Постанова

від 29.11.2023 по справі 380/11108/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2023 року

Київ

справа №380/11108/23

адміністративне провадження №К/990/32860/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №380/11108/23 за позовом Приватного підприємства «Б.М.В.» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року (суддя Потабенко В.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року (головуючий суддя Обрізко І.М., судді: Іщук Л.П., Шинкар Т.І.),

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Приватне підприємство «Б.М.В.» (далі - позивач, ПП «Б.М.В.») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження №409-рл від 28 червня 2022 року про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та зобов`язати відповідача видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний номер 13180314201900371, яка видана позивачу.

Разом з позовом ПП «Б.М.В.» подало заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного розпорядження до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

В обґрунтування вимог вказаної заяви позивач зазначав, що із прийняттям оскаржуваного рішення не видається за можливе продовжувати провадження господарської діяльності, наслідком чого також є невиплата заробітної плати та несплата податків до бюджету, в тому числі, військового збору. Вказане обґрунтовано свідчить про те, що існує очевидна загроза заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до прийняття рішення у справі, при цьому їх захист в подальшому стане неможливим без ужиття таких заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 24 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року, задовольнив заяву позивача і зупинив дію розпорядження ГУ ДПС №409-рл від 28 червня 2022 року про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №13180314201900371, терміном дії з 29 листопада 2019 року по 29 листопада 2024 року, до набрання рішенням суду в адміністративний справі №380/11108/23 законної сили.

Судові рішення вмотивовані тим, що провадження діяльності з роздрібної торгівлі пальним можливе лише за наявності відповідної ліцензії. Анулювання останньої призводить до зупинення господарської діяльності заявника, що тягне за собою такі наслідки як: неможливість виконання взятих на себе перед контрагентами зобов`язань; втрата прибутку від здійснення господарської діяльності; неможливість виплати заробітної плати працівникам та їх звільнення; не надходження податків до бюджету. Суди акцентували увагу на тому, що питання обґрунтованості заявлених позовних вимог не вирішувалось ними під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Поряд з цим вжиття таких заходів є тимчасовим, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення і не свідчить при цьому про неправомірність висновку відповідача про наявність підстав для анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. При вирішенні означеного клопотання суди також врахували правові висновки Верховного Суду з цього питання, викладені в постановах від 13 липня 2022 року (справа №240/26736/21), від 11 січня 2023 року (справа №640/10679/22), від 14 грудня 2021 року (справа №240/16920/21), від 15 квітня 2022 року (справа №440/6755/21), від 22 березня 2023 року (справа №380/8301/22).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів про забезпечення адміністративного позову, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

На переконання скаржника, наведені позивачем у цій справі доводи не є свідченням існування очевидних ознак протиправності спірного рішення та очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до прийняття рішення по суті заявлених вимог. Водночас застосовуючи заходи забезпечення позову з підстав, не передбачених законом, суд фактично погоджується із збереженням стану триваючого порушення вимог законодавства, які виявлені відповідачем, що не допустимо.

Скаржник також вважає, що суди попередніх інстанцій під час розгляду заяви про забезпечення позову не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року (справа №826/13306/18), від 10 квітня 2019 року (справа №826/16509/18), від 13 травня 2020 року (справа №640/16714/19), від 31 серпня 2023 року (справа №640/14488/22).

Верховний Суд ухвалою від 04 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

ПП «Б.М.В.» правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалось, що не перешкоджає здійсненню касаційного перегляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного розпорядження відповідач анулював попередньо видані позивачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №481/95-ВР, анулювання ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання (стаття 3 Закону №481/95-ВР).

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що суб`єкт господарювання позбавлений права здійснювати діяльність, зокрема, з роздрібної торгівлі пальним, без відповідної ліцензії.

Колегія суддів зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з моменту її отримання суб`єктом господарювання позбавляє його права на подальше здійснення такої діяльності, та може призвести до ухвалення судом рішення по суті спору до розриву відповідних господарських зв`язків, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду. Таким чином, наведені ПП «Б.М.В.» обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 14 грудня 2021 року (справа №240/16920/21), від 15 квітня 2022 року (справа №440/6755/21), від 13 липня 2022 року (справа №240/26736/21) дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у даній справі.

Висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2019 року (справа №826/13306/18), від 10 квітня 2019 року (справа №826/16509/18), від 13 травня 2020 року (справа №640/16714/19), від 31 серпня 2023 року (справа №640/14488/22), не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки вказані рішення ухвалені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Так, у справі №826/13306/18 Верховний Суд не знайшов підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спорі про визнання протиправним та скасування припису Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України від 05 липня 2018 року №30/4275-К. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів, що невиконання припису може мати наслідком зупинення дії спеціального дозволу, що в свою чергу унеможливить здійснення господарської діяльності заявника. Такі доводи були б доречні у справі за позовом про визнання протиправним рішення відповідача про зупинення дії спеціального дозволу, водночас, у цій справі вони виходять за межі предмету судового розгляду.

У справі №826/16509/18 Верховний Суд погодився з доводами Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спорі про визнання протиправним та скасування наказу №134 від 18 травня 2018 року, яким скасовано реєстрацію декларації про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації. Такий висновок суду обґрунтований тим, що позивач не навів жодних обставин, які б свідчили про очевидність протиправності оскаржуваного наказу.

Аналогічно суд касаційної інстанції вважає нерелевантною до обставин цієї справи і постанову Верховного Суду від 13 травня 2020 року (справа №640/16714/19). Предметом судового розгляду у цій справі було визнання протиправним та скасування рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 30 липня 2019 року №20 про анулювання дозволу від 24 квітня 2009 року №1335-Дн/Р на виконання будівельних робіт на будівельному об`єкті. Позивач просив забезпечити позов шляхом зупинення дії вказаного рішення. Верховний Суд у цій справі погодився з доводами скаржника про відсутність підстав для забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували, яка саме господарська діяльність позивача як замовника будівельних робіт є зупиненою внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 31 серпня 2023 року (справа №640/14488/22) суд касаційної інстанції зауважує, що предметом розгляду у цій справі було: визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення і оформлення результатів фактичної перевірки; визнання протиправним та скасування висновку про розгляд заперечень на акт перевірки; зобов`язання Державної податкової служби України скасувати висновки, викладені в акті перевірки. При цьому ТОВ «ТАБАКО ДІМ» просило суд забезпечити позов шляхом заборони Державній податковій службі України вчиняти дії, спрямовані на прийняття рішень, які призводять до зупинення/анулювання ліцензії, що була видана позивачу на виробництво тютюнових виробів, на підставі фактичної перевірки, оформленої актом, до набрання законної сили рішенням суду у справі. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, оскільки позивач не навів будь-яких прийнятних і переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі.

Отже, зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та наведених скаржником рішень суду касаційної інстанції свідчить, що викладені у них висновки ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у справі №380/11108/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко