Рішення

від 20.11.2022 по справі 910/10291/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2022Справа № 910/10291/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР»

про стягнення заборгованості 81 872,91 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР» (далі - відповідач) про стягнення 413 731, 89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором про відшкодування вартості електричної енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування №1 від 30.01.2019 відповідач не здійснив відшкодування позивачу вартості електричної енергії згідно рахунків №567 від 15.12.2021, №62 від 22.02.2022, №102 від 18.03.2022, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду з позовом виникла заборгованість в розмірі 331 859, 08 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10291/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27.12.2022 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач заявив клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву, посилаючись на екстрені та планові вимкнення електричної енергії, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР» у визначений судом строк не мало змоги подати письмовий відзив.

За приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, в якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

З огляду на доводи відповідача, викладені у клопотанні про продовження процесуального строку для подання відзиву, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку для його подання.

У письмовому відзиві відповідач просив суд закрити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 331 859, 08 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки після звернення позивача до суду з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР» у добровільному порядку сплатило заборгованість. В частині стягнення штрафних санкцій відповідач проти позову заперечував у зв`язку з їх безпідставністю.

18.01.2023 та 23.01.2023 до канцелярії суду від позивача надійшли заяви про зменшення розміру позовних вимог, у яких позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР» 30 324, 33 грн. - пені, 4 484, 00 грн. - 3% річних та 46 700, 58 грн. - інфляційних втрат, витрати зі сплати судового збору повністю покласти на відповідача.

Розглянувши подані заяві про зменшення розміру позовних вимог (заявлені суми в яких є ідентичними), суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 2. ч. 2. ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому такі заяви підлягають прийняттю судом до розгляду.

Отже, оскільки зменшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмових заявах, суд дійшов до висновку про прийняття їх до розгляду, а тому новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір, є стягнення 30 324, 33 грн. - пені, 4 484, 00 грн. - 3% річних та 46 700, 58 грн. - інфляційних втрат.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.01.2019 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир-Волинський (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР» (далі - відповідач) було укладено договір №1 про відшкодування вартості електричної енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, відповідно до умов якого відповідач згідно з показниками лічильників та розрахунковими даними, виходячи з вартості встановлених енергопостачаючим підприємством тарифів споживання електроенергії, відшкодовує позивачу вартість електричної спожитої відповідачем у приміщеннях кожної військової частини, з яких відповідач надає послуги з харчування військовослужбовців, на підставі договору про закупівлю харчування № 286/2/18/175 від 29.12.2018 року укладеного з Міністерством оборони України.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6 та ч. 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та в силу статті 631 Цивільного кодексу України діє з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року (п.6.1 договору).

24.02.2022 сторонами у справі укладено додаткову угоду до договору № 1 про відшкодування вартості електричної енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування від 30.01.2019. За умовами якої пункт 6.1 договору, сторони виклали у наступній редакції: договір набирає чинності з моменту підписання сторонами, а його умови, в силу ст. 631 Цивільного кодексу України діють з 01 січня 2019 року до 27 лютого 2022 року включно (за виключенням об`єкту А0959 (аеродром), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

У розділі 2 договору № 1 від 30.01.2019 погоджено, щомісячно, до 30 числа, позивач та відповідач, згідно з показниками лічильників та встановленими нормами витрат електроенергії, складають та підписують акт обстеження у двох примірниках, який є підставою для розрахунку вартості спожитої електричної енергії, що підлягає відшкодуванню. Останнім днем календарного місяця позивач оформлює та надає відповідачу рахунок-фактуру, акт та акт відшкодування електричної енергії, оформлені у відповідності до вимог чинних нормативних документів, які є підставою для проведення оплати по даному договору. Відповідач приймає до виконання подані позивачем вищезазначені документи та здійснює оплату на умовах цього договору.

В матеріалах справи містяться рахунки на оплату електроенергії № 567 від 15.12.2021 (донарахування за листопад 2021 р.) на суму 3 757, 34 грн., рахунок № 62 від 22.02.2022 на суму 189 902,52 грн., № 102 від 18.03.2022 на суму 138 199, 22 грн., що в загальному становить 331 859, 08 грн.

Пунктом 3.2.3 договору № 1 сторони погодили, що після отримання від позивача оформленого згідно вимог діючого законодавства України пакету документів, рахунків-фактур та актів відшкодування вартості електричної енергії протягом десяти банківських днів здійснювати оплату.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Позивач, 12.05.2022 звертався до відповідача з вимогою №21/568 від 05.05.2022, про сплату заборгованості за спожиту електричну енергію.

Відповідач, у визначений договором строк не виконав взяті на себе зобов`язання в частині оплати вартості електроенергії, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду з позовом у відповідача існувала заборгованість у розмірі 331 859, 08 грн.

Як свідчать матеріали справи, 11.10.2022 відповідач сплатив заборгованість у розмірі 331 859, 08 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 52181 від 11.10.2022 р. на суму 3 757, 34 грн., № 52182 від 11.10.2022 р. на суму 189 902,52 грн., № 52183 від 11.10.2022 р. на суму 138 199, 22 грн.

Враховуючи, що після звернення позивача до суду з позовом відповідач сплатив заборгованість у розмірі 331 859, 08 грн., позивачем до суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог. Тому судом розглядаються вимоги про стягнення 30 324, 33 грн. - пені, 4484, 00 грн. - 3% річних та 46 700, 58 грн. - інфляційних втрат.

Оскільки відповідач допустив прострочення оплати вартості електричної енергії, на підставі пункту 4.4 договору позивачем нараховано пеню у розмірі 30 324, 33 грн. окремо по кожному рахунку.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частин 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 4.4 договору за порушення термінів оплати позивач може в примусовому порядку стягнути з відповідача пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожен день відшкодування.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним та таким, що відповідає умовам договору та приписам чинного законодавства, відповідно, позовна вимога про стягнення з відповідача 30 324, 33 грн. пені підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати за спожиту електричну енергію, позивач нараховує інфляційні втрати у розмірі 46700, 58 грн. та 4484, 00 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати основного боргу, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у розмірі 46700, 58 грн. та 4484, 00 грн. - 3% річних.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки спір виник з вини відповідача, витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР» (25006, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вул. Чикаленка Євгена, будинок 1, 01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, код ЄДРПОУ 40887542) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський (44700, Волинська область, Володимирський район, місто Володимир-Волинський, вул. Академіка Глушкова 1, код ЄДРПОУ 07516184) 30 324 (тридцять тисяч триста двадцять чотири) грн. 33 коп. - пені, 4 484 (чотири тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. - 3% річних, 46 700 (сорок шість тисяч сімсот) грн. 58 коп. - інфляційних втрат та 6 205 (шість тисяч двісті п`ять) грн. 98 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2023.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА