Ухвала

від 23.11.2023 по справі 906/416/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

"23" листопада 2023 р. Справа № 906/416/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

судді Миханюк М.В.

судді Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

скаржника - Анісімов Д.Д., адвокат (в режимі відеоконференції);

позивача - Атаманюк В.В., адвокат (в режимі відеоконференції);

відповідача - не з`явився;

третьої особи - Приведьон В.М., адвокат (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 лютого 2023 року (повний текст складено 09.03.2023) у справі №906/416/22 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

до Житомирського професійного політехнічного ліцею

про стягнення 1066295,47 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 у справі №906/416/22 позов Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства "Житомиробленерго", до Житомирського професійного політехнічного ліцею про стягнення 1066295,47 грн задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Житомирського професійного політехнічного ліцею на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" 382103,75 грн боргу за поставлену електричну енергію, 34736,00 грн інфляційних втрат, 6252,60 грн судового збору. У стягненні 383814,11 грн боргу за поставлену електричну енергію, 118054,40 грн пені, 38498,18 грн інфляційних втрат та 108280,50 грн 15% річних відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №906/416/22 апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 у справі №906/416/22 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №906/416/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №906/416/22.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 у справі №906/416/22, особа, яка не брала участі у справі - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та поновити НКРЕКП строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення; прийняти апеляційнну скаргу НКРЕКП до розгляду; скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Крім того вказує, що рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 у справі №906/416/22 порушує права, інтереси та (або) обов`язки НКРЕКП, як Регулятора на ринку електричної енергії.

ДП "Укрінтеренерго" у відзиві на апеляційну скаргу підтримує вимоги останньої, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

Безпосередньо в судовому засіданні представники апелянта та позивача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї; представник третьої особи - підтримує вимоги апеляційної скарги, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження у справі, виходячи з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст.4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зважаючи на вищенаведений припис, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом. Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.

У відповідності до ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.17 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини 1 та частини 4 статті 272 ГПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Одночасно вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У вирішенні цього питання суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому тощо.

Отже, у розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Тобто суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Тобто, судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї з сторін спору.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статтей 254, 272 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження. Скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №904/5618/17, від 21.09.2018 у справі №909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі №903/825/18, від 17.10.2019 у справі № 910/21156/16

З вищенаведеного слідує наступний алгоритм дій суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги від особи, яка не приймала участі у розгляді справи, але вважає, що судом в оскаржуваному рішенні вирішено питання про її права та інтереси:

суд має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 12.05.2020 у справі №910/18271/16.

Як вбачається, своє право на апеляційне оскарження НКРЕКП обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду порушує права, інтереси та (або) обов`язки НКРЕКП, як Регулятора на ринку електричної енергії.

При цьому вказує, що правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Згідно з частиною першою статті 3 вказаного Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Частиною другою статті 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" передбачено, що Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема: нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.

Пунктом 1 та 6 частини першої статті 3 Закону передбачено, що основними завданнями Регулятора є: забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами.

Пунктом 7 частини 3 статті 6 Закону встановлено, що до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належить встановлення (зміна), зокрема цін (тарифів) на послуги постачальника універсальної послуги, постачальника "останньої надії" у випадках, передбачених статтями 63 та 64 цього Закону.

Частиною п`ятою статті 64 Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що постачальник "останньої надії" зобов`язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника "останньої надії", ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.

Пунктом 9 частини 3 статті 6 Закону передбачено, що до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії також належить забезпечення виконання оператором системи передачі, операторами систем розподілу, а також іншими учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку) їхніх зобов`язань згідно з цим Законом, у тому числі щодо співпраці та взаємодії з учасниками ринків електричної енергії іноземних держав - сторін Енергетичного Співтовариства.

Зазначає, що незважаючи на вказані норми законодавства Господарським судом Житомирської області у рішенні від 28.02.2023 у справі №906/416/22 зроблено висновок, що в матеріалах справи відсутні докази як приєднання відповідача до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", на який вказує позивач, так і сплати Житомирським професійним політехнічним ліцеєм наданих позивачем рахунків за електричну енергію. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі не виникло правовідносин на підставі договору, на який посилається позивач, а тому відсутні домовленості щодо строків, порядку розрахунків, ціни, неустойки. Однак, оскільки договір про постачання електроенергії, який є обов`язковим, між сторонами не укладався, суд застосував положення ч.1 ст.692 ЦК України щодо обов`язку оплатити отриманий товар.

