Рішення

від 16.11.2023 по справі 902/920/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" листопада 2023 р.Cправа № 902/920/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "САДОВЕ АГРО" (вул. Івана Богуна, 2. м. Коростишів, Житомирська область, 12501)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНАГРОХОМ" (вул. Петра Ніщинського, 30, м. Вінниця, 21012)

про стягнення 63 136,43 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "САДОВЕ АГРО" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНАГРОХОМ" про стягнення заборгованості у розмірі 63 136,43 грн, що складається з 60 000 грн - основної заборгованості, 2 958,90 грн - неустойки та 177,53 грн - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу № 06/01 від 06.01.2023 в частині оплати поставленого товару.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

У зв`язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 12.07.2023 постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "САДОВЕ АГРО" залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Клопотанням № 39 від 14.07.2023, що надійшло до суду 18.07.2023, позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Суд, ухвалою від 20.07.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/920/23 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 31.08.2023.

За наслідками судового засідання 31.08.2023 суд продовжив строк підготовчого провадження по справі на 30 днів та відклав підготовче засідання на 28.09.2023, про що 31.08.2023 постановив відповідну ухвалу.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 16.11.2023, про що 28.09.2023 постановлено відповідну ухвалу.

У визначену судом (16.11.2023) представник позивач не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином ухвалою суду від 28.09.2023, яка направлена на адресу електронної пошти позивача.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. Ухвала суду про відкриття провадження у справі, що направлена відповідачу повернута до суду з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок вручення рекомендованих поштових відправлень врегульовано Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі Правила).

Із вказаних Правил надання послуг поштового зв`язку слідує, що невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України. При цьому неотримання відповідачем ухвали суду є наслідком його бездіяльності, оскільки відповідне направлення здійснювалося на офіційну адресу його місцезнаходження згідно з відомостями, що містяться в ЄДРЮОФОП та ГФ.

Окрім того, судом 06.10.2023 розміщено оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд справи № 902/920/23 по суті, в якій відповідачем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінагрохом".

Також суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97- ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 16.11.2023 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

06 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "САДОВЕ АГРО" (позивач, за Договором Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінагрохом" (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 06/01 (надалі Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця пшеницю 2022 4 класу, в подальшому іменований "Товар", а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Пунктом 2.1. Договору визначено найменування, кількість та загальну вартість Товару, а саме: пшениця 2022 4 класу у кількості 150+/-10% загальною вартістю 855 000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 2.2. Договору загальна сума по Договору складає -750 000,00 грн., ПДВ 105 000,00 грн., разом з ПДВ 855 000,00 грн. (вісімсот п`ятдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.). У випадку коливання кількості ваги, загальна вартість товару розраховується по фактичній кількості Товару. Кінцева (остаточна) сума товару формується після навантаження Товару в пункті поставки, виходячи з кількості та ціни товару, зазначеної в видаткових накладних, і відображається в рахунках-фактурах.

За змістом п. 3.1. Договору якість пшениця 2022 4 класу, що є предметом за даним Договором, повинна відповідати показникам, зазначеним в картці аналізу, виданою лабораторією Продавця.

Згідно п. 4.1. Договору Товар поставляється на умовах EXW (правил Інкомермс в редакції 2020р.).

Відповідно до п. 5.1. Договору розрахунки між Продавцем та Покупцем здійснюються шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок Продавця.

Порядок розрахунків: оплата здійснюється Покупцем згідно виставленого рахунку-фактури після підписання Договору або в день відвантаження певної кількості Товару, що буде підтверджено видатковою накладною. Випуск завантажених транспортних засобів з території Елеватору здійснюється після зарахування грошових коштів на рахунок Продавця (п. 5.2. Договору).

Згідно п. 6.1. Договору при порушенні умов даного Договору Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Даний Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання Сторонами свої зобов`язань за Договором. (п. 8.1. Договору)

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України (надалі також ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, вищевказаний Договір є підставою для виникнення у сторін за цим Договором господарських зобов`язань відповідно до параграфу 1 глави 54 ЦК України, і згідно ст. 629 цього Кодексу є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору купівлі-продажу №06/01 від 06.01.2023, поставлено відповідачу товар на загальну суму 869 421,00 грн, в розрізі по накладних та актах:

видаткова накладна № 6 від 09.01.2023 та акт приймання-передачі № 1 від 09.01.2023 на суму 140 220,00 грн.;

видаткова накладна № 7 від 09.01.2023 та акт приймання-передачі № 2 від 09.01.2023 на суму 142 158,00 грн.;

видаткова накладна № 8 від 09.01.2023 та акт приймання-передачі № 3 від 09.01.2023 на суму 144 438,00 грн.;

видаткова накладна № 9 від 10.01.2023 та акт приймання-передачі № 4 від 10.01.2023 на суму 142 842,00 грн.;

видаткова накладна № 10 від 10.01.2023 та акт приймання-передачі № 5 від 10.01.2023 на суму 149 340,00 грн.;

видаткова накладна № 11 від 10.01.2023 та акт приймання-передачі № 6 від 10.01.2023 на суму 150 423,00 грн.

Вказані видаткові накладні та акти приймання-передачі підписані позивачем та відповідачем. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

Відповідно до п. 5.2. оплата здійснюється Покупцем згідно виставленого рахунку-фактури після підписання Договору або в день відвантаження певної кількості Товару, що буде підтверджено видатковою накладною.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 809 421,00 грн. Докази розрахунків судом досліджено та прийнято: платіжна інструкція № 9 від 09.01.2023 на суму 750 000,00 грн, платіжна інструкція № d013070e54 від 07.04.2023 на суму 59 421,00.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 38 від 24.05.2023, в якій просив перерахувати на його рахунок суму боргу в розмірі 60 000,00 грн упродовж п`яти днів з моменту отримання даної вимоги.

Проте вимога відповідачем залишена без відповіді та виконання.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів проведення відповідачем розрахунків за поставлений позивачем товар, суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за Договором купівлі-продажу № 06/01 від 06.01.2023 в розмірі 60 000,00 грн.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 60 000,00 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними доказами не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 2 958,90 грн неустойки та 177,53 грн 3% річних.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 2 958,00 грн неустойки, суд виходить з наступного.

У позовній заяві наведений розрахунок неустойки у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 29.05.2023 по 03.07.2023.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Враховуючи вищенаведені положеннями законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Тлумачення умов укладеного сторонами договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом вищевказаних положень законодавства розмір пені та штрафу за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені та штрафу, або містить умову про те, що вони нараховуються відповідно до чинного законодавства, сума пені та штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Жодним з пунктів Договору купівлі-продажу № 06/01 від 06.01.2023 не встановлено обов`язок відповідача, як Покупця, сплачувати пеню в разі порушення ним грошового зобов`язання за Договором, про що зазначає позивач в позовній заяві.

Доказів на підтвердження внесення змін до Договору купівлі-продажу № 06/01 від 06.01.2023 матеріали справи також не містять.

З огляду на викладене, оскільки умовами Договору купівлі-продажу № 06/01 від 06.01.2023 не визначено розміру пені за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлено порядок їх визначення у договорі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна неустойка за відсутності конкретно визначеного її розміру в Договорі та законі, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 2 958,00 грн. неустойки (пені) не підлягає до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 177,73 грн 3% річних за період з 29.05.2023 по 03.07.2023, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин, заявлена позивачем вимога щодо стягнення трьох процентів річних відповідає чинному законодавству України, відтак є правомірною та обґрунтованою.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування 3% річних у визначеній сумі та у зазначений позивачем період.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

Згідно приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 558,21 грн, решта суми судового збору в розмірі 125,79 грн покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись пунктом 2 частини 1 статті 231, статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНАГРОХОМ" (вул. Петра Ніщинського, 30, м. Вінниця, 21012; код ЄДРПОУ 44985708) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САДОВЕ АГРО" (вул. Івана Богуна, 2. м. Коростишів, Житомирська область, 12501; код ЄДРПОУ 43002399) 60 000 грн. 00 коп. основного боргу; 177 грн. 53 коп. - 3% річних та 2 558 грн. 21 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Примірник рішення направити позивачу до електронного кабінету в ЄСІТС, відповідачу - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 27 листопада 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Петра Ніщинського, 30, м. Вінниця, 21012)