Рішення

від 15.11.2023 по справі 922/3216/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2023м. ХарківСправа № 922/3216/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича група "Станкопромімпорт", 61058, м. Харків, пров. Ботанічний, буд. 2 до Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", 61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 15-А пророзірвання договору, витребування товару та стягнення збитків у розмірі 150 284,48 грн.за участю представників сторін:

позивача: Потеряєвої І.А.;

відповідача: Липчанська С.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича група "Станкопромімпорт" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС" про:

1. розірвання договору № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року про поставку бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, укладеного між позивачем та відповідачем;

2. витребуватння у відповідача та повернення позивачу бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року;

3. Стягнення із відповідача понесених збитків від зносу верстату у сумі 150 284,48 грн.

Також до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою суду від 24.07.2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича група "Станкопромімпорт" (вх. 3216/23) залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича група "Станкопромімпорт" строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

02.08.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 20479/23) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

18.08.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшли пояснення (вх. № 22066/23).

22.08.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 22428/23) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 23.08.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відкладено розгляд клопотання про витребування доказів до наступного судового засідання. Ухвалою суду від 23.08.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено клопотання відповідача від 22.08.2023 року про відкладення розгляду справи, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 13 вересня 2023 року.

28.08.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 23013/23).

01.09.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 23414/23).

Ухвалою суду від 13.09.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 27 вересня 2023 року.

26.09.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшли пояснення (вх. № 26055/23).

27.09.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи (вх. № 26151/23).

27.09.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшли пояснення (вх. № 26152/23).

Ухвалою суду від 27.09.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів, а саме, в частинні надання представником відповідача оригіналів документів для огляду у судовому засіданні під час рогляду справи по суті, для дослідження доказів. Судом відповідно до вимог частини 3 статті 177 господарського процесуального кодексу України за власної ініціативи продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів. Підготовче засідання у справі закрито. Призначено справу до розгляду по суті на 18 жовтня 2023 року.

16.10.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшли пояснення (вх.. № 28109/23).

18.10.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи (вх. № 28419/23).

Ухвалою суду від 18.10.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 15 листопада 2023 року.

14.11.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 31077/23) про розподіл судових витрат.

15.11.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшли документи (вх. № 31272/23) для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 15.11.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, вищевказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд, позов задовольнити у повному обсязі.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача надав усні заперечення щодо позовних вимог, та просив суд, відмовити у задоволенні позовних вимог.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, та заперечення представника відповідача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича група "Станкопромімпорт" (позивач, продавець) Приватним акціонерним товариством "ХЕМЗ-ІРЕС" (відповідач, покупець) було укладено договір № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року.

Даний договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами обов`язків за договором (пункт 10.1. договору).

Пунктом 1.1. договору визначено, що продавець бере на себе наступні зобов`язання:

1.1.1. Передати у власність покупця бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, згідно специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною даного договору;

Пунктом 1.2. визначено, що поставка обладнання здійснюється за місцем знаходження продавця за адресою: м. Харків, пров. Ботанічний, 2.

Згідно пункту 2.1. договору, загальна вартість обладнання становить суму, еквівалентну 28 000,00 доларів США, що на дату підписання цього договору дорівнює 784 280,00 грн. за безготівковим курсом продажу доларів США 28,0 на Міжбанківській валютній біржі згідно інформації сайту http://minfin.com.ua/currency/contracts/usd, у тому числі ПДВ 20 % - 130 713,33 грн.

Оплата за договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця згідно графіку платежу (додаток № 2), який є невід`ємною частиною даного договору (пункт 2.2. договору).

Датою платежу вважається дата надходження грошових коштів на рахунок продавця (пункт 2.5. договору).

Згідно пункту 3.1. договору, продавець зобов`язаний поставити обладнання покупцеві протягом 30 днів з дати підписання договору.

Датою постачання обладнання за цим договором вважається дата підписання видаткової накладної на обладнання (пункт 3.2. договору).

Згідно пункту 10.4. договору, копії договору, додатків, додаткових угод до нього, рахунків, та інших документів, які зазначаються у договорі, що направлені сторонами по факту або електронній пошті, мають силу оригіналу до моменту отримання стороною оригінального документу, такі копії будуть достатніми доказами при вирішення спору між сторонами у суді.