Апелянт звертає увагу суду, що здійснення постачання постачальником "останньої надії" електричної енергії споживачу за тарифами, не встановленими йому відповідно до вимог частини п`ятої статті 64 Закону, пункту 2.1 глави 2 Методики №1178, пунктом 2.1 глави 2 Порядку №1179, свідчитиме про порушення постачальником "останньої надії", як учасником ринку, відповідного законодавства та тарифної політики. Вказує, що постачальник "останньої надії" є ключовим учасником ринку електричної енергії, який виконує важливу соціальну функцію, несе велике соціальне навантаження та виступає гарантом стабільного електропостачання споживачам, у зв`язку з цим, врегулювання питань пов`язаних з виконанням публічних договорів приєднання до типової угоди щодо постачання електроенергії та відповідно стягнення постачальником "останньої надії" заборгованості за спожиту електроенергію без акцепту, забезпечить безперервне постачання електричної енергії, зокрема на об`єкти стратегічного значення та критичної інфраструктури.

Апелянт стверджує, що наведені ним обставини свідчать про існування порушених оскаржуваним рішенням прав та інтересів НКРЕКП, як Регулятора на ринку електричної енергії.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника, оскільки на момент звернення Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" з позовом до Житомирського професійного політехнічного ліцею про стягнення 1 066 295,47 грн упродовж усього розгляду справи судом першої інстанції та на момент прийняття оскаржуваного рішення НКРЕКП не перебувала у складі учасників провадження у справі №906/416/22.

З оскаржуваного рішення вбачається, що спір стосується стягнення з Житомирського професійного політехнічного ліцею заборгованості за поставлену електричну енергію. Спірні правовідносини у даній справі виникли між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", як постачальником "останньої надії", та Житомирським професійним політехнічним ліцеєм, як споживачем електричної енергії.

При цьому, колегією суддів враховується, що Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" є окремою юридичною особою з власною цивільною дієздатністю та правоздатністю, яка самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями та реалізовує свої права, а відтак здатна самостійно захистити власні інтереси шляхом звернення до суду.

Зі змісту рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 у справі №906/416/22 вбачається, що в мотивувальній частині цього рішення відсутні висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки НКРЕКП. Не вказано прямо про права і обов`язки НКРЕКП і в резолютивній частині оскаржуваного рішення.

Фактичні обставини у їх сукупності свідчать про відсутність очевидного і безумовного зв`язку між оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та правами, інтересами і (або) обов`язками скаржника, за наявності якого виникає право на апеляційне оскарження судового рішення особою, яка не приймала участі у справі.

При цьому, всі доводи НКРЕКП, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до порушення прав та інтересів ДПЗД "Укрінтеренерго", як постачальника "останньої надії", та не конкретизовано які ж прав та інтереси НКРЕКП порушені оскаржуваним рішенням.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ДПЗД "Укрінтеренерго" скористалось своїм правом на оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 у справі №906/416/22, а за результатами розгляду його апеляційної скарги Північно-західним апеляційним господарським судом прийнято постанову від 13.06.2023 про залишення оскаржуваного рішення без змін.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що особою, яка звернулась з апеляційною скаргою, не доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень статей 76, 77 ГПК України, порушення його прав та охоронюваним законом інтересів оскаржуваним рішенням.

У силу статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція) кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

За вимогами статтей 8, 129 Конституції України та статтей 2, 11 ГПК України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цим принципом керується суддя, здійснюючи правосуддя. До основних засад судочинства також віднесено: розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; обов`язковість судового рішення.

Водночас відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Принцип правової визначеності (певності) включає й дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Остання засада означає, що жодна сторона не має права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду і ухвалення нового рішення у справі (рішення від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії").

З викладеного вбачається, що право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності скарги на рішення. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії"). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії").

Європейський суд з прав людини констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (рішення від 21.10.2010 у справі "Дія-97" проти України").

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 у справі №1-25/2010, відповідно до якого одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду наголошується на тому, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (постанова від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування гарантія остаточності та обов`язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися (постанова від 21.02.2020 у справі №813/2646/18).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи вищевикладене, оскільки питання про права і обов`язки НКРЕКП судом першої інстанції при розгляді даного спору не вирішувалися, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою НКРЕКП на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 у справі №906/416/22 на підставі п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України.

При цьому слід зазначити, що закриття апеляційного провадження не може тлумачитися як порушення права на судовий захист та доступ до правосуддя, враховуючи процесуальні фільтри, встановлені процесуальним законодавством, які відповідають висновкам Європейського Суду з прав людини у рішеннях "Філіс проти Греції", "Де Жуфр де ла Прадель проти Франції"і "Станєв проти Болгарії".

На підставі викладеного, керуючись ст. 234, 264 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023 у справі №906/416/22 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст.286-291 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 27.11.2023

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Тимошенко О.М.