Постанова

від 15.11.2023 по справі 925/253/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 925/253/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Шевченко Р.В., Довбій Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигазінвест"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 (у складі колегії суддів: Андрієнко В.В. (головуючий), Буравльов С.І., Шапран В.В.)

та рішення Господарського суду Черкаської області від 19.05.2023 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Хімік - 27"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигазінвест"

про виселення з нежитлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Житлово-будівельний кооператив "Хімік - 27" (далі - Позивач, ЖБК "Хімік - 27") звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигазінвест" (далі - Відповідач, ТОВ "Черкасигазінвест") про виселення із нежитлового приміщення, площею 178 кв.м, яке знаходиться за адресою: вул. Максима Залізняка, 91/1, м. Черкаси та зобов`язання передати приміщення по акту здачі-приймання власнику.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем невиконані умови договору оренди нежитлових приміщень №05/01/16 від 30.12.2016 щодо звільнення нежитлових приміщень після закінчення дії договору оренди.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №925/253/23, позов задоволено у повному обсязі. Вирішено виселити ТОВ "Черкасигазінвест" із нежитлового приміщення, площею 178 кв.м, яке знаходиться за адресою: вул. Максима Залізняка, 91/1, м. Черкаси та передати його по акту здачі-приймання власнику - ЖБК "Хімік - 27".

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що укладений договір оренди нежитлових приміщень №05/01/16 від 30.12.2016, фактично виконувався сторонами, але припинив свою дію 31.12.2022 за ініціативою Позивача, тому Відповідач зобов`язаний був негайно повернути Позивачу орендоване приміщення відповідно до умов договору та приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Черкасигазінвест" просить скасувати судові рішення попередніх судових інстанцій і закрити провадження у справі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник доводить, що дана справа не підсудна господарським судам, оскільки за офіційним тлумаченням Закону України "Про кооперацію" від 10.08.2003 №1087 зробленим в рішенні Конституційного Суду України №16-рп/2004 від 11.11.2004, а саме про те, що вирішення спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами та організаціями чи фізичними особами стосовно конкретних об`єктів власності, в тому числі майнових ринкових компексів споживчої кооперації, є компетенцією судів загальної юрисдикції, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - відсутній.

3.3. ЖБК "Хімік - 27" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 30.12.2016 між ЖБК "Хімік - 27" та ТОВ "Черкасигазінвест" укладений договір оренди нерухомого майна №05/01/16, відповідно до умов якого Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно нежитлового приміщення загальною площею 178 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Максима Залізняка, 91/1 та належить Позивачу на праві власності, що зареєстроване Черкаським обласним об`єднанням бюро технічної інвентаризації.

4.2. Відповідно до пункту 2.1. договору передача в оренду і повернення майна проводиться сторонами за його місцезнаходженням. Передача в оренду і повернення майна здійснюється за Актами прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін га скріплюються печатками сторін. В актах прийому-передачі сторони фіксують стан майна та зазначають інші необхідні відомості про майно;

4.3. Датами фактичного прийняття майна в оренду орендарем і повернення його орендодавцю вважаються дати підписання сторонами відповідних Актів прийому-передачі (пункт 2.2. договору).

4.4. Пунктом 4.4. договору визначено, що орендар зобов`язується, зокрема, у разі розірвання або припинення договору повернути майно орендодавцю.

4.5. Відповідно до пункту 8.2. договору строк оренди майна становить 12 (дванадцять місяців) і набуває чинності з моменту підписання Договору та акту приймання-передачі майна. У разі відсутності взаємних претензій Договір вважається пролонгований на наступний термін і вважається, як переукладений з дати наступної пролонгації, без обмеження кількості пролонгацій, якщо жодна із сторін не заявить про своє бажання розірвати договір не пізніше 30 днів до закінчення строку його дії.

4.6. ЖБК "Хімік - 27" передав, а ТОВ "Черкасигазінвест" прийняв у строкове платне користування вищезазначене майно, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі, який підписаний та скріплено печатками сторін.

4.7. Листом від 14.11.2022 Позивач повідомив Відповідача про бажання не продовжувати оренду майна та розірвати договір починаючи з 01.01.2023, на що отримав відповідь (лист 29.11.2022), у якій посилаючись на воєнний стан просив не вимагати безпідставно звільняти приміщення, оскільки Відповідач вчасно сплачує орендну плату та комунальні платежі.

4.8. 14.02.2023 Позивач направив Відповідачу вимогу про виселення від 10.01.2023 та акт здачі-приймання власнику до договору №05/01/16 від 30.12.2016 оренди майнового нежитлового приміщення площею 178 кв.м в будинку розташованого за адресою: 18028, м. Черкаси, вул. Максима Залізняка, 91/1.

