Ухвала

від 28.11.2023 по справі 607/23052/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.11.2023 Справа №607/23052/23

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дзюбич В.Л., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Притула Оксана Богданівна до Тернопільської міської ради про зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

23.11.2023 ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Притула О.Б., звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із вказаним вище позовом, в якому просить зобов`язати Тернопільську міську раду на черговій сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:04:005:0073, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та надати вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .

Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, доходжу висновку про відмову у відкритті провадження у справі з таких підстав.

Статтею 124 Конституції Українипередбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» (рішення від 12.10.1978) вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

При цьому Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

При цьому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичнихчи юридичнихосіб ізсуб`єктом владнихповноважень щодооскарження йогорішень (нормативно-правовихактів чиіндивідуальних актів),дій чибездіяльності,крім випадків,коли длярозгляду такихспорів закономвстановлено іншийпорядок судовогопровадження (п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України).

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

В той час приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.

Аналогічні висновки щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції неодноразово були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 20.06.2018 у справі № 820/4146/17, від 24.04.2019 у справі № 1840/2727/18.

Крім цього, Конституційний Суд України у рішенні від 01.04.2010 № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 143 Конституції України, п. «а», «б», «в», «г» ст. 12 ЗК України, п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України вирішив, що:

- положення п. «а», «б», «в», «г» ст. 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень;

- положення п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Так, предметом спору у цій справі є фактично бездіяльність Тернопільської міської ради, яка полягає у нерозгляді у визначеному законом порядку заяви ОСОБА_1 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:04:005:0073, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та надання вказаної земельної ділянку у власність позивача.

З урахуванням викладених обставин позивач просить зобов`язати Тернопільську міську раду на черговій сесії затвердити такий проект землеустрою та надати вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .

Частиною 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За вимогами ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому відповідно до вимог п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Отже, визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Системний аналіз зазначених вище положень свідчить про те, що якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про погодження та затвердження проекту землеустрою, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Водночас відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

У той же час передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку за правилами цивільного судочинства є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо спірної земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Разом з тим зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається, що у позивача чи в інших третіх осіб станом на даний час вже наявне будь-яке речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:04:005:0073, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яке б оспорювалось. Докази того, що спірна земельна ділянка накладається на земельні ділянки суміжних землекористувачів або що така земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні третіх осіб, матеріали справи не містять. Так само відсутні докази того, що треті особи оспорюють право позивача на відведення спірної земельної ділянки у його власність.

Позов у цій справі насамперед обумовлений бездіяльністю відповідача, яка полягає, на думку позивача, у порушенні процедури розгляду питання щодо погодження та затвердження проекту землеустрою.

Відтак, оцінюючи вид цього правового спору, слід враховувати такі критерії адміністративної юрисдикції: присутність у спірних публічно-правових відносинах суб`єкта владних повноважень у спорі суб`єктом владних повноважень є Тернопільська міська рада; спірні відносини мають саме адміністративно-правову природу у цій справі існують відносини з приводу завершення процедури отримання у власність земельної ділянки; суб`єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснює адміністративні повноваження вирішує земельні питання; спірні публічно-правові відносини регулюються нормами адміністративного права, зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування».

З урахуванням викладених обставин доходжу висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому вказаних вище критеріїв адміністративної юрисдикції.

Аналогічні висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі 620/1915/21, у якій були заявлені позовні вимоги, аналогічні позовним вимогам, що заявлені ОСОБА_1 у межах розгляду даної цивільної справи. При цьому за наслідками розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку, що спір у справі є публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду, що в подальшому призвело до розгляду даного спору та прийняття остаточного рішення в порядку саме адміністративного судочинства.

Також вважаю за необхідне зазначити, що обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства, представник позивача посилалася на постанови Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 536/232/16-ц, від 24.04.2018 від 401/2400/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, від 19.06.2018 у справі № 922/864/17.

Разом з тим звертаю увагу, що зі змісту вказаних вище постанов Верховного Суду вбачається, що суд також дійшов висновку, що розгляд спірних правовідносин належить до адміністративної юрисдикції, оскільки суди не встановили наявність у позивача чи в третіх осіб речових прав на земельну ділянку.

Відповідно доп.1ч.1ст.186ЦПК Українисуддя відмовляєу відкриттіпровадження усправі,якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З урахуванням викладеного доходжу висновку, що розгляд даної справи за позовом ОСОБА_1 не належить до юрисдикції Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, а тому відсутні правові підстави для відкриття провадження у справі.

При цьому, розгляд даної справи повинен відбуватися за правилами адміністративного судочинства, а відтак позивач має право на звернення до Тернопільського окружного адміністративного суду (вул. Грушевського, буд. 6, м. Тернопіль) з позовом до Тернопільської міської ради про зобов`язання вчинити дії.

Керуючись ст. 4, 19 КАС України, ст. 19, 186, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суддя, -

п о с т а н о в и в :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Притула Оксана Богданівна до Тернопільської міської ради про зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали не пізніше наступного дня після її постановлення надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяВ. Л. Дзюбич