Рішення

від 08.11.2023 по справі 953/4302/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/4302/21

н/п 2/953/323/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

прокурора Тімонової Л.І.,

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави до Харківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла вказана позовна заява за виключною підсудністю, в якій заступник керівника ХМП №2 Мацегора В. просить визнати незаконним та скасувати п.29 додатку 4 до рішення 36 сесії 7 скликання ХМР «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24.06.2020 №2149/20, яким гр. ОСОБА_3 надано в оренду строком до 01.07.2025 земельну ділянку комунальної власності площею 0,0682 га (кадастровий №6310136600:11:001:0029) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі кафе по АДРЕСА_1 , та стягнути судовий збір.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що прокуратурою при вивченні рішень сесій ХМР в частині надання в оренду та власність земельних ділянок встановлено, що посадовими особами ХМР незаконно всупереч вимог чинного законодавства поза земельними торгами надаються фізичні та юридичним особам земельні ділянку у приватну власність або права оренди на земельні ділянки з земель, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, тобто громаді м. Харкова наноситься матеріальна шкода (збитки) у вигляді упущеної вигоди. Так, прокуратурою встановлено, що відповідно до п. 29 додатку 4 до рішення 36 сесії 7 скликання ХМР «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24.06.2020 №2149/20, яким гр. ОСОБА_3 надано в оренду строком до 01.07.2025 земельну ділянку комунальної власності площею 0,0682 га (кадастровий №6310136600:11:001:0029) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі кафе по АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки, відповідачу на підставі договору купівлі-продажу №893 від 16.05.2018 належить нежитлова будівля літ. «Л-1» по АДРЕСА_1 , площа якої складає 285,3 кв.м. Тобто, загальна площа земельної ділянки під вказаною будівлею складає 0,02853 га, що складає лише 41% від загальної площі земельної ділянки, яку запроектовано до відведення 0,0682 га. За вказаних обставин, спірне рішення ХМР не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків коли частина земельної ділянки призначалась та була необхідна саме для розміщення та обслуговування житлової будівлі. Площа під будівлею відповідача складає 285,3 кв.м., що складає лише 41% від загальної площі земельної ділянки, яка була виділена останній. А тому, ХМР не мала законних підстав для надання оспорюваної земельної ділянки в оренду відповідачу для експлуатації та обслуговування будівлі.

Представником відповідача ХМР подано відзив на позовну заяву, в якому він просить залишити вказану позовну заяву без задоволення посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:11:001:0029 є сформованою

як об`єкт цивільних прав, вид використання її саме для експлуатації та обслуговування будівлі кафе, та вказана земельна ділянка з тією ж площею використовувалась колишнім землекористувачем і власником нежитлової будівлі літ. «Л-1». А тому, прокурором не обгрунтовано жодним нормативно-правовим актом відведення меншої площі, аніж площа 0,0682 га.

Прокурором надано відповідь на відзив, в якій зазначає, що право оренди на земельну ділянки з кадастровим номером 6310136600:11:001:0029 повинно бути продано з земельних торгів, однак такі торги не проводились, то ХМР не мала законних підстав для надання оспорюваної земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 , так як виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки. Площа земельної ділянки повинна відповідати площі, яку займають відповідні об`єкти нерухомого майна, що в даному випадку порушено.

Представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Олійник О.М. подано відзив на позовну заяву, в якому вона просить залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що доводи прокурора стосовно того, що площа наданої в оренду відповідачу 2 земельної ділянки повинна відповідати площі нежитлової будівлі, не грунтуються на вимогах закону, оскільки на теперішній час земельна ділянка є сформованим об`єктом цивільних прав з площею 0,0682 га, право власності на яке зареєстроване, та обраний позивачем спосіб захисту не відповідає інтересам держави, оскільки в разі скасування рішення ХМР, територіальна громада не буде отримувати орендну плату. Також просить поновити строк на подання відзиву, оскільки про існування ухвали сторона відповідача дізналась після спливу строку на подання відзиву. Враховуючи доводи, на які посилається сторона відповідача, суд вважає за можливим поновити стороні відповідача строк на подачу відзиву.

Прокурор Тімонова Л.І. в судовому засіданні позов підтримала та просила про його задоволення.

Представник відповідача ХМР Руденко Д.Ю. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Олійник О.М. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

10.03.2021 вказана позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Зубу Г.А.

Ухвалою судді від 22.03.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, та відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.05.2023 в задоволенні клопотання ХМР про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено, закрито підготовче провадження по вказаній справі, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Судом встановлено, що між ХМР та ТОВ кафе «Дубки» на підставі рішення 15 сесії ХМР 5 скликання від 03.10.2007 №197/07 укладено договір оренди землі №340867100133 від 30.09.2008 на земельну ділянку площею 0,0682 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136600:11:001:0029 на строк до 01.04.2018. Строк оренди закінчився, та земельну ділянку відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:11:001:0029) від 03.06.2020 №196/20 прийнято до земель запасу м. Харкова.

30.09.2008 земельну ділянку площею 0,0682 га з кадастровим № 6310136600:11:001:0029 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано як окремий об`єкт нерухомого майна Харківською регіональною філією ДП «Центр Державного земельного кадастру».

16.05.2018 відповідач ОСОБА_3 набула право власності на нежитлову будівлю літ. «Л-1», загальною площею 285,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16.05.2018 посвідченого ПН ХМНО Грузковою Ю.В.

20.03.2020 відповідач ОСОБА_3 звернулась до Департаменту територіального контролю ХМР із заявою про проведення обстеження земельної ділянки у зв`язку з укладенням договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої Департаментом територіального контролю ХМР складено Акт №636/20 обстеження земельної ділянки від 14.04.2020.

12.05.2020 відповідач ОСОБА_3 звернулась із заявою на ім`я Харківського міського голови про надання спірної земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе.

Відповідно до п. 29 додатку 4 до рішення 36 сесії 7 скликання ХМР «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24.06.2020 №2149/20, яким гр. ОСОБА_3 надано в оренду строком до 01.07.2025 земельну ділянку комунальної власності площею 0,0682 га (кадастровий №6310136600:11:001:0029) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі кафе по АДРЕСА_1 .

Прокурор вважає надання відповідачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки незаконним, оскільки вказана передача повинна була відбуватись з проведенням торгів, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Щодо порядку та підстав надання земельної ділянки.

Положеннями статті 9ЗК України передбачено, що до повноважень ХМР в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

Відповідно до статті 116ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений устатті 123 ЗК України(у відповідній редакції), передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянокприймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання в користування земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно доЗакону України«Про Державнийземельний кадастр» та право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання в користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

За частинами першою, другою статті 124ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Так, відповідно до абзацу першого частини другої статті 134ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120ЗК України та статті 377ЦК України в редакціях, чинних на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці.

Так, за частинами першою, другоюстатті 120 ЗК України(у редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення міститьстаття 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №921/158/18).

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосуваннястатті 120 ЗК України(у редакції, чинній у період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року), висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

За приписами частини дев`ятоїстатті 79-1 ЗК Україниземельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Так, судом встановлено, що на спірній земельній ділянці переданій в оренду відповідачу ОСОБА_3 на підставі спірного рішення, знаходиться нерухоме майно, придбане останньою на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16.05.2018 нежитлова будівля літ. «Л-1», загальною площею 285,3 кв.м., та зазначено, що нежитлова

будівля, що є предметом цього договору, розташована на земельній ділянці, площею 0,0682 га наданій для експлуатації та обслуговування будівлі кафе, кадастровий номер 6310136600:11:001:0029. Разом з цим вказану земельну ділянку надано в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » попередньому власнику на підставі рішення 15 сесії МР 5 скликання від 03.10.2007 №197/07.

Спірним рішенням ХМР надала відповідачу ОСОБА_3 сформовану раніше земельну ділянку на позаконкурентній основі для для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі кафе по АДРЕСА_1 , а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до статті 21ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Щодо прокурора як позивача в цій справі.

Згідно із частиною другою статті 4 ЦПК України увипадках,встановлених законом,до судуможуть звертатисяоргани таособи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб абодержавних чисуспільних інтересах.

Відповідно до частини першої, третьої, четвертої статті 56ЦПК України увипадках,встановлених законом,органи державноївлади,органи місцевогосамоврядування,фізичні таюридичні особиможуть звертатисядо судуіз заявамипро захистправ,свобод таінтересів іншихосіб абодержавних чисуспільних інтересівта братиучасть уцих справах.При цьомуоргани державноївлади,органи місцевогосамоврядування повиннінадати судудокументи,що підтверджуютьнаявність передбаченихзаконом підставдля зверненнядо судув інтересахінших осіб. Увизначених закономвипадках прокурорзвертається досуду зпозовною заявою,бере участьу розглядісправ зайого позовами,а такожможе вступитиза своєюініціативою усправу,провадження уякій відкритоза позовоміншої особи,до початкурозгляду справипо суті,подає апеляційну,касаційну скаргу,заяву проперегляд судовогорішення занововиявленими абовиключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Згідно з пунктом 3 частини першоїстатті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьоїстатті 23 Закону№ 1697-VIIпрокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з абзацами першим - третім частини четвертоїстатті 23 Закону № 1697-VIIнаявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відповідно до частин четвертої, п`ятоїстатті 53 ГПК Українипрокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначенізакономпідстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертоїстатті 23 Закону№ 1697-VII,застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункти 50, 51 указаної постанови).

У Рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», Конституційний Суд України у процесі дослідження встановив, що державні інтереси закріплюються як нормамиКонституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільнихвідносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження

землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування (ХМР) всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок. Тому ХМР має бути відповідачем у такій справі. Прокурор стверджував, що в цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому прокурор звертається до суду саме як позивач.

Відповідно достатті 14 Конституції Українита частини другоїстатті 1 ЗК Україниправо власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 2 ЗК Україниземельні відносини -це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно із частинами першою-третьоюстатті 78 ЗК Україниправо власності на землю -це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно із частинами першою та другоюстатті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом положеньстатті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першоїстатті 122 ЗК України, якою унормовано повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю.Застаттею 9 ЗК Українидо повноважень ХМР у земельних відносинах належить розпорядження землями територіальної громади міста, надання у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.

У рішенні «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (пункт 71) ЄСПЛ зазначав про принцип «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права застаттею 16 ЦК Українита пред`являти

до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Прийняття ХМР спірного рішення в частині передачі земельної ділянки в оренду є стадією передання земельної ділянки у користування цієї фізичної особи. Тому прокурор визначив її одним зі співвідповідачів у справі. Отже, позовна вимога про визнання незаконним рішення у відповідній частині спрямована на оскарження правомірності передання спірної земельної ділянки у оренду.»

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).

Прокурор самостійно обґрунтував, що необхідність захисту інтересів державив цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Харкова, яка відповідно достатті 13 Конституції Україниє власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах.

При цьому прокурор подав позов для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, щоХМР, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.

Так, за частиною четвертоюстатті 122 ЗК Україницентральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно з абзацом п`ятимстатті 15-2 ЗК Українидо повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

З наведених норм права вбачається, що до повноважень Держгеокадастру віднесено функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (частина четвертастатті 122 ЗК України), а також державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (абзац п`ятийстатті 15-2 ЗК України).

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина другастатті 188 ЗК України).

За преамбулою доЗакону України від 19 червня 2003 року № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель»(далі-Закон № 963-IV; тут і далі - в редакції, чинній на момент надходження позовної заяви) цейЗаконвизначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і

відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

За визначенням, наведеним устатті 1 цього Закону, охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За змістомстатті 2 Закону № 963-IV, серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів, визначеністаттею 5 Закону № 963-IV.

Так, за частиною першою цієї статті державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина другастатті 5 Закону № 963-IV). Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (частина третястатті 5 Закону № 963-IV).

За змістомстатті 6 цього ж Законудо повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, віднесено:

-здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок тощо;

-внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об`єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

-одержання в установленому законодавством порядкувід органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

-видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленомузакономпорядку проектів;

-участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

-вжиття відповідно дозаконузаходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

-вирішення інших питань відповідно до закону.

Разом із цимстаттею 7 зазначеного Законуокремо визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема:

-здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об`єктів;

-проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;

-участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель;

-організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян;

-вирішення інших питань відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15(у редакції на час подання прокурором позову; далі - Положення), центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, є Держгеокадастр.

З аналізу завдань, покладених на Держгеокадастр пунктом 4 Положення, вбачається, що Держгеокадастр є як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (частина перша статті 5), так і центральним органом, який забезпечує реалізацію державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина другастатті 5 Закону № 963-IV), на якізакономпокладено різні повноваження.

Згідно зістаттею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України.

Здійснення вказаних у статті 1Закону №963-IV заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення,належить до державного контролю за використанням та охороною земель.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 року зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась із доводами прокурора про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Однак позов у вказаній справі поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Харкова є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленоїзаконом,- ХМР, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених устатті 1 Закону № 963-IV.

Щодо втручання у право на мирне володіння майном.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національномузаконі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування-передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбаченазаконом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно іззакономі з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року

(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки -встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року за № 44, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затвердженихнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 № 173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за № 379/1404; Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80 (надано чинності наказом Держбуду України від 28 вересня 2005№ 175).

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. З`ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання.

Відповідний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19.

За вказаних обставин, враховуючи вищевикладене, та те, що спірна земельна ділянка є сформованою та виділена відповідачу ОСОБА_3 в розмірі, яка виділялась попередньому землекористувачу, та підстави звернення до суду прокурором з вказаним позовом відсутні, тому суд приходить до висновку, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню, як необґрунтовані та безпідставні, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4,5, 12,13, 133, 137,141, 259, 264,265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави до Харківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення відмовити в повному обсязі.

Витрати по оплаті судового збору компенсувати за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2, місцезнаходження: м. Харків, вул. Сумська, 76, код ЄДРПОУ не відомий.

Відповідач Харківська міська рада, місцезнаходження: м. Харків, м-н Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243.

Відповідач ОСОБА_4 , місцеперебування: АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Повний текст рішення виготовлено 24 листопада 2023 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