Рішення

від 07.11.2023 по справі 334/6810/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 07.11.2023

Справа № 334/6810/23

Провадження № 2/334/2752/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого суддіДобрєва М.В.

за участю секретаря судового засідання Кириленка О.О.,

представника позивача, адвоката Силкіної Н.І.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Ленінського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_3 до Енергодарського центру туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради Запорізької області, Управління освіти Енергодарської міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до Енергодарського центру туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради Запорізької області, Управління освіти Енергодарської міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати, яку обґрунтував тим, що з 11.03.2014 року він перебуває в трудових відносинах з відповідачем - Енергодарський Центр туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради, займає посаду керівника гуртків ЕЦТКС Енергодарської міської ради. Також згідно довідки від 28.07.2023р. №17/01-12, виданої ЕЦТКС Енергодарської міської ради, ОСОБА_3 , працює в Енергодарському центрі туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради Запорізької області на посаді керівника гуртків з 11.03.2014 року. З 06 січня 2022року увільнений від роботи на період проходження військової служби за контрактом із збереженням місця роботи, посади на підставі наказу від 06.01.2022р. № 08/ОС. Згідно довідки форми №5 від 28.11.2022 р. № 373, з 06.01.2022 року по теперішній час позивач перебуває на військовій службі у військовій частині. Також з 06.01.2022 року, позивачем підписано Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах сержантського та старшинського складу строком на 3 роки. Відповідно до довідки про доходи №133 від 31.05.2023року, позивачу з січня 2022 р. по жовтень 2022 р. нараховано заробітну плату у загальному розмірі 93 063,96 гривень. Листом від 01.08.2023р. № 258/01.1-21 відповідачем надано інформацію та копію оскаржуваного наказу з посиланням на те, що, оскільки позивач проходить військову службу за контрактом, яка не відноситься до виду військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, чи військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, тому за ним зберігається лише місце роботи і посада, та не зберігається середній заробіток. Відповідно до наказу № 74/ОС від 19.07.2022 року, виданого директором Енергодарського центру туризму, краєзнавства та спорту, керівнику гуртків ЕЦТКС Васильчуку А., з 19.07.2022 року припинити збереження середнього заробітку на період проходження військової служби за контрактом. Коли позивач помітив, що йому перестала надходити заробітна плата, то звернувся до управління освіти Енергодарської міської ради із відповідною заявою. Проте, 01.08.2023 року, позивачу було надіслано копію наказу про припинення виплат по заробітній платі, починаючи з 19.07.2022 року. Із цим наказом позивач не згодний, оскільки він не відповідає вимогам закону. Так, відповідно до ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту» за ним, як за педагогічним працівником, який проходить військову службу під час мобілізації на особливий період, зберігається попередній середній заробіток. При цьому, будь-яких змін, на відміну від ст.119 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), у Закон України «Про освіту» внесено не було, а зазначений закон є спеціальним по відношенню до КЗпП України. Отже, ч.2 ст.57 «Закону України» на даний час є чинною та має застосовуватись у повному обсязі. З цього приводу позивач звертався до відповідача, однак зазначає, що йому було відмовлено у продовженні виплати середнього заробітку з 19.07.2022 року. Отже, за висновком відповідача - у позивача відсутнє право на збереження середнього заробітку, оскільки він проходить військову службу в лавах ЗСУ за контрактом, а не за мобілізацією, та не являюсь резервістом. Із наведеним не погоджується, оскільки оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, тому позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 18.08.2023 року, відкрито спрощене провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Енергодарського центру туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради Запорізької області, Управління освіти Енергодарської міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати. Встановлено строк відповідачу для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову, - протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали.

