Постанова

від 27.11.2023 по справі 910/1349/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2023 р. Справа№ 910/1349/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023

у справі № 910/1349/23 (суддя Сташків Р.Б.)

За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП Сапфір"

про стягнення 7 550, 22 грн, -

В С Т А Н О В И В :

У 2023 році Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП Сапфір" про стягнення 7 550, 22 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач надає відповідачу житлово-комунальні послуги за адресою: м. Київ, вул. Бойчука, 5 без укладення відповідного договору. Для оплати цих послуг відповідачу кожного місяця надаються квитанції на сплату, даними квитанціями відповідач щомісяця повідомляється про наявність заборгованості за спожиті послуги, що є претензіями про заборгованість та необхідність її сплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що доказів надання позивачем відповідачу житлово-комунальних послуг на суму стягнення 7 550, 22 грн, а також належних та допустимих доказів фактичного користування відповідачем цими послугами матеріали справи не містять.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що з вимогою про отримання інформації щодо переліку житлово-комунальних послуг, їх вартості, загальної вартості місячного платежу, структури цін/тарифів відповідач до позивача не звертався. Крім цього, апелянт зазначає, що відповідачем не надано доказів ненадання позивачем послуг протягом спірного періоду та вказує, що згідно з нормами чинного законодавства споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Одночасно, також, зазначає, що місцевий господарський суд помилково вважає, що у позивача наявний обов`язок з направлення на адресу відповідача рахунків для оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1349/23.

28.09.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/1349/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 , розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 багатоквартирний житловий будинок № 5 на вул. Бойчука в м. Києві, як об`єкт комунальної власності територіальної громади міста Києва, віднесено до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 20.09.2013 року № 509 "Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації" проведено перезакріплення об`єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс", "Печерська брама", "Хрещатик" та "Печерськжитло" на баланс комунального підприємства "Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва", яке згідно з розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 48 від 28.01.2015 перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва".

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 "Про удосконалення структури житлово-комунальним господарством міста Києва" було створено КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" та передано на балансове утримання зазначений вище будинок для надання співвласникам житлово-комунальні послуги.

На обґрунтування позову позивач посилається на те, що він надає відповідачу житлово-комунальні послуги за адресою: м. Київ, вул. Бойчука, 5 без укладення відповідного договору. Для оплати цих послуг відповідачу кожного місяця надаються квитанції на сплату, даними квитанціями відповідач щомісяця повідомляється про наявність заборгованості за спожиті послуги, що є претензіями про заборгованість та необхідність її сплати.

Відповідно до наданої копії Договору купівлі-продажу нежилих приміщень №1063 від 28.12.2006 року відповідач є власником нежилих приміщень з №1 по №4 у будинку №5 по вул. Кіквідзе (Бойчука) у м. Києві.

За твердженнями позивача ним у період з 01.12.2019 по 31.12.2022 були надані відповідачу житлово-комунальні послуги на суму 7550,22 грн, однак відповідач ухиляється від їх сплати.

Крім того, позивач вказує, що відповідач щомісяця отримує рахунки-повідомлення від комунального центру "Центр комунального сервісу", в яких відображені розрахунки за житлово-комунальні послуги, в тому числі і за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в блоку "Утримання будинків та прибудинкових територій".

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17, від 10.12.2019 у справі № 907/563/18, від 10.09.2019 у справі № 912/2369/18).

Крім цього, невикористання власником належної йому квартири або спільного майна багатоквартирного будинку не звільняє відповідача від здійснення витрат по утриманню всього будинку.

Разом з тим, в обґрунтування вимог позовної заяви апелянт зазначає, що ним надаються житлово-комунальні послуги, а також, що Комунальне підприємство "ГІОЦ", централізовано щомісячно виготовляє та направляє рахунки на оплату спожитих житлово-комунальних послуг, в яких відображені розрахунки за житлово-комунальні послуги, в тому числі і за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в блоку "Утримання будинків та прибудинкових територій".

Одночасно, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем в позовній заяві не вказано, які саме послуги надавались позивачем відповідачу, який їх обсяг, яка вартість та які умови нарахування.

В матеріалах справи відсутні квитанції на сплату нарахувань за послуги, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, так само як і рахунки-повідомлення від Комунального підприємства "ГІОЦ", та докази їх направлення на адресу відповідача.

Більш того, доказів надання скаржником житлово-комунальних послуг на суму 7 550, 22 грн відповідачу, як і доказів фактичного користування відповідачем цими послугами матеріали справи не містять.

Разом з цим, наданий до матеріалів справи розрахунок боргу також не містить відомостей щодо послуг, які мали надаватись відповідачу у визначений період.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Окрім цього, посилання позивача, у своїй апеляційній скарзі, на правові позиції колегія суддів не приймає до уваги, оскільки по-перше, обставини, що викладені у зазначених рішеннях не є релевантними обставинам у даній справі, а, по-друге, відповідно до вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У той же час, колегія суддів наголошує, що у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно та всебічно досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від від 09.08.2023 у справі №910/1349/23 відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак передбачених законом підстав для зміни та скасування оскаржуваного рішення немає.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Враховуючи вимоги ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від від 09.08.2023 року у справі №910/1349/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 року у справі №910/1349/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1349/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко