Ухвала

від 16.11.2023 по справі 489/1091/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

перекладача ОСОБА_8

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12019150040004513

за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_9 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2021 року щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тбілісі Грузії, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

-обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ленінського районногосуду м.Миколаєва від10листопада 2021року ОСОБА_11 засуджений за ч. 2 ст.286ККУкраїни до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_10 повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави процесуальні витрати на проведення експертиз у розмірі 6495 грн 28 коп.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо речових доказів

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор просить вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_12 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.1, 2 ч. 1 ст.76 КК України.

Задовольнити цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» про стягнення з обвинуваченого витрачених коштів на лікування потерпілого ОСОБА_13 , який перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному і хірургічному відділенні з 06.12.2019 по 22.01.2020, в сумі 52 536,33 грн.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В апеляційнійскарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин вчиненого ОСОБА_14 кримінального правопорушення, доведеності вини обвинуваченого й правильності призначення йому основного покарання, вважає, що вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, через не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, а також у частині вирішення цивільного позову з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_12 покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, проте не застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Вирішуючи питання про не призначення ОСОБА_12 додаткового покарання, суд не врахував як особу винного, так і обставини кримінального правопорушення, яке сталося внаслідок злочинного порушення ОСОБА_14 ПДР та потягло за собою тяжкі наслідки у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.

Крім того, ОСОБА_14 не визнано цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» про стягнення з нього витрачених коштів на лікування потерпілого ОСОБА_13 .

На думку апелянта, зазначене свідчить про відсутність у ОСОБА_6 розуміння всіх наслідків вчиненого кримінального правопорушення та бажання їх виправити.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цивільного позову прокурора, не навівши в мотивувальній частині вироку належного, послідовного й логічного обґрунтування недоведеності підстав і розміру позовних вимог до відповідача, відтак допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Так, відмовляючи у задоволенні позову прокурора суд першої інстанції зазначив, що у наданій прокурором довідці закладу охорони здоров`я відсутня вартість витрат на лікування потерпілого в день і жодними доказами для можливості перевірки правильності розрахунку не підтверджено суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, така довідка не є належним доказом понесених витрат, тому за відсутності будь-яких інших доказів на обґрунтування позовних вимог такий позов задоволенню не підлягає.

Проте, згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» №10 від 27.02.2020, вартість лікування хворого ОСОБА_13 за 47 ліжко днів складає 52536,33 грн, з яких заробітна плата 22931,16, нарахування на з/пл 5000,74, господарчі та комунальні витрати 5519,16, харчування 279.17. медикаменти 18806,10.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

06 грудня 2019 року близько 20:45 години ОСОБА_15 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ТОYОТА САМRY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у темну пору доби, рухався проїзною частиною проспекту Богоявленського в напрямку від вул. Театральна в бік вул. Авангардна в м.Миколаєві, та в момент проїзду регульованого світлофором перехрестя проспекту Богоявленського та вул. Південна у м. Миколаєві, ОСОБА_15 , порушивши вимоги п.п. 2.3 «б», 10.1, 16,6 Правил дорожнього руху України, допустив зіткнення із мотоциклом «YАМАНА XVS1300», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався назустріч, внаслідок чого ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Вищевказаними діями ОСОБА_16 вчинив кримінальнеправопорушення,передбачене ч.2ст.286КК України-порушення правилбезпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Судом першої інстанції ОСОБА_15 визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор підтримав апеляційну скаргу та просиву задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_15 та його захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Потерпілий ОСОБА_13 та його представник ОСОБА_17 до апеляційного суду на неодноразові виклики не з`явилися, хоча повідомлені про дату та час апеляційного розгляду. Про обізнаність зазначених учасників про апеляційний розгляд свідчить зворотне повідомлення про отримання представником потерпілого повістки про виклик до апеляційного суду. Їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.

Встановлені судомапеляційної інстанціїобставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є правильними та апелянтом в цій частині не оспорюються.

Доводи апелянта про скасування вироку в частиніпокарання зпідстав невідповідностіпризначеного судомпокарання ступенютяжкості кримінальногоправопорушення таособі обвинуваченогочерез м`якість,що виразиласьу непризначенідодаткового покаранняу виглядіпозбавлення правакерувати транспортнимзасобом є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. ст. 50,65 ККУкраїни, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно відповідати характеру вчинених дій,їх небезпечності та даним про особу винного. Більш суворий вид покаранняз числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде не достатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Так, санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Отже, згідно санкції зазначеної статті, додаткове покарання є альтернативним.