Крім того, позивачем до позовної було також надано дві копії договору, один підписаний тільки позивачем та містить печатку підприємства, другий підписаний тільки відповідачем та містить печатку підприємства, дві копії додатку № 1 до договору специфікацію, один підписаний тільки позивачем та містить печатку підприємства, другий підписаний тільки відповідачем та містить печатку підприємства, та графік платежів який також підписаний тільки з боку позивача та містить печатку підприємства.

Як зазначає позивач, 07.02.2022 року відповідачу було виставлено рахунок № 56 на суму 784 280,00 грн.

Позивачем умови договору було виконано належним чином, та передано відповідачу товар (обладнання) про що свідчить видаткова накладна № 59 від 08.02.2022 року на суму 784 280,00 грн. та товарно - транспортна накладна №Р59 від 08.02.2022 року.

Щодо підписання сторонами договору, позивачем у позовній заяві зазначено, що спочатку узгоджений між сторонами текст договору був підписаний генеральним директором відповідача - Родіоновим С.М. На підтвердження укладання договору та узгодження усіх його умов 15.02.2022 року комерційним директором відповідача - Кабаненко І.А. з його адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано електронною поштою сканкопію договору та специфікації, підписаних особисто Родіоновим С.М. на адресу головного технічного керівника позивача М.Циганка ІНФОРМАЦІЯ_2 , який здійснював листування з Кабаненко І.А. та Родіоновим С.М . Після чого від імені продавця договір було підписано тимчасово виконуючим обов`язки директора Ходоровським М.Д. , який діяв на підставі наказу № 4 від 28.01.2022 року та довіреності від 31.01.2022 року. Даний договір, а також видаткова накладна № 59 та ТТН №Р59 від 08.02.2022 року були передані відповідачу нарочно з працівниками позивача. Проте відповідачем не було повернуто позивачу підписаний оригінал переданих документів.

Також, за твердженнями позивача, 21.02.2022 року о 3:01 РМ головний бухгалтер відповідача Л.Близюк із своєї електронної адреси на адресу головного бухгалтера позивача Н.Данциної було надіслано сканкопії видаткової накладної № 59 від 08.02.2022 року та ТТН №Р59 від 08.02.2022 року, які були підписані Радіоновим С.М .

Проте, у зв`язку зі нападом РФ на Україну і початку бойових дій 24.02.2022 року діяльність позивача було паралізовано, офіс закрито, майже усі працівники поїхали з м. Харкова. Тому, у такій обстановці позивач не зміг проконтролювати отримання оригіналу договору та видаткової накладної від відповідача. В подальшому, оскільки у бухгалтерії позивача були відсутні оригінали документів з продажу обладнання, останнім 19.05.2023 року на адресу відповідача було направлено лист з вимогою надати позивачу оригінал договору, видаткової накладної, та ТТН, а у разі їх втрати, позивачем було запропоновано відповідачу їх відновити.

За твердженнями позивача, вищезазначений лист відповідачем було отримано 23.05.2023 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, проте відповіді відповідачем надано не було.

Також позивач зазначає, що від відповідача надійшла претензія № 096 від 04.07.2023 року у якій зазначалось про недоліки обладнання. Вищевикладене, на думку позивача свідчить про те, що відповідач визнає поставку товару.

Як зазначає позивач, оскільки відповідачем не було підписано та повернуто графік платежів, відповідач здійснював сплату за обладнання за своїм бажанням, а саме: 21.02.2022 року на суму 57 000,00 грн., 27.09.2022 року на суму 50 000,00 грн., 18.10.2022 року на суму 50 000,00 грн., 13.03.2023 року на суму 25 000,00 грн., 01.05.2023 року на суму 27 280,00 грн., 12.06.2023 року на суму 10 000,00 грн. що загалом складає суму у розмірі 219 280,00 грн., що за курсом продажу доларів США на Міжбанківській валютній біржі на день кожного платежу становить еквівалент 6 404,84 доларів США, про що свідчать виписки банку.

За розрахунком позивача, сума боргу за поставлений товар становить суму, еквівалентну 21 595,16 доларів США, що станом на 14.07.2023 року складає суму у розмірі 797 509,25 грн.

Також за твердженнями позивача, оскільки відповідачем не було підписано графік платежів, строк виконання зобов`язання за договором з оплати товару є не визначеним.

За твердженнями позивача останнім на адресу відповідача було направлено вимоги, а саме лист з вимогою про оплату товару № 2707 від 27.07.2022 року на електронну адресу директора відповідача та на адресу комерційного директора відповідача, претензію від 07.09.2022 року № 0709 на електронну адресу відповідача, та рекомендованим листом, проте лист було повернуто позивачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Також, 23.12.2022 року було направлено вимогу, яку було отримано відповідачем 27.12.2022 року.

Проте відповідач порушив істотні умови договору, та не здійснив оплату за отриманий за договором товар, у зв`язку із чим, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями статей 612, 611 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як вбачається із матеріалів справи, та про відповідне у позовній заяві зазначає позивач, 07.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича група "Станкопромімпорт" (позивач, продавець) Приватним акціонерним товариством "ХЕМЗ-ІРЕС" (відповідач, покупець) було укладено договір № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року.

07.02.2022 року відповідачу було виставлено рахунок № 56 на суму 784 280,00 грн.

Також позивач зазначає, що відповідно до видаткової накладна № 59 від 08.02.2022 року на суму 784 280,00 грн. та товарно - транспортна накладна №Р59 від 08.02.2022 року відповідачу позивачем було передано товар.

Проте відповідач порушив істотні умови договору, та не здійснив оплату за отриманий за договором товар.

Щодо підписання сторонами договору, позивачем у позовній заяві зазначено, що спочатку узгоджений між сторонами текст договору був підписаний генеральним директором відповідача - Родіоновим С.М. На підтвердження укладання договору та узгодження усіх його умов 15.02.2022 року комерційним директором відповідача - Кабаненко І.А. з його адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано електронною поштою сканкопію договору та специфікації, підписаних особисто Родіоновим С.М. на адресу головного технічного керівника позивача М.Циганка ІНФОРМАЦІЯ_2 , який здійснював листування з Кабаненко І.А. та Родіоновим С.М . Після чого від імені продавця договір було підписано тимчасово виконуючим обов`язки директора Ходоровським М.Д. , який діяв на підставі наказу № 4 від 28.01.2022 року та довіреності від 31.01.2022 року. Даний договір, а також видаткова накладна № 59 та ТТН №Р59 від 08.02.2022 року були передані відповідачу нарочно з працівниками позивача. Проте відповідачем не було повернуто позивачу підписаний оригінал переданих документів. Також, за твердженнями позивача, 21.02.2022 року о 3:01 РМ головний бухгалтер відповідача Л.Близюк із своєї електронної адреси на адресу головного бухгалтера позивача Н.Данциної було надіслано сканкопії видаткової накладної № 59 від 08.02.2022 року та ТТН №Р59 від 08.02.2022 року, які були підписані Радіоновим С.М . Проте, у зв`язку зі нападом РФ на Україну і початку бойових дій 24.02.2022 року діяльність позивача було паралізовано, офіс закрито, майже усі працівники поїхали з м. Харкова. Тому, у такій обстановці позивач не зміг проконтролювати отримання оригіналу договору та видаткової накладної від відповідача. В подальшому, оскільки у бухгалтерії позивача були відсутні оригінали документів з продажу обладнання, останнім 19.05.2023 року на адресу відповідача було направлено лист з вимогою надати позивачу оригінал договору, видаткової накладної, та ТТН, а у разі їх втрати, позивачем було запропоновано відповідачу їх відновити. За твердженнями позивача, вищезазначений лист відповідачем було отримано 23..05.2023 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, проте відповіді відповідачем надано не було.

Також позивач зазначає, що від відповідача надійшла претензія № 096 від 04.07.2023 року, у якій зазначалось про недоліки обладнання. Вищевикладене, на думку позивача свідчить про те, що відповідач визнає поставку товару.

Як зазначає позивач, оскільки відповідачем не було підписано та повернуто графік платежів, відповідач здійснював сплату за обладнання за своїм бажанням, а саме: 21.02.2022 року на суму 57 000,00 грн., 27.09.2022 року на суму 50 000,00 грн., 18.10.2022 року на суму 50 000,00 грн., 13.03.2023 року на суму 25 000,00 грн., 01.05.2023 року на суму 27 280,00 грн., 12.06.2023 року на суму 10 000,00 грн. що загалом складає суму у розмірі 219 280,00 грн., що за курсом продажу доларів США на Міжбанківській валютній біржі на день кожного платежу становить еквівалент 6 404,84 доларів США, про що свідчать виписки банку. За розрахунком позивача, сума боргу за поставлений товар становить суму, еквівалентну 21 595,16 доларів США, що станом на 14.07.2023 року складає суму у розмірі 797 509,25 грн. Проте, оскільки відповідачем не було підписано графік платежів, строк виконання зобов`язання за договором з оплати товару є не визначеним.

