Рішення

від 13.11.2023 по справі 911/1476/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/1476/23

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Харченко О.М. розглянувши у судовому засіданні

позовну заяву Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви, м. Біла Церква Київської області

до Білоцерківської міської ради Київської області

про визнання незаконним та скасування рішення

У судовому засіданні беруть участь учасники справи відповідно до протоколу судового засідання від 13.11.2023

1. Стислий виклад позицій учасників справи (заяви по суті справи)

1.1. 11.05.2023 засобами поштового зв`язку до Господарського суду Київської області (далі суд) звернулась Парафія Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви (далі Парафія, позивач) із позовною заявою від 11.05.2023 (вх. №1280/23 від 15.05.2023) до Білоцерківської міської ради Київської області (далі Білоцерківська міськрада, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення №3812-39-VIII Білоцерківської міськради від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії» на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під будівництво церкви) площею 1,1509га з кадастровим номером 32204855100:05:002:0108, що розташована за адресою: вул. Лісова, 2-а, м. Біла Церква, яке виникло на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 31.08.2015 №482.

Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст.92, 141, 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та зазначає, що спірне рішення прийнято відповідачем: з порушенням процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства, за відсутності допустимими та достовірних доказів, що не базуються на нормах чинного законодавства України; з перевищенням повноважень, наданих йому ст. 19 Конституції України. Вказує, що релігійні організації можуть бути позбавлені законного права постійного використання земельних ділянок лише у спосіб визначений ЗК України; питання релігієзнавчої експертизи практично не врегульовано на законодавчому рівні, а тому не може носити юридичного характеру.

1.2. Відповідач скористався наданим йому правом ст.178 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та подав відзив на позовну заяву від 15.06.2023 №1742/01-07 (вх.12090/23 від 20.06.2023), в якому проти задоволення позову заперечив. Свою правову позицію обґрунтовує ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон), ст. 92 ЗК України та зазначає, що: позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом поряду, а тому не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності; посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом у спірному рішенні є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству; позивач керується статутом суто у своїй внутрішній діяльності, проте статутом не передбачено зовнішню діяльність Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви (УПЦ) з державними органами в тому числі щодо самостійного права на звернення до суду.

На підтвердження своєї правової позиції до відзиву надано витяги документів з мережі Інтернет, а саме: зведеної таблиці щодо переліку релігійних організацій, які підпадають під дію ч.7 ст.12 Закону; висновку релігієзнавчої експертизи статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом.

1.3. Позивач скористався наданим йому правом та надав суду відповідь на відзив від 28.06.2023 (вх. 12547/23 від 29.06.2023), яка за своїм змістом є аналогічною змісту позовної заяви. Додатково зазначає, що у судовому порядку розглядаються питання щодо законності наказу Міністерства культури України «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої ст.12 Закону України від 25.01.2019 №37.

1.4. Відповідач скористався наданим йому правом та у строк встановлений судом надав заперечення на відповідь на відзив від 11.07.2023 № 2027/01-07 (вх. 13525/23 від 13.07.2023), які за своїм змістом є аналогічними змісту відзиву на позовну заяву. Додатково зазначає, що позивач як релігійна організація підпадає під дію ч.7 ст.12 Закону, оскільки у відповідному переліку є розділ «Релігійні громади, що входять до складу релігійного об`єднання РПСЦ (перебувають у складі його окремих управлінь чи центру) та утворені відповідно до вимог ст.7 та ч.1 ст.14 Закону», п.9 «Київська область» де за номером 3 перебуває Різдво Іоанна Предтечі (Парафія) Білоцерківська єпархія УПЦ, юридична адреса: м. Біла Церква, вул. Лісова, 3-а.

2. Процесуальні дії у справі

2.1. Ухвалою суду від 17.05.2023 відмовлено Парафії у задоволенні заяви про забезпечення позову від 11.05.2023, яка була подана одночасно із позовною заявою.

2.2. Ухвалою суду від 02.06.2023, після усунення недоліків позовної заяви, зокрема: відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 29.06.2023.

На підставі ст.183 ГПК України у підготовчому засіданні оголошено перерву до 20.07.2023 (протокол судового засідання від 29.06.2023).

На підставі ч.3 ст.177 ГПК України судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву у засіданні до 10.08.2023 (протокол судового засідання від 20.07.2023).

10.08.2023 за результатами підготовчого засідання суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 31.08.2023, про що зазначено у протоколі судового засідання.

2.3. На підставі ст.216 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва до 19.10.2023 та до 13.11.2023 відповідно (протокол судового засідання від 31.08.2023, від 19.10.2023).

2.4. На підставі ст. 233 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, із посиланням на докази

3.1. Згідно із довідкою АБ №708590 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, виданої Управлінням статистики у Білоцерківському районі та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної організації №19/733 Парафія (ідентифікаційний код 23570763) зареєстрована як юридична особа 17.02.1995 за адресою: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Лісова, 2а.

Із змісту п.1 статуту Парафії, ухваленого парафіяльними зборами 20.01.1994 (далі - Статут), вбачається, що Різдва Іоанна Предтечі Парафія є релігійне об`єднання (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ УПЦ, який безпосередньо входить до складу Білоцерківської єпархії.

Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, статуту УПЦ, статуту Білоцерківської єпархії, а також цього Статуту (п.4).

Парафія володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим Статутом, статутом УПЦ та статутом Білоцерківської єпархії (п.7).

Відповідно до п.14 Статуту Парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей. Настоятель, зокрема, повноважно представляє Парафію перед органами державної влади і управління.

Із змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.05.2023 вбачається, зокрема, що найменування, ідентифікаційний код та місцезнаходження юридичної особи є незмінними.

3.2. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 03.11.2015 земельна ділянка із кадастровим номером 32204855100:05:002:0108 (адреса: вул. Лісова, 2а, м. Біла Церква, Київська область), загальною площею 0,1509га та цільовим призначенням - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, належить до державної власності.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 04.05.2023, власниками відповідної земельної ділянки є Білоцерківська міська територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради Київської області.

3.3. Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 31.08.2015 №482: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Парафії (кадастровий номер 32204855100:05:002:0108) загальною площею 0,1509га для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Лісова, 2а, м. Біла Церква, за рахунок земель житлової та громадської забудови в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; надано в постійне користування Парафії земельну ділянку (кадастровий номер 32204855100:05:002:0108) загальною площею 0,1509га для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Із змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень станом на 23.12.2015 убачається, що державна реєстрація відповідного речового права проведена 12.12.2015, № запису 12713956.

3.4. На виконання п.2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 01.12.2022 №820/2022, наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 23.12.2022 №Н-39/11 «Про забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління УПЦ» проведена релігієзнавча експертиза за результатами якої складений відповідний висновок, який у свою чергу, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті 27.01.2023 №Н-8/11.

Із змісту висновку вбачається, зокрема, що: УПЦ відносно Російської Православної Церкви (РПЦ) має церковно-канонічний зв`язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної церкви, який би визнавався іншими церквами, а, отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб`єктності; нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які б свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.

3.5. Рішенням Білоцерківської міськради від 27.04.2023 №3812-39-VII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоана Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви» припинено право постійного користування Парафії на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під будівництво церкви) площею 1,1509га з кадастровим номером 32204855100:05:002:0108, що розташована за адресою: вул. Лісова, 2-а, м. Біла Церква, яке виникло на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 31.08.2015 №482.

Із змісту спірного рішення вбачається, що підставою для його прийняття є: подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 №69; протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 №26; висновок релігієзнавчої експертизи статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 №Н-8/11.

Водночас, на дослідження зазначені подання та протоколи відповідачем суду не надавались.

4. Висновки суду із посилання норм права, які підлягають застосовуванню

4.1. Щодо права звернення позивача до суду

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог ГПК України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 1 і ч. 3 ст. 56 ГПК України).

За загальним правилом у теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси за законом, статутом, положенням.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 913/720/20, від 04.11.2023 у справі № 910/2010/19 (925/364/19).

Статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Із матеріалів справи вбачається, що Парафія, яка звернулося до суду з цим позовом, є юридичною особою, а позовну заяву від її імені підписав настоятель Грачов О.Г.

Так, відповідно до доданих до позовної заяви документів та даних з Єдиного державного реєстру Грачов О.Г. є керівником цієї юридичної особи без обмежень щодо її представництва.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач є юридичною особою, яка має право звертатися до господарського суду, подана ним позовна заява підписана особою, яка має права її підписувати, а зазначення найменування юридичної особи з його зміною або без не впливає на можливість реалізації особою права на подання позову до суду.

4.2. Щодо законності рішення Білоцерківської міськради від 27.04.2023 №3812-39-VII

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗК України (у редакції чинній на час прийняття спірного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У відповідності з ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено в п. в) ч. 2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами).

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Водночас, будь-яких законодавчих змін, у тому числі до ст.141 ЗК України, у зв`язку із обставинами, які зазначені у п.3.4 цього рішення, ані під час прийняття оскаржуваного рішення, ані під час розгляду даного спору законодавцем внесено не було. А тому дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст.141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, слід враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст.140-149 ЗК України.

Частиною 1 ст.142 ЗК України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, ст.143 ЗК України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Системний аналіз наведених норм ЗК України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст.ст. 141-143 ЗК України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 ЗК України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

4.2.1. Відповідно до ст. 7 Закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно з ст. 13 Закону релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Статтею 12 Закону передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому ст.14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018, який набрав чинності 26.12.2018, ст.12 Закону доповнено ч.ч.7 та 8 такого змісту:

«Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу».

У розділі ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» вказаного Закону встановлено, що під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (п.1). Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених ч.ч. 7 та 8 ст.12 Закону (п.2). У разі встановлення обставин, передбачених ч.ч. 7 та 8 ст. 12 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання «Урядовий кур`єр» та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію ч.7 ст.12 Закону, про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку (п.3). У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання) (п.4). Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об`єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з`єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом (п.5).

Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2022 від 27.12.2022 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій, справа № 1-13/2019(374/19)) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційним).

Як встановлено судом 26.01.2019, за результатами релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм ч.ч. 7 та 8 ст.12 Закону, відповідно до розділу II «Перехідних та прикінцевих положень Закону України № 2662-VIII від 20.12.2018, у газеті «Урядовий кур`єр» № 17 опубліковано Перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статуту Зведена таблиця щодо переліку релігійних організації, які підпадають під дію ч.7 ст.12 Закону.

Як зазначає відповідач:

у відзиві від 15.06.2023, у вказаному переліку, розділ «Релігійні управління» за номером 4 перебуває Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви (09117, Київська область, місто Біла Церква вулиця Млинова, будинок 12, ідентифікаційний код - 22208244). Проте, зазначене не може братися судом до уваги, оскільки зазначена релігійна організація не є стороною у даному спорі.

у запереченнях на відзив від 11.07.2023, у вказаному переліку, розділ «Релігійні громади, що входять до складу релігійного об`єднання РПСЦ (перебувають у складі його окремих управлінь чи центру) та утворені відповідно до вимог ст.7 та ч.1 ст.14 Закону», пункт 9 «Київська область» за номером 3 перебуває Різдво Іоанна Предтечі, який є позивачем у даній справі. Проте, суд не погоджується із даним твердженням відповідача, оскільки аналізуючи відповідний пункт зазначеного переліку, установчі документи позивача та відомості з державних реєстрів не можна зробити однозначний висновок, що зазначена у переліку релігійна організаціє є тією самою організацією, яка є позивачем у даній справі. На зазначені обставини вказує: 1) назва релігійної організації: у переліку «Різдво Іоанна Предтечі Білоцерківської єпархії УПЦ», у витязі з державного реєстру «Парафія Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської єпархії УПЦ»; адреса релігійної організації: у переліку зазначено «м. Біла Церква, вул. Лісова, 3-а (юридична адреса)», у витязі з державного реєстру «м. Біла Церква, вул. Лісова, 2-а»; 3) відсутність ідентифікаційного коду, за яким можна було б ідентифікувати юридичну особу.

Отже встановити, що позивач наявний у відповідному переліку на підставі наданих відповідачем доказів у суду не має можливості.

4.2.2. Інших обставин та доказів на їх підтвердження, які б давали відповідачу правові підстави для прийняття спірного рішення на підставі ст.141 ЗК України, Білоцерківською міськрадою суду надано не було.

4.2.3. Додатково суд звертає увагу на те, що у спірному рішенні Білоцерківської міськради площа земельною ділянки із кадастровим номером 32204855100:05:002:0108 становить 1,1509га, тоді як фактично позивачу передана земельна ділянка за відповідним кадастровим номером площею 0,1509га.

4.2.4. Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Як встановлено судом, позивачем не вчинялись дії щодо добровільної відмови останнього від його права постійного користування земельною ділянкою, а доказів наявності інших підстав, визначених ст.141 ЗК України, відповідачем суду надано не було. Відтак, вирішення питання щодо примусового припинення прав позивача на спірну земельну ділянку, в силу імперативних положень ст. 143 ЗК України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Ураховуючи зазначене, суд вважає, що приймаючи оскаржуване рішення Білоцерківська міськрада діяла поза межами наданих повноважень, всупереч приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст.ст. 141-143 ЗК України, а тому зазначений акт є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

5. Судові витрати

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, то судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 7, 42, 73-74, 77, 80, 86, 129, 233, 237-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Парафії Різдва Іоана Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви від 11.05.2023 (вх.1280/23 від 15.05.2023) - задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 №3812-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іонна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви».

3. Стягнути з Білоцерківської міської ради Київської області (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15; ідентифікаційний код 26376300) на користь Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Лісова, буд. 2-А) ідентифікаційний код 23570763) судовий збір у розмірі 2 684,00грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.

Суддя О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 29.11.2023.

Станом на 29.11.2023 рішення законної сили не набрало.