Рішення

від 14.09.2023 по справі 752/12840/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/12840/23

Провадження № 2/752/5680/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14.09.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

за участю секретаря - Ящука Д.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллстар» про визнання трудових відносин припиненими,

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача ТОВ «Веллстар» про визнання трудових відносин між сторонами припиненими з 15.06.2023 у зв`язку із звільненням позивача з посади Генерального директора за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з виключенням запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про ОСОБА_1 як керівника та підписанта ТОВ «Веллстар» (код ЄДРПОУ 37034281) у зв`язку із його звільненням з посади Генерального директора 15.06.2023 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України..

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що з 13.09.2018 позивач є Генеральним директором відповідача та його підписантом. Проте відповідач жодної господарської діяльності не веде, у зв`язку із чим позивач зацікавлений у звільненні за власним бажанням із займаної посади. Володільцем 100 % частки в статутному капіталі відповідача є компанія Веллстар ГмбХ + Ко.КГ, резидент Німеччини, яка з 24.02.2021 знаходиться у стані припинення. Позивач вказав, що з 25.04.2023 з метою реалізації свого права звернувся до відповідача із заявою про звільнення та повідомленням про проведення 15.06.2023 позачергових загальних зборів учасників Товариства. Однак 15.06.2023 жодна особа на загальні збори не з`явилася. Позивач вказує на те, що використав доступні йому засоби для реалізації свого права на працю і звільнення із займаної посади за власним бажанням в порядку, передбаченому ст. 38 КЗпП України, проте такі заходи не призвели д реалізації вказаних прав позивача про припинення трудових відносин.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.06.2023 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

На момент розгляду справи відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву та не подала заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

На підставі положень статей 274-279 ЦПК України судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Як встановлено при розгляді справи, з 28.04.2010 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстроване ТОВ «Веллстар», що підтверджується свідоцтвом від 28.04.2010 серії НОМЕР_2.

ТОВ «Веллстар» взято на облік в органах державної податкової служби №398/10/21-218 від 31.01.2012.

Вищим органом управління юридичної особи є загальні збори учасників.

Рішенням №1/2018 ТОВ «Веллстар» від 12.09.2018 ОСОБА_1 призначений на посаду Генерального директора ТОВ «Веллстар» з 13.08.2018.

Наказом №1\2018 - ВК від 13.09.2018 ОСОБА_1 прийнятий на посаду Генерального директора ТОВ «Веллстар».

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 19.06.2023 позивач є керівником і підписантом ТОВ «Веллстар» на час подачі позову до суду.

Як вбачається, Компанія ВЕЛЛСТАР ГмбХ+Ко.КГ, резидент Німеччини (Німеччина, 10969, місто Берлін, Шарлоттенштрассе, будинок, 4) є єдиним учасником ТОВ «Веллстар», який володіє 100% часткою у статутному капіталі.

24.02.2021 до Торгового реєстру дільничого суду Шарлоттенбург Берлін внесено запис про те, що компанія ВЕЛЛСТАР ГмбХ+Ко.КТ знаходиться у стані припинення.

25.04.2023 позивач з метою реалізації свого права на працю, передумовою для чого є звільнення з посади генерального директора, направив компанії ВЕЛЛСТАР ГмбХ+Ко.КГ заяву про звільнення за власним бажанням 15.06.2023 та повідомленням про проведення 15.06.2023 позачергових загальних зборів учасників Товариства.

Однак вказана заява не була розглянута, засідання та загальні збори учасників ТОВ «Веллстар» не скликані.

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 КЗпП України).

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 КзПП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Так, визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, N 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям "приватне життя".

У пункті 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007р. № 8-рп/2007 та від 29.01.2008р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65))

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019р. у справі №758/1861/18 зазначено, що «установлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими».

Аналогічної позиції дотримався Верховний Суд у Постанові від 17.03.2021р. у справі №761/40378/18.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати його звільненим з посади генерального директора.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між сторонами, суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Веллстар» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених ОСОБА_1 вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Крім того, позивачем пред`явлено вимогу про внесення змін про юридичну особу про те, що трудові відносини з рішенням суду припинені.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення щодо вчинення реєстраційних дій.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 073,60 грн грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллстар» про визнання трудових відносин припиненими - задовольнити.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛСТАР» (код ЄДРПОУ 37034281, адреса: 04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 13, корпус 1В, оф.31) припиненими з 15 червня 2023 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади Генерального директора за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) як керівника та підписанта Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛСТАР» (код ЄДРПОУ 37034281, адреса: 04050, м.Київ, вул. Миколи Пимоненка, 13, корпус 1В, оф.31) у зв`язку року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади Генерального директора 15 червня 2023 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛСТАР» (код ЄДРПОУ 37034281, адреса: 04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 13, корпус 1В, оф.31) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 073 грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя