Рішення

від 14.11.2023 по справі 915/822/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року Справа № 915/822/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Жиган А.О.,

представника прокуратури: Левкович А.Є.,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача-1: Якимович Н.В.,

представника відповідача-2: не з`явилися,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (м.Миколаїв, вул.Нікольська, буд.73)

в інтересах держави в особі: Південного офісу Держаудитслужби (м.Одеса, вул.Канатна, буд.83; ідент.код 40477150) від імені якого виступає Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області (м.Миколаїв, вул.Спаська, буд.42А; ідент.код ВП 41168670),

до відповідача-1: Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради ( м.Миколаїв, вул.Погранична, буд.9; ідент.код 05410599),

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Сіттімбуд (м.Миколаїв, вул.Мала Морська, буд.108, офіс 801; ідент.код 44327850),

про: визнання недійсними протокольного рішення уповноваженої особи та договору про закупівлю послуг,-

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби від імені якого виступає Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд», в якій просить суд:

1) визнати недійсним протокольне рішення уповноваженої особи Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради №02/05/2023, оформлене протоколом від 02.05.2023, яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» визначено переможцем закупівлі UA-2023-04-17-006494-a;

2) визнати недійсним договір №ВТО10 від 10.05.2023, укладений між Адміністрацією Заводського району Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» щодо надання послуг з поточного ремонту дорожнього покриття по вул.Дмитрієва від пров.Суднобудівників до пров.Промисловий у Заводському районі міста Миколаєва ціною 1181000,0 грн.

Ухвалою суду від 31.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 29.06.2023.

Відповідач-1 - Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради у відзиві від 19.06.2023 та доповненнях від 28.08.2023 до відзиву заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову.

29.06.2023 та 14.08.2023 судом відкладалось підготовче засідання відповідно на 14.08.2023 та 05.09.2023.

Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області у заяві від 05.09.2023 вказує на те, що ним пояснення по суті позову не надаються, оскільки підставою для подачі позову є результати перевірок, досліджень тощо, проведених органами прокуратури в межах наданих повноважень Законом України «Про прокуратуру», а не заходу державного фінансового контролю.

Ухвалою суду від 05.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.10.2023.

10.10.2023 судом відкладено розгляд справи на 13.11.2023.

Учасники справи, окрім прокуратури та відповідача-1, явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Сіттімбуд відзиву на позовну заяву до суду не надав, вимоги та доводи прокурора не спростував.

Відповідно до п.2) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників позивача та відповідача-2.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 13.11.2023 представники прокуратури та відповідача-1 підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 13.11.2023 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 14.11.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

17.04.2023 Адміністрацією Заводського району Миколаївської міської ради оголошено проведення відкритих торгів UА-2023-04-17-006494-а з особливостями на закупівлю послуг з «Поточного ремонту дорожнього покриття по вулиці Дмитрієва від провулку Суднобудівників до провулку Промисловий у Заводському районі міста Миколаєва». Джерелом фінансування закупівлі визначено кошти місцевого бюджету та очікувана вартість закупівлі 1186982,0 грн з ПДВ (а.с.22-28).

З реєстру отриманих тендерних пропозицій вбачається, що для участі в торгах пропозиції подали два учасника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» та Дочірнє підприємство «Лидер» (а.с.52).

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій ціна пропозиції учасника Дочірнє підприємство «Лидер» становила 1172775,0 грн з ПДВ, а Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» - 1181000,0 грн з ПДВ (а.с.53-55).

02.05.2023 уповноваженою особою замовника відхилено тендерну пропозицію Дочірнього підприємства «Лідер», у зв`язку з неподанням у спосіб, зазначений в тендерній документації, документів, що підтверджують відсутність підстав, установлених статтею 17 Закону України «Про публічні закупівлі».

За результатами розгляду поданих документів у складі тендерної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» уповноваженою особою замовника встановлено, що надана тендерна пропозиція відповідає вимогам тендерної документації.

Підстав для відхилення тендерної пропозиції згідно з п. 41 та п. 42 постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» не встановлено та протокольним рішенням уповноваженої особи №02/05/2023, оформленим протоколом від 02.05.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» визначено переможцем закупівлі UА-2023-04-17-006494-а та ухвалено рішення про намір укласти договір про закупівлю з переможцем закупівлі.

