Рішення

від 14.11.2023 по справі 922/2552/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2023м. ХарківСправа № 922/2552/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс Плес" (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 11) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іноваційні енерготехнології" (61071, м. Харків, вул. Новожанівська, буд. 1) про розірвання договору та стягнення 3285598,15 грн. за участю представників:

позивача - Чухраєва Н.С.;

відповідача - Феленко С.О.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс Плес" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Іноваційні енерготехнології", згідно вимог якої позивач просить суд: 1) розірвати договір поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 р.; 2) стягнути з відповідача 3471627,56 грн., з яких: попередня оплата у розмірі 2318569,76 грн., пеня у розмірі 510003,09 грн., штраф у розмірі 231856,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 411197,74 грн. та судові витрати.

Позовна заява обґрунтована невиконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 р. в частині поставки товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні на 18.07.2023 об 11:00.

12.07.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №18259).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.07.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс Плес" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №18259 від 13.07.2023) задоволено та призначено проведення підготовчого засідання на 18.07.2023 об 11:00 у режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 18.07.2023 відкладено підготовче засідання на 01.08.2023 об 11:45.

18.07.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №18771).

21.07.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №19097)

24.07.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №19311).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.07.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Іноваційні енерготехнології" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №19311 від 24.07.2023) задоволено та призначено проведення підготовчого засідання на 01.08.2023 об 11:45 у режимі відеоконференції.

01.08.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №20220), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

01.08.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано заяву про зменшення суми позовних вимог (вх. №20248), в якій позивач просить суд прийняти заяву про зміну розміру позовних вимог до розгляду та долучити її до матеріалів справи, розірвати договір поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 р. та стягнути з відповідача на користь позивача 3285598,15 грн., з яких: сума попередньої оплати в розмірі 2085289,76 грн., пеня у розмірі 510003,09 грн., штраф у розмірі 231856,97 грн. та інфляційні втрати у розмірі 458448,33 грн. Крім того, просить суд судові витрати покласти на відповідача.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 01.08.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 15.08.2023 о 10:30 на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 15.08.2023 продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 19.09.2023 об 11:15 на підставі статті 177, 183, 232-22 ГПК України.

15.08.2023 та 16.08.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано супровідний лист разом із доданими до нього документами (вх.№21632, №21917), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

15.08.2023 та 16.08.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстрована відповідь на відзив (вх. №21655, №21902), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

19.09.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. №25275), в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку з тим, що в цей час представник відповідача буде приймати участь у невідкладних слідчих діях.

Розглянувши зазначене клопотання представника відповідача про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. №25275 від 19.09.2023), дослідивши матеріали справи, а також заслухавши думку представника позивача, який заперечив проти його задоволення, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 19.09.2023 відмовлено у задоволенні поданого клопотання у зв`язку з відсутністю документального підтвердження поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача у призначене судове засідання, а також з огляду на необхідність дотримання визначеного частиною 3 статті 177 ГПК України строку проведення підготовчого засідання.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.09.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс Плес" про зменшення суми позовних вимог (вх. №20248 від 01.08.2023) прийнято до розгляду та подальший розгляд справи ухвалено здійснювати з її урахуванням. Водночас закрито підготовче провадження та призначено справу №922/2552/23 до судового розгляду по суті на 26.09.2023 о 10:00.

16.10.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від представника позивача зареєстровано клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №28097).

17.10.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. №28236).

Враховуючи, що передбачений статтею 195 ГПК України строк розгляду справи по суті закінчується, приймаючи до уваги, що від представників сторін надійшли узгоджені клопотання про відкладення розгляду даної справи з метою надання сторонам додаткового часу для врегулювання спірних питань мирним шляхом та вирішення подальшої долі заявленого позову, з метою реалізації передбачених статтею 2 ГПК України завдань та основних засад господарського судочинства, повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, а також надання сторонам можливості врегулювати спірні питання, що є предметом розгляду у даній справі, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 17.10.2023 клопотання представників сторін про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено судове засідання за межі строку розгляду справи по суті на 31.10.2023 об 11:30 на підставі статті 201, 216, 232, 233 ГПК України.

31.10.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано клопотання (вх. №29613), в якому просить суд долучити до матеріалів справи докази.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 31.10.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 07.11.2023 об 11:30 на підставі статті 201, 216, 232, 233 ГПК України.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 07.11.2023 з метою сприяння учасникам справи в мирному врегулюванні спору, задоволено клопотання представників сторін про оголошення перерви та оголошено перерву в судовому засіданні до 14.11.2023 о 12:00.

07.11.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано клопотання про долучення доказів (вх. №30401).

13.11.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від представника позивача зареєстровано заяву про часткову відмову від позову (вх. №30878), в якій просить суд прийняти часткову відмову від позовних вимог в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 1796256,00 грн.

Представник позивача у судове засідання в режимі відеоконференції з`явився, позовну заяву підтримав з урахуванням заяви про часткову відмову від позову.

Представник відповідача у судове засідання в режимі відеоконференції з`явився, проти задоволення позовної заяви заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову. Разом з тим, підтримав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке просив суд задовольнити.

Оскільки судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, надано учасникам справи достатньо часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також заслухавши думку присутніх у судовому засіданні представників сторін, суд встановив наступне.

30.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Едельвейс Плес" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іноваційні енерготехнології" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір №IET 2021/30/11-01T (надалі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що покупець бере на себе зобов`язання прийняти та сплатити вартість товару, в порядку та в строки вказаних в п. 4.1., 4.2., 4.3. частині договору.

Умовами пункту 1.2. договору передбачено, що постачальник бере на себе зобов`язання поставити та передати у власність покупця товар відповідно до замовлення на поставку та/або товаросупроводжувальних документів на умовах, викладених в договорі.

Відповідно до пункту 1.3. договору найменування, асортимент, ціна та кількість товару, що постачається, строк оплати та поставки, умови транспортування зафіксовані у супроводжувальних документах на товар, а саме: у замовленнях на поставку, рахунках на оплату, видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

За змістом умов пункту 2.1. договору поставка товару здійснюється партіями. Постачальник надає покупцю інформацію про перелік, ціни та асортимент товару, що може бути поставлений, будь-яким зручним для нього способом.

Умовами пункту 2.4. договору передбачено, що передача товару здійснюється на підставі довіреності покупця на отримання товарно-матеріальних цінностей, шляхом належного оформлення та підписання представниками сторін видаткової та товарно-транспортної накладної в разі поставки товару транспортом постачальника, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 2.5. договору датою постачання товару є дата, вказана у відповідній накладній, підписаній представниками сторін, постачальник має право на дострокове постачання товару, попередньо узгодивши час і дату з покупцем. Підписанням накладної представником покупця підтверджується, що покупець прийняв товар з усією товаросупровідною документацією на товар.

Пунктом 3.1., 3.2. договору передбачено, що ціна на товар, що постачаються постачальником, є вільними відпускними і вказуються у прайс-листі постачальника. Ціна товару, що входить у партію поставки, вказана у видатково-прибутковій накладній на поставку партії товару, є остаточною. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після її оплати покупцем не допускається.

Умовами пункту 3.4. договору передбачено, що ціна договору складається з суми вартості партій товару, поставленого постачальником на протязі строку дії договору.

Згідно з пунктом 4.1. договору покупець здійснює 100% попередню оплату за кожну партію товару згідно виставленого постачальником рахунку. Сторони можуть погодити інший порядок розрахунків, що зазначається у рахунку на оплату або в специфікаціях на поставку.

За змістом умов пункту 9.1. договору договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами умов за даним договором. Якщо сторони не виявили наміру про припинення дії чинного договору, він вважається продовженим (пролонгованим) на наступний рік на тих же умовах.

Додаток №1 до договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 є Специфікація на поставку товару, якою сторони передбачили характеристики та відомості про товар. Найменування товару: ТехноФас Ефект 1200х600х80мм у кількості 672,75 м3, ціна - 2812,50 грн. без ПДВ, сума без ПДВ - 1892109,38 грн. Найменування товару: ТехноФас Ефект 1200Х600Х30мм у кількості 13,824 м3, ціна - 2895,84 грн. без ПДВ, сума без ПДВ - 40032,09 грн. Всього: 1932141,47 грн. Сума ПДВ: 386428,29 грн. Всього з ПДВ: 2318569,76 грн. Умови оплати - 100% передоплата. Транспортування здійснюється транспортом продавця та за рахунок продавця.

Крім того, із специфікації убачається, що строк поставки товару узгоджено між сторонами згідно графіку: 01.03.2022 - ТехноФас Ефект 1200х600х80мм - 76,032 м3.; 16.03.2022 - ТехноФас Ефект 1200х600х80мм - 76,032 м3; 31.03.2022 - ТехноФас Ефект 1200х600х80мм - 76,032 м3 та ТехноФас Ефект 1200х600х30мм - 13,824 м3.; 15.04.2022 - ТехноФас Ефект 1200х600х80мм - 76,032 м3.; 30.04.2022 - ТехноФас Ефект 1200х600х80мм - 76,032 м3.; 16.05.2022 - ТехноФас Ефект 1200х600х80мм - 76,032 м3; 31.05.2022 - ТехноФас ефект 1200х600х80мм - 76,032 м3.; 30.06.2022 - ТехноФас Ефект 1200х80мм - 64,494м3.

Відповідно до платіжного доручення №292 від 10.12.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 2318569,76 грн. із відповідним призначенням платежу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем у заявах по суті справи та у судових засіданнях вказано про належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 в частині здійснення попередньої оплати вартості товару на суму 2318569,76 грн. Разом з тим, позивач стверджує, що відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов`язання за спірним договором та після отримання попередньої оплати не здійснено поставки товару у погоджений між сторонами у специфікації до договору графік поставки. Позивач у позовній заяві також наголошує, що прострочення строків поставки товару за спірним договором складає за окремими партіями від 11 до 15 місяців, будь-які заходи досудового врегулювання спору не дали бажаного результату у вигляді поставки товару чи повернення отриманої передоплати. Звертає увагу, що позбавлення позивача на такий довгий період користування грошовими коштами, що було виведено з обороту фінансових коштів, призводить до збитків та зниженню рівня підприємницького доходу позивача. Відтак, позивач зазначає, що єдиним можливим шляхом закінчення господарських відносин з відповідачем є розірвання спірного договору та повернення сплаченої суми попередньої оплати, стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами договору та нормами чинного законодавства України.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивач звернувся на адресу відповідача з листом-попередженням вих. №11/07-22 від 11.07.2022 в якому з викладенням фактичних та правових підстав звернення зазначив про порушення відповідачем умов договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 в частині поставки товару в узгоджений між сторонами графік поставки та з метою підтримання партнерських відносин запропонував в термін до 13.07.2022 надати новий графік поставки товару. Разом з тим, у вказаному листі відповідача попереджено, що у разі не виконання з боку відповідача вимог листа, позивач буде змушений звертатися до суду з позовною заявою з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. При цьому у вказаному листі також зазначено, що у випадку продовження не виконання умов договору, позивач розглядатиме такі дії як шахрайство та буде вимушено подати заяву до органів поліції України для порушення відносно відповідача кримінальної справи.

