Рішення

від 28.11.2023 по справі 520/23609/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2023 р. № 520/23609/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Другого апеляційного адміністративного суду (майдан Театральний, буд. 1,м. Харків,61057), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5,м. Київ,01601) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Другого апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, належних при звільненні (вихідна допомога, компенсація за невикористані відпустки) сум за період з 01 січня 2021 року по 7 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

2. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1455672,96 грн з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

3. Зобов`язати Другий Апеляційний адміністративний суд видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 6 червня 2023 року виходячи з посадового окладу у розмірі 167750 грн. з врахуванням доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

В обґрунтування позову зазначено, що дії Другого апеляційного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, належних при звільненні (вихідна допомога, компенсація за невикористані відпустки) сум за період з 01 січня 2021 року по 7 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. є протиправними та такими, що порушують права позивача.

Ухвалою суду від 01.09.2023 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представником відповідача - Другого апеляційного адміністративного суду, 13.09.2023 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймає рішення щодо визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні, а тому позбавлений можливості здійснити перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 з 01 січня 2021 по 07 червня 2023, оскільки головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності апеляційних судів є Державна судова адміністрація України.

26.09.2023 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

31.10.2023 року від представника ДСА України на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та окрім іншого зазначає, що у частині третій статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон № 1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі - Закон № 1928-1Х), та на 2023 рік - Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ (далі - Закон № 2710-ІХ).

Також зазначено, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася ні в 2022 та ні у 2023 роках. Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, зазначені Закони 1928-ІХ та № 2710-ІХ в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , з грудня 2018 року по 06 липня 2023 року працював у Другому апеляційному суді на посаді судді, заступника голови суду, голови суду, що підтверджується матеріалами справи.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 06 червня 2023 року позивач був звільнений у відставку та виключений зі штату 07 червня 2023 року.

У період з 01.01.2021 по 07.06.2023 року суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивачу виплачувалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситись виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За приписами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб 2270,00 гривні, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб 2481,00 гривні, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб 2684,00 гривні, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 гривні.

Відповідно до статті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду за спірні періоди, позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» відповідних років із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102, 00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.

Із 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102, 00 грн.. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», разом із встановленням на 1 січня 2022 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2281,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102, 00 грн.. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 1 січня 2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102, 00 грн.

Суд відмічає, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV уважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Суд підкреслює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в його постановах від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21.

Підсумовуючи наведене суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № України 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди за зазначені у позові роки повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270,00 грн, розмір якого на 01 січня 2022 року складає 2481,00 грн, розмір якого на 01 січня 2023 року складає 2684,00 гривень.

При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд враховує, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (далі - Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів. При цьому саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Постанова №845). Крім того, таке стягнення на підставі пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VI, Постанови №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII Про виконавче провадження не є органом примусового виконання.

Відповідно до статті 3 Закону №4901-VI, пункту 25 Постанови №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.

Суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №580/4201/20, відповідно до яких у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. Приписами пункту 25 Порядку №845 обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону №4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).

В постановах від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі №460/6542/20, від 05 серпня 2021 року у справі №160/6089/20, а також у низці інших постанов Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того, у постанові від 02 червня 2022 року у справі №640/20133/20 Верховний Суд не заперечив, що територіальне управління ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду. Разом з тим, Верховний Суд також ураховує, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. За наявності такої програми та відповідно до правил пункту 25 Порядку №845 списання коштів здійснюватиметься саме за такою програмою.

Крім того, суд погоджується із розрахунком недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 07 червень 2023 року, доданим до матеріалів справи, та щодо якого не подано заперечень іншими учасниками справи.

Отже, при застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481,0 грн), на 1 січня 2023 року (2684 грн), розмір недоплаченої позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 07.06.2023 становить 1455672,96 грн.

Таким чином, на думку суду, з метою належного, повного та ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги про стягнення коштів необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1455672 (один мільйон чотириста п`ятдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 96 коп. з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Другий Апеляційний адміністративний суд видати ОСОБА_1 Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 06 червня 2023 року виходячи з посадового окладу у розмірі 167750 грн. з врахуванням доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 1 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1, передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини другої статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Спір у цій справі виник у зв`язку з обчисленням суддівської винагороди позивача, виходячи з установленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №240/44080/21 сформулювати такі правові висновки у спірних правовідносинах:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Другого апеляційного адміністративного суду у відставці ОСОБА_1 із зазначенням базового розміру посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, яку він займав до звільнення у відставку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений абзацу 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 у розмірі 2684 гривні є протиправними.

Отже, для реалізації права позивача на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, у зв`язку із зміною (збільшенням) базового посадового окладу судді, слід зобов`язати Другий апеляційний адміністративний суд видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 06 червня 2023 року виходячи з посадового окладу у розмірі 167750 грн. з врахуванням доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 у розмірі 2684 гривні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Другого апеляційного адміністративного суду (майдан Театральний, буд. 1,м. Харків,61057), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5,м. Київ,01601) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, належних при звільненні (вихідна допомога, компенсація за невикористані відпустки) сум за період з 01 січня 2021 року по 7 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1455672,96 грн з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Другий Апеляційний адміністративний суд видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 6 червня 2023 року виходячи з посадового окладу у розмірі 167750 грн. з врахуванням доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 у розмірі 2684 гривні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.