За твердженнями позивача останнім на адресу відповідача було направлено вимоги, а саме лист з вимогою про оплату товару № 2707 від 27.07.2022 року на електронну адресу директора відповідача та на адресу комерційного директора відповідача, претензію від 07.09.2022 року № 0709 на електронну адресу відповідача, та рекомендованим листом, проте лист було повернута позивачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Також, 23.12.2022 року було направлено вимогу, яку було отримано відповідачем 27.12.2022 року.

Вищевикладене за твердженнями позивача, свідчить про істотне порушення відповідачем умов договору. При цьому, на думку позивача, відповідач зловживаючи довірою, відмовився надавати позивачу оригінал підписаного ним договору, у якому встановлено оплату в еквіваленті до долару США, тим самим намагаючись уникнути оплати повної вартості товару. Цей товар не виробляється в Україні, та був придбаний позивачем за валюту, тому позивач розраховував отримати оплату в еквіваленті до долару США у розумні строки, а відповідач користуючись ситуацією, що виникла внаслідок нападу РФ, штучно створив неврегульованість умов договору, які насправді були погоджені сторонами. Вищевказане за твердженнями позивача, свідчить про те, що останньому було завдано прямих збитків у вигляді недоотриманої оплати. Натомість якщо із відповідача стягнути суму заборгованості за товар, виходячи із суми, що зазначена у видатковій накладній, загальна сума не відповідатиме реальній вартості товару з огляду на курс долара США, тому позивач не отримає того, на що розраховував при укладенні договору, натомість отримає збитки. Тому позивач обрав саме такий спосіб захисту порушеного права, як розірвання договору та повернення товару на підставі статті 694 Цивільного кодексу України, а також відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

При цьому, позивач із посиланням на правову позицію викладену Верховним судом у справі № 906/655/18 та у справі № 925/1382/19 зазначає, що усі вимоги позивача обґрунтовані обставиною, що відповідач не сплатив товар, який був йому проданий з розстрочення платежу, тобто у кредит. Позивач обрав такий спосіб захисту порушеного права, як повернення товару на підставі статті 694 Цивільного кодексу України. Вимога про розірвання договору випливає із цієї вимоги, оскільки неможливо одночасно і повернути товар , і залишити договір таким, що продовжує свою дію.

З вищевикладеного слідує, що підставою розірвання договору № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року про поставку бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, позивач зазначає не виконання відповідачем обов`язку щодо оплати вартості товару.

У наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 23013/23 від 28.08.2023 року) відповідач зокрема заперечує проти підписання між сторонами договору, та зазначає, що договір не надсилався відповідачу ні на офіційну пошту ні на електронну адресу для підписання. Також зазначає, що жодних сканкопій договору № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року та додатків до нього з офіційної електронної адреси відповідача - mail.ipec@gmail.com на електронну адресу позивача не надсилалось, також і не надсилалась кореспонденція позивачу, і з особистої електронної пошти генерального директора відповідача - Родіонова С.М.

Також зазначає, що жодній посадовій особі відповідача, генеральним директором не надавалось повноважень на підписання будь-яких договорів (у томі числі і договору № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року) та будь-яких інших документів від імені відповідача. Переписка працівників відповідача з працівниками позивача, з їх особистої електронної скриньки ні за яких обставин не може вважатися офіційним підтвердженням досягнення певних домовленостей та укладання (підписання) спірного договору.

За твердженнями відповідача, до дати поставки бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, які не мали позитивного результату, у зв`язку із чим, проект договору не був затверджений та сам договір на момент поставки бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року не був підписаний та скріплений печатками сторін, на підставі чого не набрав законної сили та не вступив у дію, у зв`язку із чим, вимоги позивача про розірвання договору, стосуються розірвання неукладеного, не підписаного договору, а тому вони не підлягають задоволенню.

Також відповідач зазначає, що позивачем 08.02.2022 року було поставлено відповідача бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, проте, звертає увагу суду, що не зважаючи на поставку товару, позивачем не було відписано із відповідачем графіку оплати вартості товару, хоча усно між сторонами було погоджено, що оплата буде здійснюватись відповідачем згідно відповідного графіку. Відповідачем було сплачено за товар суму у розмірі 219 280,00 грн., що не може свідчити про ухилення відповідача від оплати товару. За твердженнями відповідача, на момент поставки товару відповідач був забезпечений необхідними матеріальними ресурсами, тому правомірно розраховував у разі поставки товару належним чином сплати його вартість. Проте, після поставки товару, відбулися обставини (розпочатим РФ широкомасштабним військовим вторгненням в Україну), які істотно ускладнили можливість сплати відповідачем вартості товару.

Щодо витребування товару, відповідач зазначає, що останнім вже сплачена суттєва частина вартості товару, а саме 219 280,00 грн., про що свідчать платіжні інструкції № 1651 від 21.02.2022 року, № 1959 від 27.09.2022 року, № 2027 від 18.10.2022 року, № 2559 від 13.03.2023 року, № 2761 від 01.05.2023 року, № 2922 від 12.06.2023 року. Також відповідач зазначає, що 08.02.2022 року відповідачем при отримання товару було виявлено ряд значних технічних несправностей, без усунення яких вищевказаний верстат неможливо використовувати за його призначенням. Загальна вартість матеріалів та виконаних робіт для усунення несправностей сказаного товару склала 113 850,08 грн. Проте, відповідачеві так і не вдалося відновити ряд функцій верстату, у зв`язку із некоректною роботою програмного управління (забезпечення).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими

Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами, (пункт 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 року у справі № 922/189/18).

Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 року у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 року у справі № 914/4540/14.

Як вбачається із матеріалів справи, у даній справи договір № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року було виконано сторонами, а саме з боку позивача було поставлено товар, з боку відповідача було частково здійснено оплату за отриманий товар на загальну суму 219 280,00 грн., про що свідчать надані відповідачем до відзиву на позовну заяву платіжні інструкції № 1651 від 21.02.2022 року, № 1959 від 27.09.2022 року, № 2027 від 18.10.2022 року, № 2559 від 13.03.2023 року, № 2761 від 01.05.2023 року, № 2922 від 12.06.2023 року частина яких містить призначення платежу: «оплата за верстат згідно рахунку № 56 від 07.02.2022 року, договір № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року» та «оплата за верстат згідно рахунку № 56 від 07.02.2022 року».

При цьому, наданий позивачем до матеріалів позовної заяви рахунок № 56 від 07.02.2022 року містить посилання на договір № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року.

Вищевикладене, спростовує твердження відповідача викладені у наданому до суду відзиві на позовну заяву, щодо не укладання між сторонами спірного договору, та наданих до суду письмових поясненнях (вх. № 26152 від 27.09.2023 року), що за формування та сплату платежів відповідача, відповідальний бухгалтерський відділ, тому бухгалтера автоматично робили оплату на підставі відомостей (реквізитів) зазначених у рахунку на оплату № 56 від 07.02.2022 року та видатковій накладній № 59 від 08.02.2022 року та не могли знати, що між сторонами велися тільки перемовини щодо укладення договору. При цьому, поставка товару та часткова його оплата сторонами не заперечується.

Щодо позовних вимог в частині розірвання договору № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року про поставку бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, укладеного між позивачем та відповідачем та витребування у відповідача та повернення позивачу бувший у використанні токарний горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, суд зазначає, що розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.

Водночас глава 54 Цивільного кодексу України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до частини 4 статті 692 Цивільного кодексу України якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору.

Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Натомість такий спосіб захисту як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар і частково оплатив, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами.

Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано товар, а саме: - бувший у використанні токарний горизонтальний верстат ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року. Також сторонами не заперечується, що відповідачем за отриманий товар було здійснено часткову оплату, а саме у розмірі 219 280,00 грн., про що свідчать надані до матеріалів справи платіжні інструкції № 1651 від 21.02.2022 року, № 1959 від 27.09.2022 року, № 2027 від 18.10.2022 року, № 2559 від 13.03.2023 року, № 2761 від 01.05.2023 року, № 2922 від 12.06.2023 року та виписка банку.

З вищевикладеного слідує, що покупець не відмовився від одержання товару, одержав його, та частково здійснив сплату за отриманий товар на загальну суму 219 280,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, обраний продавцем спосіб захисту як розірвання договору, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар, і з боку покупця, який прийняв товар і здійснив часткову його оплату, не відповідає суті порушення договору, що полягає у несплаті повної вартості придбаного товару.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу Україниу разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів, а не розірвання договору.

При цьому, наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від покупця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення недотриманих коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у справі № 902/66/20 від 06.06.2022 року.

Вищевикладене судом, спростовує позицію позивача щодо посилання останнього на правову позицію викладену Верховним судом у справі № 906/655/18 та у справі № 925/1382/19, оскільки такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар і частково оплатив, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів.

При цьому, така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами, тощо.

З вищевикладеного випливає, що такий спосіб захисту, як розірвання договору, саме по собі не має наслідком ані повернення позивачу майна, яке було передано на виконання розірваного договору без зустрічного задоволення, ані виникнення в позивача права власності на це майно, а є підставою для виникнення обов`язку відповідача повернути це майно. Такий спосіб захисту, як розірвання договору може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, у тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.

Враховуючи вищевикладене, та згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

При цьому, вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно із частинами 1, 2 статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи справу суд має з`ясувати:

1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;

2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;

3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

При цьому, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У даній справи, як встановлено вище судом, позивачем заявлено вимоги в частині розірвання договору № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року про поставку бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, укладеного між позивачем та відповідачем та витребування у відповідача та повернення позивачу бувший у використанні токарний горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року вже частково виконаного спірного договору, а саме в частині передачі товару та здійснення відповідачем часткової оплати на загальну суму 219 280,00 грн., що виключає підстави для розірвання спірного договору.

З вищевикладеного слідує, що порушення права продавця полягає у тому, що він не отримав частину грошових коштів від продавця за отриманий останнім товар (бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року).

При цьому, такий спосіб захисту як розірвання договору, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар, і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар, здійснив його часткову оплату, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця. У даному випадку, способу захисту, який належним чином захистить право продавця на отримання коштів, відповідає позовна вимога про стягнення недоотриманих коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у справі № 902/66/20 від 06.06.2022 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту відновлення порушеного права, оскільки правомірною в даному випадку буде позовна вимога про стягнення недотриманих коштів.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача в частині розірвання договору № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року про поставку бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, укладеного між позивачем та відповідачем та витребування у відповідача та повернення позивачу бувший у використанні токарний горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, суд визнає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача понесені збитки від зносу верстату у сумі 150 284,48 грн., вона також не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від вимог про розірвання договору № SPI/187/0702 від 07.02.2022 року про поставку бувшого у використанні токарного горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року, укладеного між позивачем та відповідачем та витребування у відповідача та повернення позивачу бувший у використанні токарний горизонтального верстату ЧПУ GOODWAY-GC-2L, серійний номер 78759, 1995 року у задоволенні яких, судом було відмовлення у зв`язку із тим, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому, надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункт 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень та заперечень, поданих до матеріалів справи документів були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем 14.11.2023 року через канцелярію суду надано заяву (вх. № 31077/23) про розподіл судових витрат, у якій останній, просить суд, у разі задоволення позову стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 14018,46 грн. та судові витрати та професійну правничу допомогу у розмірі 46 000,00 грн.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно вимог частин 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі у задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, та вимоги Пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу оскільки судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог, надана позивачем 14.11.2023 року до суду заява (вх. № 31077/23) про розподіл судових витрат, не підлягає до задоволення. У зв`язку із чим, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 46 000,00 грн. залишаються за позивачем.

Щодо сплачено позивачем при подання позовної зави до суду судового збору у розмірі 16 702,46 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати позивача покладаються на позивача.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Судові витрати у справі залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича група "Станкопромімпорт" (61058, м. Харків, пров. Ботанічний, буд. 2, ЄДРПОУ 37764235);

відповідач: Приватне акціонерне товариство "ХЕМЗ-ІРЕС" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 15-А, ЄДРПОУ 23914062).

Повне рішення складено "27" листопада 2023 р.

Суддя О.О. Ємельянова