Ухвала

від 28.11.2023 по справі 904/6144/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про передачу позову до іншого суду

28.11.2023м. ДніпроСправа № 904/6144/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Добробут-Поліклініка", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Кононенка Миколи Миколайовича, м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором на суборенду нежитлового приміщення

Суддя Красота О.І.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Добробут-Поліклініка" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кононенка Миколи Миколайовича і просить суд стягнути основний борг у розмірі 173 664,36 грн., 3% річних у розмірі 1 256,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору на суборенду нежитлового приміщення № 01/06/22 від 01.06.2022 в частині повної та своєчасної орендної плати.

У поданій позовній заяві викладене клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для її направлення за підсудністю до Господарського суду міста Києва, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин і наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Як слідує зі змісту позовної заяви, Позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості на підставі Договору на суборенду нежитлового приміщення № 01/06/22 від 01.06.2022.

Цим Договором регулюються правовідносини, пов`язані із передачею Позивачем (Орендарем) Відповідачу (Суборендареві) у тимчасове платне володіння та користування нежитлового приміщення, яке знаходиться в оренді Позивача і розташоване за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення (вулиця Святослава Хороброго), 1.

Приписи статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Вочевидь, термін "з приводу", що використаний законодавцем у юридичній конструкції ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, в силу своєї загальності, може мати найширше тлумачення, яке тільки забажають учасники конкретного спору і суд. Саме тому тлумачення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України не може мати виключно казуального характеру (тлумачення з конкретної справи і стосовно конкретного випадку), оскільки це з невідворотністю призведе до того, що в окремих справах якісь категорії спорів, з числа неочевидних в аспекті ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, будуть віднесені до виключної підсудності, а деякі будуть виключені з неї. У підсумку такий підхід створить значну правову невизначеність, яка суперечить меті правосуддя і є неприпустимою. Тому вочевидь, що тлумачення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, як і інших правових норм, повинно відбуватись не виключно казуальним шляхом, а з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою.

Встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у постанові від 13.07.1995 у справі "Miloslavsky vs United Kingdom" (заява №18139/91), у даному випадку на прикладі (стосовно) змісту терміну "передбачений законом" сформулював таку умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону. Саме цим підходом і повинний керуватись кожний суд при тлумаченні норм права. Зазвичай порада юриста ґрунтується на усталеній практиці застосування судами конкретної правової норми. Норми процесуального права не є виключенням.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2390/18 (постанова від 16.02.2021) вважає, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Цивільний кодекс України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі та нерухомі.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватись як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі № 460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2390/18 (постанова від 16.02.2021) дійшла висновку не відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що спір у даному позові виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати мають явний, очевидний, правовий зв`язок із нерухомим майном, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Народного ополчення (вулиця Святослава Хороброго), 1, тому даний спір у відповідності до вимог ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України має розглядатись за місцезнаходженням майна, тобто Господарським судом міста Києва.

Водночас, поняття виключної підсудності позбавляє не тільки суд, а і самого позивача в усіх випадках змінювати місце розгляду господарського спору. Відповідно до ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються, проте, порушення виключної територіальної підсудності матиме прямим правовим наслідком ухвалення рішення з порушенням норм чинного законодавства.

Пунктом 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладені вище обставини, на місцезнаходження нерухомого майна, з приводу якого виник спір, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та імперативний припис ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне передати матеріали позовної заяви за встановленою виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Керуючись ст.ст. 30, 31, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Матеріали позовної заяви за № 16/11/2023 від 16.11.2023 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Добробут-Поліклініка" до Фізичної особи-підприємця Кононенка Миколи Миколайовича про стягнення заборгованості за договором на суборенду нежитлового приміщення передати за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 28.11.2023 та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.І. Красота