Рішення

від 21.11.2023 по справі 369/11795/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11795/23

Провадження № 2/369/5357/23

РІШЕННЯ

Іменем України

21.11.2023 року м. Київ,

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

при секретарі Соловюк В.І.,

розглянувши увідкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої, входять: земельна ділянка, площею 0,3403 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0666 та земельна ділянка, площею 1,2829 га з кадастровим номером 3222487000:04:003:0350, що розташовані на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, які утворились шляхом виділення на реалізацію сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №361907, що зареєстрований 11.07.2001 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №155. На випадок своєї смерті ОСОБА_3 залишив заповіт, яким заповідав спадкове майно ОСОБА_2 . При цьому, позивач є сином спадкодавця, а тому є спадкоємцем першої черги до майна померлого та має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки є непрацездатною особою, а саме: інвалідом І групи.

У встановлений законом строк і позивач, і відповідачка звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. На підставі заяви відповідачки 20.04.2007 року була заведена спадкова справа №231.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2008 (справа №2-315/8) було затверджено мирову угоду, якою за позивачем визнано право власності на частину та за відповідачкою на частини земельної частки (паю) належної померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №361907, площею 1,93 га в умовних кадастрових гектарах, зареєстрованого за №155 від 11.07.2006 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

За життя ОСОБА_4 розпочав оформлення права власності на земельну частку пай, що належала йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), у зв`язку з чим, було сформовано дві земельні ділянки: земельна ділянка, площею 0,3403 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0666 та земельна ділянка, площею 1,2829 га з кадастровим номером 3222487000:04:003:0350, що розташовані на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

На момент затвердження мирової угоди між позивачем та відповідачкою фактично вже були сформовані вищезазначені земельні ділянки, однак у позивача та у відповідача була відсутня така інформація, а тому в мировій угоді було вирішено поділ спадкового майна з посиланням саме на сертифікат, а не на державні акти. Тобто, фактично, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди, що поділу між ними спадкового майна, проте на даний час, вони не можуть зареєструвати право власності на нього, оскільки в ухвалі про затвердження мирової угоди спадкове майно визначено сертифікатом, тоді як фактично вже було сформовано окремі земельні ділянки та здійснено їх реєстрацію в Державному земельному кадастрі, проте спадкодавець не встиг отримати державні акти на дані земельні ділянки.

Просив суд визнати за ним право власності на частину земельної ділянки, а за відповідачкою на частини земельної ділянки площею 0,3403 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0666, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, а також визнати за ним право власності на частину, а за відповідачкою на частини земельної ділянки площею 1,2829 га з кадастровим номером 3222487000:04:003:0350, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

У судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

У судове засідання відповідачка не з`явилась, направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності в якій, крім цього, позовні вимоги визнала і просила їх задовольнити.

Відповідно ч. 2 ст.247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положення цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Прозастосування нормцивільного процесуальногозаконодавства прирозгляді справу судіпершої інстанції»від 12.06.2009№2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути визнання права власності.

Правилами частин третьої статті 12ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини другої статті 77ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Згідно зі статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази для суду не мають заздалегідь встановленої сили. При цьому, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 06.12.2006 року, актовий запис №28.

Спадщина відповідно до положень ст.ст. 1218-1220 ЦК України відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1216-1217 ЦК України спадкуванням єперехід правта обов`язків(спадщини)від фізичноїособи,яка померла(спадкодавця),до іншихосіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи визначені у заповіті.

Згідно ст.1258ЦК Україниспадкування зазаконом здійснюєтьсяпочергово.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі і народжені після його смерті, батьки померлого, той з подружжя, який його пережив (ст. 1261 ЦК України).

Відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Непрацездатними вважаються, в тому числі, особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 залишив заповіт від 03.07.2006, посвідчений секретарем виконкому Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яким останній заповідав спадкове майно відповідачці ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, оскільки він є сином спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Ходосіївською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області 06.11.1998 року, серія НОМЕР_2 та має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки є непрацездатною особою, а саме: інвалідом І групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 , виданим Пенсійним фондом України 30.05.2012 року з терміном дії: довічно.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК України).

Статтею 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У встановлений законом строк і позивач, і відповідачка звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. На підставі заяви відповідачки 20.04.2007 року була заведена спадкова справа №231.

З матеріалів справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем виник спір щодо дійсності заповіту від 03.07.2006, посвідченого секретарем виконкому Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та розміру часток співвласників, у зв`язку з чим, Києво-Святошинським районним судом Київської області розглядалась справа №2-315/8 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.

В результаті розгляду справи між сторонами було досягнуто домовленостей та ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2008 по справі №2-315/8 затверджено мирову угоду, якою визнано за ОСОБА_1 право власності на частину, а за ОСОБА_2 частини земельної частки (паю), належної померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №361907, площею 1,93 га в умовних кадастрових гектарах, зареєстрованого за №155 від 11.07.2006 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Згідно пункту «г» ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. 1 ч. 3 ст. 152 ЗК України. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено ч. 1 ст. 1225 ЦК України.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України.

За життя ОСОБА_3 розпочав оформлення права власності на земельну частку пай, що належала йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №361907, площею 1,93 га в умовних кадастрових гектарах, зареєстрованого за №155 від 11.07.2006 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай). У зв`язку з чим, на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07.02.2007 року за №73 було сформовано дві земельні ділянки: земельна ділянка, площею 0,3403 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0666 та земельна ділянка, площею 1,2829 га з кадастровим номером 3222487000:04:003:0350, що розташовані на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Земельні ділянки були повністю сформовані, відомості щодо земельних ділянок та суб`єкта права власності ОСОБА_3 внесені до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3201119812022 від 28.09.2022 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3201119692022 від 28.09.2022 року.

Таким чином, на момент затвердження мирової угоди на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №361907 вже були сформовані вищезазначені земельні ділянки, однак у зв`язку з тим, що у спадкоємців була відсутня така інформація, при вирішенні ними спору щодо спадкового майна було вказано посилання саме на сертифікат про право власності на земельну частку (пай), як документ, що підтверджує належність спадкового майна спадкодавцеві, а не на конкретні земельні ділянки з кадастровими номерами, які утворились в результаті виділення земельної частки (паю) на підставі сертифікату та фактично вже були об`єктами спадкування.

Тобто, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди, що поділу між ними спадкового майна, проте на даний час, вони не можуть зареєструвати право власності на нього, оскільки на реалізацію сертифікату, який вказано в мировій угоді вже було сформовано окремі земельні ділянки та здійснено їх реєстрацію в Державному земельному кадастрі.

Крім цього, ні позивач, ні відповідач не можуть здійснити оформлення спадкових прав на спадкові земельні ділянки, шляхом отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно, оскільки фактично питання оформлення права власності на земельну частку (пай) вже було вирішено в судовому порядку, а вказані земельні ділянки площею 0,3403 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0666 та площею 1,2829 га з кадастровим номером 3222487000:04:003:0350, що розташовані на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області є складовою частиною цієї земельної частки (паю),.

В силу ст.116 ЗК України громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до ст. 25 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Статті 81, 131 ЗК України передбачають, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Державний акт, виданий після смерті спадкодавця при зазначенні в ньому дати прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про передачу у власність земельної ділянки за життя спадкодавця, свідчить про набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що право спадкодавця на земельну ділянку підтверджене належним правовстановлюючим документом (державним актом), в позасудовому порядку позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на спадщину, тому суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог шляхом визнання за спадкоємцями права власності на спадкове майно.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, керуючись ст. ст. 12, 13, 18, 81, 89, 263 - 265 ЦПК України, на підставі ст. ст. 392, 1218, 1225, 1261, 1268-1270, 1272 ЦК України, ст.ст. 25, 81, 116, 131 ЗК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на частину земельної ділянки, площею 0,3403 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0666, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини земельної ділянки, площею 0,3403 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0666, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на частину земельної ділянки площею 1,2829 га з кадастровим номером 3222487000:04:003:0350, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частини земельної ділянки площею 1,2829 га з кадастровим номером 3222487000:04:003:0350, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлений 21 листопада 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