У відповідь лист-попередження вих. №11/07-22 від 11.07.2022, відповідачем у листі вих. №14/75 від 30.07.2022 визнано отримання від позивача за договором №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 попередню оплату у розмірі 2318569,76 грн., а також прострочення поставки товару. Запевнено, що новий графік поставки товару буде розроблений і направлений позивачу на узгодження протягом 27-31 липня 2022 р., а товар буде поставлений у повному обсязі протягом серпня 2022 року.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №5 від 14.09.2022, в якій повідомив, що жодний товар на адресу позивача за укладеним договором №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 не було поставлено. Зазначено, що протягом тривалого часу представник юридичної особи відповідача повідомляв про завантаження автомобіля на поставку товару, однак жодна партія товару поставлена не була, що має ознаки шахрайства та ставить під сумнів ділову репутацію постачальника.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем у заявах по суті справи підтверджено укладення з позивачем договору поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 та специфікацію з узгодженим порядком, строками оплати та поставки товару. Також підтверджено, що позивачем у повному обсязі виконано зобов`язання за договором №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 та сплату на користь відповідача погодженої попередньої оплати у розмірі 2318569,76 грн. згідно платіжного доручення №292 від 10.12.2021. Разом з тим, зазначено, що у зв`язку з введенням воєнного стану для відповідача настали форс-мажорні обставини, що вплинули на можливість виконання зобов`язань за спірним договором, а тому відповідач допустив порушення господарських зобов`язань за спірним договором в частині поставки товару. Також, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, укладаючи та підписуючи договір поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 та Специфікацію до нього, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що відповідно до платіжного доручення №292 від 10.12.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 2318569,76 грн. в якості попередньої оплати за договором поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021.

Матеріали справи також свідчать, що між сторонами мало місце численне та тривале в часі листування претензійного характеру щодо необхідності виконання відповідачем умов договору поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 в частині поставки товару у погоджений між сторонами графік поставки.

Так, як зазначено судом вище, позивач звернувся на адресу відповідача з листом-попередженням вих. №11/07-22 від 11.07.2022 в якому з викладенням фактичних та правових підстав звернення зазначив про порушення відповідачем умов договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 в частині поставки товару в узгоджений між сторонами графік поставки.

У відповідь на лист-попередження вих. №11/07-22 від 11.07.2022, відповідачем у листі вих. №14/75 від 30.07.2022 визнано отримання від позивача за договором №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 попередню оплату у розмірі 2318569,76 грн., а також прострочення поставки товару. Зазначено, що новий графік поставки товару буде розроблений і направлений позивачу на узгодження протягом 27-31 липня 2022, а товар буде поставлений у повному обсязі протягом серпня 2022 року.

Окрім того, позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №5 від 14.09.2022, в якій повідомив, що всупереч нового графіку поставки, жодний товар на адресу позивача за укладеним договором №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 не було поставлено. Зазначено, що протягом тривалого часу представник юридичної особи відповідача повідомляв про завантаження автомобіля на поставку товару, однак жодна партія товару поставлена не була, що має ознаки шахрайства та ставить під сумнів ділову репутацію постачальника.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом із тим, згідно із частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У розумінні положень наведеної норми істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи зі змісту статті 651 ЦК України положеннями зазначеної норми передбачено можливість розірвання договору за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом або договором.

Специфікацією до договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 передбачено графік поставки товару: з 01.03.2022 по 30.06.2022.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним, що є порушенням погодженої між сторонами істотної умови договору.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Судом встановлено та відповідачем у відзиві на позовну заяву підтверджено факт порушення останнім умов договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 в частині дотримання погодженого графіку поставки. При цьому суд бере до уваги, що до звернення з цим позовом до суду з метою захисту позивачем своїх порушених прав та інтересів, останнім вживалися заходи досудового врегулювання спору, про що свідчить тривале та безрезультатне листування претензійного характеру щодо необхідності виконання відповідачем обов`язку із поставки товару після сплати позивачем попередньої оплати. Між тим, порушення відповідачем істотної умови договору щодо строків поставки товару та бездіяльність останнього щодо виконання погоджених умов договору, мало наслідком звернення позивача до правоохоронних органів.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення графіку поставки товару, суд зазначає наступне.

Статтею 617 ЦК України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з статтею 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Окрім того, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Враховуючи наведені вище ознаки форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Таким чином, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17.

Так, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (із змінами), який триває до цього часу.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Умовами пункту 8.1. договору передбачено, що у випадку, якщо одна із сторін не в змозі повністю або частково виконати свої зобов`язання за договором внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які сторони не могли ані передбачити, ані запобігти їм розумними заходами, термін виконання зобов`язань буде відкладений на термін дії вказаних обставин.

Згідно з пунктом 8.2. договору сторона, для якої стає неможливим виконання зобов`язань за даною угодою, повинна негайно (протягом 24 годин) повідомити іншу сторону про початок і припинення дій названих обставин, перешкоджаючих виконанню її зобов`язань.

Відповідно до пункту 8.3. договору доказом форс-мажорної обставини, що звільняє сторони від відповідальності, є підтвердження Торго-промислової палати України або регіональних торгово-промислових палат.

Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №920/505/22 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Також, суд зазначає, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги, оплату) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

Натомість відповідачем не подано до матеріалів справи належних доказів, що свідчать про виконання останнім умов пункту 8.2. договору, а також доказів про настання щодо нього форс-мажорних обставин з огляду на приписи статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України". При цьому відповідачем жодним чином не доведено, що зазначена надзвичайна ситуація має безпосередній зв`язок із фактичними обставинами даної справи з огляду на наведені законодавчі положення та правову позицію Верховного Суду.

Відтак, доводи відповідача щодо настання для нього форс-мажорних обставин, що є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань відхиляються судом як необґрунтовані та безпідставні.

В контексті зазначено суд враховує, що згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Також, суд зазначає, що неможливість відповідача своєчасно виконати взяті на себе договірні зобов`язання не корелюється із положеннями статті 42 ГК України, якою визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З огляду на наведене, у разі здійснення підприємницької діяльності її суб`єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від вчинення таких дій.

Окрім того, доводи відповідача про те, що після звернення з позовом до суду останній почав поставляти позивачу товар не можуть свідчити про необґрунтованість та безпідставність позовної вимоги про розірвання договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021, оскільки як слушно зазначено позивачем у позовній заяві та підтверджено матеріалами справи, станом на дату звернення з позовом до суду прострочення відповідачем строків поставки товару складало за окремими партіями від 11 до 15 місяців, будь-які заходи досудового врегулювання спору не дали бажаного позивачу результату у вигляді поставки товару чи повернення отриманої передоплати. При цьому також слушними є твердження позивача про те, що позбавлення позивача на тривалий періоду часу можливості користування сплаченими на користь відповідача грошовими коштами у розмірі 2318569,76 грн., які виведено з обороту фінансових коштів, вплинуло на підприємницьку діяльність позивача. Водночас суд приймає до уваги, що в процесі розгляду справи з боку відповідача так само мало місце тривале затягування строків поставки товару, що слідує з матеріалів справи, а тому з метою надання сторонам можливості мирного врегулювання даного спору, судові засідання неодноразово відкладалися та не дали бажаного результату з остаточної поставки позивачу товару.

Суд також звертає увагу, що позивач та відповідач є самостійними суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики, а тому істотне порушення відповідачем умов договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 в частині строків поставки товару сприяло тому, що даний спір було доведено до суду та звернення позивача до правоохоронних органів з метою перевірки законності господарської діяльності відповідача.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер спірних правовідносин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 в частині дотримання погоджених строків поставки товару, що змусило позивача звернутися до суду з позовною заявою за захистом порушених прав та інтересів, останній значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні договору, що підтверджує істотність порушення відповідачем погоджених умов договору, а тому позовна вимога про розірвання договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 є цілком обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення попередньої оплати у розмірі 2085289,76 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Тобто, двосторонній характер господарських відносин між сторонами зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар, і водночас, набуває законного права вимагати його оплати, а покупець, зі свого боку, набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред`явлення вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Окрім того, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 по справі №910/12382/17.

Матеріали справи свідчать, що після відкриття провадження у справі на стадії проведення підготовчого засідання, відповідачем було поставлено позивачу товар за договором поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 на підставі видаткової накладної №1 від 17.07.2023 на суму 233280,00 грн., що підтверджено позивачем в процесі розгляду справи та заявлено клопотання про зменшення розміру позовних вимог на суму часткової поставки товару та визначено заявлену до стягнення суму попередньої оплати у розмірі 2085289,76 грн., яке прийнято судом до розгляду та подальший розгляд справи постановлено здійснювати з урахуванням заявленого клопотання.

Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, відповідачем було додатково поставлено позивачу товар за договором поставки №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 на підставі наступних видаткових накладних: №2 від 05.10.2023 на суму 256608,00 грн., №3 від 05.10.2023 на суму 256608,00 грн., №4 від 12.10.2023 на суму 256608,00 грн., №5 від 12.10.2023 на суму 256608,00 грн., №6 від 13.10.2023 на суму 23328,00 грн., №7 від 03.11.2023 на суму 256608,00 грн. №8 від 03.11.2023 на суму 256608,00 грн. Всього на суму - 1562976,00 грн.

Частиною 2 статті 46 ГПК України передбачено, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).

Відповідно до частини 1 статті 191 ГПК України позивач може відмовитись від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відтак, враховуючи, що відповідачем поставлено позивачу частину товару на суму 1562976,00 грн., а позивачем заявлено відповідне клопотання про часткову відмову від позовних вимог, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині попередньої оплати у розмірі 1562976,00 грн. підлягає закриттю у зв`язку з відмовою позивача від позову у вказаній частині позовних вимог.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що відповідачем в порушення погоджених між сторонами умов договору №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 не здійснено повної та остаточної поставки товару на всю сплачену позивачем суму попередньої оплати, позовна вимога про стягнення решти попередньої оплати у розмірі 522313,76 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 510003,09 грн. та штрафу у розмірі 231856,97 грн., суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином. При цьому суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно з пунктом 6.5. договору за прострочення поставки товару постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 6.7. договору передбачено, що за прострочення поставки товару понад 14 календарних днів постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 10 відсотків від вартості невчасно поставленого товару.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку пені у розмірі 510003,09 грн. суд зазначає, що здійснений розрахунок виконано без врахування зазначених законодавчих вимог та встановлених судом обставин справи, що мало наслідком виникнення темпоральних та арифметичних помилок.

Отже, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено з допущенням помилки, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру таких нарахувань.

Відтак, здійснивши власний розрахунок заявленої до стягнення пені у розмірі 510003,09 грн. з урахуванням вимог законодавства, погоджених між сторонами умов договору, а також фактичних обставин справи, суд зазначає, що обґрунтованою, правомірною та арифметично вірною до стягнення є пеня у розмірі 509721,88 грн., а тому у задоволенні решти заявленої до стягнення пені слід відмовити.

Водночас перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафу у розмірі 231856,97 грн., суд зазначає, що дане нарахування у повній мірі відповідає обставинам справи, вимогам законодавства, погодженим умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення штрафу у розмірі 231856,97 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 458448,33 грн., суд зазначає наступне.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

При цьому, судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, згідно з якою стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, та при стягненні цієї суми підлягає застосуванню частина 2 статті 625 цього Кодексу щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 458448,33 грн., суд зазначає, що здійснений розрахунок виконано без врахування зазначених законодавчих вимог та встановлених судом обставин справи, що також мало наслідком виникнення арифметичної неточності при розрахунку.

Відтак, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 458448,33 грн., з урахуванням наведених вище вимог законодавства, а також фактичних обставин справи, суд зазначає, що обґрунтованим, правомірним та арифметично вірним до стягнення є інфляційні втрати у розмірі 453476,16 грн., що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги у вказаному розмірі та відмови у задоволенні решти розміру інфляційних втрат.

Між тим, суд зазначає, що відповідачем не спростовано встановленої судом часткової обґрунтованості та правомірності здійснених позивачем розрахунків та власного контррозрахунку вказаних сум до суду не подано.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, яке викладено у відзиві на позовну заяву, суд враховує наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 4 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вони значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Натомість суд зауважує, що заявлене до стягнення інфляційне нарахування не є штрафною санкцією, а тому відповідна сума не підлягає зменшенню за приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Суд звертає увагу відповідача, що проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що інфляційні втрати, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як статтями 551 ЦК України та 233 ГК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо можливості їх зменшення.

Окремо суд також вважає за доцільне звернути увагу відповідача в контексті правового обґрунтування заявленого ним клопотання, що зменшення штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України та статтею 233 ГК України те, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів, тобто такий обов`язок покладається саме на відповідача (правова позиція Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 у справі №910/6471/20).

Однак всупереч законодавчих положень, правової позиції Верховного Суду, встановлених обставин справи, відповідачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено наявність виключних та виняткових обставин, що вагомо свідчили б про наявність підстав для застосування судом своїх дискреційних повноважень для зменшення розміру пені та штрафу.

Необхідно враховувати, що сторони укладаючи договір №IET 2021/30/11-01Т від 30.11.2021 погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання, що є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Суд зауважує, що принцип добросовісності - це стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

За змістом частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки товару та ризики їх недотримання, а тому тривале в часі порушення строків поставки товару, утримання грошових коштів позивача, які було сплачено у якості попередньої оплати у розмірі 2318569,76 грн. протягом цього часу, доведення спору до суду з вини відповідача, а також вимушене звернення позивача до правоохоронних органів з метою перевірки законності господарської діяльності відповідача, вочевидь, свідчить про порушення відповідачем передбачених частиною 3 статті 509 ЦК України засад добросовісності, розумності та справедливості, що також мало місце після звернення з позовом до суду, про що свідчить наявне в матеріалах справи листування між сторонами, а також кількість проведених судових засідань з метою вирішення даного спору.

З огляду на вище вказане, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій як необґрунтованого та безпідставного.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалів справи також свідчать, що позивачем у позовній заяві визначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 грн.

З огляду на зазначене, суд звертає увагу, що господарським процесуальним законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами частини 5 статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Отже, системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Витрати сторони на правову допомогу мають бути належним чином документально підтверджені та доведені. Відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу згідно з умовами договору про надання правничої допомоги є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У даному разі, в обґрунтування витрат на професійну (правничу) допомогу у розмірі 9500,00 грн., позивачем представлено суду оригінали та засвідчені копії наступних документів: ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АХ №1134446 від 24.05.2023 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1219 від 08.06.2012 на ім`я Чухраєва Надія Сергіївна.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вирішуючи питання про компенсацію стороною понесених витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Водночас оцінка обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, характер спору, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Натомість у даному разі, наданий позивачем ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АХ №1134446 від 24.05.2023 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1219 від 08.06.2012 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений та документально обґрунтований. У зв`язку з цим, відсутність детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) і здійснених ним витрат згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги у межах справи, унеможливлює з`ясування судом реальності адвокатських витрат у цій справі.

Наведена позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 906/598/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 р., та п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи вище встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, а також наведені приписи процесуального закону, суд дійшов висновку про відсутність належного документального підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а тому у відшкодуванні вказаних витрат у розмірі 9500,00 грн. слід відмовити в зв`язку із їх необґрунтованістю.

Суд звертає увагу, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені судом та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

1. Розірвати договір поставки №IET 2021/30/11-01T від 30.11.2021 р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальність "Едельвейс Плес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іноваційні енерготехнології".

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іноваційні енерготехнології" (61071, м. Харків, вул. Новожанівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 40168862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс Плес" (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 11, код ЄДРПОУ 33080947) суму попередньої оплати у розмірі 522313,76 грн., пеню у розмірі 509721,88 грн., штраф у розмірі 231856,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 453476,16 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 28444,53 грн.

В задоволенні решти позову - відмовити.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 1562976,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "24" листопада 2023 р.

СуддяГ.І. Сальнікова