10.05.2023 між Адміністрацією Заводського району Миколаївської міської ради, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд», як виконавцем, укладено договір №ВТО10 (далі - Договір) (а.с.84-93), за умовами п.1.1 якого виконавець зобов`язався на свій ризик, застосовуючи свої матеріальні та технічні ресурси, в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати та здати замовнику послуги з поточного ремонту на об`єкті: код національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 45230000-8 будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь. Поточний ремонт дорожнього покриття по вулиці Дмитрієва від провулку Суднобудівників до провулку Промисловий у Заводському районі міста Миколаєва, а замовник зобов`язався оплатити прийнятті ним послуги, відповідно до умов договору.

Згідно п.1.3 Договору, термін надання послуг - до 07.07.2023.

Відповідно до п.3.1 Договору, ціна такого договору становить 1181000,0 грн, у тому числі єдиний податок 2% - 23620,0 грн.

Згідно п.2.4 Договору, прийом-передача наданих послуг здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3).

Відповідно до п.4.1 Договору, оплата за фактично надані послуги здійснюється замовником в українській національній валюті (гривнях), в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) і отримання від виконавця рахунків на оплату за фактично надані послуги.

За платіжною інструкцією №401 від 22.06.2023 (а.с.170) замовник сплатив виконавцю 1179575,43 грн вартості наданих по спірному договору №ВТО10 від 10.05.2023 послуг з поточного ремонту дорожнього покриття по вулиці Дмитрієва від провулку Суднобудівників до провулку Промисловий у Заводському районі міста Миколаєва за актом №1 від 13.06.2023 приймання виконаних будівельних робіт за травень - червень 2023 року.

Позовні вимоги прокурором обґрунтовано тим, що процедура закупівлі відбулася із порушеннями вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», оскільки тендерна пропозиція переможця не відповідала кваліфікаційним умовам тендерної документації, а саме:

- пропозиція Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» ціною 1181000,0 грн без ПДВ є вищою очікуваної вартості закупівлі 989151,67 без ПДВ та не мала прийматися до розгляду відповідно до п.1 Розділу V Тендерної документації та п.28 Особливостей здійснення публічних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану в Україні;

- у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» відсутні працівники, необхідні для керування орендованою технікою, зокрема машиністи (оператори) фрези, котків та асфальтоукладальника, вказаних в довідці №21/04 від 21.04.2023, дорожні робітники, які виконуватимуть весь комплекс робіт відповідно до Технічної специфікації, працівники, які мають необхідні знання (кваліфікацію) в сфері дорожнього ремонту, водії, а також вантажні автомобілі (самоскиди), необхідні для перевезення асфальтобетонної суміші та перевезення будівельного сміття (п.3 Технічної специфікації).

Також прокурор вважає, що визнання недійсними результатів процедури закупівлі є підставою для недійсності укладеного за наслідками такої процедури договору.

Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області вказує на те, що ним пояснення по суті позову не надаються, оскільки підставою для подачі позову є результати перевірок, досліджень тощо, проведених органами прокуратури в межах наданих повноважень Законом України «Про прокуратуру», а не заходу державного фінансового контролю.

Відповідач-1 - Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне:

- у Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради були відсутні підстави для відхилення пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд», оскільки згідно з оголошенням про проведення процедури відкритих торгів очікувана вартість предмета закупівлі становила 1186982,0 грн з ПДВ. Учасник торгів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд», яке не є платником ПДВ, надало пропозицію у сумі 1181000,0 грн, яка є меншою за ціну закупівлі на 5982,0 грн. В оголошенні про проведення процедури відкритих торгів замовник не вказував ціну закупівлі без ПДВ, тож порівняння прокурором цін пропозицій учасників без ПДВ є маніпулятивним та таким, що не відповідає дійсності;

- порушення порядку проведення тендеру не може бути виправлено шляхом визнання недійсними результатів торгів та договору;

- у випадку визнання договору недійсним Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради буде змушена компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд» витрати, які були понесені товариством при наданні послуг, таким чином, державні інтереси не будуть захищені, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення;

- у разі визнання договору недійсним Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради вже не зможе оголосити новий тендер, оскільки договір виконано в повному обсязі і потреба у закупівлі минула.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Частинами 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте, згідно з частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Разом з тим, судом враховано, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 по справі №905/77/21 погодилась з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову та водночас відхилила доводи скаржника щодо ефективності такого способу судового захисту, як визнання недійсним виконаного договору про закупівлю без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на таке.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 по справі №905/77/21 зазначала, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічні висновки сформульовано також і в пунктах 5.5 - 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 по справі №905/77/21 наголошувала, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі №908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України)».

Суд також враховує, що у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, уточнюючи висновок щодо застосування положень статей 16, 215, 216 Цивільного кодексу України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору про закупівлю), викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювала свій висновок таким чином, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Окрім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зауважила, що Велика Палата Верховного Суду в пункті 104 постанови від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 виснувала про те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

З урахуванням наведеного Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 33 постанови від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, що саме по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, та визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без одночасного стягнення коштів на користь держави в особі Держаудитслужби України чи Служби автодоріг у Донецькій області, не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраних прокурором способів захисту та наявність підстав для відмови в позові з мотивів, викладених в цій постанові, а саме з урахуванням уточнюючого правового висновку (в співвідношенні з постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20), викладеного в пункті 31 цієї постанови.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд з`ясовуючи у даній справі питання ефективності обраного прокурором способу захисту, встановив, що за результатами проведеної закупівлі UА-2023-04-17-006494-а між Адміністрацією Заводського району Миколаївської міської ради, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіттімбуд», як виконавцем, 10.05.2023 було укладено договір №ВТО10 про закупівлю послуг з поточного ремонту дорожнього покриття по вулиці Дмитрієва від провулку Суднобудівників до провулку Промисловий у Заводському районі міста Миколаєва, загальною вартістю 1181000,0 грн, у тому числі єдиний податок 2% - 23620,0 грн.

Згідно п.2.4 вказаного Договору, прийом-передача наданих послуг здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3).

Відповідно до п.4.1 такого Договору, оплата за фактично надані послуги здійснюється замовником в українській національній валюті (гривнях), в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) і отримання від виконавця рахунків на оплату за фактично надані послуги.

Суд встановив, що за платіжною інструкцією №401 від 22.06.2023 замовник сплатив виконавцю 1179575,43 грн вартості наданих по спірному договору №ВТО10 від 10.05.2023 послуг з поточного ремонту дорожнього покриття по вулиці Дмитрієва від провулку Суднобудівників до провулку Промисловий у Заводському районі міста Миколаєва за актом №1 від 13.06.2023 приймання виконаних будівельних робіт за травень - червень 2023 року.

Таким чином, на час прийняття рішення у даній справі, зобов`язання сторін за договором №ВТО10 від 10.05.2023 є виконаними.

Також судом прийнято до уваги, що прокурор, звертаючись із вимогою про визнання договору №ВТО10 від 10.05.2023 про закупівлю послуг недійсним, вимоги щодо застосування наслідків його недійсності не заявив.

З урахуванням наведеного, суд, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2023 у справі №905/77/21, якою уточено висновок щодо застосування положень статей 16, 215, 216 Цивільного кодексу України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору про закупівлю), викладений в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, зазначає, що саме по собі визнання недійсним протокольного рішення уповноваженої особи Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради №02/05/2023 про визначення переможця відкритих торгів, оформленого протоколом 02.05.2023, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, та визнання недійсним договору про закупівлю №ВТО10 від 10.05.2023, без вимоги про застосування наслідків його недійсності, не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраних прокурором способів захисту та наявність підстав для відмови в позові.

Відтак, суд не досліджує наслідки визнання договору недійсним для держави як позивача, так і не з`ясовує того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставини можливості проведення реституції, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись приписами ст.129 ГПК України, суд вважає, що судові витрати підлягають покладенню на Миколаївську обласну прокуратуру.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 24.11.2023.

Суддя М.В.Мавродієва