Постанова

від 16.11.2023 по справі 904/5669/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023 року м.Дніпро

Справа № 904/5669/21 (187/899/21)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач),

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

секретар судового засідання: Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2023 (прийняте суддею Мартинюком С.В., повне судове рішення складено 03.08.2023) у справі № 904/5669/21 (187/899/21)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1: Петриківської селищної ради Дніпропетровської області

відповідача-2: Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВЕЦЬ"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядника майна боржника ПАТ "Дніпровець"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2

про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку в порядку спадкування

в межах справи №904/5669/21 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Дніпровець"

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст заявлених вимог.

25.06.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Петриківської селищної ради Дніпропетровської області, Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2023 у цій справі, позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дніпровець", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: розпорядник майна боржника ПАТ "Дніпровець" арбітражний керуючий Шистопала П.М. та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку в порядку спадкування - задоволено частково; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, загальною площею - 6,3533 га, що розташована на території Миколаївської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області, яка належала ОСОБА_3 на праві приватної власності (Державний акт на право приватної власності на землю серії ДП, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №261 від 19.05.1999 року); в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Публічне акціонерне товариство "Дніпровець", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що визнання права власності на земельну ділянку не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки визнання права власності на земельну ділянку не призведе до автоматичного повернення спірної земельної ділянки до позивача.

Отже, заявлені позовні вимоги не є ефективним способом захисту інтересу та права позивача. У даному випадку позивач не позбавлений можливості витребувати це майно на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Апелянт вказує, що незалежно від часу прийняття спадщини, вона і так належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

На переконання скаржника, належним та ефективним способом захисту у цьому спорі має бути звернення позивача до суду саме з вимогою про витребування нерухомого майна з незаконного володіння осіб, за якими воно зареєстроване.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, про відкриття апеляційного провадження повідомлені належним чином, про що свідчать матеріали справи.

6. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2023 у справі № 904/5669/21 (187/899/21); розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 23.11.2023 о 15:00 год.

16.11.2023 до апеляційного суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та направлення на адресу позивача копії апеляційної скарги, у зв`язку з тим, що позивачем не було отримано копії апеляційної скарги. Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки матеріали справи свідчать про те, що скаржником копія апеляційної скарги з додатками направлялась на адресу позивача.

Також судом направлялась ухвала від 11.09.2023 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на 16.11.2023, за адресою вказаною у позовній заяві та інших документах по справі.

Учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Відповідно, позивача не було позбавлено об`єктивної можливості дізнатися про рух (стан) судового провадження відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався

У судовому засіданні 23.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7. Встановлені судом обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що 05 квітня 2004 року державним органом реєстрації актів цивільного стану - виконавчим комітетом Курилівської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис №20 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . Разом з померлою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , був зареєстрований (але не мешкав) на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її син - ОСОБА_4 . Проте він спадщину не прийняв, про що буде подане клопотання про витребування копії спадкової справи після померлої ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 , інший син ОСОБА_3 , не був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але доглядав та вів спільне господарство, про що можуть підтвердити свідки.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , який був зареєстрований на день смерті за адресою: АДРЕСА_2 та разом з ним зареєстровані ОСОБА_6 (дружина, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_7 (онук).

Згідно інформаційної довідки №483/02-14 від 19.03.2021, що видана Другою Кам`янською державною нотаріальною конторою що спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняла дочка ОСОБА_8 , яка проживає / зареєстрована: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , інших спадкоємців, які прийняли спадщину, немає.

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається з земельної ділянки, загальною площею - 6,3533 га (з яких рілля 2,7194 га, кормові угіддя 3,6339 га), що розташована на території Миколаївської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області, яка належала ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ДП, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №261 від 19.05.1999.

В свою чергу батько позивачки ОСОБА_5 до нотаріуса не звертався з відповідною заявою про прийняття спадщини та видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом та не заявляв про відмову від неї.

Позивач вважає, що Відсутність реєстрації права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, загальною площею - 6,3533 га, яка належала ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ДП, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №261 від 19.05.1999, а також відсутність у ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , не є перешкодою для реалізації позивачем права на прийняття спадщини після смерті її батька - ОСОБА_5 .

На підтвердження викладених обставин ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено Акт Петриківської селищної ради від 12.11.2021 про фактичне проживання осіб з ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 129).

Також позивачем долучено заяви свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , за змістом яких вбачається, що разом із ОСОБА_3 до її смерті доглядали ОСОБА_5 (батько позивачки), ОСОБА_6 (мати позивачки) та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 216-217).

Листом відділу Держгеокадастру у Петриківському районі від 13.04.2021р. №227/422-21-0.191 підтверджується, що ОСОБА_3 був виданий Державниакт на право приватної власності на землю серії ДП, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №261 від 19.05.1999.

Також у листі вказано, що за даними Державного земельного кадастру та відповідно до "Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки СР ЗАТ "Дніпровець", виготовленої на підставі розпорядження Петриківської РДА від 20.09.2011 №535-р-11"Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельних ділянок СР ЗАТ "Дніпровець", розпорядження Петриківської РДА від 19.09.2012 №833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 та від 04.10.2012, земельна ділянка площею 2,7194 га ріллі також обліковується на праві власності за ПАТ "Дніпровець". Право власності посвідчено державним актом на право власності серія ЯМ №870536 від 29.12.2012, кадастровий номер - 1223757100:01:002:1567.

Позивач зазначає, що на час подання позовної заяви скасовані усі документи, які слугували підставою для виготовлення та видачі СР ЗАТ "Дніпровець" державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯМ №870536 від 29.12.2012, кадастровий номер ділянки 1223757100:01:002:1567.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 у справі № 2а/0470/4316/12, яка стала підставою для прийняття постанови від 04.10.2012 по справі 2а/0470/11198/12, скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 та відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дніпровець" про визнання незаконними дій Петриківської районної державної адміністрації відносно відмови товариству у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на територіях Єлизаветівської сільської, Курилівської, Миколаївської селищних рад Петриківського району Дніпропетровської області та зобов`язання винести рішення у формі розпорядження щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки позивача для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 у справі №К/800/36817/14, касаційну скаргу ПАТ "Дніпровець" залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 у справі № 2а/0470/4316/12 залишено без змін.

Також, Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі № 804/12930/14, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 у справі №2а/0470/14427/12, Розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації від 19.09.2012 № 833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки СР ЗАТ "Дніпровець" визнано протиправними та скасовані.

Також, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 у справі № 8014/17313/14, визнано протиправним та скасовано Розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації від 20.09.2011 №535-р-11 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельних ділянок СР ЗАТ "Дніпровець", прийняття якого передувало прийняттю розпорядження Петриківською райдержадміністрацією від 19.09.2012 №833-р-12.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2014 у справі № 23н-14/2а/0470/11198/12 за поданням заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі відділу Держземагенства у Петриківському районі Дніпропетровської області про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду за позовом СР ЗАТ "Дніпровець" до відділу Держкомзему у Петриківському районі Дніпропетровської області, третя особа Дніпропетровська регіональна філія Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 у справі № 2а/0470/11198/12 скасована.

Позивач вважає, що дані обставини свідчать про наявність підстав для визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на спірну земельну ділянку та просить суд задовольнити позовні вимоги в останній редакції позовної заяви від 06.10.2022.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Предметом апеляційного перегляду є рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних щодо визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Положеннями частини першої статті 2 Господарського процесуального кодекс України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 та від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The UnitedKingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.

Позовні вимоги в частині визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування мотивовані посиланням на те, що на час подання позовної заяви скасовані усі документи, які слугували підставою для виготовлення та видачі СР ЗАТ "Дніпровець" державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯМ №870536 від 29.12.2012, кадастровий номер ділянки 1223757100:01:002:1567.

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За приписами ст.ст.1218,1231 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 Цивільного України.

Відповідно до частини другої статті 1220 Цивільного кодексу України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною п`ятою статті 1268 Цивільного кодексу України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 Цивільного кодексу України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 Цивільного кодексу України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 Цивільного кодексу України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №303/6974/16-ц, від 04 червня 2020 року у справі №760/16793/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 Цивільний кодекс України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №303/6974/16).

ОСОБА_1 в установленому законом порядку звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ОСОБА_5 .

Таким чином, ОСОБА_1 вважає себе власником спірної земельної ділянки.

Відповідач вважає, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки спадкодавець є акціонером публічного акціонерного товариства "Дніпровець", а тому власником спірної земельної ділянки є вказане товариство.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, до якого віднесено і земельні ділянки, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

За загальним правилом, передбаченим статтею 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Однак, в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про те, що ПАТ "Дніпровець" є власником земельної ділянки кадастровий номер 1223757100:01:002:1567; дата державної реєстрації земельної ділянки 29.12.2012; підстава для державної реєстрації: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯМ №870536 від 29.12.2012, а відповідно до інформації, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельна ділянка, площею 2,7194 га належить ОСОБА_3 .

Отже, на одну й ту ж саму земельну ділянку видані два державних акта про право власності на землю. Один державник акт виданий позивачу в 1999 році, інший державний акт виданий відповідачу в 2012 році.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/18).

Власник з дотриманням вимог статей 387 та 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Враховуючи викладене, встановивши, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності в порядку спадкування на спірну ділянку.

Встановивши наведені обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

В решті рішення господарського суду не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не переглядається.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених вище обставин, судом першої інстанції оскаржуване рішення було прийнято з неправильним застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення скасуванню, з прийняттям нового рішення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову, апеляційної скарги та на правничу допомогу підлягають покладенню на позивача.

Керуючись статтями 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2023 у справі 904/5669/21 (187/899/21) скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Витрати з оплати судового збору за подання позову та на правничу допомогу віднести на позивача.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 573, 68 грн.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ, з урахуванням необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.11.2023.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко