Рішення

від 27.11.2023 по справі 917/1527/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2023 Справа № 917/1527/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Михатило А. В. розглянувши справу № 917/1527/23

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Укрторгщебінь, вул. Половка, 87, м. Полтава, 36034

до відповідача Приватного акціонерного товариства Полтавський домобудівельний комбінат, вул. Ливарна, 8, м. Полтава ,36034

про стягнення 24 488,84 грн заборгованості,

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Полтавської області перебуває справа за позовом Приватного акціонерного товариства Укрторгщебінь до відповідача Приватного акціонерного товариства Полтавський домобудівельний комбінат про стягнення 24 488,84 грн заборгованості за договором поставки №25 від 10.02.2017 року та додатковою угодою №1 від 08.11.2021 року, з яких: 19 841,44 грн основна заборгованість, 3 849,94 грн інфляційні втрати, 797,46 грн 3% річних.

Також позивач просив у резолютивній частині рішення вказати про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі 3% річних на суму непогашеної за додатковою угодою №1 до договору поставки №25 від 10.02.2017 року заборгованості у розмірі 19 841,44 грн починаючи з 18.08.2023 року і до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування (вх. № 1628/23).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2023 року даний позов був переданий на розгляд судді Мацко О. С.

Розпорядженням керівника апарату суду від 24.08.2023 року №156 на підставі п. 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 917/1522/23 із заміною номера справи на відповідний до нумерації позовних заяв суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2023 року даний позов був переданий на розгляд судді Тимощенко О. М.

Ухвалою суду від 28.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строки: для подання відзиву на позов, оформленого з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.ст.167,184 ГПК України. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

13.09.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №11411), в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. У відзиві Приватне акціонерне товариство Полтавський домобудівельний комбінат посилається на загальний офіційний лист Торгово-промислова палата України щодо засвідчення форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) військову агресію Російської Федерації проти України, зазначаючи, посилається на те, що військова агресія Російської Федерації проти України (форс-мажорна обставина) безпосередньо вплинула на відповідача, оскільки відбулось тимчасове зупинення виробництва та господарської діяльності в цілому. Основним видом діяльності відповідача є будівництво житлових і нежитлових будівель, при цьому будівництво нових об`єктів зупинено на території України. З початку введення воєнного стану на території України відповідачем не розпочато будівництво нових об`єктів, не відновлено будівництво об`єктів, будівництво, яких зупинено та не продано жодного попередньо збудованого об`єкту нерухомості. З початку введення воєнного стану на території України на поточний рахунок Приватного акціонерного товариства Полтавський домобудівельний комбінат не надходило грошових коштів. З 02 березня 2022 року було оголошено простій на підприємстві (наказ від 02.03.2022 Про оголошення простою). Вказані вище обставини призвели до неспроможності виконати платіжні зобов`язання відповідача не лише перед позивачем та іншими контрагентами, а й перед державою в частині сплати податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідач звертає увагу, що позивачем не надано первинні документи, які б підтверджували факт поставки товару. Надання позивачем видаткової накладної та інших первинних документів є важливим для визначення дати виникнення у відповідача зобов`язання та початку перебігу строку позовної давності.

Також відповідач зазначає, що надані позивачем докази відправки претензії (а. с. 16 20), підтверджують направлення претензії ТОВ Полтавський ДБК (поштова накладна №3603401864927), а не ПрАТПолтавський ДБК. При цьому, у поштовій накладній №3603401864927 адреса отримувача зазначено: вул. Сінна, 2/49, м. Полтава, 36039, проте адресою ПрАТ Полтавський ДБК є: вул. Ливарна, 8, м. Полтава, 36034.

На думку відповідача, сторони в договорі визначили обов`язковість досудового врегулювання спору. Проте позивачем належним чином не виконано досудовий порядок врегулювання спору.

Відносно витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн відповідач зазначає, що позивачем не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На думку відповідача, визначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є не співмірною із складністю справи та ціною позову. З урахуванням наведеного вище, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає зменшенню.

06.10.2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 12699) та заява про розподіл судових витрат по справі (вх. № 12698). Також у відповіді на відзив позивач просив продовжити (поновити) процесуальний строк, встановлений судом, для подання відповіді на відзив у справі №917/1527/23.

У відповіді на відзив позивач зазначив:

- форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а не шляхом розміщення на веб-сайті загального офіційного листа від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Отже, посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а суб`єкт, який порушив договірні зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин має звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) дотримуючись порядку встановленого Регламентом https://ucci.org.ua/dokumienti-dlia- zavantazhiennia за кожним зобов`язанням окремо;

- відповідачем надано суду наказ від 02.03.2022 Про оголошення простою, яким зупинено роботу ПрАТ Полтавський ДБК на період з 02.03.2023 до моменту закінчення дії воєнного стану, натомість в мережі Інтернет на сайті https://dsk.pl.ua/ в розділі новини оприлюднено оголошення від 06.06.2022 року про відновлення діяльності Полтавського домобудівельного комбінату з червня місяця та відновлення роботи на будівельних майданчиках, продовження здійснення будівництва. Натомість, в період з 08.11.2021 по даний час від відповідач коштів на рахунки ТОВ Укрторгщебінь на виконання грошових зобов`язань за додатковою угодою №1 від 08.11.2021 до договору поставки №25 від 10.02.2017 не находило, що підтверджується довідкою ТОВ Укрторгщебінь вих. №251 від 05 жовтня 2023 р (а. с. 71). При цьому, відсутність з початку введення воєнного стану на території України надходжень грошових коштів на поточний рахунок ПрАТ Полтавський ДБК відповідно до ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України не вважається випадком, який звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов`язання. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21 липня 2021 року по справі №912/3323/20;

- підписанням додаткової угоди №1 від 08.11.2021 до договору поставки №25 від 10.02.2017, відповідач підтвердив наявність у нього грошового зобов`язання за вказаним договором перед постачальником по оплаті вартості поставленого товару (продукції) у сумі 19 841, 44 грн. Отже, між ТОВ Укрторгщебінь та ПрАТ Полтавський ДБК з 08.11.2021 існують взаємні, передбачені у відповідній додатковій угоді зобов`язально-правові відносини щодо сплати коштів за вже поставлений товар, з кінцевим строком виконання такого зобов`язання - 15.04.2022 року. Тобто, між сторонами підписано угоду, яка не припиняє правового зв`язку сторін, та на підставі якої у сторін виникло нове узгоджене ними грошове зобов`язання. Водночас, на дату підписання вказаної угоди товар вже було поставлено відповідачеві, що взаємно визнано сторонами в п. 1 додаткової угоди №1 від 08.11.2021 року. Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2021 року у справі №917/265/18, необхідно розрізняти поняття додаток до договору та додаткова угода до договору. Так, додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись вимоги ст. 654 ЦК України;

- при пред`явленні позовної заяви до суду позивачем надано всі належні та допустимі докази в підтвердження наявності визнаного відповідачем грошового зобов`язання, строк виконання якого сплинув 15.04.2022 року, шляхом підписання 08.11.2021 року додаткової угоди №1 до договору як окремої юридичної угоди. Предметом доказування у даній справі є встановлення факту відсутності сплати коштів від ПрАТ Полтавський ДБК на рахунок ТОВ Укрторгщебінь за період з 08.11.2021, а не факт поставки товару, що взаємно визнано сторонами. З додаткової угоди №1 від 08.11.2021 до договору також вбачається дата виникнення у відповідача зобов`язання зі сплати грошових коштів - 08.11.2021 (дата підписання вказаної угоди та набрання нею чинності) та кінцевий строк його виконання - 15.04.2022 року. Відповідно строк позовної давності має розраховуватися з 17.04.2022 року - наступного дня після того як позивач дізнався про порушення своїх прав;

- факт не виконання відповідачем в погоджений сторонами строк - до 15.04.2022 року своїх зобов`язань зі сплати вартості поставленого товару (продукції) у сумі 19 841, 44 грн не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, який стверджує, що не зміг виконати таке зобов`язання, з огляду на існування форс-мажорних обставин;

- вимогами чинного законодавства України не визначено обов`язку контрагента стосовно підписання акта звірки взаємних розрахунків. Акт звірки взаємних розрахунків не є зведеним бухгалтерським регістром і первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні;

- не мають також братися судом до уваги необґрунтовані доводи відповідача щодо обов`язкового досудового врегулювання даного спору, адже, по-перше, спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу. Як убачається з положень п. 2 ст. 222 ГК, звернення із претензією в разі порушення умов господарського договору є правом, а не обов`язком потерпілої сторони. Тому вона може не скористатися цим правом, а відразу звернутися за захистом порушених прав до господарського суду (постанова ВГСУ від 24.10.2006 р. у справі № 2/238, постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду в постанові від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21);

- відповідно до опису вкладення у цінний лист, що міститься в матеріалах даної справи, за підписом представника Укрпошти, та на якому міститься відбиток штампу Укрпошти, вбачається найменування отримувача - ПрАТ Полтавський домобудівельний комбінат, та адреса отримувача - м. Полтава, вул. Ливарна, буд.8, а невідповідність даних відомостей з відомостями про отримувача поштового відправлення, зазначених в накладній про відправлення поштового відправлення №3603401864927 є технічною помилкою, допущеною працівником Укрпошти, за дії якого позивач не відповідає.

Ухвалою суду від 09.10.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про продовження процесуального строку, встановленого судом, для подання відповіді на відзив; задоволено клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для подання відповіді на відзив; поновлено строк для подання вказаної відповіді на відзив.

Відповідач не скористався правом на подачу заперечення на відповідь на відзив.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

10.02.2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю Укрторгщебінь (далі - ТОВ Укрторгщебінь, постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством Полтавський домобудівельний комбінат (далі - ПрАТ Полтавський ДБК, покупець, відповідач) укладено договір постачання №25 (далі догові, а. с. 12 14), за умовами якого постачальник продає, а покупець оплачує і приймає продукцію, в кількості й асортименті, що наведено у рахунку - фактурі. Ціна продукції є договірною і встановлюється в національній валюті України.

Згідно з п.4.1 договору поставка продукції здійснюється силами покупця.

Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.5.1.договору).

Позивач вказує, що на виконання умов договору поставки №25 від 10.02.2017 року ним здійснено своєчасне постачання товару. Однак, покупцем в порушення договірних умов сторін своїх зобов`язань зі сплати постачальнику вартості поставленого товару (продукції) не виконало в повному обсязі.

08.11.2021 року між сторонами договору укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №25 від 1002.2017 року (далі - додаткова угода №1, а. с. 15 - 17), за якою покупець підтверджує наявність у нього грошового за договором перед постачальником по оплаті вартості поставленого постачальником товару (продукції) у сумі 19 841,44 грн (п. 1 додаткової угоди № 1).

Відповідно до п. 2 додаткової угоди №1 сторони домовились, що покупець сплачує постачальнику вартість поставленого постачальником за договором товару (продукції) у сумі 19 841,44 грн в термін не пізніше 15 квітня 2022 року.

Як зазначає позивач, з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 1 вих. № 230 від 10.07.2023 року з додатком, що підтверджується описом вкладення у цінний лист (поштова відмітка 12.7.2023 року), поштовою накладною № 3603401864927 від 12.07.2023 року, фіскальним чеком від 12.07.2023 року та відомостями з інтернет сайту «Укрпошта» про вручення поштового повідомлення № 3603401864927 (а. с. 16 20). Відповідач на вказану претензію не відреагував.

З огляду на те, що відповідач сплату коштів за отриманий товар не здійснив, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 19 841,44 грн основної заборгованості за додатковою угодою №1; 3 849,94 грн інфляційних втрат та 797,46 грн 3% річних.

Крім того, позивач просить суд у резолютивній частині рішення суду вказати про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі 3% річних на суму непогашеної за додатковою угодою №1 до договору поставки №25 від 10.02.2017 року заборгованості у розмірі 19 841,44 грн за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - відсотки річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, за кожен повний день прострочення, починаючи з 18.08.2023 і до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Позивачем на обґрунтування позовних вимог подано наступні докази (копії): виписку з ЄДРЮОФОПГФ відносно позивача, витяг з ЄДРЮОФОПГФ інтернет ресурсу «Опендатабот» відносно відповідача, договір поставки №25 від 10.02.2017 року, додаткова угода №1 до договору №25 від 10.02.2017 року, претензія №1 від 10.07.2023 року вих. № 230 з додатком та доказами направлення відповідачеві, роздруківка з інтернет сайту відносно статусу доставки поштового відправлення №3603401864927, ордер серія ВІ №1166145 від 08.09.2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №3472, остаточний розрахунок судових витрат, атк приймання-передачі наданих послуг від 05.10.2023 року, договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від01.07.2023 року, постанову ВС від 02.08.2023 року у справі № 916/17788/22, скріншоти із сайту відповідача, довідка №251 від 05.10.2023 року, відомості з офіційного вебсайту Укрпошта про отримання поштового відправлення № 3601102383138, наказ №45 про надання відпустки, наказ вих. № 49 від 15.09.2023 року.

Відповідачем на обґрунтування заперечень позовних вимог подано наступні докази (копії): лист Торгово промислової палати України вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, Наказ про оголошення простою від 02.03.2022 року.

При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріали справи свідчать, що за договором у сторін виникли взаємні зобов`язання з постачання та оплати товару.

Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом враховано, що відповідач при розгляді справи не спростовував факт виконання позивачем умов договору поставки №25 від 10.02.2017 року щодо постачання товару.

Матеріалами справи підтверджено, що 08.11.2021 року між сторонами договору укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №25 від 10.02.2017 року, за якою покупець підтвердив наявність у нього грошового зобов`язання за договором перед постачальником по оплаті вартості поставленого постачальником товару (продукції) у сумі 19 841,44 грн.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди №1 від 08.11.2021 до договору покупець зобов`язався сплатити постачальнику вартість поставленого постачальником за договором товару (продукції) у сумі 19 841,44 грн в термін не пізніше 15 квітня 2022 року.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплату за переданий товар не здійснив, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту п. 2 додаткової угоди №1 від 08.11.2021 до договору.

Станом на дату ухвалення рішення основна заборгованість за отриманий товар відповідача перед позивачем становить 19 841,44 грн.

Дана обставина відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З приводу обґрунтування відповідачем неможливості виконання договірного зобов`язання щодо оплати за поставлений товар у зв`язку з воєнним станом, що є форс - мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), та посилання на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.22 р. суд зазначає наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.

Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р., яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Форс-мажор це положення в контракті, яке звільняє сторону від відповідальності за невиконання зобов`язань (але не від самого виконання зобов`язання), якщо надзвичайна подія безпосередньо перешкоджає виконати зобов`язання. Проте простої неможливості чи непередбачених труднощів для виконання недостатньо, щоб виправдати невиконання. Повинен існувати причинний зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати умови договору в зазначений строк.

В статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова Верховного Суду по справі №904/3886/21 від 25.01.2022 року).

Водночас форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Такі правові висновки викладались Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та ін.

Отже, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, але й їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Натомість, відповідачем за первісним позовом таких доказів до суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 сторона, яка не виконує свого зобов`язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо інша сторона не отримала це повідомлення протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яка не виконує свого зобов`язання, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. У Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права у ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що жодна зі сторін за цим договором не несе відповідальності за повне чи часткове невиконання своїх обов`язків, якщо таке невиконання буде наслідком таких обставин, як стихійне лихо, війна або воєнні дії, рішення і дії державних органів чи інші обставини, що знаходяться поза контролем сторін і перешкоджають виконанню цього договору на період цих обставин.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ні обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на (форс-мажор).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.06.22р. у справі №904/5328/21, від 31.08.22р. у справі №910/15264/21, від 23.03.23р. у справі №920/505/22 та ін.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

При цьому суд звертає увагу, що обов`язок відповідача зі сплати на користь позивача заборгованості у розмірі 19 841,44 грн виник задовго до введення воєнного стану в Україні, а додаткова угода № 1 до договору поставки №25 від 10.02.2017 року була укладена 08.11.2021 року.

Також, відповідач у відзиві посилається на те, що відсутнє було досудове врегулювання спору, оскільки претензія позивача була направлена ТОВ «Полтавський ДБК» ( вул. Сінна, 2/49, м. Полтава), а не ПрАТ «Полтавський ДБК» (вул. Ливарна, 8, м. Полтава).

З приводу даного питання суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії або позову.

Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безопосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до ст. 150 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Варто зауважити, що висновки щодо не обов`язкового досудового врегулювання, викладені у рішенні Конституційного Суду України є актуальним й по сьогоднішній день, їх активно застосовує Верховний Суд у своїх рішеннях.

Так, в постанові від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зазначає, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (ч.ч. 1, 2 ст. 222 ГК України).

Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову (ст. 19 ГПК України).

Отже, Господарський кодекс України визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов`язком) учасника господарських відносин.

Крім того, посилання відповідача на воєнний стан, війну та військові дії на території України не є підставою для несплати грошових коштів за зобов`язаннями, котрі виникли з даного договору (оскільки обидві сторони здійснюють свою діяльність під час воєнного стану та розуміють ризики такої діяльності в такий період). Зловживання правами під час воєнного стану не допускається. Отже, введення військового стану, на думку суду, не є обставиною, з якою закон пов`язує можливість несплати коштів за поставлений товар.

Крім того, ризик погіршення умов господарювання, на який посилається відповідач, є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов в частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 19 841,44 грн є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

З огляду на порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 849,94 грн інфляційних втрат та 797,46 грн 3% річних.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем при розгляді справи не спростовано.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 16.04.2022 по 17.08.2023 та інфляційних нарахувань за загальний період з травня 2022 по червень 2023.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних нарахувань, суд встановив, що розрахований позивачем розмір не перевищує розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення грошових зобов`язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевірка розрахунків здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга.ЗаконЕліт".

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку відповідача щодо оплати за поставлений товар і позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 19 841,44 грн., 3 % річних в сумі 797,46 грн та інфляційних втрат у сумі 3 849,94 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить у резолютивній частині рішення суду вказати про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі 3% річних на суму непогашеної за додатковою угодою №1 до договору поставки №25 від 10.02.2017 року заборгованості у розмірі 19841,44 грн за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - відсотки річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, за кожен повний день прострочення, починаючи з 18.08.2023 і до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

За результатами розгляду вказаної вимоги позивача, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Норма, встановлена ч.10 ст. 238 ГПК України, введена в дію з 01 січня 2019 року та призвана убезпечити особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Як зазначено в частинах 11 та 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Судом вище було зазначено, що сума основної заборгованості у розмірі 19 841,44 грн та 3% у розмірі 797,46 грн (за період з 16.04.2022 по 17.08.2023), є обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Аналіз приписів статті 238 ГПК України свідчить про те, що суд може зазначити у рішенні лише про подальше (до виконання рішення) нарахування відсотків або пені, а тому орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, має здійснювати нарахування 3% річних починаючи з 18.08.2023 року на суму основної заборгованості у розмірі 19 841,44 грн.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованим та можливим задовольнити вимогу позивача, заявлену в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, поклавши на орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, починаючи з 18.08.2023 обов`язок здійснювати нарахування 3 % на суму боргу в розмірі 19841,44 грн - до моменту повного виконання рішення.

Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір у розмірі 2684,00 грн слід покласти на відповідача.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн. судом встановлено наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

За приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (у п. 3.2 рішення) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

На підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано суду оригінал ордеру серія ВІ №1166145 від 08.09.2023 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; остаточний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу від 05.10.2023; копію акту від 05.10.2023 приймання-передачі наданих юридичних послуг (правничої допомоги) згідно з договором від 01.07.2023; копію договору про надання юридичних послуг (правничої допомоги) від 01.07.2023 року.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач, заявляючи, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає зменшенню, відмітив, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, відповідач стверджує, що сума витрат на професійну правничу допомогу є не спів мірною із складністю справи та ціною позову.

Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Суд зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Як вбачається з матеріалів справи, п. 4.4 договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) передбачає, що за послуги, визначені в цьому договорі з приводу захисту та представництва інтересів клієнта в будь-яких судових органах, правоохоронних та контролюючих органах , підприємствах, установах та організаціях всіх форм власності щодо захисту прав та законних інтересів ТОВ «УКРТОРГЩЕБІНЬ» по справі за позовною заявою клієнта про стягнення з ПрАТ «Полтавський ДБК» суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних клієнт сплачує адвокатові винагороду (гонорар) в розмірі 15 000,00 грн, що становить гонорар за проведену роботу адвоката та не підлягає поверненню в будь-якому випадку. Оплата здійснюється до 01.04.2024 року. Об`єм наданих послуг згідно умов договору оформлюється відповідним актом (актами) приймання-передачі наданих послуг. Сума гонорару, зазначена в даному пункті договору є фіксованою. Розмір винагороди, який виплачується клієнтом адвокатові за надання правової допомоги не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 05.10.2023 року, адвокатом Титаренко Ю. Д. надано позивачу юридичні послуги з супроводження господарської справи №917/1527/23. Загальна вартість послуг згідно цього акту за послуги адвоката складає 15 000,00 грн.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Суд зазначає, що представником позивача здійснювався належний юридичний супровід клієнта під час судового розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, у додатковій постанові Верховного Суду від 15.11.2022 у справі № 873/29/22 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанова від 16.11.2022 у справі №916/2016/21 тощо).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На думку відповідача, визначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є не співмірною із складністю справи та ціною позову. З урахуванням наведеного вище, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає зменшенню.

Враховуючи зазначені норми статей 126, 129 ГПК України та фактичні обставини (встановлені судом), наявні підстави, передбачені нормою ч.5 ст.126 ГПК України, для зменшення до стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн, так як справа фактично не складна, її розглянуто у спрощеному позовному провадженні без участі адвоката Титаренко Ю.Д.; крім позовної заяви та відповіді на відзив, інших заяв по суті справи позивачем не подавалось. Також, на думку суду, розмір витрат на правничу допомогу (15 000,00 грн) не спів мірний з ціною позову (24 488,84 грн).

Отже, заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу (15000,00 грн), на думку суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.

Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18.

Згідно із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у cправі №910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин, критеріїв розумності та необхідності витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Полтавський домобудівельний комбінат (зареєстроване місцезнаходження: вул. Ливарна, 8, м. Полтава, 36034; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 01270581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрторгщебінь (вул. Половка, буд. 87, м. Полтава, 36034, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36324461) 19 841,44 грн основної заборгованості; 3 849,94 грн інфляційних втрат; 797,46 грн 3% річних; 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2684,00 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі здійснювати нарахування 3% річних на суму непогашеної заборгованості у розмірі 85 887,36 грн за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - відсотки річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, за кожен повний день прострочення, починаючи з 18.08.2023 і до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.11.2023 р. (після виходу судді з лікарняного)

Суддя О. М. Тимощенко