При призначенні ОСОБА_12 основного покарання та при вирішенні питання щодо не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, визнано щире каяття у вчиненому злочині. Обставини, які обтяжують покарання, не встановлені.

Крім того, апеляційний суд враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , який відповідно до довідки Благодійної організації «Міжнародний фонд «ВОЛОНТЕР ЮА» є волонтером та займається волонтерською діяльністю, а саме: перевезення/транспортування благодійної допомоги у важкодоступні місця Миколаївської та Херсонської областей, постраждалих від підриву ОСОБА_18 . На посаді волонтера виявив себе як кваліфікований водій, відповідальний виконавець з організаторськими здібностями (т. 2 а.п. 48).

Відповідно до характеристики Благодійної організації «Міжнародний фонд «ВОЛОНТЕР ЮА» ОСОБА_11 є волонтером, впродовж тривалого часу надає безкоштовні послуги з перевезення благодійної допомоги, доставляє допомогу у важкодоступні місця як м. Миколаєва, так і Миколаївської області. Активно займається евакуацією людей, які постраждали від військових дій на території Миколаївської та Херсонської області. Крім того, є волонтером ГО «Всеукраїнський молодіжний рух «ЛЕЦ ДУ ІТ ЮКРЕЙН» на Миколаївщині та приймав активну участь в проектах «Чисті пляжі разом», «Всесвітній день прибирання», а з лютого 2022 року задіяний в гуманітарних проектах організації. На волонтерській засаді, крім безпосередніх обов`язків водія, виконував додаткові доручення та надавав активну допомогу, пов`язану з доставкою медичної та продовольчої допомоги у віддалені населені пункти, евакуацією людей в більш безпечне місце, відновленні житла, пошкодженого від обстрілів (т. 2 а.п. 50).

Окрім позитивних даних щодо особи обвинуваченого, суд враховує, що події кримінального правопорушення мали місце у 2019 році, інших кримінальних правопорушень обвинувачений за цей період не вчиняв.

З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, є достатньо вмотивованим висновок про необхідність призначення ОСОБА_12 покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі та без позбавлення права керування транспортними засобами.

Затакого,вимоги апелянтав частиніпризначення ОСОБА_12 додаткового покаранняу видіпозбавлення правакерувати транспортними засобами задоволеннюне підлягають.

Що стосується доводів прокурора про необґрунтованість вироку в частині вирішення цивільного позову прокурора, то апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення про цивільний позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, які виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються правила Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Даних вимог закону суд першої інстанції не дотримався.

Відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого регламентовано «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 № 545.

Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні.

До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурору, суд першої інстанції зазначив, що відсутня вартість витрат на лікування потерпілого в день і жодними доказами для можливості перевірки правильності розрахунку не підтверджено суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, така довідка не є належним доказом понесених витрат.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, у вказаному кримінальному провадженні прокурором в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» подано позов про стягнення з обвинуваченого витрачених коштів на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_13 , який перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному і хірургічному відділенні з 06.12.2019 по 22.01.2020, в сумі 52536,33 грн.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» №10 від 27.02.2020, вартість лікування хворого ОСОБА_13 за 47 ліжко-днів складає 52536,33 грн (а.п.22).

У довідці наведені розрахунки загальної вартості лікування, зазначено кількість ліжко-днів, та виходячи із зазначених даних, сума витрат на лікування потерпілого за один ліжко день складає 1117, 8 грн.

Тому, висновки суду першої інстанції що довідка медичного закладу не є належним доказом понесених витрат, є помилковими. Відсутні підстави вважати, що наведені у довідці медичного закладу дані про фактичні витрати на лікування потерпілого не відповідають дійсності.

Враховуючи викладене, вирок підлягає зміні в частині вирішення цивільного позову.

Цивільний позов прокурора підлягає задоволенню, а з обвинуваченого на користь держави в особі Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» підлягають стягненню кошти, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_13 , у сумі 52536,33 грн (р/р НОМЕР_3 АТ КБ «Приватбанк» МФО326610, ЄДРПОУ 05483090, призначення: «відшкодування коштів на лікування потерпілого ОСОБА_13 »).

За такого, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 409, 424, 425, 426, 532 КПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2021 року щодо ОСОБА_10 змінити в частині цивільного позову.

Цивільний позов прокурора задовольнити та стягнути з ОСОБА_10 на користь держави в особі Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» кошти, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_13 , у сумі 52536,33 грн.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_19