28.08.2023року представниквідповідача 1,Попкова Є.,та представниквідповідача 2, ОСОБА_4 ,надали судувідзив напозовну заяву,в якомупросили судвідмовити узадоволенні позову ОСОБА_3 у повномуобсязі,з підставтого,що 06січня 2022року позивачемв добровільномупорядку укладенийконтракт пропроходження громадянамиУкраїни військовоїслужби уЗбройних силахУкраїни напосадах осібсержантського тастаршинського складу(прийняттяна військовуслужбу законтрактом),що підтверджуєтьсянаданим позивачемдо позовноїзаяви копієюконтракту від06.01.2022,у зв`язкуз чим,в.о.директора ЕЦТКСЗакржевською СвітланоюМиколаївною виданонаказ від06січня 2022року №08/ОСпро увільненняпозивача відроботи зізбереженням місцяроботи,посади тасереднього заробіткуна часдії контракту,тобто на3роки.Позивач з06.01.2022прийнятий навійськову службуза контрактомосіб сержантськогоі старшинськогоскладу,і невідноситься доінших видіввійськової службизазначених вЗаконі України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу». Отже,відповідно дочастини 3статті 119Кодексу законівпро працюУкраїни,частини 2статті 57Закону України«Про освіту»,починаючи з06.01.2022по 18.07.2022(включно)позивачу здійснювалосьнарахування тавиплата середньомісячногозаробітку вповному обсязі,що підтверджуєтьсядовідкою №133від 31.05.2023про йогозаробіток зсічня 2022року потравень 2023року,наданою позивачемдо позовноїзаяви.За періодз січня2022року по19липня 2022року позивачунарахована тавиплачена середнязаробітна платав повномуобсязі,також доскладу довідки№133від 31.05.2023про заробітокпозивача включенісуми додатковогопреміювання,відповідно доумов колективногодоговору ЕЦТКС,а саме:премія доДня НезалежностіУкраїни тапремія узв`язкуз ювілейноюдатою (50-тиріччя ОСОБА_3 ),що неє основноюзаробітною платоюпозивача,тому удовідці №133від 31.05.2023про заробітокпозивача зсічня 2022року пожовтень 2023року зазначеназагальна сумавиплат врозмірі 93063,96грн.19липня 2022року набравчинності ЗаконУкраїни №2352-1Х«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин». Тобто,починаючи з19липня 2022року запрацівниками прийнятимина військовуслужбу законтрактом,у томучислі шляхомукладення новогоконтракту напроходження військовоїслужби,під часдії особливогоперіоду настрок дойого закінченняабо додня фактичногозвільнення,зберігається місцероботи іпосада,проте незберігається середнійзаробіток. Позивачу по 18.07.2022 (включно) здійснювалось нарахування та виплата середньомісячного заробітку в повному обсязі. Отже, на підставі вищенаведеного, відповідно до частині 2 статті 57 Закону України «Про освіту», враховуючи той факт, що позивач з 06.01.2.022 прийнятий на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, та не проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, що чітко зазначено в частині 2 статті 57 Закону України «Про освіту», за ним не зберігається середній заробіток в позашкільному закладі освіти, а тому позов не підлягає задоволенню.

В свою чергу, представник позивача, адвокат Силкіна Н.І. надала суду відповідь на відзив, де зазначила, що наведені заперечення відповідача у відзиві на позов є необґрунтованими, не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростували позовні вимоги ОСОБА_3 .

В судовому засіданні, представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача Управління освіти Енергодарської міської ради, ОСОБА_1 в судовому засіданні просила суд відмовити у позовних вимогах ОСОБА_3 , з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача Енергодарського центру туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради Запорізької області, ОСОБА_2 в судовому засіданні просила суд відмовити у позовних вимогах ОСОБА_3 , з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши заяви по суті справи, письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до положень ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до положень ч.1, ч.2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994, заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Згідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За загальним правилом пріоритетним є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18 та від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19).

Зважаючи на викладене, суд зазначає про релевантність до спірних правовідносин приписів трудового законодавства з огляду на їх субсидіарний характер.

В судовому засіданні встановлено, визнано та підтверджено представниками відповідача ту обставину, що згідно довідки від 28.07.2023р. №17/01-12, виданої ЕЦТКС Енергодарської міської ради, ОСОБА_3 , працює в Енергодарському центрі туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради Запорізької області на посаді керівника гуртків з 11.03.2014 року.

З 06 січня 2022 року ОСОБА_3 увільнений від роботи на період проходження військової служби за контрактом із збереженням місця роботи, посади на підставі наказу від 06.01.2022р. № 08/ОС.

Згідно довідки форми №5 від 28.11.2022 р. № 373, з 06.01.2022 року по теперішній час позивач перебуває на військовій службі у військовій частині.

06.01.2022 року, позивачем підписано Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах сержантського та старшинського складу строком на 3 роки. Відповідно до довідки про доходи №133 від 31.05.2023 року, позивачу з січня 2022 р. по жовтень 2022 р. нараховано заробітну плату у загальному розмірі 93 063,96 гривень.

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спірні правовідносини сторін виникли з приводу нарахування та виплати позивачу, як військовослужбовцю за контрактом, середнього заробітку, як гарантії згідно ст.119 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України № 2232- XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII Закону України № 2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3,4 статті 119 Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України, у редакції Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/ організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який надалі було продовжено та діє по теперішній час.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (законопроект №7251).

Чинна редакція ч. 3ст. 119 КЗпП України: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада («і середній заробіток» вилучено з 19.07.2022 року) на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову».

Оскільки закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набрання чинності цим Законом. Водночас, зазначені зміни не обмежують права суб`єктів господарювання приватної форми власності зберігати такі виплати і після набуття чинності цим Законом. Тобто якщо роботодавець бажає і має можливість виплачувати середній заробіток, то він вправі це продовжувати робити.

Сторони не заперечують того факту, що середній заробіток ОСОБА_3 до жовтня 2022 року включно нарахований та виплачений відповідачем в повному обсязі.

Суд не погоджується з позицією позивача стосовно дії в часі норми права про незастосування ч. 3 ст. 119 КЗпП України до трудових відносин, які виникли до внесення змін до ч. 3ст. 119 КЗпП України, тобто до 19.07.2022 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 р. № 1-рп/99 зазначає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 03 жовтня 1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України(конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки) від 05.04.2001№ 3-рп/2001).

У абзацах четвертому, п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня2016 року № 955-VIII зі змінами від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019, Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (в нашому випадку середній заробіток зберігається роботодавцем за рахунок його коштів), встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22).

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі « Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. № № 5-р/2018зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права» (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

При цьому, Урядом прийнято Постанову від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

З урахуванням викладеного, а також з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом роботодавець вправі припинити збереження заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, суд також зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352- IX не містить таких вимог, з огляду на вказане, суд вважає посилання позивача у цій частині необґрунтованим.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Так, відповідно до частини 2, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

При вирішенні спору суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної зокрема, у Постанові від 23 липня 2018 року справа №760/8892/17 .

Крім того, Верховний Суд України у Постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-658цс15 висловив наступну правову позицію: «Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 09 грудня 2015 року по справі № 6-849цс15, де висловив наступну правову позицію, що з урахуванням частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. (Аналогічна правова позиція висловлена у постанові ВСУ у справі № 6-84цс14).

Відносно посилання Позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи, суд зазначає таке.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний суд України у п.2.3 Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава, виходячи з існуючих фінансово економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю».

У пункті 3 вказаного Рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово економічних можливостей держави, та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX є чинним та обов`язковим до виконання.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідач, видаючи Наказ №74/ОС від 19.07.2022 року про зупинення нарахування середнього заробітку позивачу ОСОБА_3 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, тому суд вважає за необхідне у задоволенні вимог позивача до Енергодарського центру туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради Запорізької області, Управління освіти Енергодарської міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати, відмовити в повному обсязі у зв`язку з відсутністю підстав.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивача ОСОБА_3 при зверненні до суду з даними позовом звільнено від сплати судового збору, а у задоволенні її позовних вимог відмовлено, то витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43,44,119 КЗпП України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Постановою від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», ст.ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 89, 128, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Енергодарського центру туризму, краєзнавства та спорту Енергодарської міської ради Запорізької області, Управління освіти Енергодарської міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Добрєв М. В.