Рішення

від 22.11.2023 по справі 752/30909/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/30909/21

Провадження № 2/752/1878/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2023 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Крекотень О.В., розглянувши в порядку загального позовної провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Печерська тераса» до ОСОБА_1 , треті особи Державна іпотечна установа, Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» про розірвання договору купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Печерська тераса» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , треті особи Державна іпотечна установа, Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» про розірвання договору купівлі-продажу, за яким просить розірвати Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 19.12.2008р. між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А.

В обгрунтування позову зазначає про те, що 19.12.2008р. між позивачем та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу кватири за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами Договору позивач зобов`язався передати у власність відповідачу об`єкт нерухомого майна на умовах здійснення оплати відповідачем у розмірі 1 646 300,00 грн. З метою оплати за Договором купівлі-продажу відповідачем укладено Договір про іпотечний кредит №21/02-N/77 від 19.12.2008р. з ТОВ «Комерційний банк «Арма», за яким банк зобов`язався надати відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн. Умовами Договору про іпотечний кредит прямо було визначено, що кредитні кошти будуть надані відповідачу не раніше, ніж той укладе Іпотечний договір. Натомість для укладення Іпотечного договору відповідач мав укласти Договір купівлі-продажу квартири, що мала бути оплачена кредитним коштами. Тобто, Договір купівлі-продажу було укладено раніше, ніж у кредитора виникли зобов`язання надати кредит. Відразу після чого між банком та відповідачем було укладено Іпотечний договір від 19.12.2008р., який зареєстровано в реєстрі за №3320. Натомість банк у порушення умов Кредитного договору свої зобов`язання не виконав та кошти відповідачу не перерахував. Відповідно, відповідач свої зобов`язання за Договором купівлі-продажу не виконав, оплату на адресу позивача не здійснив. Дані обставини встановленні рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від

22.04.2011р. у справі №2-1077/11. 29.12.2008р. права вимоги за Договором про іпотечний кредит №21/02-N/77 від 19.12.2008р. було відступлено ТОВ «Комерційний банк «Арма» Державній іпотечній установі на підставі Договору №2507/08. Позивач зазначає про те, що укладаючи з відповідачем Договір купівлі-продажу, він розраховував на отримання коштів у розмірі 1 646 300,00 грн. Натомість відповідач порушив умови вказаного Договору, кошти не сплатив, з огляду на що є підстави для розірвання Договору купівлі-продажу.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10.01.2022р. відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Печерська тераса», постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Позивачем подано заяву про зміну (доповнення) предмету позову, за якою він також просить визнати право власності за ним на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач зазначає про те, що відповідач заперечує право власності позивача на вказану квартиру, що вбачається з того, що ним був укладений Договір про іпотечний кредит №21/02-N/77 з ТОВ «Комерційний банк «Арма»

Державна іпотечна установа надала письмові пояснення щодо позову, просить відмовити в задоволенні позову. Третя особа 1 зазначає, що відповідач ОСОБА_1 згідно Договору купівлі-продажу отримав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , сплативши за неї грошові кошти в розмірі, встановленому п. 3 Договору. Факт отримання відповідачем у власність квартири підтверджується інформаційною довідкою від 17.03.2023р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Позивач та відповідач, як сторони Договору купівлі-продажу, в повному обсязі належним чином виконали його умови. Оскільки зобов`язання сторін за Договором припинилися виконанням, проведеним належним чином, то такий Договір припинив свою дію 19.12.2008р. Крім того, як вказує третя особа 1, у день укладення Договору купівлі-продажу між відповідачем та ТОВ КБ «Арма» був укладений Договір іпотеки, предметом якого є вказана квартира. Нотаріус, посвідчуючи Договір іпотеки, перевірив наявність у відповідача права власності на квартиру. Також третя особа 1 зазначає про те, що з позовною заявою про розірвання Договору купівлі-продажу позивач звернувся лише 21.12.2021р. після закінчення строку дії цього Договору. На думку третьої особи 1, посилання позивача на рішення суду у справі №2-1077/11 є безпідставним, оскільки Договір купівлі-продажу не був предметом дослідження, а у вказаній справі досліджувалися правовідносини, які виникли на підставі Договору про іпотечний кредит №21/02-N/77 від 19.12.2008р. Також третя особа 1 звертає увагу на те, що позивач пропустив встановлені Цивільним кодексом України строки позовної давності, так як Договір купівлі-продажу був укладений 19.12.2008р., а з позовом позивач звернувся до суду лише 21.12.2021р.

Відповідачем була подана заява про визнання позову, за якою він просив прийняти його заяву про повне визнання позовних вимог. У цій заяві він вказує про те, що за умовами Договору купівлі-продажу квартира купувалась ним на умовах здійснення оплати в розмірі 1 646 300,00 грн. Оплата мала бути здійснена за

рахунок кредитних коштів, отриманих від ТОВ КБ «Арма» на підставі Договору про іпотечний кредит. Однак, оскільки банк так і не надав кредит, відповідач не зміг виконати свої зобов`язання за Договором купівлі-продажу від 19.12.2008р. та не оплатив позивачу вартість вказаної квартири. Відповідно, квартира у власність продавцем не була передана. З огляду на що, існують підстави для розірвання Договору купівлі-продажу.

Ухвалою суду від 22.03.2023р. відмовлено в прийнятті визнання ОСОБА_1 позову ТОВ «Будівельна компанія «Печерська тераса».

Ухвалою від 02.08.2023р. закрито підготовче провадження в даній справі, призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач подав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

Представник третьої особи 1 зазначив, що позов необґрунтований та просив відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи 2 в судове засідання не з`явився, про прочини неявки не повідомив. Письмових пояснень від третьої особи 2 до суду не надходило.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши думку представників учасників справи, судом встановлено наступне.

19.12.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Печерська тераса», як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив квартиру під номером АДРЕСА_1 . Відчужувана квартира складається з чотирьох жилих кімнат загальною площею 67,40 кв.м., в тому числі жилою 51,40 кв.м.

Даний Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. 19.12.2008р., зареєстрований у реєстрі за №3313.

Згідно з п. 3 Договору купівлі-продажу за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 1 380 000,00 грн., які повністю сплачені покупцем представнику продавця до підписання цього Договору.

Предметом розгляду в даній справі є вимоги про розірвання Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на цю квартиру.

Як на підставу для розірвання вказаного Договору позивач посилається на істотне порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу, а саме щодо оплати вартості квартири. Також позивач зазначає, що відповідач, уклавши Договір про іпотечний кредит з ТОВ «Комерційний банк «Арма», не визнає право власності на квартиру за позивачем.

Відповідач визнає позов та зазначає про те, що оплата за квартиру мала бути здійснена ним за рахунок кредитних коштів, отриманих від ТОВ «КБ «Арма» на підставі Договору про іпотечний кредит. Однак, оскільки банк так і не надав

кредит, то він не зміг виконати свої зобов`язання щодо оплати вартості квартири, відповідно, квартира у власність відповідача не передавалась.

Третя особа 1 не погоджується з доводами позову та зазначає, що відповідач ОСОБА_1 згідно Договору купівлі-продажу отримав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , сплативши за неї грошові кошти в розмірі, встановленому п. 3 Договору. Факт отримання відповідачем у власність квартири підтверджується інформаційною довідкою від 17.03.2023р.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Нормою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За статтею 610 Цивільного кодексу України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №2-1077/11 за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Арма» про стягнення заборгованості встановлено, що фактично кредит у відповідності до вимог Договору про іпотечний кредит №21/02-N/77 відповідачу наданий не був. Пунктом 1.2. Договору про іпотечний кредит №21/02-N/77 встановлено, що кредит надається строком погашення не пізніше 18.04.2025р. на придбання квартири за Договором купівлі-продажу від 19.12.2008р., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Проте така квартира не була фактично придбана відповідачем за відсутності надання для таких цілей

банком кредитних коштів. У теперішній час, як і взагалі весь цей час до звернення позивача до суду відповідач не був та не є власником вказаної квартири.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.06.2011р. рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі залишено без зміни.

Ухвалою від 29.07.2011р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено Державний іпотечній установі у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «Комерційний банк «Арма» про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

Таким чином, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №2-1077/11 набрало законної сили.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням Солом`янського районного суду міста Києва, не підлягають повторному доказуванню.

За таких обставин, враховуючи встановлене рішенням Солом`янського районного суду міста Києва, а саме ненадання банком кредитних коштів для купівлі квартири і у зв`язку з цим неотримання квартири у власність відповідачем, суд у даній справі приходить до висновку про те, що умова Договору купівлі-продажу про оплату вартості квартири була порушена відповідачем. При цьому суд погоджується з позивачем, що дана умова є істотною і позивач не отримав те, на що розраховував при укладенні Договору.

Положення ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначають, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм

внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, позивачем доведено належними засобами доказування підстави для розірвання Договору купівлі-продажу.

Разом з тим, вимога позивача про визнання права власності на квартиру є необґрунтованою.

Так, згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

У статті 316 цього Кодексу зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед іншими особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з?єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв?язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним власником) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Як відповідач у даному випадку виступає особа, що як заявляє про свої права на річ, так і не пред`являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.

Суд відмічає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач або заявляє про свої права на квартиру або не визнає права власності на неї.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника,

виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, в суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, враховуючи встановлені судом обставини щодо порушення та неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу та норми наведених вище законів, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про розірвання Договору купівлі-продажу квартири від 19.12.2008р. є обґрунтованими, а щодо вимог про визнання права власності за позивачем квартири, то вони є недоведеними та такими, що не підлягають до задоволення.

Додатково слід зазначити про вказане третьою особою щодо спливу строку позовної давності за вимогою позивача.

Згідно з положенням статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

У відповідності до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15.

Верховний Суд України виклав подібну правову позицію й у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, а Верховний Суд у постанові від 21.10.2020р. у справі №509/3589/16-ц, вказавши, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 270,00 грн., інша частина сплаченого позивачем судового збору в розмірі 9 620,10 грн. залишається за ним.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Печерська тераса» до ОСОБА_1 , треті особи Державна іпотечна установа, Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» про розірвання договору купівлі-продажу задовольнити частково.

2. Розірвати Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Печерська тераса" та ОСОБА_1 , що посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. та зареєстрований у реєстрі за №3313.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Печерська тераса» 2 270,00 (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) грн. судового збору.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Печерська тераса» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, корп. Г, код ЄДРПОУ 33882141).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Третя особа 1: Державна іпотечна установа (01133, м. Київ, вул. Лесі Українки, 34, код ЄДРПОУ 33304730).

Третя особа 2: Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 41-А, код ЄДРПОУ 26379729).

Суддя І.О. Ольшевська