Рішення

від 22.11.2023 по справі 922/2282/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2023м. ХарківСправа № 922/2282/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши заяву (вх. №31088 від 14.11.2023) представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» адвоката Пелих Л.Д. про ухвалення додаткового рішення по справі

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал», м. Харків про визнання недійсним рішення загальних зборів

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 (Позивач), де обрано у якості Відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал», про визнання недійсним та скасувати рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» від 30 листопада 2022 року стосовно внесення змін до статуту ОСББ «Парковий квартал», а також стягнення з Відповідача витрат по сплаті судового збору.

Зазначена позовна заява була прийнята судом до розгляду з урахуванням поданої заяви про усунення недоліків (вх. №14357 від 06.06.2023), якою надає до суду позовну заяву (уточнену) щодо зменшення кількості немайнових вимог, ухвалою суду від 07.06.2023. Зазначеною ухвалою відкрито провадження у справі №922/2282/23, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 22 червня 2023 року о 11:15.

09 листопада 2023 у засіданні суду розглянуто заяву про залишення позову без розгляду не розпочинаючи розгляд справи по суті, на підставі чого судом постановлено кінцеве судове рішення - ухвалу, якою позов Фізичної особи ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» про визнання недійсним та скасувати рішення загальних зборів залишено без розгляду. Дану ухвалу (повний текст) складена 14.11.2023.

Представник Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» адвоката Пелих Л.Д. звернувся до суду з заявою (вх. 31088 від 14.11.2023) про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, де просять суд стягнути з Фізичної особи Акуліч Олени Андріївни витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00грн.

Заяву (вх. №31088 від 14.11.2023) представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» адвоката Пелих Л.Д. про ухвалення додаткового рішення у справі №922/2282/23 прийнято до розгляду та призначено засідання на "22" листопада 2023 р. 11:30, про що постановлено ухвалу від 15.11.2023.

Позивач у судовому засіданні не з`явився, заперечень на заяву щодо стягнення на професійну правничу допомогу до суду не надав.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився. Додаткових пояснень надано не було.

Розглянувши заяву (вх. 31088 від 14.11.2023) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу. Приписами статті 244 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

З аналізу наведених приписів вбачається, що додаткове рішення це засіб виправлення неповноти судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасовувати чи змінювати, проте він має право виправити деякі його недоліки, не пов`язані з його законністю і обґрунтованістю, зокрема, неповноту. Додаткове рішення за своїм змістом не може відрізнятися від основного рішення та долучається до нього.

У кінцевому рішенні суду від 09 листопада 2023 року у справі № 922/2282/23 не було здійснено розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України). У частині 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Щодо заяви про витрати на правничу допомогу.

Відповідно до предмету Договору б/н від 04.10.2023 (п. 1.1 Договору) Адвокат зобов`язується надати Клієнту правову допомогу по справі № 922/2282/23 у Господарському суді Харківської області. А на умовах п. 1.3. Договору, Клієнт зобов`язується сплатити гонорар(винагороду) та гонорар успіху за надання правничої допомоги та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначних Договором. Розділом 3 Договору сторони передбачили ціну договору та порядок розрахунку.

Так, на умовах п. 1. Додаткової угоди №1 до Договору від 04.10.2023 сторони погодились, що за надання правової допомоги в Господарському суді Харківської області по справі №922/2282/23 Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) у розмірі 50 000,00 грн, без ПДВ до 10.10.2023. У якості доказів виконаних між сторонами обов`язку, до суду було надано, акт прийому-передачі наданих послуг від 10.11.2023, описробіт (наданих послуг) 10.11.2023, платіжну інструкцію №794 від 04.10.2023 про сплату 50 000,00 грн за надання правової допомоги.

Досліджуючи надану заяви (вх. №31088 від 14.11.2023) представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» адвоката Пелих Л.Д. з наявними та наданими доказами на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до висновку про її часткове задоволення.

За змістом пункту 1 частини 2 статті126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені стягувачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України. Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17 звертає увагу, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого Об`єднана палата у Постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже суд дійшов висновку, що надані представником Відповідача докази на підтвердження витрат на професійну (правничу) допомогу, вважаються достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги своєму Клієнту у даній справі.

Проте, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що витрати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» на адвоката Пелих Л.Д. щодо надання правничої допомоги підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені ОСББ «Парковий квартал» в даній справі на правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок Позивача, відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати заявника були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 ГПК України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Суд вкотре звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок встановлений у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Так, зазначена справа розглядалась судом в порядку загального позовного провадження, проте дана справа на думку суду вважається як справа незначної складності, адвокатом Відповідача здійснено надання правничої допомоги у вигляді виготовлення декількох неважких процесуальних заяв (клопотань), виготовлення відзиву після ознайомлення з матеріалами справи. При цьому, суд звертає увагу, що заява про залишення позову без розгляду надійшло від Позивача на стадії підготовчого провадження.

Оцінюючи послуги правничої допомоги у розрахунку, такий вид правничої послуги, як підготовка позовної заяви і подання її до суду включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: проведення консультації, підготовка адвокатських запитів, збір доказів, підготовка процесуальних документів. Таким чином, послуги охоплюються поняттям підготовка позовної заяви і подання її до суду. Крім того, слід відмітити, що ніяких доказів по даній справі надано не було та адвокатських запитів не надсилалось, супроводження судового процесу не відбувалося.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, де супроводження розгляду справи із складанням необхідних документів не відбулося, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника Відповідача про розподіл судових витрат і стягнення з Позивача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10 000,00 грн.

Суд звертає увагу, що зазначена справа була визначена судом, як незначної складності та малозначна, тобто її розгляд та вирішення тих питань, де можливо без проведення судового засідання та без виклику сторін, оскільки викладена у позові складність характеру правовідносин та обсягу необхідних та наданих доказів не потребує спеціальних знань, не потребує дослідження значної кількості доказів, обсяг та характер наданих доказів у справі не вимагав призначення експертизи.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 232-236, 244, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву (вх. №31088 від 14.11.2023) представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» адвоката Пелих Л.Д. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи Акуліч Олени Андріївни (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парковий квартал» (адреса 61068, м. Харків, Проспект Героїв Харкова, б.118, ЄДРПОУ 40812759) суму у розмірі 10 000,00 грн як витрати на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

В решті заяви - відмовити.

Додаткове рішення підписано 27 листопада 2023 року.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя І.П. Жигалкін