Рішення
від 22.11.2023 по справі 473/5296/23
ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/5296/23

РІШЕННЯ

іменем України

"22" листопада 2023 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Ціліциної О.В., представника Вознесенської окружної прокуратури Сиротюка Д.В., відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року керівник Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, в якому вказував, що своїм рішенням від 21 серпня 2019 року №23 Прибужанівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області надала ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства шляхом розподілу раніше сформованої ділянки з кадастровим №4822083400:08:000:0225 в межах території Новосілківської сільської ради (Прибужанівська сільська рада) Вознесенського району.

Згідно рішення від 18 лютого 2020 року №45 Прибужанівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області затвердила проєкт землеустрою щодо відведення у власність зі зміною цільового призначення та надала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, розташовану в межах території Новосілківської сільської ради (Прибужанівська сільська рада) Вознесенського району, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4822083400:08:000:0244.

На підставі рішення 26 лютого 2020 року державний реєстратор Вознесенської районної державної адміністрації Голубова Ю.І. внесла запис №35717651 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га, розташовану в межах території Новосілківської сільської ради (Прибужанівська сільська рада) Вознесенського району, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4822083400:08:000:0244.

Разом з тим ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області своїм наказом від 11 вересня 2019 року №6471/0/14-19-СГ затвердило проєкт із землеустрою щодо відведення у власність та надало у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, розташовану в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4820981200:18:000:0510.

На підставі наказу 18 вересня 2019 року державний реєстратор Березнегуватської районної державної адміністрації Кутова І.В. внесла запис №33327116 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га, розташовану в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4820981200:18:000:0510.

Оскільки у вересні 2019 року ОСОБА_2 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок з відповідним цільовим призначенням, а тому повторне використання вказаного права здійснено останнім з порушенням вимог ст.ст. 116, 121 ЗК України.

03 квітня 2023 року ОСОБА_2 на підставі договору оренди передав в оренду ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку площею 2 га, розташовану в межах території Новосілківської сільської ради (Прибужанівська сільська рада) Вознесенського району, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4822083400:08:000:0244. Строк оренди сторони договору визначили у 49 років.

04 квітня 2023 року право оренди земельної ділянки зареєстрував державний реєстратор Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Пухтій С.М., запис №49830125.

Враховуючи незаконне вибуття земельної ділянки площею 2 га, розташованої в межах території Новосілківської сільської ради (нині - Прибужанівська сільська рада) Вознесенського району, призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4822083400:08:000:0244, з власності держави, що було обумовлене неправомірними діями ОСОБА_2 , знаходження вказаної земельної ділянки на час звернення з позовом до суду в оренді у ОСОБА_1 , а також бездіяльність Прибужанівської сільської ради, що полягає у невжитті заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави відносно ділянки, що перебуває у її комунальній власності, а тому керівник Вознесенської окружної прокуратури просив витребувати у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у власність держави в особі Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області ділянку площею 2 га, розташовану в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району, призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4822083400:08:000:0244.

В судовому засіданні представник Вознесенської окружної прокуратури Сиротюк Д.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача - Прибужанівської сільської ради Вознесенського району в судове засідання не з`явився, проте в матеріалах справи міститься його заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, проте останній надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає повністю.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі вказаних осіб, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів, необхідних для вирішення спору.

Заслухавши пояснення представника Вознесенської окружної прокуратури Сиротюка Д.В., відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов висновку про можливість застосування передбачених ст. 206 ЦПК України наслідків визнання відповідачами позову, оскільки такі визнання не суперечать вимогам закону та не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб.

При цьому суд встановив, що своїм рішенням від 21 серпня 2019 року №23 Прибужанівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області надала ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства шляхом розподілу раніше сформованої ділянки з кадастровим №4822083400:08:000:0225 в межах території Новосілківської сільської ради (Прибужанівська сільська рада) Вознесенського району.

Аналізуючи вимоги та пояснення учасників справи, а також надані докази, суд виходить з наступного.

1)В частині наявності підстав для звернення керівника Вознесенської окружної прокуратури до суду:

Згідно ч.ч. 3, 4, 5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом достатніх заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №924/349/18 та від 07 червня 2022 року у справі № 209/2263/21 зазначено, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Разом з тим, з наведених вище положень законодавства вбачається, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (які набрали чинності 27 травня 2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім випадків, передбачених законом.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

До повноважень сільських рад у галузі земельних відносин відповідно до ст.ст. 83, 122 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Отже органом, який на час звернення з позовом до суду наділений правом розпорядження земельними ділянками (в тому числі сільськогосподарського призначення) комунальної власності, розташованими на території Прибужанівської територіальної громади (до якої входить Новосілківська сільська рада), є Прибужанівська сілська рада Вознесенського району.

Тому саме Прибужанівська сільська рада Вознесенського району має право на звернення з вказаним позовом до суду.

Разом з тим, сільська рада жодних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність не вжила.

Зокрема 28 лютого 2023 року Вознесенська окружна прокуратура з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави на адресу Прибужанівської сільської ради Вознесенського району скерувала запит № 53/4-1307ВИХ-23 про вжиті радою заходи на усунення порушень інтересів держави (а.с. 53-55), на який отримала відповідь від 09 березня 2023 року за вих. №191.04.07 про те, що Прибужанівська сільська рада Вознесенського району не вживала заходів щодо повернення спірної земельної ділянки, проте має намір вжити такі заходи в подальшому (а.с. 59).

01 вересня 2023 року Вознесенська окружна прокуратура повторно скерувала на адресу Прибужанівської сільської ради Вознесенського району запит № 53/6565ВИХ-23 про вжиті радою заходи на усунення порушень інтересів держави (а.с. 56-58), на який отримала відповідь від 21 вересня 2023 року за вих. №814.04.07 про те, що Прибужанівська сільська Вознесенського району рада вжила заходів щодо повернення спірної земельної ділянки, звернувшись з відповідною пропозицією до власника та орендаря цього майна, проте такі дії не мали позитивного результату. У зв`язку з цим Прибужанівська сільська рада Вознесенського району просила про сприяння прокурора у поверненні ділянки в судовому порядку (а.с. 60).

Спір стосується інтересів держави (які полягають у захисті права народу України на землю), захист яких повинен здійснювати відповідний орган місцевого самоврядування, проте зазначений захист не здійснює, а тому прокурор довів передбачені законом підстави для представництва ним інтересів держави в суді.

2)В частині заявлених позовних вимог:

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства належать до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з приписом ч. 4 ст. 116 ЗК України (в редакції на час набуття ОСОБА_2 ділянки) передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Частинами 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України (в редакції на час набуття ОСОБА_2 ділянки) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара (п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України).

Згідно ч. 2 ст. 121 ЗК України (в редакції на час набуття ОСОБА_2 ділянки) розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Суд встановив, що ОСОБА_2 в порушення вимог ст. 116 ЗК України двічі використав своє право на приватизацію земельної ділянки за одним видом користування, отримавши безкоштовно у власність дві окремі ділянки з одним цільовим призначенням, а також з перевищенням встановленої ст. 121 ЗК України максимальної норми ділянки по даному виду користування, що є порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

В свою чергу, при здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема, здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_2 про передачу спірної земельної ділянки у власність, Прибужанівська сільська рада Вознесенського району відповідно до вимог ч. 6 ст. 186-1 ЗК України (у редакції, чинній на час розгляду питання щодо передачі спірної ділянки у власність) мала б не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити особі у передачі спірної земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади. Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Проте у своїй постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц сформувала правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та інших.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Частиною першою ст. 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно роз`яснень, наданих Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п. 25, 26 постанови від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

У своїх постановах від 03 серпня 2022 року у справі №130/1017/20 та від 29 березня 2023 року у справі №684/933/18 Верховний Суд роз`яснив, що безоплатне повторне отримання однією особою в порядку приватизації земельної ділянки з тим же цільовим призначенням не відповідає законодавству та свідчить про порушення такою особою своїх обов`язків, як суб`єкта цивільних правовідносин, добросовісно та розумно використовувати свої права, утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускати обставин зловживання правами та, відповідно, є підставою для застосування положень ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Використання особою права на приватизацію земельної ділянки з порушенням вимог закону свідчить про те, що така земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави поза волею власника - Українського народу. При цьому, видача ГУ Держгеокадастру наказу про затвердження технічної документації та передачу ділянки у власність особи, яка використала право на приватизацію з порушенням вимог закону, не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

Крім цього у своїй постанові від 23 лютого 2023 року у справі №672/362/20 Верховний Суд зазначив, що у разі передання особою незаконно набутої земельної ділянки в оренду, витребування спірної земельної ділянки також й у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

За таких обставин, оскільки право на приватизацію використане ОСОБА_2 з порушенням вимог закону, а рішення Прибужанівської сільської ради Вознесенського району, яке стало підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийняте незаконно, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у набувачів (номінального власника та орендаря) на користь Прибужанівської територіальної громади в особі Прибужанівської сільської ради Вознесенського району на підставі положень статей 387, 388 ЦК України.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині його власника/володільця. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності/оренди за відповідачами не потрібно.

Також суд вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (наприклад: «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України») визначив критерії, за наявності яких втручання у мирне володіння майном може бути визнане таким, що не суперечить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: втручання повинно бути законним; втручання повинно мати на меті «суспільний», «публічний» інтерес; втручання у право на мирне володіння майном повинно бути пропорційним визначеній меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону чи іншого нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Статтями 387, 388 ЦК України чітко передбачено можливість витребування майна власником від недобросовісного та добросовісного набувачів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

В цьому випадку спірна земельна ділянка набута внаслідок очевидно незаконних дій, оскільки повторне безоплатне отримання ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності є неможливим.

Водночас, прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, шо передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Також враховуючи те, що набуття ОСОБА_2 спірної ділянки було обумовлене свідомими незаконними діями останнього, а тому витребування вказаного майна на користь власника не порушить справедливу рівновагу (баланс) між інтересами держави (суспільства) та інтересами набувача.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В силу ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (в рівних частках) також підлягають стягненню понесені прокурором судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 4 026 грн. (2 684 грн. судового збору за подачу позову + 1 342 грн. судового збору за подачу заяви про забезпечення позову).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - задовольнити повністю.

Витребувати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави в особі Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області (Миколаївська область, Вознесенський район, с. Прибужани, вул. Одеська, 18, код ЄДРПОУ 04376245) земельну ділянку з кадастровим номером 4822083400:08:000:0244 площею 2 (два) гектари, призначену для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; р/р UА748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910048) 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень судового збору - по 2 013 (дві тисячі тринадцять) гривень з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 листопада 2023 року.

Суддя: О.В. Вуїв


Суд	Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області
Дата ухвалення рішення	22.11.2023
Оприлюднено	28.11.2023
Номер документу	115190301
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: