Постанова

від 15.11.2023 по справі 196/1464/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6958/23 Справа № 196/1464/19 Суддя у 1-й інстанції - Костюков Д. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою адвоката Салтисюка Юрія Валерійовича, який діє в інтересах Фермерського господарства «Гружинскаса»

на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Гружинскаса», третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, державний реєстратор Царичанської райдержадміністрації Савран Наталія Василівна про визнання недійсним договору, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом посилаючись на те, що 18 квітня 2012 року між ОСОБА_3 (власник) з однієї сторони та нею (емфітевт) з іншої сторони було укладено договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, зареєстровано у відділі Держкомзему у Царичанському районі та вчинено запис від 21 листопада 2012 року за № 122560004002101, про що є відповідна відмітка в договорі. Факт реєстрації договору також підтверджується листом в.о.начальника відділу у Царичанському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області від 17 травня 2019 року за №197/418-19-0.36.

Відповідно до розписки від 12 квітня 2011 року ОСОБА_3 позичила в ОСОБА_1 п`ятнадцять тисяч гривень в рахунок оплати за пай напротязі 10 років. Таким чином власник земельної ділянки ОСОБА_3 підтвердила свій намір передати в користування вищезазначену земельну ділянку в користування ОСОБА_1

ОСОБА_3 померла, та в спадщину вступила її донька ОСОБА_2 , яка відповідно до розписки від 17 березня 2019 року, отримала грошові кошти в сумі дев`ятнадцять тисяч двісті гривень в рахунок оплати за оренду паю, кадастровий номер 1225688200:01:002:0205, від голови СФГ «Вікторія» Головко В.А., в присутності свого батька ОСОБА_4 . Даною розпискою відповідач ОСОБА_2 підтвердила свій намір (як спадкоємця) надалі отримувати грошові кошти від позивача за надання в користування земельну ділянку та не заперечувала проти цього.

Зазначає, що з 2012 року по 2019 рік користувалась зазначеною земельною ділянкою. Наприкінці квітня 2019 року відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що на даний час земельна ділянка з кадастровим номером 1225688200:01:002:0205 знаходиться в оренді у ФГ «Гружинскаса» відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 17 квітня 2019 року.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, укладеного між відповідачами, відповідач не є стороною зазначеного договору. Разом з тим, будучи орендарем цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує її право на використання спірної земельної ділянки.

Беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_2 не повідомила відповідача «ФГ «Гружинскаса» про існування договору емфітевзису спірної земельної ділянки, а державний реєстратор не перевірив в повному обсязі існування обтяжень на земельну ділянку, ФГ «Гружинскаса» є неналежним орендарем зазначеної земельної ділянки.

Передання в оренду орендованої земельної ділянки можливе лише на умовах суборенди. Уклавши договір оренди земельної ділянки, яка перебуває в неї в оренді, відповідачі порушили її права, як орендаря.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 17 квітня 2019 року було укладено до закінчення дії договору емфітевзису від 18 квітня 2012 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 , при цьому одна й та ж сама ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів оренди землі, укладених з різними орендарями, вважає, що договір оренди землі від 17 квітня 2019 року є недійсним, та просила суд визнати недійсним договір та скасувати запис про державну реєстрацію, вирішити питання судових витрат.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним Договір оренди земельної ділянки від 17 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ "Гружинскаса" щодо земельної ділянки кадастровий номер 1225688200:01:002:0205, площею 5,52 га. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний №46642315 від 25 квітня 2019 року державного реєстратора Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Савран Н.В., щодо реєстрації права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1225688200:01:002:0205.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13500,00 грн. Стягнуто з ФГ «Гружинскаса» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. Стягнуто з ФГ «Гружинскаса» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13500,00 грн.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для задоволення позовних вимог, оскільки договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 18 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений у порядку, передбаченому на час такого укладення, та фактично виконувався його сторонами, не скасований в судовому порядку та не втратив чинності іншим шляхом, а укладення спірного договору оренди земельної ділянки від 17 квітня 2019 року є незаконним в момент вчинення, оскільки укладено у період дії іншого попереднього договору встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, адвокат Салтисюка Ю.В., який діє в інтересах ФГ «Гружинскаса» звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки вказані висновки не відповідають встановленим доказам у справі, так як в ході розгляду справи було повноцінно встановлено належними та допустимими доказами факт відсутності державної реєстрації вказаного договору емфітевзису, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки вказані обставини справи, спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18 квітня 2012 року між ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони було укладено Договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Згідно п.1.1 Предметом договору емфітевзису є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Юр`ївської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, площею 5.520 га (рілля), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225688200:01:002:0205, щодо якої власник передає Емфітевту право на володіння та право цільового використання (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Згідно п.3.1. Сторони домовились про те, що емфітевтичне право за цим Договором встановлюється на 49 років, тобто до 2061 року.

Відповідно до пункту 3.2 Договір емфітевзису набирає чинності після підписання сторонами. Згідно п.3.3 емфітевт має право приступати до використання земельної ділянки тільки після реєстрації права користування.

Відповідно до п.5.2 цей Договір може бути розірваний: а) за взаємною згодою Сторін; б) за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Договір має відмітку про державну реєстрацію у відділі Держкомзему у Царичанському районі 21 листопада 2012 року з зазначенням № 122560004002101.

Як вбачається з вказаного договору, спірна земельна ділянку належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП №039478, зареєстрованого за №010313500129 від 24 листопада 2003 року.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_3 померла та після її смерті в порядку спадкування власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2

17 квітня 2019 року між ОСОБА_2 з однієї сторони та ФГ «Гружинскаса» з іншої сторони було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 5.520 га, у тому числі ріллі 5.520 га, кадастровий номер земельної ділянки 1225688200:01:002:0205 на строк 49 років.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу: 164888720, дата формування 25 квітня 2019 року, актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права номер запису про інше речове право: 31341553, підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 17 квітня 2019 року, видавник ФГ «Гружинскаса», ОСОБА_2 ; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46642315 від 25 квітня 2019 року, ОСОБА_5 ; вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; строк дії 17 квітня 2068; відомості про суб`єкта іншого речового права: орендар ФГ «Гружинскаса», Орендодавець ОСОБА_2 ; плата за користування земельною ділянкою в сумі 62120 грн.

В матеріалах справи міститься копія реєстраційної справи щодо реєстрації іншого речового права № 31341553 за заявою №33793581, згідно копії сторінки з Книги реєстрації договорів оренди, міститься запис від 25 липня 2017 року за № 040713500012 про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225688200:01:002:0205 площею 5,52 га.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1206822842018, дата формування 06.11.2018, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1225688200:01:002:0205.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 1225688200:01:002:0205 нормативна грошова оцінка становить 216407.30 грн.

Згідно Поземельної книги з кадастровим номером земельної ділянки 1225688200010020205 розділу 1, запис від 21 жовтня 2015 року №001 - місцем розташування земельної ділянки є Дніпропетровська область, Царичанський район, Юр`ївська сільська рада, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5.5200 га, форма власності приватна.

Згідно Поземельної книги з кадастровим номером земельної ділянки, 1225688200010020205 розділу 3, запис від 21 жовтня 2015 року №003 власником земельної ділянки є ОСОБА_3 .

Згідно Поземельної книги з кадастровим номером земельної ділянки 1225688200010020205 розділу 3, запис від 11 березня 2019 року №004 власником земельної ділянки є ОСОБА_2 ; суть змін внесення змін (виправлення помилок).

Згідно Поземельної книги з кадастровим номером земельної ділянки 1225688200010020205 розділу 1, запис від 19 квітня 2019 року №005 - місцем розташування земельної ділянки є Дніпропетровська область, Царичанський район, Юр`ївська сільська рада, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5.5200 га, форма власності приватна, суть змін виправлення відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки.

Згідно Поземельної книги з кадастровим номером земельної ділянки 1225688200010020205 розділу 3, запис від 02 травня 2019 року №007 власником земельної ділянки є ОСОБА_2 ; суть змін внесення змін (виправлення помилок).

Згідно Поземельної книги з кадастровим номером земельної ділянки 1225688200010020205 розділу 4, запис про виникнення права від 02 травня 2019 року №008, орендарем є ФГ «Гружинскаса», дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 23 квітня 2019 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, право емфітевзису виникає лише на підставі договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Аналогічного висновку дійшла Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №313/1730/15-ц від 13 березня 2017 року вказавши, що строкове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (правил емфітевзису) може бути успадковане, проте виникає та регулюється виключно на підставі договору про емфітевзис.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 148-1 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент вчинення спірного правочину) до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Договір емфітевзису складається у письмовій формі і стосується лише земель сільськогосподарського призначення та не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Право емфітевзису є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності, тому підлягає обов`язковій держреєстрації відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, офіційно право виникне тільки після його державної реєстрації.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відносини із реєстрації договорів користування землею на час виникнення спірних відносин регулювалися, зокрема, Законом України від 01 липня 2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком ведення Поземельної книги і Порядком ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року №1021, і Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року №174 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за №641/7962).

Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном (п.2 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 01 липня 2004 № 1952-IV у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно Порядку ведення Поземельної книги і Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року №1021, державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди земельної ділянки, договору суборенди земельної ділянки (її частини) здійснюється шляхом внесення відповідних відомостей до Книги записів. Поземельна книга відкривається та ведеться на кожну земельну ділянку: у паперовому вигляді - територіальними органами Держземагентства; в електронному вигляді - операторами - структурними підрозділами державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", яке є адміністратором автоматизованої системи державного земельного кадастру, які мають доступ та вносять відомості до автоматизованої системи державного земельного кадастру (далі - автоматизована система), формують з її використанням аркуші Поземельної книги та аркуші витягів з неї, перевіряють результати робіт із землеустрою в електронному вигляді, дані про які містяться в файлі обміну даними про результати робіт із землеустрою в електронному вигляді (далі - обмінний файл). Державна реєстрація договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється після державної реєстрації земельної ділянки. Дата внесення запису до розділу Книги записів є датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку. Одночасно з внесенням відомостей до Поземельної книги робляться записи у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (далі - Книга записів). Поземельна книга вважається відкритою після зазначення кадастрового номера земельної ділянки і дати її відкриття на титулі Поземельної книги, що завіряється підписом посадової особи, скріпленим печаткою територіального органу Держземагентства. Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки.

Договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 18 квітня 2012 року було зареєстровано у відділі Держкомзему у Царичанському районі 21 листопада 2012 року за №122560004002101.

Так, згідно відповіді Відділу у Царичанському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17 травня 2019 року №197/418-19-036 на заяву ОСОБА_1 від 17 травня 2019 року, та письмових пояснень третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 13 серпня 2020 року, згідно даних, які маються у відділі, договір емфітевзису на земельну ділянку площею 5.5200 га (кадастровий номер 1225688200:01:002:0205), яка належить ОСОБА_3 було зареєстровано 21 листопада 2012 року за №122560004002101. Відсутність у базі Державного земельного кадастру відповідної реєстрації вищезгаданого договору зумовлено тим, що дані не були відповідним чином перенесені до бази ДЗК. Також з 01 січня 2013 року реєстрацію договорів оренди проводить реєстраційна служба і відділ внести будь-які зміни не має можливості.

Отже, з наданої відповіді та письмових пояснень вбачається, що реєстрація вищевказаного договору відбулася належним чином відповідно до встановленого на той момент порядку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що неналежне збереження державними органами архівних документів свідчить про неналежну організацію роботи зазначених органів, але не може спростовувати факт реєстрації правочину при наявності у сторони зареєстрованого примірника договору, а також за наявності визнання самими державними органами факту належної реєстрації цього правочину.

Частиною четвертою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Також, Листом Держаної реєстраційної служби «Щодо запобігання випадкам подвійної реєстрації прав оренди на земельну ділянку за різними право набувачами» зазначено, що з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку, у випадку проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, сформовану у результаті виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), державному реєстратору слід запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 01 січня 2013 року, зокрема виконавчих комітетів сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Таким чином, Договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 18 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не припинився після смерті цієї фізичної особи, є чинним та зареєстрований у встановленому законом порядку, що також підтверджується показами свідка ОСОБА_6 допитаного в суді першої інстанції, який працював державним кадастровим реєстратором до 2018 року, та підтвердив той факт, що дійсно Договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 18 квітня 2012 року був зареєстрований, про що свідчить номер реєстрації на договорі та його особистий підпис.

Крім того, факт укладення вказаного договору та належне виконання його умов емфітевтом, підтверджується письмовими розписками, а саме: згідно розписки від 12 квітня 2011 року складеної ОСОБА_3 , ОСОБА_3 позичила в ОСОБА_1 п`ятнадцять тисяч гривен в рахунок оплати за пай протягом 10 (десяти) років; згідно розписки від 17 березня 2019 року складеної ОСОБА_2 в присутності батька ОСОБА_4 , ОСОБА_2 отримала гроші в сумі дев`ятнадцять тисяч двісті гривень, в рахунок оплати за оренду паю, кадастровий номер 1225688200:01:002:0205 від голови ФГ «Вікторія».

Також, в письмових поясненнях, які містяться в матеріалах справи, відповідач ОСОБА_2 підтвердила факт укладення договору між ОСОБА_1 та її матрі`ю ОСОБА_3 , його чинність на момент укладення договору оренди з ФГ Гружинскаса та отримання її матір`ю та нею особисто грошових коштів в рахунок оплати за користування земельною ділянкою по договору емфітевзису.

Однак, зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі є також договір оренди спірної земельної ділянки, укладений між ФГ «Гружинскаса» та ОСОБА_2 від 17 квітня 2019 року, тобто наявна подвійна реєстрація земельної ділянки.

Подвійна реєстрація пов`язана зі зміною процедури державної реєстрації права оренди (договорів оренди) земельних ділянок, яка відбулася 01 січня 2013 року. Так, до 2013 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, здійснювалась територіальними органами земельних ресурсів шляхом внесення відомостей до Поземельної книги та записів до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, які складали Державний реєстр земель. З 01 січня 2013 року державна реєстрація договорів оренди землі не здійснюється у Державному реєстрі земель. Замість цього проводиться державна реєстрація права оренди земельних ділянок у запровадженому у 2013 році Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому законодавством не було передбачено автоматичного перенесення відомостей про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з Державного реєстру земель до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що призвело до того, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про чинні договори оренди земельних ділянок, права на які виникли до 2013 року.

Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав оренди землі покладена на заявника (орендаря).

Тож, перед укладанням договору оренди у 2019 році ФГ «Гружинскаса» також належало одержати інформацію із відділу Держгеокадастру (реорганізоване Державне агентство земельних ресурсів) про існуючи договори оренди орендованої ним земельної ділянки для достеменного з`ясування правового статусу земельної ділянки, яку він збирається взяти у оренду.

Викладене підтверджується ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», яка передбачає, що державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.

Частина 2 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» передбачає, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

При цьому, як вбачається з письмових пояснень, що містяться в матеріалах справи, відповідача ОСОБА_2 , останньою було повідомлено ФГ «Гружинскаса» про укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 18 квітня 2012 року, права і обов`язки по якому, були нею успадковані у встановленому законом порядку.

Згідно з Постановою Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтняя 2019 року №587/2331/16-ц (14-411цс19), державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію, необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Таким чином, ФГ «Гружинскаса», як заявник, при подачі документів для проведення реєстрації спірного договору оренди, так і державний реєстратор, здійснюючи реєстрацію договору оренди від 17 квітня 2019 року, не в повій мірі виконали вимоги чинного законодавства, що призвело до порушення права позивача, як землекористувача земельної ділянки, що була об`єктом реєстрації.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно вимог ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, судом першої інстанції встановлено, що договір оренди землі від 17 квітня 2019 року було укладено між ОСОБА_2 , як правонаступником ОСОБА_3 , та ФГ «Гружинскаса» в період дії договору про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 18 квітня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 18 квітня 2012 року укладений на строк 49 років, власниця земельної ділянки ОСОБА_2 не заявляла вимог ні про розірвання вказаного договору, ні про визнання його недійсним, а навпаки підтвердила факт дії договору.

При цьому, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б спростовували обставини справи, та які б підтверджували, що станом на дату укладення між ОСОБА_2 , як правонаступником ОСОБА_3 , та ФГ «Гружинскаса» договору оренди земельної ділянки від 17 квітня 2019 року припинив свою дію укладений 18 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

За змістом абзацу третього частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час остаточного уточнення позивача позовних вимог 12 травня 2021 року, ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Відтак, позивачка, звертаючись до суду, обрала спосіб захисту її порушеного права, який узгоджувався зі змістом статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції.

12 травня 2022 року Законом України № 2255-IX були внесені зміни до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та абзац третій має наступну редакцію: «У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав».

Відповідно до завдань цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ, з метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про можливе прийняти рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний №46642315 від 25 квітня 2019 року. державного реєстратора Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Савран Н.В., щодо реєстрації права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1225688200:01:002:0205.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку з яким погоджується колегія суддів про задоволення позовних вимог, оскільки договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 18 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений у порядку, передбаченому на час такого укладення, та фактично виконувався його сторонами, не скасований в судовому порядку та не втратив чинності іншим шляхом, а укладення спірного договору оренди земельної ділянки від 17 квітня 2019 року, є незаконним в момент вчинення, оскільки оспорюваний правочин укладено у період дії іншого попереднього договору встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), строк якого не закінчився, які доведені належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки відсутність запису про емфітевзис у поземельній книзі, як на належний доказ відсутності реєстрації цього договору, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дослідженням поземельної книги встановлено, що фактичне її ведення та початок записів у ній було здійснено 21 жовтня 2015 року не зважаючи на те, що землекористування цією ділянкою розпочалося 24 листопада 2003 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що СГ «Гружинскаса»при подачі документів для реєстрації договору 17 квітня 2019 року були виконані всі вимоги діючого законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ФГ «Гружинскаса» при подачі документів для проведення реєстрації спірного договору оренди, так і державний реєстратор, здійснюючи реєстрацію договору оренди від 17 квітня 2019 року, не в повій мірі виконали вимоги чинного законодавства, що призвело до порушення права позивача, як землекористувача земельної ділянки, що була об`єктом реєстрації.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані відповідачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката СалтисюкаЮрія Валерійовича,який дієв інтересахФермерського господарства«Гружинскаса»- залишити без задоволення.

Рішення Царичанського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від26травня 2023року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Ж.І. Максюта