Рішення

від 27.11.2023 по справі 910/14575/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2023Справа № 910/14575/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛЕУМ ГАЗ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ»

про стягнення 54 082,76 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛЕУМ ГАЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» про стягнення 54 082,76 грн, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № НГ-24-1/01/22 від 24.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14575/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/14575/23 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (02121, м. Київ, вул. Колекторна, 1Д), що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, відповідно до якої ухвала суду від 19.09.2023 отримана відповідачем 22.09.2023.

За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/14575/23.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем долучено до позовної заяви проєкт Договору поставки № НГ-24-1/01/22 від 24.01.2022 (надалі - Договір), в якому постачальником вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Олеум Газ», а покупцем - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фундамент».

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти, а покупець приймає і сплачує їх вартість. Кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у заявках, що складаються покупцем в електронному вигляді та надсилаються на електронну адресу постачальника на умовах даного договору.

За результатами поставки та приймання-передачі товару сторони підписують видаткові або товарно-транспортні накладні (п. 5.3. Договору).

У даному Договорі, залежно від умов поставки товару, під датою поставки та виникненням права власності товару та ризики по його втраті (псуванні) переходять від постачальника до покупця з моменту підписання між сторонами видаткових або товарно-транспортних накладних (п. 5.8 Договору).

Згідно з п. 6.2 Договору ціна та кількість товару за цим договором складається з загальної вартості і кількості товару, що поставляється за даним договором протягом терміну його дії.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 41 262,46 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 10 287,24 грн пені, 902,00 грн 3% річних та 1 631,06 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно з частиною 3 вказаної статті, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (висновок Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 22.01.2020 в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

За змістом ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Такі ж за змістом положення містить ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, поставка товару, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій (постанова Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №912/1883/17).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України). З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Вказані висновки були враховані і при розгляді Верховним Судом справи № 607/16519/21, у якій Суд дійшов висновку, що якщо договір хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (постанова від 02.08.2023).

Так, позивачем в матеріали справи надано проєкт договору поставки № НГ-24-1/01/22 від 24.01.2022, що не містить підписів сторін. Як вказує позивач, сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов Договору, а також вчинялись дії на його виконання, що виключає кваліфікацію цього правочину як неукладеного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 487 179,06 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін електронними цифровими підписами видатковими накладними: № 103 від 25.01.2022 на суму 275 626,80 грн, № 221 від 04.02.2022 на суму 144 294,90 грн, № 363 від 17.02.2022 на суму 67 257,36 грн.

При цьому, у вказаних накладних міститься посилання на реквізити Договору поставки № НГ-24-1/01/22 від 24.01.2022.

Крім того, як вбачається з довідки, виданої Акціонерним товариством «ОТП Банк», при здійсненні часткових оплат відповідач у призначенні платежу посилався на рахунки позивача, що виставлялись відповідачу на оплату отриманого товару.

Судом встановлено, що в рахунках позивача, які виставлялись відповідачу на оплату отриманого товару, підставою оплати зазначався договір №НГ-24-1/01/22 від 24.01.2022.

Отже, враховуючи те, що сторонами було здійснено фактичні дії на виконання договору № НГ-24-1/01/22 від 24.01.2022, суд дійшов висновку про укладення вказаного договору між сторонами.

Так, між сторонами даного спору виникли правовідносини, які регулюються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 6.3 Договору покупець зобов`язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку - фактури постачальника.

Таким чином, відповідач повинен був у повному обсязі розрахуватись за товар за останньою видатковою накладною № 363 від 17.02.2022 у строк до 18.02.2022.

Однак, відповідач не у повному обсязі оплатив товар, отриманий від позивача за видатковими накладними № 103 від 25.01.2022, № 221 від 04.02.2022 та № 363 від 17.02.2022, сплативши грошові кошти у розмірі 445 916,60 грн, що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача в АТ «ОТП БАНК».

Таким чином, оскільки за видатковими накладними позивач поставив відповідачу товар на суму 487 179, 06 грн, а відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 445 916,60 грн, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 41 262,46 грн.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 41 262,46 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 41 262,46 грн підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростований, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛЕУМ ГАЗ» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» суми основного боргу у розмірі 41 262,46 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 10 287,24 грн за період з 22.12.2022 по 22.06.2023, яка нарахована на суму боргу - 41 262,46,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов Договору сторони не передбачили відповідальність відповідача за прострочку платежу у вигляді пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 10 287,24 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 902,00 грн за період з 22.12.2022 по 14.09.2023 та інфляційні втрати у розмірі 1 631,06 грн за період січень - серпень 2023 року.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, здійснені позивачем, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеум Газ" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" 3% річних у розмірі 902,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 1631,06 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи встановлені обставини, виходячи із принципу змагальності сторін, приймаючи до уваги, що відповідач не подав відзив на позовну заяву, не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» (вул. Колекторна, 1-Д, м. Київ, 02121; ідентифікаційний код 19130159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛЕУМ ГАЗ» (вул. Мала Кільцева, 4А, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська обл., 08131; ідентифікаційний код 42151502) суму основного боргу у розмірі 41 262 грн. 46 коп., 3% річних у розмірі 902 грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 631 грн 06 коп. та судовий збір у розмірі 2 059 грн 16 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.11.2023.

Суддя Т.Ю. Трофименко