4.9. Відповідачем невиконані умови договору оренди нежитлових приміщень №05/01/16 від 30.12.2016 щодо звільнення нежитлових приміщень після закінчення дії договору оренди, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання чи підлягає даний спір вирішенню у порядку господарського судочинства.

5.3. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

5.4. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

5.5. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

5.6. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

5.7. Згідно з частинами першою, другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.8. Частинами першою, другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.9. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

5.10. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

5.11. При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

5.12. Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України диспозитивність господарського судочинства полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

5.13. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд керується статтями 171-176 Господарського процесуального кодексу України. А тому разом із оцінкою виконання формальних вимог до позовної заяви, суд має оцінити, чи належить розглядати заяву за правилами господарського судочинства.

5.14. На переконання скаржника, розгляд цієї справи не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Свою позицію заявник обґрунтовує рішенням Конституційного Суду №16-рп/2004 від 11.11.2004.

5.15. Так, Конституційний Суд України у рішенні №16-рп/2004 від 11.11.2004 за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію", виснував, що вирішення спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами стосовно конкретних об`єктів власності, в тому числі майнових ринкових комплексів споживчої кооперації, є компетенцією судів загальної юрисдикції.

5.16. Судова колегія звертає увагу, що на момент прийняття вищезазначеного рішення, були чинними положення Закону України "Про судоустрій України" №3018-III від 07.02.2002, які визначали правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулював інші питання судоустрою.

5.17. Статтею 1 Закону України "Про судоустрій України" №3018-III від 07.02.2002 було визначено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

5.18. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про судоустрій України" №3018-III від 07.02.2002 судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

5.19. Згідно зі статтею 19 Закону України "Про судоустрій України" №3018-III від 07.02.2002 відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

У судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

5.20. В такий спосіб посилання на висновок Конституційного Суду України у рішенні №16-рп/2004 від 11.11.2004, що вирішення спорів, які виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами стосовно конкретних об`єктів власності, є компетенцією судів загальної юрисдикції не свідчить про те, що такі спори не можуть бути передані на розгляд господарського суду, як спеціалізованого суду, який входив до системи судів загальної юрисдикції.

5.21. Як вже зазначалось вище, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

5.22. Положеннями статті 283 Господарського кодексу України визначені поняття та ознаки договору оренди, а саме: за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина перша статті 283 Господарського кодексу України).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста статті 283 Господарського кодексу України).

5.23. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).

5.24. Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

5.25. Отже, вимоги, які випливають з правовідносин за договором оренди та спрямовані на реалізацію прав і виконання обов`язків за цим договором, є такими, що звернені до сторони договору оренди регулюються, крім умов договору, приписами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Саме сторона договору оренди є відповідальною за використання орендованого майна за цільовим призначенням, своєчасну сплату платежів за договором оренди, повернення орендодавцю орендованого майна після припинення дії договору.

5.26. Зі змісту позовних вимог вбачається, що Позивач (орендодавець) просив усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, зокрема нежитловим приміщенням, площею 178 кв.м, яке знаходиться за адресом: м. Черкаси, вул. Максима Залізняка, 91/1, а саме у спосіб виселення з нього Відповідача (орендаря), і підставою для звернення з таким позовом є невиконання Відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди №05/01/16 від 30.12.2016 щодо звільнення нежитлових приміщень після закінчення дії договору оренди.

5.27. Отже, заявлені позовні вимоги є такими, що виникли з договору оренди, укладеного юридичними особами, у зв`язку з невиконанням Відповідачем, як зазначає Позивач, обов`язку за договором у частині звільнення нежитлових приміщень після закінчення дії договору оренди. Такі вимоги виникли між юридичними особами в межах господарського спору між ними, тож мають розглядатися за правилами господарського судочинства, чим спростовуються протилежні доводи заявника касаційної скарги.

5.28. Твердження скаржника про те, що Позивач не є власником спірного нежитлового приміщення, судова колегія оцінює критично, оскільки як вбачається із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, саме Позивач є його власником. При цьому протягом дії договору оренди Відповідач сплачував Позивачу орендну плату за користування майном.

5.29. Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

5.30. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина четверта статті 182 Цивільного кодексу України).

5.31. Так, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, встановлює, що така державна реєстрація прав є обов`язковою. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 цього Закону).

У частині третій цієї ж статті Закону закріплено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

5.32. Отже, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про Позивача як власника нежитлового приміщення є наслідком зміни законодавства і того, що Позивач не привів правовстановлюючі документи у відповідність з цими змінами.

5.33. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигазінвест" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 та рішення Господарського суду Черкаської області від 19.05.2023 у справі №925/253/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко