986500:08:001:0987, виконаного сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_4 , який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, з якого також вбачається, що спірна земельна ділянка майже повністю накладається земельну ділянку історико-культурного призначення, яка була нанесена на проект роздержавлення (а.с. 90, 94).

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807 у Чернігівській області утворено Корюківський район (з адміністративним центром у місті Корюківка) у складі територій Корюківської міської, Менської міської, Сновської міської, Сосницької селищної, Холминської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Постановою процесуального прокурора у кримінальному провадженні прокурора Корюківської окружної прокуратури Іриною Батюк від 14.07.2023 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальному провадженні №42022272150000003 від 20.01.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 366 КК України, обсягом: інформація Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА №15-1267/8/8 від 02.09.2022; паспорти поселень, облікові картки, охоронні зобов`язання, фото поселень «Стешенкове-1», «Стешенкове-2»; наказ ГУ Держгеокадастру №34-ОТГ від 09.12.2020, акт приймання-передачі земельної ділянки від 09.12.2020, витяг з додатку; технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; ігформація з Державного реєстру; графічна частина проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району; інформація ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.3-2829/2-22 від 09.09.2022; інформація ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.3-3078/2-22 від 29.09.2022 з додатком; лист Чернігівського обласного історичного музею від 16.03.1995 №64; ортофотоплан земельної ділянки кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, план накладення даної земельної ділянки на проект роздержавлення, викопіювання з плану землекористування Пекарівської сільської ради, сертифікат інженера-землевпорядника №013713, виданий ОСОБА_5 , сертифікат інженера-землевпорядника №011026, виданий ОСОБА_3 , необхідному для судового розгляду позовної заяви; дозволено використати копії документів, визначених у цій постанові, при розгляді справи в порядку господарського судочинства (а.с. 97-98).

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному оформленні права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташовані пам`ятки археології місцевого значення, та є власністю держави.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення та у разі порушення виявлення порушень .

Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна військова (державна) адміністрація.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОВА з листом від 26.06.2023 №51-75-2842вих-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив у строк до 30.06.2023 повідомити про вжиті заходи щодо усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Однак, як зазначає прокурор, відповіді на цей лист від ОВА не надходило.

Доказів вжиття заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у тому числі у суді, позивач суду не надав.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОВА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОВА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської військової (обласної) державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку та зобов`язання відповідача повернути цю земельну ділянку.

Прокурор в обґрунтування позову посилається на порушення законодавства при передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки, оскільки ця земельна ділянка накладається на земельні ділянки, на яких розташовані пам`ятки археології місцевого значення поселення «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», які можуть перебувати лише у державній власності.

Отже, перш за все необхідним є з`ясування наступних спірних питань:

1) визначення правового статусу спірної земельної ділянки;

2) наявність на цій земельній ділянці саме пам`яток археології;

3) обізнаність з вищезазначеною обставиною відповідача.

- Щодо першого питання:

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

На підставі проведеної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради була розроблена технічна документація, яка включає в себе, зокрема, визначення площі, меж спірної земельної ділянки та обмежень у використання спірної земельної ділянки.

06.12.2019 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 12.12.2022 спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та має вид обмеження у використанні зона охорони пам`ятки культурної спадщини площею 8,5036 га.

Таким чином, спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення і на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ перебувала у державній власності.

- Щодо другого питання:

Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом «г» частини першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

За приписами ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, на час видачі наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об`єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Стаття 8 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури.

На території Корюківського району, на південному заході від околиці села с. Синютин, знаходяться пам`ятки археології місцевого значення поселення «Стешенкове-1» V-IІ тис. до н.е., ХІ-ХІІІ ст. та поселення «Стешенкове-2» V-IІ тис. до н.е.

Вказані поселення були взяті на облік відповідно до рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75, на них у 1985-1986 роках складено облікові картки та охоронні зобов`язання, а також зазначені поселення були паспортизовані.

Під час паспортизації визначено особливості пам`яток, а саме:

- поселення «Стешенкове-1», яке знаходиться: Чернігівська область, Сосницький район (нині Корюківський), Пекарівська сільська рада, с. Синютин, на березі стариці «Свашин Єрик» за 1 км на південному заході від села, в ур. Стешенкове. В паспорті зазначено, що поселення знаходиться на невеликому підвищення в заплаві лівого берега р. Десни біля стариці «Свашин Єрик» в ур. «Стешенкове»; урочище знаходиться в 1 км на південному заході від с. Синютин. Площа поселення на підставі підйомного матеріалу 200*110 м, повністю розорюється. Схематичний план поселення міститься у обліковій картці.

- поселення «Стешенкове-2», яке знаходиться: Чернігівська область, Сосницький район (нині Корюківський), Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 1,3 км на південному заході від села над оз. Мерляк в ур. Стешенкове. В паспорті зазначено, що поселення знаходиться на невеликому підвищення в заплаві лівого берега р. Десни на березі озера Мерляк в ур. Стешенкове; урочище знаходиться в 1,3 км на південному заході від околиці с. Синютин. Площа поселення на підставі підйомного матеріалу 180*100 м, повністю розорюється. Схематичний план поселення міститься у обліковій картці.

З огляду на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75 пам`ятки археології місцевого значення, а саме поселення «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2» взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури та проведено їх паспортизацію як пам`ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказані пам`ятки археології були і є пам`ятками культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» без занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а земельні ділянки, на яких розміщені ці поселення, належать до земель історико-культурного призначення.

На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району, на південному заході від околиці с. Синютин на березі озера Мерляк зображена земельна ділянка історико-культурного призначення, поділена на 2 частини, які мають номер 4 та 5.

Порівнявши опис місця розташування поселень «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», які зазначено в паспортах та облікових картках, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча», суд доходить висновку, що на цьому проекті на південному заході від околиці с. Синютин біля озера Мерляк було схематично позначено саме зазначені поселення.

Сертифікованими інженерами-землевпорядником ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було проведено накладення спірної земельної ділянки на проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча», що відображено на складених ними плані спірної земельної ділянки та викопіюванні з плану землекористування Пекарівської сільської ради Корюківського (Сосницького) району Чернігівської області про місце розташування спірної земельної.

З вказаних документів вбачається, що спірна земельна ділянка майже повністю накладається земельну ділянку історико-культурного призначення, яка була нанесена на проект роздержавлення та на якій розташовані пам`ятки археології місцевого значення - поселення «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність цієї земельної ділянки (під поселенням) за основним цільовим призначенням на день видачі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ до земель історико-культурного призначення державної власності.

Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходяться пам`ятки археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

За приписами положень ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, на час видачі наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією історико-культурного призначення та визначення меж та режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного значення і на ній не розташована пам`ятка археології. Крім того, державна експертиза технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, у тому числі спірної земельної ділянки, не проводилася.

Відповідач знав про те, що на спірній земельній ділянці знаходиться охоронна зона саме навколо об`єкта культурної спадщини - пам`ятки археології, оскільки в акті приймання-передачі від 09.12.2020 зазначено про відповідні обмеження у користуванні спірною земельною ділянкою.

Таким чином, достеменно знаючи про знаходження на спірній земельній ділянці пам`ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» про перебування землі, на якій розташовані пам`ятки археології, виключно у державній власності, відповідач усвідомлено вчинив неправомірні дії щодо прийняття спірної земельної ділянки у комунальну власність та здійснення державної реєстрації такого права.

Отже, враховуючи те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ, серед іншого, у комунальну власність Сосницької територіальної громади передано земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді.

При цьому суд зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див., наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 53-56), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 46)).

Відтак за встановлених у цій справі обставин державна реєстрація за територіальною громадою Сосницької селищної ради права комунальної власності на спірну земельну ділянку не означає виникнення у недобросовісного відповідача права комунальної власності на цей об`єкт і припинення на останній права державної власності.

Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).

Також, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.28, 7.29 постанови від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

Тобто Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.

Як слідує з визначення поняття «об`єкт культурної спадщини», для таких об`єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об`єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об`єкти потребують особливої правової охорони.

Отже, як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини.

Як вже зазначав суд, відповідачу було достеменно відомо, що він приймає у власність земельну ділянку, на якій розташовані пам`ятки археології місцевого значення. Відповідач мав і повинен був знати, що прийняття за актом приймання-передачі спірної земельної ділянки та подальша реєстрація за ним права комунальної власності на цю земельну ділянку є порушенням закону та не зумовлюватиме виникнення у відповідача права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки передача спірної земельної ділянки у комунальну власність відповідача відбулась на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ, який прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», державна реєстрація права власності за територіальною громадою Сосницької селищної ради не є доказом переходу до неї в особі відповідача володіння цим майном.

За таких обставин, мета цього позову спрямована на усунення перешкод власникові (державі), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою, на якій розташовані пам`ятки археології, які можуть перебувати лише у державній власності), у користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою шляхом її повернення від відповідача.

Отже, суд розглядає вимогу про зобов`язання повернути державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації спірну земельну ділянку за правилами негаторного позову.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку та зобов`язання відповідача повернути цю земельну ділянку.

Щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1, 3-5, 13 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:

поділу або об`єднання земельних ділянок;

скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;

якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать, зокрема: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; здійснення державної реєстрації меліоративних мереж, складових частин меліоративних мереж, земельних ділянок, обмежень у їх використанні.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні

За приписами ч. 1, 2, 10, 11 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

поділу чи об`єднання земельних ділянок;

якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;

ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб`єктів таких прав.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки. Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до п. 1, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань: здійснює ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні; веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і здійснює реалізацію повноважень Держгеокадастру на території Чернігівської області, у тому числі, здійснює ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні; веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (п. 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області).

Отже, особою, яка здійснює скасування державної реєстрації земельних ділянок, є Державний кадастровий реєстратор Держгеокадастру (його територіальних управлінь).

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина перша статті 45 ГПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України).

Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Прокурор визначив відповідачем Сосницьку селищну раду, яка не є суб`єктом щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки, а отже не є особою, до якої мають бути заявлені позовні вимоги щодо скасування в ДЗК державної реєстрації спірної земельної ділянки.

За таких обставин, суд доходить висновку, що Сосницька селищна рада є неналежним відповідачем щодо цієї позовної вимоги, оскільки за рахунок неї неможливо задовольнити таку позовну вимогу.

При цьому суд зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц).

У силу ч. 1, 2 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Клопотань про залучення у справі співвідповідача від прокурора до суду не надходило.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 вказала на те, що звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, за змістом ч. 13 ст. 79-1 ЗК України та ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Проте суд не може припинити право власності відповідача на спірну земельну ділянку, оскільки за підставами позову, з чим також погодився суд, у нього такого права не виникло.

При цьому не можна одночасно спростовувати наявність у відповідача права власності для задоволення одних вимог (негаторний позов про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку) і, навпаки, визнавати і скасовувати його у розумінні ст. 79-1 ЗК України та ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» для задоволення іншої вимоги (про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки). Підстави позову в одній справі для таких позовних вимог є взаємовиключними.

У свою чергу позовні вимоги до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання нечинним його рішення щодо розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, визнання нечинним рішення про затвердження такої документації тощо відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», прокурор у цій справі не заявляв.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову саме до Сосницької селищної ради в частині скасування в ДЗК державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 5 368,00 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, за територіальною громадою в особі Сосницької селищної ради Корюківського району (колишній Сосницький район) Чернігівської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2330143874249.

3. Зобов`язати Сосницьку селищну раду Корюківського району (колишній Сосницький район) Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100) повернути земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000).

4. Стягнути з Сосницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 5 368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

5. У решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 24.11.2023.

Суддя В. В. Шморгун