Рішення

від 29.11.2023 по справі 910/12987/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2023Справа № 910/12987/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ", м.Дніпро

до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська Компанія", м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Артель-2020"

про визнання недійсним рішення замовника торгів та зобов`язання вчинити дії -

За участю представників сторін:

від позивача: Колодочка Г.В.

від відповідача: Річугіна С.С.

третя особа: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська Компанія" про:

- визнання недійсним рішення замовника торгів - філії "Пасажирська Компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке викладене в протоколі № 6/1-31/05-23 від 31.05.2023 на закупівлю UА-2023-03-08-003203-а, яким вирішено: «Визнання переможцем закупівлі учасника: Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль-2020"- за результатами оцінки та розгляду пропозицій, предмет закупівлі: Класифікатор ДК 021:2015-34630000-2 - частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Бойлери, котли до пасажирських вагонів) та оприлюднити повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, ціна пропозиції - 4 670 325,00 грн»;

- зобов`язання замовника торгів - філії "Пасажирська Компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відновити процедуру закупівлі за № UА -2023-03-08-003203-а зі стадії розгляду тендерних пропозицій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Артель-2020" не надав жодного документа, який би підтвердив участь у Процедурі освоєння виробництва запропонованої продукції залізничного призначення Акціонерного товариства "Українська залізниця", якщо ця процедура була закінчена до 01.07.2017, або власника інфраструктури, якщо ця процедура здійснювалась після 01.07.2017, чим, на думку позивача, порушив вимоги а.2.1 п.2 Документи щодо підтвердження виконання заданих вимог на продукцію Розділу ІІ Документальне підтвердження додатку 1 тендерної документації. Також позивачем наголошено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Артель-2020" в якості доказів відповідності запропонованої ним продукції вимогам Тендерної документації надав акт, який по суті і змісту не відповідає вимогам тендерної документації. Як вказує позивач, визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Артель-2020" переможцем на торгах за оголошенням UА-2023-03-08-003203-а є необґрунтованим та неправомірним.

Ухвалою від 21.08.2023 судом було залишено позов без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 11.09.2023 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.10.2023. Вказаною увхалою також залучено до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Артель-2020".

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" не погоджуючись із рішенням замовника про визнання переможцем процедури закупівлі третьої особи, звертався до комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Рішенням комісії Антимонопольного комітету України було відмовлено в задоволенні скарги позивача, тобто, всім тердженням позивача стосовно проведення спірної закупівлі вже було надано оцінку. Крім того, у відзиві зауважено, що за наслідками проведення закупівлі UА-2023-03-08-003203-а між відповідачем та третьою особою було укладено договір №ПК/МТЗ/23442/Ю про закупівлю матеріально-технічних ресурсів.

11.10.2023 судом було відкладено підготовче засідання на 08.11.2023.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якому проти доводів відповідача було надано заперечення.

08.11.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 29.11.2023.

10.11.2023 представником відповідача було подано письмові пояснення по справі разом із клопотанням про доручення доказів, а саме копії договору про закупівлю, який було укладено за наслідками проведення спірних торгів. Клопотання відповідача було задоволено судом, а відповідний доказ долучено до матеріалів справи.

20.11.2023 до суду надійшло клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи.

У судовому засіданні 29.11.2023 судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи. При цьому, висновки суду грунтувались на такому.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Крім того, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду. При цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 916/2740/19, від 06 вересня 2022 року у справі № 924/898/21, від 02 листопада 2022 року у справі № 915/442/21, від 20.04.2023 по справі №904/4982/20.

Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування у справі, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для призначення по справі судової експертизи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для ухвалення обгрунтованого та справедливого рішення у справі.

Представником позивача у судовому засіданні було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позову було надано заперечення.

Третя особа у судове засідання 29.11.2023 не з`явилась, проте, судом було вчинено всі дії з метою повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, суд зазначає таке.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження., а також всі настпні ухвали у справі були направлену судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 69071, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Ігоря Сікорського, будинок 478.

Конверти з ухвалами суду було повернуто на адресу суду з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 29.11.2023.

В судовому засіданні 29.11.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

08.03.2023 Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії «Центр забезпечення виробництва» оприлюднено в електронній системі закупівель «Prozorro» оголошення про проведення відкритих торгів за ідентифікаційним номером UА-2023-03-08-003203-а.

Учасниками торгів за ідентифікаційним номером UА-2023-03-08-003203-а, предмет закупівлі: ДК 021:2015-34630000-2 - частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Бойлери, вагонів) були Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020», Товариство з обмеженою відповідальністю «БУД-МАШ-ПОСТАЧ».

Рішенням замовника, що викладене в протоколі №7-10/05/23 від 10.05.2023, вирішено: пропозицію учасника Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020» відхилити. Підставою для відхилення тендерної пропозиції стало, зокрема, те, що акт приймальної комісії, пропозиції Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТЕЛЬ-2020", не відповідає вимогам встановленим ДСТУ ГОСТ 15.902:2017, а саме акт не може бути підтвердженням етапу 77 приймальні випробування зразків та приймання результатів досвідно-конструкторських робіт» з причин невідповідності складу комісії.

Не погоджуючись із вказаним рішенням замовника, Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020» звернулось до комісії Антимонопольного комітете України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель.

Рішенням комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення публічних закупівель №7267-р/пк-пз від 24.05.2023 року було зобов`язано Замовника скасувати своє рішення про відхилення тендерної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020» за процедурою закупівлі-Бойлери, котли до пасажирських вагонів", оголошення про проведення якої оприлюднено Уповноваженого органу за UА-2023-03-08-003203-а.

31 травня 2023 року замовником було виконано вимоги рішення №7267-р/пк-пз від 24.05.2023 комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення публічних закупівель та прийнято рішення:

- про скасування рішення про відхилення тендерної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020». Вказане рішення оформлено протоколом № 6-31/05-23 від 31.05.2023;

- про визнання переможцем закупівлі учасника: Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020» - за результатами оцінки па розгляду пропозицій, предмет закупівлі: Класифікатор ДК 021:2015-34630000-2 - частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Бойлери, котли до пасажирських вагонів) та оприлюднити повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, ціна пропозиції - 4 670 325,00 грн. Вказане рішення оформлено протоколом №6/1-31/05-23 від 31.05.2023.

Не погоджуючись із рішенням філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», яке оформлено протоколом №6/1-31/05-23 від 31.05.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" звернулось до комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення публічних закупівель з відпоідною скаргою, в якій товариство просило зобов`язати замовника скасувати протокол №6/1-31/05-23 від 31.05.2023.

Рішенням №9189-р/пк-пз від 22.06.2023 комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення публічних закупівель відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" в задоволенні скарги.

19.07.2023 за результатом публічної закупівлі UА-2023-03-08-003203-а між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020» (постачальник) було укладено договір про закупівлю матеріально-технічних засобів, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації №1 (додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.

За твердженнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю "Артель-2020" не надано жодного документа, який би підтвердив участь у Процедурі освоєння виробництва запропонованої продукції залізничного призначення Акціонерного товариства "Українська залізниця", якщо ця процедура була закінчена до 01.07.2017, або власника інфраструктури, якщо ця процедура здійснювалась після 01.07.2017, чим, на думку позивача, порушено вимоги п.2.1 п.2 Документи щодо підтвердження виконання заданих вимог на продукцію Розділу ІІ Документальне підтвердження додатку 1 тендерної документації. Також позивачем наголошено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Артель-2020" в якості доказів відповідності запропонованої ним продукції вимогам Тендерної документації надав акт, який по суті і змісту не відповідає вимогам тендерної документації. Як вказує позивач, визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Артель-2020" переможцем на торгах за оголошенням UА-2023-03-08-003203-а є необґрунтованим та неправомірним. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з вимогами про:

- визнання недійсним рішення замовника торгів - філії "Пасажирська Компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке викладене в протоколі № 6/1-31/05-23 від 31.05.2023 на закупівлю UА-2023-03-08-003203-а, яким вирішено: «Визнання переможцем закупівлі учасника: Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль-2020"- за результатами оцінки та розгляду пропозицій, предмет закупівлі: Класифікатор ДК 021:2015-34630000-2 - частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Бойлери, котли до пасажирських вагонів) та оприлюднити повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, ціна пропозиції - 4 670 325,00 грн»;

- зобов`язання замовника торгів - філії "Пасажирська Компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відновити процедуру закупівлі за № UА -2023-03-08-003203-а зі стадії розгляду тендерних пропозицій.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" не погоджуючись із рішенням замовника про визнання переможцем процедури закупівлі третьої особи, звертався до комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Рішенням комісії Антимонопольного комітету України було відмовлено в задоволенні скарги позивача, тобто, всім тердженням позивача стосовно проведення спірної закупівлі вже було надано оцінку. Крім того, у відзиві зауважено, що за наслідками проведення закупівлі UА-2023-03-08-003203-а між відповідачем та третьою особою було укладено договір №ПК/МТЗ/23442/Ю про закупівлю матеріально-технічних ресурсів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відповідно до п.25 ч.1 ст.1 Закону "Про публічні закупівлі" публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.

При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21 (пункти 137-138).

З приводу означеного судом було встановлено, що 31 травня 2023 року замовником було виконано вимоги рішення №7267-р/пк-пз від 24.05.2023 комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення публічних закупівель та прийнято рішення: про скасування рішення про відхилення тендерної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020». Вказане рішення оформлено протоколом № 6-31/05-23 від 31.05.2023; про визнання переможцем закупівлі учасника: Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020» - за результатами оцінки па розгляду пропозицій, предмет закупівлі: Класифікатор ДК 021:2015-34630000-2 - частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Бойлери, котли до пасажирських вагонів) та оприлюднити повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, ціна пропозиції - 4 670 325,00 грн. Вказане рішення оформлено протоколом №6/1-31/05-23 від 31.05.2023.

Не погоджуючись із рішенням філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», яке оформлено протоколом №6/1-31/05-23 від 31.05.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" звернулось до комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення публічних закупівель з відпоідною скаргою, в якій товариство просило зобов`язати замовника скасувати протокол №6/1-31/05-23 від 31.05.2023.

Рішенням №9189-р/пк-пз від 22.06.2023 комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення публічних закупівель відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" в задоволенні скарги.

19.07.2023 за результатом публічної закупівлі UА-2023-03-08-003203-а між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020» (постачальник) було укладено договір про закупівлю матеріально-технічних засобів, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації №1 (додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.

Тобто, фактично оскаржуване позиваем рішення замовника торгів - філії "Пасажирська Компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке викладене в протоколі № 6/1-31/05-23 від 31.05.2023 на закупівлю UА-2023-03-08-003203-а, яким вирішено: «Визнання переможцем закупівлі учасника: Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль-2020"- за результатами оцінки та розгляду пропозицій, предмет закупівлі: Класифікатор ДК 021:2015-34630000-2 - частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Бойлери, котли до пасажирських вагонів) та оприлюднити повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, ціна пропозиції - 4 670 325,00 грн» є виконаним, а отже вичерпало свою дію.

За таких обставин, оскільки процедура закупівлі у даному випадку закінчилась укладанням між відповдачем та третьою особою договору про закупівлю матеріально-технічних засобів, оскарження позивачем рішення про визнання переможцем закупівлі учасника: Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль-2020", не є ефективним способом захисту, адже рішення є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору). Аналогічну правову позицію викладено у постановах від 11.10.2023 Верховного Суду по справі №911/2629/21, від 23.08.2023 по справі №903/745/22.

Означене також вказує і на відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання замовника торгів - філії "Пасажирська Компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відновити процедуру закупівлі за № UА -2023-03-08-003203-а зі стадії розгляду тендерних пропозицій, оскільки фактично процедура закупівлі є такою, що відбулась.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що вимоги про визнання недійсним договору від 19.07.2023, укладеного за результатом публічної закупівлі UА-2023-03-08-003203-а між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТЕЛЬ-2020», Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" не заявлялось, заява про зміну предмету спору у визначеному чинним господарським процесуальним законодавством України не була поданаю.

В контексті наведеного суд також зауважує, що у вирішенні спору обмежений предметом та підставами позовних вимог, що фактично є відтворенням принципу дизпозтитивності у господарсьму процесі.

Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (п.148) та постановах Верховного Суду від 21.07.2022 року у справі №922/3308/20, від 11.10.2023 по справі №927/864/21.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська Компанія" про визнання недійсним рішення замовника торгів та зобов`язання вчинити дії задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, в тому числі і щодо наявності чи відсутності порушень у проведенні спірної процедури закупівлі, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог та застосування обраного позивачем способу захисту.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД-МАШ-ПОСТАЧ" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська Компанія" про визнання недійсним рішення замовника торгів та зобов`язання вчинити дії.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 29.11.2023.

Суддя В.В. Князьков